У січні 2016 року Національний банк України (далі - НБУ) звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1, треті особи: Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит"), Приватне акціонерне товариство "Білоцерківська теплоелектроцентраль" (далі - ПрАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль"), про стягнення заборгованості.

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до НБУ, третя особа: ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", про визнання недійсним договору поруки.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2019 року позов НБУ задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь НБУ заборгованість у розмірі 1 539 358 515,35 грн та судовий збір у розмірі 23 090 377,73 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просив рішення суду першої інстанції скасувати повністю та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову НБУ.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Рекуна А. І. залишено без руху. Роз`яснено заявнику право в десятиденний строк із дня отримання копії цієї ухвали усунути виявлені недоліки, надавши до суду апеляційної інстанції документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Залишаючи апеляційну скаргу без руху, суд виходив із того, що апелянт не у повному обсязі сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги, оскільки судовий збір, який підлягав сплаті НБУ за подачу позовної заяви про стягнення заборгованості, враховуючи ціну позову у розмірі 1 539 358 515,35 грн, складав 23 090 377,73 грн (1,5 % х 1 539 358 515,35 грн). Таким чином, судовий збір за подачу апеляційної скарги на рішення суду становить 34 636 623,80 грн ((23 090 377,73 грн + 704,80) х 150%). Проте апелянт долучив до апеляційної скарги квитанцію від 11 листопада 2019 року № ПН678201 про сплату судового збору у розмірі 14 407,50 грн.

21 листопада 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Рекун А. І. отримав ухвалу суду апеляційної інстанції від 19 листопада 2019 року, що підтверджується зворотним поштовим повідомленням (т. 5 а. с. 155).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 грудня 2019 року апеляційну скаргу визнано неподаною та повернуто заявнику.

Ухвала мотивована тим, що представник ОСОБА_1 - адвокат Рекун А. І. у встановлений судом строк не усунув недоліки апеляційної скарги та не сплатив судовий збір у визначеному ухвалою від 19 листопада 2019 року розмірі.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У січні 2020 року представник ОСОБА_1 - Рекун А. І. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 13 грудня 2019 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що розмір ставки судового збору у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі обмежений 5 розмірами прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Фактично встановлено гранично максимальний розмір судового збору, що мають заплатити фізичні особи для реалізації ними права на справедливий суд у контексті конституційних гарантій. Ставка судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду, має обчислюватись із максимальної ставки судового збору з позовної заяви майнового характеру для фізичних осіб, як це визначено статтею 4 Закону, - 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, і, в контексті зазначених принципів і гарантій, розміру ставки визначеної для фізичних осіб. Безумовно, сама по собі вимога сплатити судовий збір не є обмеженням права на доступ до правосуддя, але вимога суду до фізичної особи сплатити або доплатити судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 34 622 216,30 грн поза будь-яким сумнівом є обмеженням доступу до правосуддя незалежно навіть від гіпотетичної фінансової спроможності скаржника.

У лютому 2020 року НБУ подав до суду відзив на касаційну скаргу у якому зазначено, що відповідач, звертаючись із апеляційною скаргою не просив суд відстрочити чи розстрочити сплату судового збору, зменшити розмір судового збору тощо, а лише додав до скарги квитанцію на суму 14 407,50 грн без наведення жодних мотивів, як і не звертався до суду апеляційної інстанції вже після залишення без руху апеляційної скарги.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм процесуального права.

Нормативно-правове обґрунтування

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).

При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених положеннями законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

Апеляційна скарга за формою і змістом повинна відповідати вимогам статті 356 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-третьої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Апеляційна скарга на судове рішення місцевого суду підлягає оплаті судовим збором за ставками, визначеними підпунктами 6, 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір".

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Звертаючись до суду із апеляційною скаргою, представник ОСОБА_1 просив скасувати рішення суду першої інстанції у повному обсязі, тобто за результатами розгляду первісного позову, ціна якого складає 1 539 358 515,35 грн, то зустрічного позову з однією немайновою вимогою. Таким чином, суд апеляційної інстанції правильно визначився із розміром судового збору, що підлягає сплаті за подання апеляційної скарги на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2019 року, який становить 34 636 623,80 грн ((23 090 377,73 грн + 704,80) х 150 %).

Визначений судом апеляційної інстанції розмір судового збору, який підлягав сплаті при поданні апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, відповідає вимогам підпункту 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір", а саме: 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

В свою чергу, на час звернення до суду першої інстанції з первісним позовом відповідно до підпункту 1 пункту 1частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подачу юридичною особою позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати, тобто судовий збір, який підлягав сплаті та був сплачений НБУ за подачу позовної заяви про стягнення заборгованості, враховуючи ціну позову у розмірі 1 539 358 515,35 грн, складав 23 090 377,73 грн.

Суд апеляційної інстанції, визнаючи апеляційну скаргу неподаною та повертаючи її, дійшов правильного висновку про те, що у встановлений судом строк, апелянт не усунув недолік апеляційної скарги та не сплатив судовий збір, оскільки з часу отримання ухвали суду про залишення без руху апеляційної скарги, стороною заявника не вчинено жодної дії на виконання вимог ухвали суду.

Судові процедури повинні бути справедливими, особа не може бути безпідставно позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки це буде порушенням права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

У пункті 55 рішення у справі "Креуз проти Польщі" ("Kreuz v. Poland") від 19 червня 2001 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) підкреслив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти.

Відповідно до практики ЄСПЛ пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає від держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Разом з тим, там де такі суди існують, гарантії, що містяться у статті 6 Конвенції, повинні відповідати, зокрема, забезпеченню ефективного доступу до цих судів для того, щоб учасники судового процесу могли отримати рішення, яке стосується їх "цивільних прав та обов`язків" (рішення ЄСПЛ у справі "Гоффман проти Німеччини" ("Hoffmann v. Germany") від 11 жовтня 2001 року, пункт 65; рішення ЄСПЛ у справі "Кудла проти Польщі" ("Cudla v. Poland") від 26 жовтня 2000 року).

ЄСПЛ також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (рішення ЄСПЛ у справі "Креуз проти Польщі" ("Kreuz v. Poland") від 19 червня 2001 року, пункт 59).

Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (рішення ЄСПЛ у справі "Шишков проти Росії" ("Shishkov v. Russia") від 20 лютого 2014 року, пункт 111).

Національне законодавство встановлює механізм відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати. Так відповідно до статті 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за умов, визначених цією статтею. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Аналіз наведених положень Закону України "Про судовий збір" (3674-17) дає підстави для висновку, що відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може відбутись лише за обґрунтованою заявою учасника справи. Суд не має права ініціювати відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати з власної ініціативи.

Матеріали справи не містять даних про те, що представника заявника ОСОБА_1, використовуючи передбачені вказаними нормами матеріального права механізми, звертався до суду із відповідною заявою про зменшення, звільнення, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору з підстав, передбачених статтею 8 Закону України "Про судовий збір".

Отже, заявник не скористався передбаченою законом можливістю на подання заяви про зменшення, звільнення, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору.

Доводи заявника про те, що вимога суду до фізичної особи сплатити або доплатити судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 34 622 216,30 грн поза будь-яким сумнівом є обмеженням доступу до правосуддя, не заслуговують на увагу, оскільки оцінка наявності підстав для зменшення розміру судового збору, в тому числі із огляду на співмірність визначеного законом розміру судового збору із фінансовими можливостями конкретного заявника, може бути здійснена судом лише за наявності відповідної заяви учасника справи.

Доводи заявника про те, що розмір ставки судового збору у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі обмежений 5 розмірами прожиткового мінімуму для працездатних осіб; фактично встановлено гранично максимальний розмір судового збору, що мають заплатити фізичні особи для реалізації ними права на справедливий суд у контексті конституційних гарантій; ставка судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду, має обчислюватись із максимальної ставки судового збору з позовної заяви майнового характеру для фізичних осіб, як це визначено статтею 4 Закону України "Про судовий збір", є безпідставними та необґрунтованими, такими, що ґрунтуються на власному тлумаченні положень вказаного закону, адже законодавець встановлює максимальний розмір судового збору для фізичної особи за дії щодо подання позовної заяви до суду, а не за подання нею апеляційної скарги на судове рішення.

У цій справі позивачем є юридична особа - НБУ, тому обчислення розміру судового збору за подання фізичною особою апеляційної скарги на судове рішення відбувається за правилами, передбаченими підпунктом 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" (150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги) і вказаний розмір не підлягає обмеженню, передбаченому законом для позивачів - фізичних осіб.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 310/11180/15-ц, від 10 липня 2019 року у справі № 711/4482/16-ц та від 09 жовтня 2019 року у справі № 161/15197/15-ц

При цьому визнання неподаною та повернення апеляційної скарги представника ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції не є позбавленням його права доступу до суду у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки вказане не перешкоджає повторному зверненню відповідача з апеляційною скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги (частина сьома статті 185 ЦПК України). Крім того, процесуальні норми, якими керувався суд апеляційної інстанції є зрозумілими та наслідки їх невиконання (повернення апеляційної скарги) є достатньо передбачуваними, що також свідчить про відсутність порушення статті 6 вказаної Конвенції.

Із змісту касаційної скарги, оскаржуваного судового рішення убачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування судом норм матеріального та процесуального права є очевидними і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судового рішення.