розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 20 серпня 2019 року у складі судді Гончарук-Аліфанової О. Ю. та постанову Вінницького апеляційного суду

від 05 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Міхасішина І. В., Войтка Ю. Б., Стадника І. М.,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2, третя особа - Літинська державна нотаріальна контора, про усунення від права на спадкування.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її брат ОСОБА_3, після смерті якого відкрилася спадщина на земельну ділянку площею 4,4839 га для ведення сільськогосподарського виробництва, розташована на території Соснівської сільської ради Літинського району Вінницької області.

У встановлений законом строк із заявою про прийняття спадщини звернулися вона та син спадкодавця - ОСОБА_2 .

Спадкодавець ОСОБА_3 у зв`язку з численними хворобами та відсутністю здатності самостійно себе доглядати та обслуговувати перебував у безпорадному стані. Зокрема ОСОБА_3 встановлений діагноз гіпертонічна хвороба І ступеня, хронічний гострий родуоденіт (запальне захворювання 12-палої кишки), він неодноразово перебував на лікуванні у зв`язку із заподіяними йому тілесними ушкодженнями, внаслідок чого йому встановлений діагноз "Залишкові явища закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку. Цефалгічний синдром", а згодом - "Емоційні лабільні (астенічні) розлади органічного генезу, код F06.62 по Міжнародному класифікатору хвороб (МКХ-10), із яким він перебував на обліку у Вінницькій обласній психіатричній лікарні

ім. акад. Ющенка із 2005 року. Із 30 травня по 17 червня 2005 року перебував на стаціонарному лікуванні з діагнозом "Розлади особистості внаслідок перенесеної черепно-мозкової травми (струс головного мозку)".

Вказана хвороба проявлялася вираженою і постійною емоційною нестриманістю, лабільністю (нестійким емоційним станом), підвищеною стомлюваністю, дратівливістю, неприємними фізичними відчуттями (головні болі, запаморочення, втрата свідомості), а також зниженням пам`яті і уваги. ІНФОРМАЦІЯ_2 року йому встановлений діагноз "Ішемічна хвороба серця, атеросклеротичний кардіосклероз, серцева недостатність І. Гіпертонічна хвороба ІІ-ІІІ ступеня, ризики ІV ступеня. Виразкова хвороба 12-палої кишки в стадії ремісії".

Із 2002 року до дня його смерті позивач проживала разом із братом за адресою:

АДРЕСА_1, здійснювала за ним догляд під час того як він хворів, готувала їжу, прала речі, купувала ліки.

ОСОБА_3 неодноразово хотів бачити сина та потребував його допомоги, проте відповідач, який проживає у сусідньому селі, ігнорував його прохання та не відвідував батька, не спілкувався з ним та не здійснював за ним догляд.

Після смерті спадкодавця саме вона понесла витрати на його поховання та оплатила поминальний обід.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті батька, ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 20 серпня

2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що позивачем не доведено обставини, що

ОСОБА_3 перебував у безпорадному стані внаслідок тяжкої хвороби або каліцтва, не міг самостійно забезпечити умови свого життя та потребував стороннього догляду, адже ОСОБА_3 був дієздатним, до останнього дня працював водієм та отримував заробітну плату, був задіяний у веденні господарства, обходив себе сам, на час смерті похилого віку не досяг, медичні дані про те, що спадкодавець страждав на психічні розлади, внаслідок яких не міг усвідомлювати значення своїх дій чи керувати ними відсутні.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 05 листопада 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишено без задоволення. Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 20 серпня

2019 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки факти безпорадного стану спадкодавця та ухилення відповідача від надання йому допомоги, не доведені, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У грудні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 20 серпня

2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 05 листопада 2019 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано наявність хвороб ОСОБА_3 у зв`язку з чим дійшли помилкового висновку про відсутність необхідного догляду спадкодавця, оскільки останній не був спроможним самостійно себе обслуговувати та потребував сторонньої допомоги та догляду.

Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_1 .

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлені судами обставини

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на спадкове майно, серед якого земельна ділянка площею 2,4839 га, для ведення сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Соснівської сільської ради Літинського району Вінницької області.

Заповіту на випадок своєї смерті ОСОБА_3 не залишив.

Із копії спадкової справи № 252/2016, а також з листа завідувача

Літинської державної нотаріальної контори Гуменюк Н. П. від 23 листопада 2017 року № 2086/02-14 вбачається, що після смерті ОСОБА_3 заведено спадкову справу. Із заявами про прийняття спадщини звернулися син спадкодавця ОСОБА_2, та сестра спадкодавця ОСОБА_1 .

Шлюб між ОСОБА_3 та матір`ю відповідача - ОСОБА_5 розірвано 27 лютого 1985 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу, виданого Літинським відділом запису актів громадянського стану 29 квітня 1993 року.

Листом завідувача Літинської державної нотаріальної контори Гуменюк Н. П.

від 03 грудня 2016 року № 2315/02-14 відповідачу повідомлено, що за відсутності правовстановлюючих документів видати свідоцтво про право на спадщину за законом на майно померлого неможливо. Роз`яснено право звернутися до суду за захистом своїх майнових прав та інтересів.

Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 08 червня 2017 року за відповідачем, у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, визнано право власності на земельну ділянку площею 2,4839 га, для ведення сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Соснівської сільської ради Літинського району Вінницької області, яке скасовано рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 07 вересня 2017 року, а у задоволенні позову відмовлено.

ОСОБА_1 на праві власності належав житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, у якому позивач проживала разом із братом

ОСОБА_3 та вела з ним спільне господарство.

Із листа Центрально-західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України від 04 серпня

2017 року № 3.2/6988, довідки Державної установи "Крижопільський виправний центр (№ 113)", а також із листа Літинського районного суду Вінницької області

від 07 лютого 2005 року № 371 вбачається, що померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 із 24 вересня 2006 року до 02 березня 2007 року відбував покарання у Державній установі "Крижопільський виправний центр (№ 113)", звідки писав листи.

Із відповідних актів судово-медичного обстеження, медичних карт, консультативних висновків, епікризів, довідок, накладних, квитанцій, направлень та листків профілактичних оглядів (т. 1 а. с. 28-43, 132-179, т. 2 а. с. 2-35, 40, 46-70, 73-74, 147, 148) вбачається, що ОСОБА_3 хворів та перебував на стаціонарному та амбулаторному лікуванні у Літинській ЦРЛ та ВОПЛ ім. акад. О. І. Ющенка. Діагнози: Закритий перелом правої променевої кістки в с/з зі зміщенням. Виразкова хвороба 12 палої кишки. ЗЧМТ. Струс головного мозку. Централізований та вузловий перелом нижнього щелепи. Розлад особистості внаслідок перенесеної черепно-мозкової травми (струс головного мозку). Залишкові явища ЧМТ, струсу головного мозку. Цефалгічний синдром. Емоційні лабільні (астенічні) розлади органічного генезу, код F06.62 по Міжнародному класифікатору хвороб (МКХ-10).

Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта від 18 квітня 2019 року № 5 ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, станом на 14 лютого 2016 року на психічні розлади не страждав, перебував поза будь-яким тимчасовим хворобливим розладом психічної діяльності, усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними (т. 3, а. с. 78).

ОСОБА_3 із 01 червня 2007 року до 14 лютого 2016 року працював водієм у Фермерському господарстві "Фаворит ВГВ" та отримував заробітну плату,

26 лютого 2016 року був виключений із списків працюючих у зв`язку зі смертю згідно з наказом № 5, що підтверджується довідками Фермерського господарства "Фаворит ВГВ" від 09 січня 2018 року №№ 2, 3 та від 02 липня 2018 року № 66, наказом

від 23 лютого 2016 року № 5/16, довідками про заробітну плату, інформацією про доходи, відомостями про застраховану особу.

Відповідно до листа Хмільницького об`єднаного управління пенсійного фонду України Вінницької області від 25 січня 2018 року № 182/06-37/08/2 ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, на обліку в Літинському відділі з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій Хмільницького об`єднаного управління пенсійного фонду України Вінницької області не перебував, пенсії не отримував.

Нормативно-правове обґрунтування

Положеннями статті 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Частиною п`ятою статті 1224 ЦК України передбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.

Так, для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

Таким чином, лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц та від 04 липня 2018 року у справі

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку та дійшов правильного висновку, що відсутні підстави для застосування частини п`ятої статті 1224 ЦК України, оскільки

ОСОБА_1 не довела обставин на які вона посилалася як на обґрунтування своїх вимог та які б давали підстави вважати, що ОСОБА_2 ухилявся від надання допомоги спадкодавцю ОСОБА_3, який через хвороби був у безпорадному стані та потребував такої допомоги.

Отже, встановивши, що відсутні умови, передбачені частиною п`ятою статті 1224 ЦК України для усунення ОСОБА_2 від права на спадкування за законом, суди зробили правильний висновок про відмову у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги про те, що судами не враховано наявність хвороб ОСОБА_3 у зв`язку з чим дійшли помилкового висновку про відсутність необхідного догляду спадкодавця, оскільки останній не був спроможним самостійно себе обслуговувати та потребував сторонньої допомоги та догляду, не заслуговують на увагу, оскільки фактично зводяться до переоцінки доказів, що знаходяться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушені норми матеріального та процесуального права, тому суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення залишенню без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.