У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Житомирській області) про зобов`язання поновити строк договору оренди землі, посилаючись на те, що 31 серпня 2011 року між ним та Попільнянською районною державною адміністрацією (далі - Попільнянською РДА) було укладено договір оренди землі, за умовами якого йому передано в оренду земельну ділянку площею 29,5247 га для ведення фермерського господарства, розташовану на території Паволоцької сільської ради Попільнянського району Житомирської області, строком на 5 років (далі - Договір оренди). Умовами Договору оренди передбачено, що орендар, який належним чином виконував свої обов`язки за цим договором, має переважне право поновити його на новий строк. Протягом всього часу користування земельною ділянкою він вчасно та в повному обсязі сплачував орендну плату, тобто належним чином виконував свої обов`язки, однак листом ГУ Держгеокадастру в Житомирській області від 21 лютого 2017 року № С-21536/0-1470/6-17 йому було відмовлено в поновленні Договору оренди у зв`язку з тим, що термін його дії закінчився і він не дотримав вимог статті 33 Закону України "Про оренду землі". Оскільки він продовжує користуватися земельною ділянкою і відповідач протягом місяця після закінчення строку дії договору, тобто до 01 жовтня 2016 року, не направив йому лист-повідомлення про заперечення щодо поновлення Договору оренди, вважає цей договір поновленим на раніше встановлений строк. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив зобов`язати відповідача поновити строк Договору оренди з укладенням до нього додаткової угоди.

У відзиві на позовну заяву ГУ Держгеокадастру у Житомирській області зазначило, що строк дії Договору оренди закінчився 31 серпня 2016 року і ОСОБА_1 не повідомив його про намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк до закінчення строку дії цього договору.

Рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 23 квітня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що доводи позивача про те, що 08 липня 2016 року він звертався до Попільнянської РДА із заявою про поновлення Договору оренди, не підтверджуються жодними доказами. Крім того, Попільнянська РДА не наділена повноваженнями поновлення строку дії Договору оренди і позивачу необхідно було звертатися з відповідною заявою до ГУ Держгеокадастру у Житомирській області. За таких обставин переважне право орендаря ОСОБА_1 на поновлення Договору оренди припинилося відповідно до частини першої статті 33 Закону України "Про оренду землі", а той факт, що позивач продовжив користуватися орендованою земельною ділянкою після закінчення строку дії договору, не є підставою для поновлення Договору оренди.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 23 квітня 2018 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У грудні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 23 квітня 2018 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи, не дослідили в повному обсязі доказів і помилково застосували до спірних правовідносин частину першу статті 33 Закону України "Про оренду землі". Суди не звернули уваги на те, що строк дії Договору оренди підлягав поновленню з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі", оскільки він продовжує користуватися орендованою земельною ділянкою, належним чином виконує свої обов`язки, визначені Договором оренди, і відповідач не направляв йому лист-повідомлення про заперечення щодо поновлення строку дії цього договору. Крім того, в судовому засіданні його представник надав суду заяву від 08 липня 2016 року про намір продовжити дію договору шляхом укладення додаткової угоди.

У березні 2019 року ГУ Держгеокадастру у Житомирській області подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Ружинського районного суду Житомирської області.

19 лютого 2019 року справа № 288/1109/17 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 31 серпня 2011 року між Попільнянською РДА як орендодавцем та ОСОБА_1 як орендарем було укладено Договір оренди, за умовами якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 29,5247 га, в тому числі ріллі - 29,5247 га, сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Паволоцької сільської ради, із земель запасу Паволоцької сільської ради. Зазначений договір було зареєстровано у відділі Держкомзему у Попільнянському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 27 грудня 2011 року за № 182470004001449.

Згідно з пунктом 8 Договору оренди договір укладено на 5 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Пунктом 43 Договору оренди передбачено, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Як правильно встановлено судами, Договір оренди було укладено 31 серпня 2011 року строком на 5 років, а державну реєстрацію його проведено 27 грудня 2011 року, тому строк дії цього договору закінчився 27 грудня 2016 року.

14 лютого 2017 року ОСОБА_2 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Житомирській області із заявою про продовження дії Договору оренди.

Листом ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 21 лютого 2017 року № С-2153/0-1470/6-17 ОСОБА_1 відмовлено у поновленні Договору оренди та зобов`язано його повернути орендодавцеві земельну ділянку площею 29,5247 га (кадастровий номер 1824784800:07:000:0361) у зв`язку з тим, що він не виконав вимог статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Згідно з частиною першою статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) в редакції, чинній на час укладення Договору оренди, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Частиною першою статті 626 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України (2768-14) , Законом України "Про оренду землі" (161-14) .

Правові підстави поновлення договору оренди землі визначаються статтею 33 Закону України "Про оренду землі", яка фактично об`єднує два випадки пролонгації договору оренди землі.

Так, відповідно до частин першої-п`ятої статті 33 цього Закону по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до спливу строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Згідно з частинами восьмою та дев`ятою статті 33 Закону України "Про оренду землі" додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.

Ці положення узгоджуються із загальною нормою частини першої статті 777 ЦК України про переважне право наймача на укладення договору найму на новий строк.

Тобто реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України "Про оренду землі", можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків.

Отже, для застосування частини першої статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно з частинами 2-5 цього Закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.

Частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були визначені договором.

Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, визначених частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

Такий висновок відповідає вимогам частин 6-8 статті 33 Закону України "Про оренду землі", зі змісту яких вбачається, що у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, а орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору не надіслав листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору, то необхідно у випадку поновлення договору оренди землі в обов`язковому порядку укласти протягом місяця додаткову угоду із уповноваженим керівником органу виконавчої влади без прийняття органом виконавчої влади рішення про поновлення договору оренди землі щодо земель державної власності.

Тобто за будь-яких обставин, в обов`язковому порядку продовження чи поновлення договору оренди землі відбувається за укладення сторонами додаткової угоди.

Викладене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, наведеними у постановах від 18 березня 2015 року у справі № 6-3цс15, від 10 червня 2015 року у справі № 6-70цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6-146цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2027цс15 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18), від 05 червня 2019 року у справі № 709/433/17 (провадження № 14-169цс19).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що ОСОБА_2 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Житомирській області із заявою про продовження дії Договору оренди лише 14 лютого 2017 року, тобто після закінчення строку його дії, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову у зв`язку з недотриманням позивачем процедури і строків реалізації переважного права на продовження Договору оренди.

Після закінчення строку дії Договору оренди листом ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 21 лютого 2017 року № С-2153/0-1470/6-17 ОСОБА_2 повідомлено про прийняте рішення щодо заперечення в поновленні Договору оренди.

Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з Рекомендаціями № R (80) 2 щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнятими Комітетом Міністрів Ради Європи 11 березня 1980 року, термін "дискреційне повноваження" означає повноваження, яке надає адміністративному органу певний ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибирати з кількох юридично доступних рішень те, яке буде більш прийнятним. Відтак дискреційними є повноваження, які залишають державному органу чи його посадовій особі свободу розсуду після з`ясування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Оскільки строк дії Договору оренди землі закінчився, новий договір з орендарем не укладався, додаткова угода його сторонами не підписувалася, то обставини, які б давали позивачу юридичні підстави займати спірну земельну ділянку на праві оренди, відсутні.

За таких обставин доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що він продовжує користуватися орендованою земельною ділянкою, належним чином виконує свої обов`язки, передбачені Договором оренди, не заслуговують на увагу, оскільки за змістом вищенаведеної статті 33 Закону України "Про оренду землі" реалізація переважного права на поновлення договору оренди відбувається за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.

01 січня 2013 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06 вересня 2012 року № 5245-VI (5245-17) , яким було внесено зміни до ЗК України (2768-14) , відповідно до яких з 01 січня 2013 року повноваження щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності перейшли до Центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів (Державне агентство земельних ресурсів України).

' 'p' Постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 року № 442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" (442-2014-п) вирішено утворити Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, реорганізувавши Державне агентство земельних ресурсів України шляхом перетворення.

' 'p' Постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 5 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру" (5-2015-п) постановлено утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Держгеокадастру за переліком згідно з додатком 1, в тому числі ГУ Держгеокадастру у Житомирській області.

Враховуючи викладене, на час виникнення спірних правовідносин повноваження щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів було передано до Центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів. На території Житомирської області зазначені повноваження передано ГУ Держгеокадастру у Житомирській області.

За таких обставин посилання заявника на те, що 08 липня 2016 року він подав заяву до Попільнянської РДА про намір продовжити дію Договору оренди шляхом укладення додаткової угоди, не заслуговують на увагу, оскільки районі державні адміністрації на час виникнення спірних правовідносин не були наділені повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів, відповідно й Попільнянська РДА не була уповноважена на поновлення договору оренди землі.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Судді:	В. А. Стрільчук

	С. О. Карпенко

	М. Ю. Тітов