розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргуквартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 січня 2018 року у складі судді Бондаренко О. В. та постанову Апеляційного суду Київської області від 29 травня 2018 рокуу складі колегії суддів: Гуля В. В., Іванової І. В., Сліпченка О. І.,

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року квартирно - експлуатаційний відділ м. Біла Церква (далі - КЕВ м. Біла Церква) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, про виселення без надання іншого житлового приміщення.

Позов обгрунтований тим, що на балансі КЕВ м. Біла Церкваперебуває гуртожиток за адресою: АДРЕСА_1 . У кімнаті № 3 цього гуртожитку безпідставно проживає колишня дружина військовослужбовця ОСОБА_1 та її неповнолітні діти: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, чим порушує права позивача як державної установи, основним завданням якої є забезпечення казарменно - житловим фондом військової частини (військовослужбовців), які дислоковані в межах відповідальності КЕВ м. Біла Церква, згідно з наказом Міністерства оборони України (далі - МОУ) від 30 листопада 2011 року № 737.

Відповідно до ордеру від 13 квітня 2009 року № 14 рядовому ОСОБА_6 та його сім`ї надано право зайняття жилової площі гуртожитку. Шлюбні відносини між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 припинено, ОСОБА_6 звільнений з лав Збройних сил України, в кімнаті гуртожитку не проживає та знявся з реєстраційного обліку. Відповідач не є працівником КЕВ м. Біла Церква, працівником Збройних сил України та військовослужбовцем.

Позивач просив суд виселити ОСОБА_1 та її неповнолітніх дітей ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 з кімнати № 3 у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1, без надання іншого житлового приміщення, стягнути судові витрати у справі.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 січня 2018 року, яке залишено без змін постановою Апеляційного суду Київської області від 29 травня 2018 року, у позові відмовлено.

Відмовивши в позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не довів обставини щодо порушення відповідачем прав, за захистом яких він звернувся до суду, на сьогодні існує потреба у забезпеченні вказаним жилим приміщенням інших осіб, а відповідач надала належні та допустимі докази, які спростовують доводи позивача. Крім того, керуючись інтересами дітей, суд вважав, що виселення відповідача разом із дітьми без надання іншого житлового приміщення призведе до негативних суспільних наслідків.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2018 року КЕВ м. Біла Церква звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 січня 2018 рокута постанову Апеляційного суду Київської області від 29 травня 2018 року, просило оскаржувані судові рішення скасувати та постановити нове рішення про задоволення позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

17 липня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі.

У червні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушеннями норм процесуального права.

Суди не взяли до уваги, що після розірвання шлюбу відповідач не є членом родини військовослужбовця, тому за відсутністю у неї правового зв`язку з МОУвідповідач втратила право на проживання у гуртожитку.

Нормативною підставою для виселення відповідача є пункти 3.16, 3.18, 5.1, 5.2 і 5.10 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом МОУ від 30 листопада 2011 року зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 січня 2012 року за № 24/20337 (далі - Інструкція).

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у липні 2018 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців КЕВ м. Біла Церква зареєстрований як юридична особа 20 липня 2001 року та знаходиться за адресою: вул. Ярмаркова, 1, м. Біла Церква, Київська область.

Відповідно до рішення Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 23 квітня 2013 року № 141 жилий будинок (гуртожиток), що знаходить за адресою: АДРЕСА_1, перебуває на балансі КЕВ м. Біла Церква.

Згідно з карткою форми А та копією паспорта відповідача місце проживання відповідача ОСОБА_1 та її неповнолітніх дітей: ОСОБА_4, ОСОБА_5 в кімнаті № 3 гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровано 09 березня 2006 року, син ОСОБА_3 зареєстрований 15липня 2008 року, а дочка ОСОБА_2 - 21 березня 2012 року за вказаною адресою.

13 квітня 2009 року на ім`я ОСОБА_6 видано ордер № 14 на зайняття в сімейному гуртожитку військової частини А 1552 кімнати АДРЕСА_1, як військовослужбовцю в/ч А 1552, у складі сім`ї: дружини - ОСОБА_1 та дітей: ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_3

ОСОБА_6 старший оператор 4 зенітної ракетної батареї 2 зенітного ракетного девізіону, на підставі наказу командира 1129 зенітного ракетного полку від 24 січня 2014 року № 3 - ПМ та рапорта ОСОБА_6 від 24 січня 2014 року № 157, звільнений у запас за пунктом "е" (через службову невідповідність) частина шоста статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", вислуга років у Збройних Силах України становить: 5 років 10 місяців.

Згідно з даними Білоцерківського міськрайонного відділу державної реєстрації актів цивільного стану від 04 травня 2017 року за № 2485/16.2-32, актовий запис про шлюб № 2 від 24лютого 2001 року на ОСОБА_6 та ОСОБА_1, складений Виконавчим комітетом Лобачівської сільської ради Володарського району Київської області, містить відмітку про розірвання шлюбу за рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області № 2-10744/2010 від 12 жовтня 2010 року.

Відповідно до свідоцтва про одруження від 30квітня 2004 року шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_1, зареєстрований 24лютого 2001 року Виконавчим комітетом Лобачівської сільської ради Володарського району Київської області, актовий запис № 02, на підставі рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області № 2- 10744/2010 від 12жовтня 2010 року, розірвано, про що внесено відповідні відомості до свідоцтва.

Відповідач ОСОБА_1 проживає разом з дітьми: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, в кімнаті АДРЕСА_1, діти мають задовільний стан здоров`я, для них створені належні умови для повноцінного розвитку та життєдіяльності.

Між ТОВ "УКПРОДАКОРД ОР" та МОУ укладено договір від 28 березня 2017 року № 286/2/17/1 щодо надання послуг з харчування та забезпечення харчовими продуктами, зокрема військовій частині 2167 м. Біла Церква.

Відповідач працює в ТОВ "УКПРОДАКОРД ОР" кухонним працівником їдальні у в/ч 2167 м. Біла Церква з 25 січня 2017 року, перебуває на обліку в управлінні соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області та отримує державну допомогу як одинока мати на дочку ОСОБА_2

ОСОБА_5 навчається у ДПТНЗ "Білоцерківське ВПТУ БС" м. Біла Церква з 01 вересня 2016 року до 31 січня 2020 рік, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 навчаються у Білоцерківській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 6.

Суд першої інстанції встановив, що відповідно до акта обстеження матеріально - побутових умов проживання від 08 серпня 2017 року, складеного Лобачівською сільською радою Володарського району Київської області за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані та проживають: ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які є пенсіонерами та не працюють. Будинок має загальну площу 50,50 кв. м, житлову площу 36,6 кв. м. ОСОБА_8 постійно хворіє та потребує спокою, що також узгоджується з довідкою виданою Володарською амбулаторією та показами свідка. В селі Лобачів Володарського району Київської області для ОСОБА_1 робочих місць немає.

Згідно з Інформаційною довідкою з Держаного реєстру речових прав на майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 29листопада 2017 року, за ОСОБА_1 не зареєстровано право власності не нерухоме майно.

Відповідно до висновку від 15січня 2018 року за № 199/1-7 Виконавчий комітет Білоцерківської міської ради, керуючись інтересами неповнолітніх дітей, заперечує проти їх виселення разом із ОСОБА_1 з гуртожитку, без надання їм іншого житлового приміщення і вважає, що виселення не відповідає інтересам дітей, оскільки призведе до негативних суспільних наслідків, пов`язаних з відсутністю в них житла, й набуття ними статусу бездомних осіб.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Спір, що виник між сторонами, стосується виселення зі службового житла (наданої сім`ї військовослужбовця кімнати у гуртожитку) колишньої дружини військовослужбовця, яка після розірвання шлюбу продовжує проживати у цьому гуртожитку разом з неповнолітніми дітьми.

Вимоги до судового рішення визначені цивільним процесуальним законом. Судове рішення має забезпечувати захист конституційних прав і свобод людини та здійснення проголошеного Конституцією України (254к/96-ВР) принципу верховенства права.

Згідно із частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

За змістом статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (частина третя статті 47 Конституція України).

Верховний Суд переглядає оскаржуване судове рішення в межах доводів касаційної скарги у контексті конституційного права особи на житло і прецедентної практики Європейського суду з прав людини та статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо права на повагу до свого житла.

Згідно із статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Верховний Суд бере до уваги, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства" (McCann v. the United Kingdom) 1995 року, рішення у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України" (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE) 2010 року).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) констатував, що згідно з Конвенцією поняття "житло" не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання "житлом", яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем" (справа "Кривіцька та Кривіцький проти України" (Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine) рішення від 02 грудня 2010 року).

Тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла (справа "Прокопович проти Росії" (Prokopovich v. Russia) рішення від 18 листопада 2004 року.

Суди встановили, що відповідач та її неповнолітні діти вселилися у кімнату в гуртожитку на підставі спеціального ордеру, постійно проживають і зареєстровані там, не мали іншого житла на момент подання позову про виселення, є підстави стверджувати, що вони мають достатні та триваючі зв`язки з конкретним місцем проживання, а зазначена кімната у гуртожитку є їхнім "житлом" у розумінні статті 8 Конвенції.

Той факт, що абзац другий пункту 3.16 Інструкції передбачає, що підлягають виселенню зі службового жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення колишні члени сім`ї військовослужбовця, які проживають у ньому після розірвання шлюбу, у двомісячний строк з дня розірвання шлюбу, не може бути беззаперечним аргументом на користь припинення права на повагу до житла відповідача у формі такого втручання держави як виселення з кімнати у гуртожитку, де проживають відповідач та її неповнолітні діти.

Вказане стосується і посилання позивача на абзац четвертий пункту 5.10 Інструкції, згідно з яким підлягають виселенню з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення особи, які самоправно зайняли жилу площу, і колишні члени сім`ї військовослужбовця чи працівника, які проживають у ньому після розірвання шлюбу, у двомісячний строк з дня розірвання шлюбу, а також особи, які підпадають під підстави, передбачені статтею 116 ЖК Української РСР.

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється згідно із законом та не може розглядатись як необхідне в демократичному суспільстві (справа "Кривіцька та Кривіцький проти України" (Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine) рішення від 02 грудня 2010 року).

Тому необхідно встановити, чи вважатиметься виселення ОСОБА_1 з кімнати у гуртожитку без надання іншого житлового приміщення втручанням держави, що здійснюється згідно із законом у розумінні пункту 2 статті 8 Конвенції.

Європейський суд з прав людини вважає, що вислів "згідно із законом" не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування" (справа "Кривіцька та Кривіцький проти України" (Kryvitskaand Kryvitskyy v. Ukraine) рішення від 02 грудня 2010 року).

Верховний Суд повинен з`ясувати наскільки чітким і прогнозованим є чинне законодавство України щодо виселення колишньої дружини військовослужбовця з кімнати у гуртожитку, що є службовим житлом і в якій вона проживає з неповнолітніми дітьми, за відсутності у них іншого житла та без надання іншого житлового приміщення.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 357/3258/16-ц, провадження № 61-575св18 у спорі, що виник між квартирно-експлуатаційним відділом м. Біла Церква та особою, і стосувався виселення зі службового житла (наданої сім`ї військовослужбовця кімнати у гуртожитку) колишньої дружини військовослужбовця, яка після розірвання шлюбу продовжує проживати у цьому гуртожитку разом з малолітньою дитиною.

Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно з частиною першою, другою статті 109 ЖК Української РСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Дотримання порядку надання жилої площі у гуртожитку впливає на правовий статус осіб, які в них проживають. Визнання вселення незаконним тягне за собою виселення без надання іншого житла відповідно до статтей 116, 132 ЖК Української РСР. Особа, яка вселилася до житлового приміщення гуртожитку без дотримання встановленого порядку, не набуває право користування таким житлом.

Відповідно до пункту 5.2 Інструкції жила площа в гуртожитках надається військовослужбовцям на час проходження служби в цьому населеному пункті рішенням КЕВ (КЕЧ) району за клопотанням командира військової частини. Жила площа в гуртожитках навчальних закладів надається військовослужбовцям-курсантам, які перебувають у шлюбі, слухачам за рішенням керівника навчального закладу.

Підлягають виселенню з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення особи, які самоправно зайняли жилу площу, і колишні члени сім`ї військовослужбовця чи працівника, які проживають у ньому після розірвання шлюбу, у двомісячний строк з дня розірвання шлюбу, а також особи, які підпадають під підстави, передбачені статтею 116 ЖКУкраїнської РСР.

Згідно з пунктом 5.12 Інструкції не можуть бути виселені з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення особи, зазначені у статті 125 ЖК Української РСР.

Суди встановили, що з квітня 2009 року ОСОБА_1 проживає разом з неповнолітніми дітьми в кімнаті № 3 у сімейному гуртожитку військової частини А 1552 за адресою: АДРЕСА_1, тобто вважається одинокою особою, яка проживає разом з неповнолітніми дітьми.

ОСОБА_6, старший оператор 4 зенітної ракетної батареї 2 зенітного ракетного девізіону, на підставі наказу командира 1129 зенітного ракетного полку від 24 січня 2014 року № 3 - ПМ та рапорта ОСОБА_6 від 24 січня 2014 року № 157, звільнений у запас за пунктом "е" ( через службову невідповідність) частини шостої статтрі 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (2232-12) .

Відповідно до статті 125 ЖК Української РСР, пункту 5.12. Інструкції не можуть бути виселені з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення одинокі особи з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.

ЖК Української РСР не роз`яснює зміст поняття одинокої особи. Тому Верховний Суд виходить з того, що до одиноких осіб, які не підлягають виселенню без надання їм іншого житлового приміщення, крім одиноких матерів, які не створили в подальшому сім`ї, можуть бути віднесені, зокрема, один із подружжя, який залишився проживати у жилому приміщенні після вибуття з нього іншого з подружжя.

Суди встановивши, що ОСОБА_1 вселилася до кімнати АДРЕСА_1 з підстав, що не суперечать пункту 17 Примірного положення про гуртожитки, тривалий час користувалася цим житлом, дійшли обґрунтованого висновку, що право користування позивача вищезазначеним житловим приміщенням підпадає під гарантії передбачені статтею 8 Конвенції. Зокрема виселення відповідача із спірної житлової кімнати, яка є одинокою особою та проживає разом з неповнолітніми дітьми, є невиправданим втручанням у її право на повагу до житла.

Суд апеляційної інстанції обгрунтовано застосував до спірних правовідносин статтю 125 ЖК Української РСР, яка визначає перелік осіб, які не можуть бути виселені зі службового житла.

Висновок про відсутність підстав для виселення відповідача відповідає висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 357/3258/16-ц, провадження № 61-575св18.

Доводи касаційної скарги аналогічні доводам апеляційної скарги, яким суд апеляційної інстанції надав відповідну правову оцінку та виклав висновки на їх спростування, які зводяться до незгоди з судовими рішеннями у справі та переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України" (Seryavin and Others v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церквазалишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 січня 2018 рокута постанову Апеляційного суду Київської області від 29 травня 2018 року залишити без змін.