розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 18 січня 2018 року у складі судді Плахотнюк К. Г. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 20 червня 2018 року у складі колегії суддів: Кулікової С. В., Музичко С. Г., Лапчевської О. Ф.,

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна"

(далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна", товариство), у листопаді 2009 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 13 травня 2011 року задоволено позов ТОВ "ОТП Факторинг Україна".

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" 275 231, 03 швейцарський франк, що за офіційним курсом НБУ на 13 травня 2011 року 8, 973 276 грн за 1 швейцарський франк, становить 2 469 723, 99 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" судовий збір у сумі 1 700, 00 грн та витрати на інформаційне-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120, 00 грн, разом судових витрат -1 820, 00 грн.

Процесуальні питання, пов`язані з виконанням рішення суду

ТОВ "ОТП Факторинг Україна" у листопаді 2017 року звернулося до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа, виданого 22 березня 2011 року на виконання рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 13 травня 2011 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь

ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованості за кредитним договором у сумі 2 469 723, 99 грн.

Вимоги заяви обґрунтовувалися тим, що постановою державного виконавця від 06 серпня 2012 року відкрито виконавче провадження № 33682536. Постановою державного виконавця від 06 серпня 2012 року накладено арешт на все майно боржника.

12 лютого 2014 року проведено опис майна боржника, в ході якого виявлено, описано та арештовано двоповерховий цегляний будинок та іпотечну земельну ділянку, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, після чого постановою від 14 березня 2014 року призначено експерта.

Голосіївським районним відділом Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління у м. Києві (далі - Голосіївський РВДВС) видано довідку від 14 листопада 2017 року, в якій зазначено про втрату виконавчого листа від 22 березня 2012 року № 2-435/11 про стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства 2 469 723, 99 грн.

Посилаючись на наведене, стягувач просив суд видати дублікат виконавчого листа від 22 березня 2011 року № 2-435/11 про стягнення з ОСОБА_1 2 469 723, 99 грн заборгованості, замість втраченого оригіналу, на виконання рішення Голосіївського районного суду міста Києва у справі № 2-435/11.

Стислий виклад заперечень інших учасників справи

Відзив на заяву не надходив.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій за результатами розгляду заяви

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 18 січня 2018 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 20 червня 2018 року, заяву ТОВ "ОТП Факторинг Україна" про видачу дубліката виконавчого листа задоволено.

Видано дублікат виконавчого листа на виконання рішення суду, ухваленого Голосіївським районним судом міста Києва 13 травня 2011 року у справі

№ 2-435/11 за позовом ТОВ "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" 275 231, 03 швейцарський франк, що за офіційним курсом НБУ на 13 травня 2011 року 8, 973 276 грн за 1 швейцарський франк, становить 2 469 723, 99 грн.

Ухвала суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовувалася тим, що беручи до уваги встановлені обставини вжиття ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заходів щодо виконання у примусовому порядку виконавчого листа № 2-435/11, виданого 22 березня 2012 року Голосіївським районним судом міста Києва, з приводу стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" 2 469 723, 99 грн, звернення до суду із заявою про видачу дубліката зазначеного виконавчого листа до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання, а також наявність підстав для висновку про втрату оригіналу цього виконавчого листа, суд дійшов висновку про необхідність задоволення заявлених вимог.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у липні 2018 року, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 18 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 20 червня 2018 року, ухвалити нове рішення про відмову у видачі дубліката виконавчого листа.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

На обґрунтування вимог касаційної скарги заявник посилається на порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій. Заявник зазначає, що:

- стягувач у заяві не навів обґрунтованих мотивів на підтвердження того, що йому необхідний дублікат виконавчого листа після пред`явлення його до виконання, оскільки виконавче провадження триває, а також не наведено мету отримання дубліката виконавчого листа;

- наданою довідкою державного виконавця не може бути підтверджено втрату виконавчого документа;

- суди необґрунтовано не викликали та не допитали у судовому засіданні представника Голосіївського РВДВС;

- судами помилково застосовано правила статті 370 ЦПК України

(в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року), коли на момент розгляду заяви судом першої інстанції підлягали застосування правила підпункту 17.4 пункту 17 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) (у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, далі - ЦПК України (1618-15) );

- заява про видачу дубліката виконавчого листа подана після спливу строку пред`явлення його до виконання, що є підставою для відмови у його видачі.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX

(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2018 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

За змістом правил частини першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

13 травня 2011 року Голосіївським районним судом міста Києва у справі

№ 2-435/11 за позовом ТОВ " ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" 275 231, 03 швейцарський франк, що за офіційним курсом НБУ на 13 травня 2011 року 8, 973 276 грн за

1 швейцарський франк становить 2 469 723, 99 грн.

На виконання зазначеного рішення суду 22 березня 2012 року Голосіївським районним судом міста Києва видано виконавчий лист № 2-435/11.

За даними Автоматизованої системи виконавчих проваджень (далі - АСВП) старшим державним виконавцем Лопатецькою Юлією Василівною вчинені такі виконавчі дії: 06 серпня 2012 року ухвалено постанову про відкриття виконавчого провадження; 06 серпня 2012 року накладено арешт на майно боржника; 12 лютого 2014 року проведено опис майна боржника; 14 березня 2014 року старшим державним виконавцем Сатиренко Іриною Олександрівною призначено експерта.

Під час прийняття державним виконавцем Голосіївського РВДВС Вересом Василем Володимировичем виконавчих проваджень, які згідно з АСВП перебували на виконанні у державного виконавця ОСОБА_2, виконавче провадження № 22682536 не виявлено.

14 листопада 2017 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" отримало довідку Д/6 від старшого державного виконавця Вереса В. В. про втрату виконавчого документа № 2-435/11.

Згідно з довідкою Д/6, виданою старшим державним виконавцем Голосіївського РВДВС Вересом В. В., станом на 14 листопада 2017 року державний виконавець ОСОБА_2, яка здійснювала передачу виконавчих проваджень, звільнена, а тому відібрати пояснення з приводу втрати виконавчого листа неможливо.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до частини першої статті 370 ЦПК України 2004 року, чинної на момент звернення стягувача із заявою про видачу дубліката виконавчого листа, замість втраченого оригіналу виконавчого листа або судового наказу суд, який видав виконавчий лист або судовий наказ, має право за заявою стягувача або поданням державного виконавця видати його дублікат.

Згідно з підпунктом 17.4 пункту 17 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк із дня надходження заяви. За видачу стягувачу дубліката виконавчого документа справляється судовий збір у розмірі 0, 03 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ухвала про видачу чи відмову у видачі дубліката виконавчого документа може бути оскаржена в апеляційному та касаційному порядку.

При вирішенні питання про видачу дубліката виконавчого листа у зв`язку з його втратою заявник повинен повідомити суду обставини, за яких виконавчий лист було втрачено, надавши відповідні докази. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, украдено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання. Дублікат виконавчого листа видається на підставі матеріалів справи та судового рішення, за яким був виданий втрачений виконавчий лист.

Відповідно до статей 10, 60 ЦПК України 2004 року, яким кореспондують статті 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановив, що оригінали виконавчого листа № 2-435/11, який виданий на виконання рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 13 травня 2011 року, є втраченими, оскільки під час прийняття державним виконавцем Голосіївського РВДВС Вересом В. В. виконавчих проваджень, які згідно з АСВП перебували на виконанні у державного виконавця ОСОБА_2, виконавчого провадження № 22682536 з виконання виконавчого листа № 2-435/11 не виявлено, виконавче провадження не передано державному виконавцю Вересу В. В.

Доводи касаційної скарги в цій частині не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, на законність судових рішень не впливають, зводяться до переоцінки встановлених судами обставин щодо видачі дублікатів виконавчих листів та наявних у справі доказів, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

В оцінці доводів касаційної скарги про те, що стягувач звернувся до суду з пропуском строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, Верховний Суд врахував таке.

Як встановлено судами, виконавче провадження з виконання виконавчого листа, який у подальшому було втрачено, відкрито постановою державного виконавця від 06 серпня 2012 року. Відомості про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого листа стягувачу чи до суду у АСВП відсутні, матеріали виконавчого провадження втрачені.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 23 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (606-14) , чинного на момент відкриття виконавчого провадження) строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються пред`явленням виконавчого документа до виконання. Аналогічні положення передбачені у пункту 1 частини четвертої статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (1404-19) , чинного на момент звернення до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа).

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (606-14) ), частини п`ятої статті 12 Закону України "Про виконавче провадження"

(у редакції Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (1404-19) ) у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.

Враховуючи, що виконавче провадження з виконавчого листа № 2-435/11 не завершено, виконавчий лист не повернуто стягувачу, то відсутні підстави вважати, що строк пред`явлення виконавчого листа до виконання на момент звернення до суду стягувача із заявою про видачу дубліката виконавчого листа сплив, оскільки такий строк не розпочав свій перебіг спочатку, пред`явлення виконавчого листа стягувачем у 2012 році відбулося у межах строку. Протилежного заявником під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції не доведено.

Отже, оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм процесуального права, доводи касаційної скарги є необґрунтованими. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін, оскільки правильне застосовування норми права є беззаперечним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", від 18 липня 2006 року № 63566/00, 23).