розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Азовкабель" на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 20 липня 2018 року у складі судді Дністрян О. М., постанову Запорізького апеляційного суду від 11 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Полякова О. З.,

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Азовкабель" (далі - ПрАТ "Азовкабель"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов мотивований тим, що з 03 квітня 2006 року позивач працював у Закритому акціонерному товаристві "ПП "Азовкабель" (далі - ЗАТ "ПП "Азовкабель), правонаступником якого є ПрАТ "Азовкабель", на посаді електромонтера з ремонту та обслуговування електрообладнання з четвертого розряду, а пізніше - з п`ятого розряду у цеху №1.

Наказом ПрАТ "Азовкабель" від 01 лютого 2018 року №12-п позивача звільнено з роботи за скороченням штату працівників згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ).

Позивач вважаєвцей наказ незаконним, оскільки насправді скорочення штату працівників на підприємстві не було. Перед звільненням позивача відповідач 31 січня 2018 року розмістив оголошення в засобах масової інформації про вакансії на підприємстві у зв`язку із розширенням виробництва, зокрема вакансії електромонтера. Також при звільненні позивача відповідач не врахував його кваліфікацію.

Просив суд скасувати наказ про звільнення від 01 лютого 2018 року №12-п, поновити його на посаді електромонтера з ремонту та обслуговування електрообладнання п`ятого розряду у цех № 1 дільниці № 2 та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 12 149,98 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 20 липня 2018 року позов задоволено.

Скасовано наказ ПрАТ "Азовкабель" від 01 лютого 2018 року №12-п про звільнення ОСОБА_1 з посади електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування п`ятого розряду дільниці кабелів зв`язку №2, цеху з виробництва кабелів №1 у зв`язку зі скороченням штату працівників, згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування п`ятого розряду дільниці кабелів зв`язку №2, цеху з виробництва кабелів №1 ПрАТ "Азовкабель" з 02 лютого 2018 року.

Стягнуто з ПрАТ "Азовкабель" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02 лютого до 30 квітня 2018 року у розмірі 11 759,58 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць у розмірі 1 638,63 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не довів, що при звільненні позивача за скороченням штату йому було запропоновано іншу роботу на тому ж підприємстві за його професією чи спеціальністю або іншу роботу, від якої позивач відмовився, що вказує на недотримання відповідачем вимог статті - 49-2 КЗпП України. З цих підстав суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позову.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 11 грудня 2018 року рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 20 липня 2018 року залишене без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідач не довів відсутність вільних посад на час вивільнення позивача, публікуючи оголошення в засобах масової інформації про потребу у працівниках, не запропонував позивачу будь-якої іншої роботи на підприємстві, що свідчить про невиконання відповідачем вимог частини другої статті 40 та частини третьої статті - 49-2 КЗпП України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2019 року ПрАТ "Азовкабель" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 20 липня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 11 грудня 2018 року, просило скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 11 грудня 2018 року та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

14 березня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі.

У березні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди порушили норми процесуального права та неправильно застосували норми матеріального права.

Суд апеляційної інстанції під час розгляду апеляційної скарги не врахував та не надав належної оцінки інформації, що наведена у звітах з праці (форма №1-ПВ) за період з грудня 2017 року до березня 2018 року, наданих відповідачем, що спростовує висновки судів про розширення виробництва та наявність вакантних посад у ПрАТ "Азовкабель".

Суди не врахували, що позивач 27 листопада 2017 року попереджений під підпис про скорочення штату працівників та відсутність вакантних посад на підприємстві, що свідчить про виконання відповідачем вимог частини другої статті 40 та частини третьої статті - 49-2 КЗпП України.

Судові рішення ґрунтуються на припущеннях та недопустимих доказах у розумінні статті 78 ЦПК України, що є підставою для їх скасування та передачі справи на новий розгляд.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №460-ІХ (далі - Закон №460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у лютому 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом №460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 з 03 квітня 2006 року до 01 лютого 2018 року перебував у трудових відносинах із ЗАТ "ПП "Азовкабель", яке з 01 квітня 2011 року перейменовано на ПрАТ "Азовкабель", що підтверджується записами в трудовій книжці позивача та не оспорюється сторонами.

Згідно з наказом генерального директора ПрАТ "Азовкабель" від 01 лютого 2018 року №12-п ОСОБА_1, електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування з п`ятого розряду дільниці кабелів зв`язку №2, цеху з виробництва кабелів №1, звільнено з роботи за скороченням штату працівників згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України на підставі наказу від 23 листопада 2017 року № 199 "Про скорочення штату" та попередження про скорочення штату працівників від 27 листопада 2017 року.

За змістом наказу від 23 листопада 2017 року № 199 генеральний директор ПрАТ "Азовкабель", керуючись правом самостійно визначати організаційну структуру, встановлювати чисельність працівників та штатний розпис, у зв`язку зі зменшенням обсягу виробництва і потребою скорочення витрат на утримання допоміжних робітників дільниці кабелю зв`язку №2, цеху з виробництва кабелів №1, з 01 лютого 2018 року у цеху з виробництва кабелів №1, дільниці кабелю №2, скоротив штат допоміжних працівників, а саме електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування п`ятого розряду - 1 одиниця. Скорочення цієї посади пов`язане зі зменшенням обсягу виробництва.

Суди встановили, що відповідно до наказу від 23 листопада 2017 року № 200 "Про скорочення штату" 27 листопада 2017 року ОСОБА_1 попереджено, що 01 лютого 2018 року посада, яку він займає, підлягає скороченню.

29 листопада 2017 року ПрАТ "Азовкабель" надав до Бердянського міського центру зайнятості інформацію (Форма № 4-ПН - план) про заплановане масове вивільнення працівників - електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування з п`ятого розряду - 1 особу.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Верховний Суд зазначає, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті - 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

Роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Таким чином, однією з гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Згідно з частиною третьою статті 64 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) )підприємство самостійно визначає організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Відповідно до частини другої статті 65 ГК України власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства.

Втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК Українищо суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Встановивши фактичні обставини справи на підставі доказів, яким надано належну оцінку, суд апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено порушення відповідачем вищенаведених норм трудового законодавства при звільненні працівника з роботи.

Відмовляючи у позові, суди виходили з того, що відповідач не довів відсутність вільних посад на час вивільнення позивача, пропозицію йому будь-якої іншої роботи.

Доводи касаціійної скарги, що позивач 27 листопада 2017 року попереджений під підпис про скорочення штату працівників та відсутність вакантних посад на підприємстві, що, на думку відповідача, свідчить про виконання відповідачем вимог частини другої статті 40 та частини третьої статті - 49-2 КЗпП України, є необґрунтованими та спростовуються фактичними обставинами справи, встановленими судами.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ПрАТ "Азовкабель" у зв`язку з розширенням підприємства у засобах масової інформації запрошувало на роботу на вакансії спеціалістів, зокрема, електромонтера, різноробочого, вантажника та інших, що підтверджується оголошеннями ПрАТ "Азовкабель" у газеті "Ринг-Экспресс" №5 (1741) від 31 січня 2018 року, №6 (1742) за 07 лютого 2018 року та №8 (1744) за 21 лютого 2018 року, а також в мережі Інтернет на сайті "WORK.ua": остання дата розміщення вакансії із назвою " Електромонтер з ремонту та обслуговуванню електроустаткування" 19 січня 2018 року, останній період розміщення цієї вакансії з 19 січня 2018 року до 19 лютого 2018 року.

Також безпідставними є доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції під час розгляду апеляційної скарги не врахував та не надав належної оцінки інформації, що наведена у звітах з праці (форма №1-ПВ) за період з грудня 2017 року до березня 2018 року, наданих відповідачем.

Суди встановили, що у період з 27 листопада 2017 року до 01 лютого 2018 року на підприємстві були інші вакансії, які не запропоновані позивачу.

Із штатного розпису, наданого відповідачем станом на 19 січня 2018 року, суди встановили, що на момент звільнення позивача існували інші вакантні посади, не запропоновані позивачу із дослідженням питання, чи може він виконувати роботу на цій посаді з огляду на його фах чи спеціальність.

На підставі встановлених обствин суди дійшли висновків про недоведеність відповідачем дотримання вимог частини другої статті 40 та частини третьої статті - 49-2 КЗпП України при звільненні позивача.

За змістом положень частин першої та другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

За підрахунками суду першої інстанції, з якими погодився суд апеляційної інстанції, з відповідача на користь позивача підлягає до виплати середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 лютого 2018 року до 30 квітня 2018 року у розмірі 11 759,58 грн.

Суди повно і всебічно з`ясували права та обов`язки сторін, обставини справи, перевірили доводи та заперечення сторін.

З огляду на викладене, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги, які зводяться до незгоди з судовими рішеннями у справі та переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.