У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Головного управління Національної поліції у м. Києві, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про стягнення сатисфакції за невиконання рішення суду.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 21 жовтня

2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме: викласти позовну заяву відповідно до вимог статті 175 ЦПК України та надати копії відповідно до кількості учасників процесу, а також до позовної заяви додати документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 07 листопада

2019 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною і повернуто позивачу.

Судове рішення районного суду мотивовано тим, що позивач вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху не виконала, недоліки не усунула,

а тому відповідно до статті 185 ЦПК України позовна заява повертається позивачу.

Не погоджуючись з указаним судовим рішенням суду першої інстанції,

ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 24 грудня 2019 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 07 листопада

2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, встановивши, що позивачем не в повному обсязі усунуто недоліки позовної заяви, визначені в ухвалі Шевченківського районного суду м. Києва

від 21 жовтня 2019 року, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання неподаною та повернення позовної заяви

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Верховнго Суду,

ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій, просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити до суду першої інстанції для розгляду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 07 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 березня 2020 року вказану справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що вимоги ухвали суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху вона усунула вчасно та в повному обсязі.

Зазначає, що предметом позову є стягнення сатисфакції за невиконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 серпня

Сума позову, конвертована в національну валюту 2 000,00 євро за курсом на день здійснення платежу, - сума, отримана за невиконання рішення національного суду, присуджена рішенням Європейського суду з прав людини від 13 грудня 2013 року її чоловікові ОСОБА_2 .

Відзив на касаційну скаргу учасниками справи не подано.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін

до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної

в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва

від 21 жовтня 2019 року позовну заяву залишено без руху та надано строк, для усунення недоліків позовної заяви.

Залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції виходив з того, що подана заява не відповідає вимогам пунктів 2, 3, 4, 5 частини третьої

статті 175, частини четвертої статті 177 ЦПК України, оскільки позивачем у позовній заяві не зазначено ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України) відповідачів, а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України позивача; не вказано ціну позову та її обґрунтований розрахунок; зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; не сплачено судовий збір за позовну вимогу про стягнення коштів.

Позивач копію ухвали Шевченківського районного суду м. Києва

від 21 жовтня 2019 року отримала 06 листопада 2019 року та на виконання вимог ухвали надала суду інформацію щодо серії та номера паспорта,

а також РНОКПП позивача. При цьому ОСОБА_1 з приводу несплати судового збору зазначила, що сплата судового збору у справах такої категорії не передбачена законом. Щодо ціни позову вказала, що в позовній заяві нею зазначено, що ціна позову складає 2 000 євро.

Згідно з пунктом 13 частини другої статті 3 Закону України "Про судовий збір" судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Отже, правильним є висновок апеляційного суду про те, що оскільки позовні вимоги фактично зводяться до вимоги про відшкодування шкоди внаслідок невиконання Головним управлінням Національної поліції у м. Києві судового рішення, судовий збір за подання такої позовної заяви не справляється.

Відповідно до частин першої та другої статті 177 ЦПК України позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.

Правила цієї статті щодо подання копій документів не поширюються на позови, що виникають з трудових правовідносин, а також про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок злочину чи каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Зважаючи на те, що позивачем оскаржується бездіяльність Головного управління Національної поліції у м. Києві, на ОСОБА_1 не поширюється обов`язок подання копій позовної заяви та копій всіх долучених до неї документів відповідно до вимог статті 177 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Суди посилалися на те, що у заяві про усунення недоліків позивач не зазначила ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України відповідачів як юридичних осіб, не вказала обґрунтований розрахунок ціни позову; зміст позовних вимог: спосіб захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб захисту прав та інтересів, який не суперечить закону; зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; а також ОСОБА_1 не виклала обставини, якими вона обґрунтовує свої вимоги, та не зазначила докази, що підтверджують вказані обставини.

Згідно з пунктами 4 і 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для визнання позовної заяви неподаною і повернення позивачу.

З аналізу наведених норм процесуального права колегія суддів Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких

є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Так, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи,

а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона

є стороною.

У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення у справі "Кутіч проти Хорватії", заява № 48778/99).

Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має "застосовуватися на практиці і бути ефективним" (рішення у справі "Белле проти Франції" від 04 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа "повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права" (рішення у справі "Белле проти Франції" від 04 грудня 1995 року та "Нун`єш Діаш проти Португалії" від 10 квітня 2003 року).

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись

до суду (рішення ЄСПЛ у справі "Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії"

від 28 жовтня 1998 року).

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право

в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Проте, повертаючи скаргу ОСОБА_1 з підстав невиконання вимог ухвали суду про залишення скарги без руху, суд першої інстанції зазначеного до уваги не взяв, тому висновок суду є помилковим.

Апеляційний суд у порушення вимог статей 367, 382 ЦПК України на викладене також уваги не звернув і залишив ухвалу суду першої інстанції без змін.

Повертаючи позовну заявуОСОБА_1 про стягнення сатисфакції

за невиконання рішення,суд першої інстанції припустився надмірного формалізму, суд апеляційної інстанції мав можливість, але зазначених порушень не усунув.

Ураховуючи наведене та з метою недопущення порушення права на доступ до правосуддя, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій

та направлення справи для вирішення питання про відкриття провадження до суду першої інстанції.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються

у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

За таких обставин оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України, ухвалені з порушенням норм процесуального права, що в силу частини четвертої статті 406 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.