Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи: Дніпропетровська міська рада, комунальне підприємство "Житлово-експлуатаційне підприємство № 22" Дніпровської міської ради, комунальне підприємство "Дніпровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради, департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 17 грудня 2018 року у складі судді Шавули В. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Дніпропетровська міська рада, комунальне підприємство "Житлово-експлуатаційне підприємство № 22" Дніпровської міської ради, комунальне підприємство "Дніпровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради, департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області, про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на квартиру.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року позивач звернулася до суду з вищезазначеним позовом, обґрунтовуючи його тим, що прибудова А-1 до квартири відповідача (приміщення № 1, 2, 3, 4, 5, 6) побудована на межі з належною позивачу земельною ділянкою біля проходу з грубим порушенням будівельних норм при її будівництві, постійно руйнується та загрожує життю позивача, внаслідок чого остання неодноразово отримувала травми різного ступеня тяжкості.

Враховуючи вищезазначене, позивач просила суд визнати частково недійсним свідоцтво на право власності на квартиру АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_3, ОСОБА_4, видане ВАТ "Дніпропетровський лакофарбовий завод" згідно розпорядження № 265 від 26 жовтня 1998 року, зареєстроване в комунальному підприємстві "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації", реєстраційний № 10582034, в частині права власності на прибудову А?-1 до квартири (приміщення № 1, 2, 3, 4, 5, 6).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 17 грудня 2018 року, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване недоведеністю позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Ленінського районного суду міста Дніпропетровська.

01 листопада 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не повно досліджено матеріали та обставини справи. Заявник вказує, що прибудова А?-1 до квартири АДРЕСА_1 порушує її право власності, оскільки споруджена з суттєвими порушеннями (відсутність землевідводу, відсутність проекту, наявність порушень ДБН) та перешкоджає користуватись своєю власністю.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником 162/300 частин домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, яке видано 16 січня 2013 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Міхеєвою Т. М., є власником квартири АДРЕСА_1 .

Належна ОСОБА_2 нерухомість має прибудову № А?-1, яка споруджена впритул з парканом, який відмежовує земельну ділянку відповідача та позивача.

ОСОБА_1 заявлено вимоги щодо визнання свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1, яке видано 26 жовтня 1998 року на ім`я ОСОБА_3 та ОСОБА_4, частково недійсним в частині права власності на прибудову А?-1.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ).

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, розгляд касаційної скарги у цій справі здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України (1618-15) в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Положення частини першої статті 2 ЦПК України передбачають, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

У статті 16 ЦК України визначено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, а також зазначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Отже, визначаючи можливість задоволення позовних вимог, суд зобов`язаний перевірити відповідність обраного позивачем способу захисту вимогам закону. Зазначене кореспондується із статтею 19 Конституції України, згідно з якою органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (принцип правової держави, відповідно до якого органам державної влади забороняється робити те, що прямо не передбачено законом).

Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права або інтереси позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав чи інтересів позивач звернувся до суду, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Позов може бути задоволений лише у випадку встановлення факту порушення, не визнання або оспорення відповідачем (відповідачами) прав, свобод чи інтересів позивача. Якщо такого факту не встановлено, позов не підлягає задоволенню.

У постанові від 05 червня 2018 року, прийнятій у справі № 338/180/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

За змістом статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до частин першої, другої, шостої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Держава не втручається у здійснення власником права власності.

Враховуючи викладене Верховний Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, зокрема, у зв`язку з тим, що обраний нею спосіб захисту є неефективним, а отже позовні вимоги є недоведеними.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду першої та апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильного висновку суду першої та апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 17 грудня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року залишити без змін.

Судді:	А. І. Грушицький
	В. В. Сердюк
	І. М. Фаловська