розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 31 травня 2019 року у складі судді Смолій Л. Д. та постанову Рівненського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Гордійчук С. О., Хилевича С. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства "Рівненський обласний клінічний лікувально-діагностичний центр імені Віктора Поліщука" Рівненської обласної ради про визнання трудових відносин припиненими, договору сумісництва розірваним, стягнення розрахункових коштів, вихідної допомоги, середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до КП "Рівненський обласний клінічний лікувально-діагностичний центр імені Віктора Поліщука" Рівненської обласної ради (далі - КП "РОКЛДЦ ім. В. Поліщука") про визнання трудових відносин припиненими, договору сумісництва розірваним, стягнення розрахункових коштів, вихідної допомоги, середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог вказувала, що з 01 червня 2005 року працює у КП "РОДЛКЦ ім. В. Поліщука" та займає посаду інженера-програміста відділу автоматизованої системи управління. На вказаній посаді працювала як основний працівник та за сумісництвом. 28 серпня 2017 року та повторно 18 вересня 2017 року подала роботодавцю заяву про звільнення її з роботи за частиною третьою статті 38 КЗпП України, оскільки відповідач порушує щодо неї законодавство про працю, що полягало у недопущенні її до роботи за сумісництвом, зміни графіку роботи, невчасній оплаті лікарняних листків та відпустки, не застосування до неї податкової пільги. 19 вересня 2017 року отримала відповідь адміністрації КП "РОДЛКЦ ім. В. Поліщука" про те, що адміністрація не вбачає підстав для розірвання трудової угоди за частиною третьою статті 38 КЗпП України. Вважала трудові відносини з відповідачем припиненими з 20 вересня 2017 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 31 травня 2019 року, яке залишено без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване відсутністю належних та достатніх доказів на підтвердження обставин, якими позивач обґрунтовувала свої позовні вимоги. Будь-яких порушень законодавства про працю або умов колективного чи трудового договору з боку відповідача відносно позивача судом не встановлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції або до суду апеляційної інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Рівненського міського суду Рівненської області.

12 лютого 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не повно досліджено матеріали та обставини справи. Заявник вказує, що предметом позову є визнання трудового договору сумісництва розірваним, а трудових відносин припиненими за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України внаслідок порушення законодавства про працю згідно поданої заяви.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що наказом КП "РОДЛКЦ ім. В. Поліщука" № 24-к від 30 січня 2006 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу на посаду інженера-програміста відділу автоматизованої системи управління за сумісництвом.

Наказом КП "РОДЛКЦ ім. В. Поліщука" № 64 від 25 червня 2015 року ОСОБА_1 винесено догану за неналежне виконання правил внутрішнього трудового розпорядку, а згідно наказу КП "РОДЛКЦ ім. В. Поліщука" № 65 від 01 липня 2015 року повторну догану.

01 липня 2015 року ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 01 серпня 2016 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 04 жовтня 2016 року та набрало законної сили, у справі № 569/10757/15-ц, визнано незаконним та скасовано наказ КП "РОДЛКЦ ім. В. Поліщука" № 64 від 25 червня 2015 року "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 " в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1, визнано незаконним та скасовано наказ КП "РОДЛКЦ ім. В. Поліщука" № 65 від 01 липня 2015 року "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 " в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1, визнано незаконним наказ КП "РОДЛКЦ ім. В. Поліщука" № 120-к від 01 липня 2015 року про звільнення ОСОБА_1 та поновлено ОСОБА_1 на посаді інженера-програміста відділу автоматизованої системи управління КП "РОДЛКЦ ім. В. Поліщука".

На виконання рішення суду відповідачем видано два накази: наказом КП "РОДЛКЦ ім. В. Поліщука" № 197-к від 01 серпня 2016 року було скасовано наказ КП "РОДЛКЦ ім. В. Поліщука" від 01 липня 2015 року № 120-к про звільнення ОСОБА_1, поновлено ОСОБА_1 на посаді інженера-програміста відділу автоматизованої системи управління КП "РОКЛДЦ ім. В. Поліщука", а саме з 01 липня 2015 року; наказом КП "РОДЛКЦ ім. В. Поліщука" від 24 жовтня 2016 року № 157 "Про виконання рішення суду" скасовано наказ КП "РОДЛКЦ ім. В. Поліщука" № 64 від 25 червня 2015 року "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 " та наказ КП "РОДЛКЦ ім. В. Поліщука" № 65 від 01 липня 2015 року "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 " в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1, проведено виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

18 вересня 2017 року ОСОБА_1 подала КП "РОДЛКЦ ім. В. Поліщука" заяву про звільнення її з роботи за сумісництвом на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.

Відповідно до виписки з розрахункового рахунку та розрахункових листків, ОСОБА_1 у вересні-жовтні 2017 року продовжувала за сумісництвом отримувати заробітну плату.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ).

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, розгляд касаційної скарги у цій справі здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України (1618-15) в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Положення частини першої статті 2 ЦПК України передбачають, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Згідно з частинами першою, третьою статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

За частиною другою статті 38 КЗпП України якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Стаття 38 КЗпП України передбачає, що розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.

Відповідно до статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Враховуючи обставини справи та викладене відсутні підстави для задоволення вимоги про припинення трудових відносин між сторонами за заявою працівника. Позивач з роботи не звільнена, трудові відносини з відповідачем не припинені, а тому вимога про стягнення вихідної допомоги безпідставна.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду першої та апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильного висновку суду першої та апеляційної інстанції не спростовують.

Судді:	А. І. Грушицький
	В. В. Сердюк
	І. М. Фаловська