Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 червня 2018 року у складі судді Хомініч С. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 березня 2019 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Городничої В.С., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його дружина ОСОБА_3 . Після її смерті залишилася спадщина у вигляді квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Правовстановлюючі документи знаходяться у відповідача. Він звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини. Однак йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки вказана квартира не належить його покійній дружині, а належить синові. Яким це чином трапилося йому невідомо. Саме тому він звернувся до суду за захистом свого права на спадкування.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 червня 2018 року, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 березня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що на момент смерті ОСОБА_3, дружини позивача, вона не мала будь-яких майнових прав на спірну квартиру.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.

04 жовтня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не повно досліджено матеріали та обставини справи. Заявник вказує, що має право на залишену в спадщину від померлої дружини спірну квартиру.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі в період з 12 жовтня 1963 року по 14 січня 2009 року (а. с. 5).

ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (а. с. 66).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, про що Саксаганським районним у місті Кривому Розі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області видано свідоцтва серії НОМЕР_1 та зроблено відповідний актовий запис № 128 (а. с. 36).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла, про що Саксаганським районним у місті Кривому Розі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області видано свідоцтва серії НОМЕР_2 та зроблено відповідний актовий запис № 2052 (а. с. 54).

30 травня 2017 року позивач подав до приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Січкар Б. В. заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 (а. с. 51).

13 липня 2017 року постановою приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Січкар Б. В. було відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, у зв`язку з тим, що відсутній факт належності спадкодавцеві спадкового майна (а. с. 69).

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 10613350 від 12 травня 2006 року ОСОБА_4 (на підставі договору купівлі-продажу від 14 квітня 2006 року) на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1, яка була придбана ним за рахунок кредитних коштів, отриманих від АКІБ "УкрСиббанк" 14 квітня 2006 року на підставі кредитного договору (а. с. 30 -32).

Згідно інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, квартира АДРЕСА_1 передана в іпотеку в рахунок виконання зобов`язань за кредитним договором № 0Д12И8223Д від 14 квітня 2006 року, укладеним між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4 (а. с. 28 - 29).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ).

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, розгляд касаційної скарги у цій справі здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України (1618-15) в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Положення частини першої статті 2 ЦПК України передбачають, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статей 1216 та 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Частиною першою статті 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статей 319, 321 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Стаття 328 ЦК України передбачає, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Положеннями частини четвертої статті 41 Конституції України і статті 321 ЦК України встановлено принцип непорушності права власності, відповідно до якого ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що на момент смерті ОСОБА_3, дружини позивача, вона не мала будь-яких майнових прав на спірну квартиру, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_4 . Вказана квартира також не входить до складу спадщини після смерті дочки позивача - ОСОБА_4 .

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду першої та апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильного висновку суду першої та апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 червня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 березня 2019 року залишити без змін.

Судді:	А. І. Грушицький
	В. В. Сердюк
	І. М. Фаловська