У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця") про стягнення заборгованості із заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року в розмірі 13 933,28 грн.

Позовна заява мотивована тим, що вона з 11 липня 2016 року по 17 липня 2017 року працювала у Публічному акціонерному товаристві "Українська залізниця", правонаступником якого є АТ "Українська залізниця", на посаді машиніста крана 4 розряду виробничого підрозділу "Дебальцівське пасажирське локомотивне депо" структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця". Проте 17 липня 2017 року вона була звільнена з роботи на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ) у зв`язку зі скороченням штату. Станом на 17 липня 2017 року розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року становить 17 468,12 грн (за вирахуванням податків та інших обов`язкових платежів до виплати належить 13 933,28 грн), що підтверджується довідкою, виданою за місцем роботи, однак указана довідка не засвідчена печаткою відповідача. Зазначала про те, що первинні документи для нарахування заробітної плати знаходяться у регіональній філії "Донецька залізниця" АТ "Українська залізниця" за адресою: вул. Привокзальна, м. Лиман, Донецька область, куди вони були здані особисто нею у жовтні 2017 року.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила стягнути з АТ "Українська залізниця" нараховану, але не виплачену їй заробітну плату при звільненні, за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року у розмірі 13 933,28 грн.

Рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 20 вересня 2019 року позов ОСОБА_1 до АТ "Українська залізниця" задоволено частково.

Стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в сумі 12 949,32 грн (без утримання з цієї суми передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів). Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив із того, що відповідач у порушення вимог статті 116 КЗпП України, не провів остаточний розрахунок із позивачем при її звільненні. Заробітна плата в розмірі 983,96 грн не підлягає стягненню, оскільки вона була виплачена позивачу та отримана нею.

Суд першої інстанції вказав про доведеність вини відповідача у непроведенні розрахунку з позивачем при її звільненні та не прийняв до уваги посилання відповідача на науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України (далі - ТПП України) від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин та рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року "Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України", введеного в дію Указом Президента України від 15 березня 2017 року № 62/2017 (62/2017) .

Також суд виходив з того, що висновок ТПП України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 не є законодавчою підставою для звільнення відповідача від виплати нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, при звільненні. Відповідач не спростував відомості, надані позивачем на підтвердження розміру заборгованості із заробітної плати, не надав доказів того, що дані, які відображені в них, є недостовірними.

Постановою Харківського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року апеляційну скаргу АТ "Українська залізниця" задоволено. Рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 20 вересня 2019 року скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ "Українська залізниця" про стягнення заборгованості із заробітної плати відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовуОСОБА_1, виходив із того, що відсутність вини відповідача у непроведені своєчасного розрахунку з позивачем при її звільненні підтверджена науково-правовим висновком ТПП України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 про наявність обставин непереборної сили.

Апеляційний суд зазначив про те, що у трудових правовідносинах між АТ "Українська залізниця" та його працівниками, зокрема ОСОБА_1, з березня 2017 року виникли та дотепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків як підприємству в цілому, так і його працівникам, у період існування яких відповідача об`єктивно, з незалежних від нього причин, було позбавлено можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників.

Також апеляційний суд зазначив про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність заборгованості у відповідача перед ОСОБА_1 у зазначеному розмірі, а надана нею довідка є неналежним доказом, оскільки вона не містить необхідних реквізитів, а саме: дати, вихідного номеру довідки, підпису керівника, головного бухгалтера та штампу підприємства.

Крім того, апеляційний суд врахував, що сам по собі факт звільнення позивача з АТ "Українська залізниця" не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У січні 2020 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року, у якій просить скасувати оскаржувану постанову і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що отримати належним чином засвідчену довідку нарахованої, але не виплаченої їй заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року вона не може, оскільки всі первинні документи для нарахування заробітної плати знаходяться у відповідача, так як централізовано збиралися восени 2017 року, отже відповідач був обізнаний на момент звільнення позивача про розмір заборгованості по заробітній платі.

Переконувала, що суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про відсутність вини у невиконанні обов`язку перед працівником щодо виплати заборгованості із заробітної плати.

Звертала увагу на те, що факт знаходження працівників підприємства на території, непідконтрольній органам державної влади України, не є перешкодою для проведення з ними остаточного розрахунку при звільненні з роботи.

Відзив на касаційну скаргу до суду від АТ "Українська залізниця" не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 16 січня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд судді-доповідачу Кривцовій Г. В.

Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року, витребувано матеріали справи № 610/2068/19 з суду першої інстанції, надано учасникам справи строк для подання відзиву.

Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 31 січня 2020 року № 261/0/226-20 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Кривцової Г. В .

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 січня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

06 лютого 2020 року матеріали справи № 610/2068/19 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ).

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 460?ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (в редакції станом на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України (в редакції станом на час подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувана постанова - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами встановлено, що 07 вересня 2016 року ОСОБА_1 переведена на посаду машиніста крану (кранівника) 4 розряду до пункту підготовки вагонів до перевезень станції Дебальцеве-Сортувальне 2 класу виробничого підрозділу "Дебальцівське вагонне депо" структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничиних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" АТ "Українська залізниця" на підставі наказу від 07 вересня 2016 року № 24/ос.

Відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року "Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національної безпеці України", введеного в дію Указом Президента від 15 березня 2017 року № 62/2017 (62/2017) , нарахування заробітної плати працівникам підприємства було припинено. Наслідком вищевказаного рішення є відсутність зв`язку з виробничими підрозділами структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" АТ "Українська залізниця", а також відсутність передачі з непідконтрольної території первинних документів, які є підставою бухгалтерського обліку господарських операцій.

З 20 березня 2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно АТ "Укрзалізниця", що знаходиться в тому числі у м. Донецьку, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, у тому числі затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників. Початок дій форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 20 березня 2017 року.

Унеможливлення виконання АТ "Укрзалізниця", регіональною філією "Донецька залізниця" обов`язків, передбачених законодавством України про працю, зокрема, статей 47, 83, 115, 116 КЗпП України спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму на території м. Донецька, тривалими перервами в роботі транспорту, регламентними умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо. Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов`язаної сторони за трудовим договором.

Позивач взята на облік як внутрішньо переміщена особа на підставі довідки від 11 травня 2017 року № 6861 за фактичною адресою свого місця проживання: АДРЕСА_1 .

17 липня 2017 року ОСОБА_1 звільнена з роботи на підставі пункту першого статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату на підставі наказу від 10 липня 2017 року № 8357/ДН-ос.

Матеріалами справи підтверджено та відповідачем не оспорюється, що позивач перебувала з відповідачем у трудових відносинах до 17 липня 2017 року.

Згідно з довідкою, наданої позивачем на день звільнення їй нарахована, але не виплачена заробітна плата з березня 2017 року по 17 липня 2017 року в сумі 17 468,12 грн з урахуванням податків та інших обов`язкових платежів та 13 933,28 грн - заробітна плата до видачі без урахування податків та інших обов`язкових платежів, з яких сума заборгованості за березень 2017 року складає 2 286,17 грн, за квітень 2017 року - 1 774,64 грн, за травень 2017 року - 1 494,42 грн, за червень 2017 року - 1 856,36 грн та за липень 2017 року - 6 521,69 грн.

Надана позивачем на підтвердження розміру нарахованої, але не виплаченої заробітної плати довідка, підписана начальником ВП "Дебальцівське вагонне депо" та головним бухгалтером, однак відсутні відомості щодо часу роботи та нарахування заробітної плати.

Крім того, матеріали справи містять довідку відповідача про доходи від 05 серпня 2019 року № 744/2, відповідно до якої ОСОБА_1 з березня по липень 2017 року було нараховано заробітну плату в сумі 1 233,63 грн, до видачі 983,96 грн, яка складається із заробітної плати за березень 2017 року. В період часу з квітня по липень 2017 року заробітна плата позивачу не нараховувалась.

З відомості на виплату грошей № 12 вбачається, що ОСОБА_1 було виплачено заробітну плату за березень 2017 року у розмірі 983,96 грн, яка була нею отримана 20 липня 2017 року.

З відповіді структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" АТ "Українська залізниця" від 05 серпня 2019 року вбачається, що заробітна плата позивачу була нарахована з урахуванням обов`язкових утримань податків на доходи та інших зборів в сумі 983,96 грн за період з 01 березня 2017 року по 15 березня 2017 року та станом на день звільнення відсутня заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_1 за період з березня по липень 2017 року.

Відповідно до висновку ТПП України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно АТ "Укрзалізниця" засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у м. Донецьку.

Нормативно-правове обґрунтування

Частиною четвертою статті 43 Конституції України передбачено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оплату праці", частиною першою статті 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

Отже, виходячи з положень КЗпП України (322-08) , Закону України "Про оплату праці" (108/95-ВР) , заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 12, частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Згідно положень статей 115, 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов`язку доведення наявності права на отримання певних сум.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77, частина друга статті 78 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Згідно зі статтею 10 Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Зважаючи на вимоги позивача - виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства.

Статтею 617 Цивільного кодексу України (далі- ЦК України (435-15) ) передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків. Відповідно до статті 117 КЗпП України підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника.

Згідно зі статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні")".

Вказане відповідає позиції колегії Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Надавши належну правову оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи, суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення місцевого суду, та ухвалюючи нове рішення

про відмову у задоволенні позову виходив із того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності заборгованості із виплати заробітної плати у відповідача перед ОСОБА_1 у зазначеному розмірі, а надана позивачем довідка не є належним доказом того, що їй нараховувалася заробітна плата, оскільки вона не містить необхідних реквізитів, а саме: дати, вихідного номеру довідки, підпису керівника, головного бухгалтера та штампу підприємства.

Разом з тим у матеріалах справи наявна довідка, видана АТ "Українська залізниця" № 744/2 від 05 серпня 2019 року, яка містить підпис начальника Подлузького В. О., згідно якої позивачу за березень 2017 року була нарахована (з урахуванням сплати податків) та отримана ОСОБА_1 заробітна плата у розмірі 983,96 грн.

Також апеляційний суд вказував на те, що відповідно до відомості про виплату грошей № 12 за березень 2017 року ОСОБА_1 отримано 983,96 грн, що підтверджується особистим підписом позивача про одержання грошових коштів та скріплено печаткою підприємства.

Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд апеляційної інстанції, встановивши, що у трудових правовідносинах між позивачем та відповідачем, з 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини АТ "Українська залізниця" у несвоєчасній виплаті заробітної плати при звільненні у зв`язку з чим правильно відмовив у задоволенні позову.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи ( 23 рішення у справі "Проніна проти України" від 18 липня 2006 року № 63566/00).

Судді:	І. Ю. Гулейков

	О. В. Ступак Г. І. Усик