розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 15 серпня 2019 року у складі судді Шаповал З. О. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Бобрової І. О., Губар В. С., Шитченко Н. В.,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа - державний нотаріус Сновської районної державної нотаріальної контори Васильченко Т. П., про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю, визнання спадкоємцем четвертої черги та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що ОСОБА_2 як спадкоємець п`ятої черги отримала спадщину після смерті ОСОБА_3, проте таке спадкування було неможливим через наявність спадкоємців четвертої черги. Зазначала, що вона з 2001 року спільно проживала із ОСОБА_3 за адресою його мешкання на АДРЕСА_1 . Після спільного придбання в 2005 році разом з ОСОБА_3 у часткову власність будинку на АДРЕСА_2, проживали у ньому разом, вели спільне господарство, зареєстрували своє місце проживання за зазначеною адресою. Після смерті ОСОБА_3, вона продовжила фактично проживати у будинку зі своєю дочкою, вважаючи себе спадкоємцем, яка прийняла спадщину після смерті померлого. Позивач вважала, що в силу положень статті 1264 ЦК України має право на спадкування майна спадкодавця, оскільки у зареєстрованому шлюбі з іншою особою не перебувала, фактично проживала однією сім`єю разом із ОСОБА_3 із 2001 року.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила встановити факт проживання її та ОСОБА_3 спільно однією сім`єю без шлюбу з 2001 року до дня його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1, визнавши її спадкоємцем четвертої черги, визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину від 05 жовтня 2016 року, видане державним нотаріусом Сновської районної державної нотаріальної контори, зареєстроване в реєстрі за № 1118.

Рішенням Щорського районного суду Чернігівської області від 15 серпня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що надані позивачем докази не підтверджують факт ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, спільного побуту та бюджету, взаємних прав та обов`язків подружжя, піклування та підтримку один одного морально і матеріально, тобто проживання однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_2, понад п`яти років, до відкриття спадщини. Фотографії спільного відпочинку, спільного святкування свят, позивача та спадкодавця не підтверджують спільне проживання або ведення спільного господарства позивача у вказаному домоволодінні.

Додатковим рішенням цього ж суду від 06 вересня 2019 року вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач в обґрунтування своїх вимог не надала жодного доказу, який містив інформацію щодо предмета доказування, а встановлені судом обставини свідчать, що між позивачем та спадкодавцем не було ознак, притаманних членам сім`ї.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У грудні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 15 серпня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що суди відверто проігнорували показання свідків та фактичне визнання відповідачем факту її проживання однієї сім`єю із спадкодавцем. Адреси реєстрації місця проживання її та ОСОБА_4 є однаковими. Наявність фотокарток, де зображені вона та ОСОБА_3, разом із її дочкою у досить тривалий проміжок часу з 2002 по 2013 роки, що ставить під сумнів твердження сторони відповідача, про припинення сімейних відносин ще в 2012 році.

У січні 2020 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу у якому зазначено, що оскільки будинок був у спільній частковій власності обох, а іншого житла ні ОСОБА_3, ні ОСОБА_1 у м. Сновськ (Щорс), не мали, то вони продовжили проживати у спільному будинку на АДРЕСА_2, як співвласники житла, оскільки не мали іншого місця проживання і подальші їхні відносини не носили характер сімейних. На день смерті ОСОБА_3, він та ОСОБА_1 були абсолютно чужими людьми та вже тривалий час не підтримували будь-яких стосунків, не мали взаємних прав та обов`язків, які притаманні сім`ї.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК (1618-15) України щодо законності та обґрунтованості.

Обставини встановлені судами

Відповідно до записів у паспорті ОСОБА_1, остання перебувала у шлюбі з ОСОБА_5, який розірвано 19 листопада 2002 року.

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 14 жовтня 2005 року придбали у власність у рівних частках кожний, житловий будинок із надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_2.

Згідно з довідкою Виконавчого комітету Сновської міської ради Сновського району від 13 лютого 2019 року, ОСОБА_3 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3, із 07 лютого 2006 року і знятий з реєстрації у зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_2.

Згідно з паспортом ОСОБА_1, остання зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2, із 28 грудня 2007 року.

Факт проживання ОСОБА_1 за однією адресою разом як сім`я не заперечувала ОСОБА_2, проте визнавала факт такого проживання лише приблизно до 2012 року. Стверджувала, що у цей період ОСОБА_1 та ОСОБА_3 припинили спільне проживання, розпочали процес реального розподілу будинку, після чого ОСОБА_3 розпочав відносини з ОСОБА_6, яка проживала в м. Корюківка Чернігівської області, куди ОСОБА_3 постійно приїжджав.

Нормативно-правове обґрунтування

На підставі частини п`ятої статті 1268 ЦК України спадщина належить спадкоємцю незалежно від часу її прийняття з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержуютьправо на спадщину почергово.

У той же час кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття (частина друга статті 1258 ЦК України).

Статтею 1264 ЦК України встановлено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1268 та частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

Якщо постійнепроживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а непро встановлення факту прийняття спадщини.

Статтею 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом.

До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Необхідною умовою для встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 разом зі спадкодавцем, і визнання позивача спадкоємцем четвертої черги за законом є доведеність факту спільного проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_3, як осіб, які складали сім`ю, що передбачає їх пов`язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов`язків у період, не менше ніж із 10 червня 2010 року до дня смерті спадкодавця - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, із урахуванням наведених норм матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, належним чином оцінивши письмові докази, показання свідків та пояснення учасників справи, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність ОСОБА_1 факту проживання однією сім`єю із ОСОБА_3 протягом п`яти років на момент відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_2, визнавши, що відносини ОСОБА_1 із ОСОБА_3 не носили характер сімейних, та не були пов`язані зі спільним побутом, веденням спільного господарства, бюджету, наявністю між ними взаємних прав і обов`язків.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про відсутність обставин, які за диспозицією статті 1264 ЦК України дають підстави вважати ОСОБА_1 спадкоємцем четвертої черги, а тому висновки судів у справі, що переглядається, відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.

Судами враховано, що із матеріалів інвентаризаційної справи будинку на АДРЕСА_2, убачається, що у справі містяться записи щодо внесення зміни до основної будівлі (аркуш 23 інвентаризаційної справи). Приміщення будинку розподілені на квартири № 1 та квартиру №2 (аркуш 12 інвентаризаційної справи). ОСОБА_1 та ОСОБА_3 отримали власні технічні паспорти на будинок із визначенням приміщень у кожній із квартир, а отже, твердження позивача не охоплюються періодом, необхідним для застосування статті 1264 ЦК України - проживання однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини. При цьому станом на 08 березня 2015 року, покійний ОСОБА_3 мав стосунки із ОСОБА_7, про що свідчать фотокартки, показання свідків: ОСОБА_8, ОСОБА_9, що були колегами ОСОБА_3 по роботі, та самої ОСОБА_7 . Не заперечувала в судовому засіданні апеляційного суду наявність таких стосунків і позивач.

З урахуванням того, що позивач не надала суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог у частині встановлення факту її проживання із спадкодавцем ОСОБА_3 однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, підстав для розгляду інших позовних вимог, - немає, оскільки ОСОБА_1 не є спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 .

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі; враховуючи правомірний правовий результат вирішення спору судами першої та апеляційної інстанцій, підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.