розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 05 вересня 2017 року в складі колегії суддів: Кривчун Т. О., Бондаревської С. М., Дряниці Ю. В.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного сільськогосподарського підприємства "Гарант-2005" (далі -ПСП "Гарант-2005") про визнання договору оренди землі недійсним.

На обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 08 вересня 2011 року вона отримала в спадщину від своєї матері ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, земельну ділянку, площею 4,52 га, кадастровий номер 5323281200:00:002:0018, що розташована на території Вовнянської сільської ради Миргородського району.

Зазначала, що другий примірник спірного договору оренди вона отримала в грудні 2015 року та виявила, що договір оренди був підписаний та зареєстрований 21 грудня 2012 року, тобто після смерті її матері, а, отже, без волевиявлення спадкодавця та не відповідав внутрішній волі останньої.

Вказувала, що даний договір був зареєстрований за ініціативи відповідача та Управління Держгеокадастру у Миргородському районі не переконалося в достовірності підпису орендодавця та зареєструвало спірний договір оренди. Вважала, що на реєстрацію не було подано плану або схеми земельної ділянки, кадастрового плану земельної ділянки, акту визначення меж земельної ділянки в натурі, акту приймання-передачі земельної ділянки, тобто були відсутні невід`ємні частини договору.

З урахуванням наведеного, просила визнати недійсним договір оренди землі, який має державну реєстрацію у Миргородському районному відділі ПРФ "Центр ДЗК" й у Державному реєстрі земель вчинено запис від 21 грудня 2012 року за №532320004003291 між ОСОБА_2 та ПСП "Гарант-2005".

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 13 липня 2017 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір оренди землі, який має державну реєстрацію у Миргородському районному відділі ПРФ "Центр ДКЗ" і у Державному реєстрі земель вчинено запис від 21 грудня 2012 року за № 532320004003291 між ОСОБА_2 та ПСП "Гарант-2005".

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив із того, що на момент укладення спірного договору ОСОБА_3 померла, а тому не могла бути учасником правочину, у зв`язку з чим вважав, що є підстави для визнання спірного договору недійсним.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 05 вересня 2017 року рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 13 липня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Вирішуючи спір, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_1 протягом тривалого часу була обізнана про укладення спірного договору, отримувала орендну плату, його дійсність не оскаржувала та навіть укладала додаткову угоду до оспорюваного договору, у якій було внесено зміни до договору оренди землі, зокрема, змінено особу орендодавця на ОСОБА_1 . Факт її укладення стороною позивача не заперечувався та вона ніким не оскаржувалась.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2017 року ОСОБА_1 подаладо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неналежним чином досліджено надані докази у їх сукупності.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справа передана до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21жовтня 2019 року цивільну справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом установлено, що відповідно до Державного акта на право приватної власності на земельну ділянку від 01 жовтня 2004 року серії ПЛ № 073324, ОСОБА_2, на підставі розпорядження Миргородської райдержадміністрації від 15 червня 2004 року № 144, на праві приватної власності належить земельна ділянка, площею 4,52 га в межах згідно з планом, яка розташована на території Вовнянської сільської ради, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Кадастровий номер вказаної земельної ділянки 5323281200000020018.

Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010454500351.

У подальшому, між ОСОБА_2 та ПСП "Гарант-2005" було укладеного Договір оренди землі № б/н без дати, згідно з пунктом 2 якого в оренду було передано зазначену вище земельну ділянку (а.с.6-7, 35-36).

Договір зареєстрований в Управлінні Держземагентства у Миргородському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 21 грудня 2012 року № 532320004003291.

Відповідно до Додатку від 27 лютого 2013 року до договору оренди землі № 532320004003291 від 21 грудня 2012 року, нормативна грошова оцінки земельного паю з 01 січня 2012 року становить 123 423,16 грн, орендна плата визначена у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки земельного паю щорічно на суму 6171,16 грн у тому числі в грошовому виразі така сума - 6171,16 грн (а.с.37).

23 квітня 2013 року між ОСОБА_1 та ПСП "Гарант" було укладеного Додаткову угоду до Договору оренди землі № 532320004003291, згідно з якою, зокрема, орендодавцем визначено ОСОБА_1, угода підписана сторонами.

Згідно з актовим записом від 10 січня 2011 року № 8 в Книзі реєстрації смертей Відділу державної реєстрації актів цивільного стану по місту Миргороду Миргородського МУЮ Полтавської області, ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 86 років (Свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 10 січня 2011 року, а.с.4).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 08 вересня 2011 року ОСОБА_1 успадкувала після смерті ОСОБА_2 земельну ділянку розміром 4,52 га, яка розташована за адресою: Вовнянська сільська рада Миргородського району Полтавської області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належана померлій ОСОБА_2 на підставі Державного акта на право приватної власності на земельну ділянку від 01 жовтня 2004 року серії ПЛ № 073324; кадастровий номер 5323281200000020018.

Як убачається з Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 15 березня 2013 року № НВ-5300093772013, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка, площею 4,5232 з кадастровим номером 5323281200:00:002:0018.

Згідно з Записом про державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 21 грудня 2012 року № ОО3291, датою підписання спірного договору оренди землі є 21 грудня 2012 року та строк його дії визначено до 21 грудня 2022 року (а.с. 65-66).

При цьому, відповідно до Відомостей на видачу готівки в рахунок паю за 2014-2016 роки та видаткових касових ордерів від 21 листопада 2014 року № 356, від 31 грудня 2015 року № 488, від 29 грудня 2016 року № 910, ОСОБА_1 отримувалась орендна плата за період з 2014 по 2016 роки (а.с. 29-34).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, та не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

У статті 11 ЦК України надано перелік підстав виникнення юридичних прав та обов`язків (юридичних фактів), які виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з дій, що не передбачені такими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Однією з таких підстав є відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України договори та інші правочини.

Вказані обставини мають певний часовий проміжок дії, який має початок та закінчення.

У частині першій статті 251 ЦК України строк визначено як певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк може бути визначено актами цивільного законодавства, правочином чи рішенням суду (частина третя статті 251 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України.

Згідно із частиною третьою статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

У частині першій статті 627 ЦК України деталізовано принцип свободи договору. Зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тому вольовий характер визначення строку не викликає сумніву. Тобто сторони наділені значними можливостями впливати на момент настання або закінчення строків, оскільки можуть змінювати строк, наближати або віддаляти його настання.

У статті 792 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються спеціальним законом.

У частині другій статті 125 ЗК України вказано, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Вимога про те, що право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону, передбачена у частині другій статті 126 ЗК України.

Спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, є Закон № 161-XIV (161-14) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

У статті 13 Закону № 161-XIV надано визначення договору оренди землі. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально (стаття 14 цього Закону № 161-XIV (161-14) ).

Згідно зі статтею 18 названого Закону договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Статтею 20 Закону № 161-XIV передбачено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Момент укладення договору визначено у статтях 638, 640 ЦК України. Вказано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Отже, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, дотрималися письмової форми договору та підписали його, він вважається укладеним. Із системного аналізу ЦК України (435-15) можна зробити висновок, що вказане правило визначення моменту укладення договору стосується лише договорів, які повинні бути укладені у простій письмовій формі.

Права й обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення учасників при укладенні договору оренди земельної ділянки, набуваються лише після його державної реєстрації, як передбачено статтями 18, 20 Закону № 161-XIV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Верховний Суд України вказував, що поняття "момент укладення договору" та "момент набрання чинності договором оренди земельної ділянки" різняться змістовим наповненням, а також можуть відрізнятися у часі, про що зазначено і у мотивувальних частинах постанов від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13) та від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16).

У ЦК України (435-15) передбачено як визначення строку, так і початку перебігу строку та його закінчення.

Статтею 252 ЦК України вказано, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (частина перша статті 253 ЦК України).

Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (частина перша статті 254 ЦК України).

Переважна більшість правовідносин, які урегульовані нормами цивільного законодавства, є відносинами, у яких забезпечується правомірна поведінка їх суб`єктів та нормальна реалізація ними суб`єктивних прав і виконання суб`єктивних обов`язків.

Тому і строки у таких правовідносинах є строками здійснення суб`єктивних цивільних прав та виконання обов`язків.

Це загальне правило закріплено у статті 631 ЦК України, зокрема що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Разом з тим у частині третій вказаної статті обумовлено, що сторони можуть установити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Момент укладення договору передбачений у статті 640 ЦК України і пов`язується з досягненням сторонами згоди з усіх його істотних умов та дотриманням певних вимог, якими є передання майна або вчинення іншої дії, нотаріальне посвідчення договору або його державна реєстрація, якщо таке передбачено актами цивільного законодавства.

У спеціальному Законі № 161-XIV (161-14) вказано, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (стаття 18).

Можна зробити висновок, що сторони в договорі оренди землі мали право зазначати про момент початку перебігу та припинення дії вказаного договору, оскільки такі права прямо передбачені принципами та закріплені загальними нормами цивільного законодавства.

Разом з тим якщо сторони не вказали про час (термін, календарну дату, подію) початку перебігу та закінчення строку договору, діють загальні правила, передбачені спеціальним Законом № 161-XIV (161-14) , який прямо встановлював, що договір оренди земельної ділянки набирає чинності після його державної реєстрації.

Отже, для визначення початку перебігу та закінчення строку дії саме цього договору має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків.

Такі висновки щодо набрання чинності договором оренди земельної ділянки зроблено у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16), у мотивувальній частині якої міститься роз`яснення аналогічного розуміння правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13).

Метою укладення будь-якого цивільного правочину є отримання певних правових наслідків через реалізацію сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків. Правочин, укладений без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлені, є фіктивним.

Разом з тим реалізувати свої суб`єктивні права та обов`язки сторони договору оренди земельної ділянки можуть лише після державної реєстрації такого договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19), зроблено висновок про те, що "Права й обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення учасників при укладенні договору оренди земельної ділянки, набуваються лише після його державної реєстрації, як передбачено статтями 18, 20 Закону № 161-XIV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин." " Реалізувати свої суб`єктивні права та обов`язки сторони договору оренди земельної ділянки можуть лише після державної реєстрації такого договору.".

У постановах від 07 червня 2017 року у справі № 634/769/15-ц (провадження № 6-872цс17), від 18 січня 2017 року у справі № 532/129/16-ц (провадження № 6-2777цс16) та від 13 грудня 2013 року у справі № 1106/2791/2012 (провадження № 6-127цс13) Верховний Суд України звернув увагу на ситуацію, коли у договорах оренди сторони не вказали календарного терміну початку перебігу строку договору оренди, однак зауважили, що договір набирає чинності з моменту його державної реєстрації. У цих постановах Верховний Суд України зробив висновок, що моментом початку строку дії договору є саме набрання ним чинності.

У постанові від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13) Верховний Суд України зробив висновок, що моментом укладення договору оренди земельної ділянки є момент, коли сторони, дійшовши згоди щодо істотних умов договору оренди землі, скріплюють його своїми підписами. Однак указав, що цивільні права та обов`язки, тобто чинність, договір набуває після його державної реєстрації.

При цьому сторони узгодили у пункті 8 договору строк його дії - 10 років, у пункті 43 визначили, що цей договір набирає чинності після підписання його сторонами та його державної реєстрації.

Отже, момент укладення договору, а відтак і початок перебігу строку його дії сторони визначили та пов`язали з моментом державної реєстрації договору.

Інших строків чи термінів початку перебігу чи закінчення дії договору його текст не містить.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За нормою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 30 ЦК України визначено, що цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

У відповідності до статі 25 ЦК України (435-15) цивільна правоздатність, тобто здатність фізичної особи мати цивільні права та обов`язки, фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Разом з тим, позивач під час розгляду справи не заперечувала підписання спірного договору саме ОСОБА_2, в установленому законом порядку спірний договір не оскаржувала.

Підставою недійсності зазначала, що він був зареєстрований ПСП "Гарантія-2005" після смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Отже, враховуючи вищевикладені вимоги закону та встановлені обставини справи, апеляційний суд дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав, визначених статтями 203, 215 ЦК України для визнання спірного договору недійсним, з підстав заявлених у позові.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо їх оцінки.

Враховуючи те, що спір по суті апеляційним судом вирішено правильно і законно, а рішення не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України), колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Щодо зупинення виконання рішення

Відповідно до частини 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 вересня 2017 року зупинено виконання рішення Апеляційного суду Полтавської області від 05 вересня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_1 судового збору до закінчення касаційного провадження, тому виконання рішення на підставі частини 3 статті 436 ЦПК України підлягає поновленню.