розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Полтавського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року у складі колегії суддів Кузнєцової О. Ю., Прядкіної О. В., Хіль Л. М.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Перша полтавська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа - Перша полтавська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що після смерті його матері, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилася спадщина на належне їй майно, яке складалося з Ѕ частини у праві спільної сумісної власності подружжя на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Інша Ѕ частина домоволодіння належала його батьку, ОСОБА_4 .

Згідно складеного ОСОБА_3 17 січня 1992 року заповіту вона заповіла позивачу все належне їй майно.

Після смерті матері позивач прийняв спадщину за заповітом шляхом подання заяви в нотаріальну контору, а його батько, який заяву не подавав, але був зареєстрований за місцем відкриття спадщини, мав право на обов`язкову частку у спадщині.

24 липня 1990 року ОСОБА_4 також склав заповіт, за змістом якого заповів позивачу все належне йому майно.

Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 батька позивач звернувся до Першої полтавської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом та видачу свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1, однак йому було відмовлено у зв`язку із неможливістю видати свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя та встановити склад спадкового майна.

Крім того, позивач також зазначав, що йому стало відомо про подану його рідним братом, відповідачем по справі, 16 листопада 2017 року заяву до нотаріуса про прийняття спадщини після померлого батька ОСОБА_4 із посиланням на те, що він претендує на обов`язкову частку у спадщині.

Посилаючись на вищевикладене ОСОБА_1 просив суд:

- визнати за ним право власності на 61/72 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 68,9 кв. м, житловою площею 31,6 кв. м, господарськими будівлями і спорудами: літньою кухнею Б, б, сараєм 1, б, вбиральнею Г, гаражем В, оглядовою ямою в, погрібом 1, а, огорожею 1, ворітьми огорожі 2, водопроводом 3;

- визнати за ним право власності на 61/72 частин земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 5310137000:18:004:0178, площею 0,0853 га, із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка);

- визнати за ОСОБА_3 право власності на 11/72 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 68,9 кв. м, житловою площею 31,6 кв. м, господарськими будівлями і спорудами: літньою кухнею Б, б, сараєм 1,б, вбиральнею Г, гаражем В, оглядовою ямою в, погрібом 1, а, огорожею 1, ворітьми огорожі 2, водопроводом 3;

- визнати за ОСОБА_3 право власності на 11/72 частин земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 5310137000:18:004:0178, площею 0,0853 га, із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 20 серпня 2019 року (з урахуванням ухвали від 06 листопада 2019 року про виправлення описки) позовні вимоги задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право приватної спільної часткової власності на 2/3 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 68,9 кв. м, житловою площею 31,6 кв. м, з господарськими будівлями і спорудами: літньою кухнею Б, б, сараєм 1, б, вбиральнею Г, гаражем В, оглядовою ямою в, погрібом 1, а, огорожею 1, воротами огорожі 2, водопроводом 3.

Визнано за ОСОБА_1 право приватної спільної часткової власності на 3/4 частин земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 5310137000:18:004:0178, площею 0,0853 га, із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Визнано за ОСОБА_3 право приватної спільної часткової власності на 1/3 частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 68,9 кв. м, житловою площею 31,6 кв. м, господарськими будівлями і спорудами: літньою кухнею Б, б, сараєм 1, б, вбиральнею Г, гаражем В, оглядовою ямою в, погрібом 1, а, огорожею 1, воротами огорожі 2, водопроводом 3.

Визнано за ОСОБА_3 право приватної спільної часткової власності на 1/4 частину земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 5310137000:18:004:0178, площею 0,0853 га, із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Визначаючи розмір часток у спадщині, належних сторонам, місцевий суд виходив із того, що спірне домоволодіння належить до майна, набутого покійними батьками сторін під час перебування ними у шлюбних відносинах, а тому є їхньою спільною сумісною власністю в розумінні статей 22, 28 КпШС України 1969 року. При цьому судом враховано, що ОСОБА_1 прийняв спадщину (1/2 домоволодіння) після смерті матері, шляхом подання відповідної заяви до нотаріальної контори, а тому належні ОСОБА_4, батьку відповідачів, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, інша Ѕ частина домоволодіння та земельна ділянка, яку у приватну власність ним було одержано у 2010 році, розподілено між сторонами враховуючи складений ОСОБА_4 заповіт на ім`я ОСОБА_1, а також право на обов`язкову частку у спадщині ОСОБА_3, як спадкоємця за законом, який є непрацездатним, оскільки досяг пенсійного віку.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 20 серпня 2019 року скасовано. Ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 61/72 частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 68,9 кв. м, житловою площею 31,6 кв. м, з господарськими будівлями і спорудами: літньою кухнею Б, б, сараєм 1, б, вбиральнею Г, гаражем В, оглядовою ямою в, погрібом 1, а, огорожею 1, воротами огорожі 2, водопроводом 3.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 61/72 частину земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 5310137000:18:004:0178, площею 0,0853 га, із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 11/72 частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 68,9 кв. м, житловою площею 31,6 кв. м, господарськими будівлями і спорудами: літньою кухнею Б, б, сараєм 1, б, вбиральнею Г, гаражем В, оглядовою ямою в, погрібом 1, а, огорожею 1, воротами огорожі 2, водопроводом 3.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 11/72 частину земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 5310137000:18:004:0178, площею 0,0853 га, із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 4 476 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 6 714 грн.

Погоджуючись із висновком місцевого суду про наявність підстав для визнання за сторонами права власності на частини спірного домоволодіння та земельної ділянки, на якій воно розташовано, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду, вказав на неправильне застосування судом попередньої інстанції норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, що призвело до помилкового визначення часток сторін у спірному майні.

Апеляційний суд зазначив про необхідність врахування тієї обставини, що на момент відкриття спадщини після померлої дружини ОСОБА_4 був непрацездатною особою у зв`язку із досягненням пенсійного віку та, у зв`язку із цим, мав право на спадкування обов`язкової частки у спадщині у розмірі 2/3 частин, що належали б йому при спадкуванні за законом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 із посиланням на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, у якій ОСОБА_3 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України (1618-15) наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

У відповідності до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2020 року відкрито касаційне провадження за вищевказаною касаційною скаргою.

13 лютого 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 23 березня 2020 року визначено колегію суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи у складі: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Висоцька В. С., Литвиненко І. В., Сердюк В. В., Фаловська І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі заявник посилається на вихід апеляційним судом за межі позовних вимог, оскільки ОСОБА_1 при зверненні до суду не ставив питання про виділення частки матері у спільній сумісній власності подружжя.

Доводом касаційної скарги є також те, що судом апеляційної інстанції не досліджено коли саме були збудовані допоміжні приміщення та чи можна їх відносити до майна, набутого подружжям; а також не встановлено, чи змінився обсяг належного подружжю майна з моменту смерті дружини.

ОСОБА_3 вказує, що земельна ділянка, на якій розташоване домоволодіння, була сформована у 2010 році, а до того часу належала батькам сторін на праві безстрокового користування, яке не може бути успадкованим. У зв`язку із неподанням позивачем доказів наявності земельної ділянки площею 0,0853 га як об`єкта спільної сумісної власності подружжя на момент смерті їх матері, заявник зазначає про необґрунтованість висновку апеляційного суду щодо визначених розмірів частин земельної ділянки, право власності на які визнано за позивачем та відповідачем у справі.

Крім цього, відповідач ОСОБА_3 висловлює незгоду із здійсненим апеляційним судом розподілом судових витрат, яке, на його переконання є непропорційним розміру задоволених позовних вимог.

Доводи інших учасників справи

У лютому 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 із посиланням на необґрунтованість доводів касаційної скарги, які не спростовують юридичних висновків оскаржуваного рішення.

Позивач звертає увагу на належним чином встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи та характер спірних правовідносин, що зроблено на підставі правильного застосування норм матеріального і процесуального права, та вмотивованість визначеного судом розміру часток спадкоємців у домоволодінні та земельній ділянці.

У відповіді на відзив на касаційну скаргу, що надійшла на адресу Верховного Суду у березні 2020 року, ОСОБА_3 наголошує на необхідності відхилення аргументів, що містяться у відзиві, із посиланням на перекручення доводів, вказаних ним у касаційній скарзі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є рідними братами.

Їх батьки: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5 перебували в зареєстрованому шлюбі з 26 листопада 1948 року.

ОСОБА_4 за рішенням виконкому Полтавської міської ради депутатів трудящих від 13 лютого 1951 року була виділена земельна ділянка площею 600 кв. м для будівництва індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Згідно дослідженого дублікату нотаріально посвідченого договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку на праві особистої власності із кількістю кімнат від однієї до п`яти включно від 15 березня 1951 року, судами попередніх інстанцій встановлено, що житлове управління виконкому Полтавської міської ради депутатів трудящих, з однієї сторони, та ОСОБА_4, з другої сторони, на підставі рішення виконкому міськради від 13 лютого 1951 року за № 201 про відвід земельної ділянки для будівництва жилого дому згідно з Указом президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року, уклали договір про те, що житлоуправління надає забудовнику ОСОБА_4 ділянку комунальної землі площею 600 кв. м для індивідуального будівництва жилого будинку у АДРЕСА_1 у межах згідно викопіровки із генплану міськархітектора міста Полтави.

По закінченню будівництва приймальною комісією Полтавського міськжитлоуправління був складений акт про закінчення будівництва і ввід в експлуатацію індивідуального домоволодіння від 15 червня 1983 року за адресою: АДРЕСА_1 .

24 липня 1990 року ОСОБА_4 склав заповіт за змістом якого заповів повністю усе належне йому на день смерті майно синові ОСОБА_1

17 січня 1992 року ОСОБА_3 склала заповіт, за змістом якого все належне їй майно, яке на день смерті буде їй належати, де б воно не було та з чого б воно не складалося, повністю заповідає своєму синові ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

Позивач ОСОБА_1 12 січня 1993 року звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спадкова справа після його смерті була заведена Першою полтавською державною нотаріальною конторою 16 листопада 2017 року за № 377/2017 на підставі заяви ОСОБА_3, що претендує на обов`язкову частку у спадщині.

06 лютого 2018 року до Першої полтавської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом та видачу свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 після батька, ОСОБА_4, також звернувся ОСОБА_1 .

Від інших осіб заяв про прийняття спадщини або про відмову від спадщини не надходило.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з пунктами 1, 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) 2003 року цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року. Цивільний кодекс України (435-15) застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , його положення застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Оскільки з дослідженого судами попередніх інстанцій акта про закінчення будівництва і ввід в експлуатацію індивідуального домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, вбачається, що домоволодіння, яке є предметом спору, було побудоване у 1983 році, а також з урахуванням того, що ОСОБА_3 померла у 1992 році, до спірних правовідносин, в частині визначення того, чи належить таке домоволодіння до спільного майна подружжя, необхідно застосовувати положення Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) в редакції 1963 року.

Відповідно до статей 16, 17 Закону УРСР "Про власність" від 07 лютого 1991 року, який був чинним на час будівництва домоволодіння, майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім`ю України (2006-07) . Майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Відповідно до статті 22 КпШС України, що діяв на час зведення спірного домоволодіння, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Частиною другою статті 112 ЦК УРСР 1963 року, що діяв на час зведення спірного домоволодіння, визначено, що сумісною власністю є, зокрема, спільна власність без визначення часток.

Розглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю громадян, набуття якого мало місце до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) 2003 року, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (стаття 16 Закону України "Про власність", стаття 22 КпШС України); майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім`ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункт 1 статті 17, стаття 18, пункт 2 статті 17 Закону України "Про власність").

За частиною першою статті 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Таким чином, встановивши на підставі належним чином досліджених доказів із наданням їм відповідної оцінки, суд апеляційної інстанції, погоджуючись у цій частині з рішенням місцевого суду, дійшов правильного висновку про належність домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 до спільної власності подружжя (батьків сторін у справі, що переглядається), виходячи з тієї обставини, що воно було ними збудовано під час їх перебування у зареєстрованому шлюбі.

Згідно зі статтею 535 ЦК УРСР неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов`язкова частка).

Відповідності до статті 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

На момент смерті дружини у ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, досяг пенсійного віку, а тому в силу положень чинних на той час Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року (1788-12) та статті 535 ЦК УРСР, мав право на обов`язкову частку у спадщині у розмірі 2/3 частин, що належали б йому при спадкуванні за законом.

Отже ОСОБА_4, будучи зареєстрованим разом з дружиною за адресою: АДРЕСА_1, є таким, що прийняв спадщину. Вказану обставину позивач визнає у позовній заяві (т. 1 а.с. 4).

Визначений у позовній заяві розмір часток у спадщині матері є правильним та відповідає вимогам закону, оскільки за умови відсутності заповіту, спадкоємцями після смерті матері були б її два сина (сторони по справі) та її чоловік (батько сторін).

Відповідач ОСОБА_3 подав в нотаріальну контору заяву про прийняття спадщини після смерті матері (т. 1 а.с. 178), проте не набув права на спадкування, оскільки не був зазначений у заповіті та не мав права на обов`язкову частку у спадщині.

Таким чином, позивач після смерті матері прийняв у спадщину 7/18 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Його батьку стало належати 11/18 частин домоволодіння.

Відповідно до частини другої статті 548 ЦК УРСР прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Згідно статті 119 ЦК УРСР коли учасник спільної часткової власності на жилий будинок збільшить в ньому за свій рахунок корисну площу будинку шляхом прибудови, надбудови або перебудови, проведеної за згодою решти учасників і в установленому порядку, частки учасників у спільній власності на будинок і порядок користування приміщеннями в ньому підлягають відповідній зміні.

Факт реєстрації у 2017 році за ОСОБА_4 права власності на ціле домоволодіння не може вплинути на наявність у позивача ОСОБА_1 частки у спадщині, яка належить йому з моменту відкриття спадщини.

Верховний Суд не бере до уваги доводи касаційної скарги щодо зміни вартості та складу майна станом на 2017 рік, оскільки згідно статті 119 ЦК УРСР збільшення одним із учасників спільної часткової власності за свій рахунок корисної площі будинку шляхом прибудови, надбудови або перебудови, вимагало згоди решти співвласників в установленому порядку.

Частиною першою статті 1241 ЦК України встановлено, що малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

У відповідності до абзацу 17 частини першої статті 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" непрацездатними є особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані інвалідами, у тому числі діти-інваліди, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до цього Закону.

З урахуванням вищевикладеного та виходячи з того, що обоє батьків склали заповіти, якими усе належне їм майно заповіли ОСОБА_1, який в свою чергу прийняв спадщину після їх смерті, шляхом подання нотаріусу у встановлений законом строк відповідної заяви, а також того, що ОСОБА_3 у відповідності до приписів закону має право на обов`язкову частку у спадщині, що відкрилась після смерті його батька, також подав відповідну заяву про її прийняття, визначені апеляційним судом частини у домоволодінні, право власності на які підлягають визнанню за сторонами у справі, є правильними.

На момент відкриття спадщини після смерті батька до складу спадщини входило 11/18 часток у праві власності на спірне домоволодіння, обов`язкова частка відповідача ОСОБА_3 становить 11/72, решта 61/72 частин домоволодіння належить позивачу ОСОБА_1 (28/72+33/72 ).

Верховний Суд не приймає посилання заявника на вихід апеляційного суду за межі позовних вимог, оскільки без визначення частки у домоволодінні, яка належала матері сторін за її життя, є неможливим встановлення тієї обов`язкової частки у спадщині, після смерті батька, право на яку має заявник в силу законодавчих вимог.

Відповідачем під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції не подано доказів на спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя, а також тієї обставини, що будівництво домоволодіння, в тому числі допоміжних приміщень, було завершено батьками сторін за життя матері, тому відповідні посилання ОСОБА_3 у касаційній скарзі є необґрунтованими.

Стосовно вирішення позовних вимог в частині визнання права власності за сторонами на спірну земельну ділянку колегія суддів зазначає таке.

Суди встановили, що відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 741279 ОСОБА_4 на підставі рішення виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради від 25 березня 2010 року № 137 одержав у приватну власність земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,0853 га, із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Земельна ділянка зареєстрована в Державному земельному кадастрі 12 липня 2010 року, має кадастровий номер: 5310137000:18:004:0178 (витяг з Державного земельного кадастру № НВ-5305761662017).

Статтею 1225 ЦК України визначено, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

У позовній заяві позивач зазначив, що земельна ділянка як приналежність має слідувати за головною річчю - домоволодінням, а отже частки сторін у праві власності на земельну ділянку мають відповідати часткам у праві власності на домоволодіння (т.1 а.с. 8).

Проте, виходячи з установлених судами конкретних обставин справи помилковим є застосування апеляційним судом положень статті 120 ЗК України при визначенні часток у праві на спадщину позивача та відповідача на земельну ділянку, належну на праві приватної власності ОСОБА_4 (батьку сторін у справі).

В матеріалах справи відсутні відомості про те, що на час відкриття спадщини після смерті матері сторін, земельна ділянка під домоволодінням належала подружжю на праві, яке згідно чинного на той час законодавства, підлягало спадкуванню.

Батьку сторін земельна ділянка за адресою спірного домоволодіння виділена на підставі рішення виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради від 25 березня 2010 року № 137. Площа переданої у власність ОСОБА_4 земельної ділянки становить 0,0853 га, а не 0,06 га, яку було виділено у 1951 році.

Цей державний акт сторони по справі не оскаржували, судом недійсним він не визнавався. На момент його видачі у позивача було наявне лише право на участь у приватизації земельної ділянки (на відміну від права на конкретну частку у праві спільної часткової власності на домоволодіння).

Таким чином, за ОСОБА_3 необхідно визнати право власності на земельну ділянку розташовану за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,0853 га, із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, у розмірі 1/4 її частини (половину частки, яка б належала йому у випадку спадкування за законом), а за ОСОБА_1, відповідно, - 3/4 цієї земельної ділянки.

Отже, у вказаній частині постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із ухваленням у цій частині нового рішення про часткове задоволення позову.

Верховний Суд відхиляє доводи скаржника щодо пропуску строків позовної давності, оскільки за ЦК УРСР (1540-06) у спадкоємця був відсутній обов`язок звернутися за свідоцтвом про право на спадщину (стаття 1297 ЦК України). Спадщина після смерті батька сторін відкрилася у 2017 році, а з цим позовом позивач звернувся до суду у грудні 2018 року.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Вирішуючи позовні вимоги в частині розподілу між спадкоємцями земельної ділянки, суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин, що призвело до прийняття неправильного висновку у цій частині.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але судами допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, судове рішення апеляційного суду, відповідно до статті 412 ЦПК України, підлягає скасуванню в частині вирішення позовних вимог про визнання за сторонами права власності на земельну ділянку із ухваленням у цій частині нового рішення.

В частині поділу домоволодіння між спадкоємцями постанова апеляційного суду підлягає залишенню без змін.

Щодо судових витрат

За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Разом із цим, відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Ціна позову у цій справі становить 447 600 грн, яка складається з вартості житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами (266 800 грн) та вартості земельної ділянки (180 800 грн).

Позивач просив виділити йому 61/72 частин спірного спадкового майна на суму 379 216,67 грн.

За наслідками розгляду справи Верховний Суд виділив позивачу майна на суму 361 638,89 грн (61/72 х 266 800 + 3/4 х 180 800).

Отже позов задоволено на 95,36 % (361 638,89 х 100% / 379 216,67).

За подання позовної заяви позивач належно сплатив 4 476 грн судового збору (т. 1 а.с. 1), за подачу апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції мав би сплатити 6 714 грн судового збору, але ухвалою Полтавського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року йому було відстрочено сплату судового збору.

Відповідач сплатив за подання апеляційної скарги на ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 21 серпня 2019 року про внесення виправлень у рішення суду судовий збір в розмірі 384,20 грн (т. 2 а.с. 38), а також за подання касаційної скарги - 8 952 грн.

Розподіляючи між сторонами витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог необхідно з відповідача на користь позивача стягнути 3 835,11 грн, виходячи з наступного розрахунку: 4 476 х 95,36% - (384,20 + 8 952) х (100% - 95,36%).

Враховуючи, що за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції судовий збір фактично не був сплачений, цю суму необхідно покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В дохід держави з відповідача підлягає стягненню 6 402,47 грн (6 714 х 95,36%), а з позивача - 311,53 грн (6 714 х 4,64%).

Керуючись статтями 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року в частині вирішення позовних вимог про визнання за сторонами права власності на земельну ділянку і розподілу судових витрат скасувати і ухвалити у цій частині нове рішення.

Позовні вимоги у цій частині задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 3/4 частин земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 5310137000:18:004:0178, площею 0,0853 га, із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частину земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 5310137000:18:004:0178, площею 0,0853 га, із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).