розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Пікуль А. А., Геращенка Д. Р., Невідомої Т. О. у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк", банк) правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк) пред`явило позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 11 497, 84 доларів США, що згідно з курсом НБУ еквівалентно 244 789,01 грн.

Позов обґрунтований тим, що 16 вересня 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та відповідачем був укладений кредитний договір № 250718-Sogl, відповідно до умов якого позивач надав відповідачеві кредит у розмірі 33 000,00 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, строком до 16 вересня 2011 року, а відповідач зобов`язався своєчасно сплачувати на користь банку проценти за користування кредитом, здійснювати погашення заборгованості.

Посилаючись на те, що позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав належним чином, а відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав, у ОСОБА_1 виникла заборгованість за кредитним договором в розмірі 11 497, 84 доларів США, що еквівалентно 244 789,01 грн, а саме: 4 033,37 доларів США - заборгованість за кредитом; 6 905, 77 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 11,74 доларів США - штраф (фіксована частина); 546, 96 доларів США - штраф (процентна складова).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Подільського районного суду міста Києва від 20 квітня 2016 року у складі судді Шаховніної М. О. позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено у повному обсязі.

Місцевий суд стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 11 497,84 доларів США, що згідно з курсом НБУ еквівалентно 244 789,01 грн та судовий збір у розмірі 3 671,84 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 20 квітня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції виходив із того, що місцевий суд, не повідомивши відповідача належним чином про час і місце розгляду справи, фактично позбавив його права на подання заяви про застосування позовної давності до ухвалення судом рішення по суті спору. Внаслідок цього суд порушив принципи змагальності та рівності сторін, які є елементами права на справедливий судовий розгляд.

Апеляційний суд зазначав, що у цій справі кредитним договором № 250718-Sogl на суму 33 000,00 доларів США зі сплатою відсотків користування кредитом у розмірі 18,0 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом встановлений строк кредитування - до 16 вересня 2011 року. Ця дата є кінцевим строком повернення кредиту та відсотків за користування кредитними коштами, а тому загальний трирічний строк позовної давності почав перебіг з 17 вересня 2011 року і закінчився 17 вересня 2014 року.

Позов ПАТ КБ "ПриватБанк" про стягнення заборгованості поданий до суду 21 грудня 2015 року, тобто після спливу позовної давності. Заяву щодо поважності причин пропущення позовної давності позивач суду не подавав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2019 року представник АТ КБ "ПриватБанк" подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду, а заочне рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав для застосування до цього спору позовної давності суперечать нормам матеріального права та обставинам справи.

Представник заявника вказує, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи правильне рішення місцевого суду припустився помилки, адже не звернув увагу на ту обставину, що позивачем строк звернення до суду за захистом свого порушеного права не пропущений. Перебіг позовної давності розпочався 17 вересня 2011 року, а закінчився 17 вересня 2016 року, з урахуванням пункту 6.8 кредитної угоди банк звернувся в межах позовної давності - п`ять років (з позовом банк звернувся 21 грудня 2015 року).

Доводом касаційної скарги є також те, що, на думку представника позивача, висновок суду апеляційної інстанції про те, що відповідач не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи з тієї причини, що не отримував судових повісток є необґрунтованим, адже відповідачем не доведено, що на час ухвалення судового рішення він не перебував за адресою своєї реєстрації і з поважних причин не отримував судових повісток.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2020 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" в якому просив у задоволенні касаційної скарги відмовити, посилаючись на її необґрунтованість, вказував, що постанова апеляційного суду прийнята з додержанням норм як матеріального так і процесуального права.

Відповідач вказує, що посилання представника позивача на пункт 6.8 кредитної угоди безпідставне, адже незрозуміло про яку кредитну угоду йде мова і коли та з ким вона укладалась. Вказує, що при підписанні кредитного договору вказаного пункту не було, кредит надавався до 16 вересня 2011 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк" у зазначеній справі та витребувано справу з Подільського районного суду м. Києва.

20 січня 2020 року справа № 758/14981/15-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 березня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 16 вересня 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 250718-Sogl на суму 33 000,00 доларів США зі сплатою відсотків користування кредитом у розмірі 18,0 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом. Строк кредитування - до 16 вересня 2011 року.

16 вересня 2008 року та 19 вересня 2008 року між сторонами було укладено договір про видачу траншу.

Позивачем на виконання умов договору було надано відповідачу кредитні ресурси у повному обсязі. Відповідач свої зобов`язання щодо своєчасного погашення заборгованості за кредитом та сплати відсотків не виконав, у зв`язку з чим станом на 11 жовтня 2015 року утворилась заборгованість у загальному розмірі 11 497, 84 доларів США.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України (1618-15) наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття "позовна" має на увазі форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії "право на позов у матеріальному сенсі" (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права. Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Ураховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, слід дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Згідно із частиною першою статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За змістом статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Відповідно до пункту 6.8 кредитного договору від 16 вересня 2008 року № 250718-Sogl сторони дійшли згоди, що строк позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені штрафів, за цією домовленістю встановлюються сторонами строком на 5 років.

Проте апеляційний суд на вищевказане уваги не звернув та помилково вважав, що в цьому випадку має місце загальний трирічний строк позовної давності, який почав перебіг з 17 вересня 2011 року і закінчився 17 вересня 2014 року, у зв`язку із чим скасував рішення суду першої інстанції.

З огляду на вищенаведене, доводи касаційної скарги АТ КБ "ПриватБанк" стосовно того, що судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального права та належним чином не встановлено фактичні обставини справи заслуговують на увагу.

Разом з тим колегія суддів зазначає, що поза увагою судів залишилось таке.

Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Тобто право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) міститься висновок про те, що право кредитодавця нараховувати обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Судами обох інстанції правильно встановлено, що укладеним між сторонами кредитним договором від 16 вересня 2008 року № 250718-Sogl встановлений строк кредитування - до 16 вересня 2011 року.

Проте з розрахунку заборгованості виконаним позивачем та наданим суду, вбачається, що після закінчення строку кредитування - 16 вересня 2011 року відповідачу було продовжено нарахування процентів, що суперечить вищенаведеним нормам матеріального права та залишилось поза увагою судів попередніх інстанцій.

Матеріали справи містять додатки до договорів про видачу траншів від 16 вересня 2008 року № 250718-CRED та від 19 вересня 2008 року до договору № 251663- CRED якими врегульовано порядок погашення заборгованості, суми та періодичність внесення платежів, проте з наданого позивач розрахунку заборгованості вбачається, що сальдо поточної заборгованості за кредитом визначено однією сумою, що унеможливлює перевірку обрахованої суми боргу.

Одночасно в розрахунку вказано, що заборгованість за судовими штрафами становить 558,70 доларів США проте в графах "сума комісії та пені" і "сума комісії та пені накопичувальним підсумком" проставлено - 0 (нуль), жодних пояснень, яким чином обрахована саме ця сума розрахунок та позовна заява не містять.

Більш того, колегія суддів звертає увагу, що пунктом 4.7 кредитного договору від 16 вересня 2008 року № 250718-Sogl передбачено, що погашення кредиту, сплата процентів за договором проводиться у валюті кредиту. Сплата винагороди і неустойки здійснюється у гривні (для кредитів у валюті - за курсом НБУ на день здійснення платежу).

В означеному вище розрахунку сума штрафів визначена в доларах США, що суперечить означеному пункту договору проте була включена судом першої інстанції до загальної суми присудженої до стягнення.

Верховний Суд також звертає увагу на те, що ухвалюючи заочне рішення від 20 квітня 2016 року у справі № 758/14981/15-ц, Подільський районний суд м. Києва визначив суму боргу в іноземній валюті з відображенням її еквіваленту у гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Тобто, враховуючи характер грошового зобов`язання, суд визначив стягнення з боржника суми саме в іноземній валюті, що станом на 09 жовтня 2015 року становило визначений за офіційним курсом Національного банку України еквівалент у національній валюті України. Зазначення судом у рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю виконавця.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки розрахунку заборгованості за кредитом та належним чином не перевірив наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованості за кредитним договором, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права.

Доводи відзиву ОСОБА_1 на касаційну скаргу стосовно того, що при підписанні кредитного договору пункту в якому було вказано п`ятирічний строк позовної давності не підтверджені належними та допустимими доказами.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені, тому суд касаційної інстанції позбавлений можливості усунути вказані недоліки і перевірити доводи позивача та відповідачів, оскільки вони потребують встановлення обставин, які не були встановлені судом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки апеляційний суд не встановив фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, та не перевірив доводи сторін і надані на їх підтвердження докази, то оскаржуване рішення апеляційного суду відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Головуючий	В. С. Висоцька

Судді:	А. І. Грушицький

	І. В. Литвиненко
	В. В. Сердюк І. М. Фаловська