розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу заступника прокурора Полтавської області на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року у складі судді Обідіної О. І., Бутенко С. Б., Прядкіної О. В., та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 20 грудня 2019 року в складі колегії суддів: Обідіної О. І., Бутенко С. Б., Прядкіної О. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст скарги

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 про спонукання до виконання умов договору, передбаченим договором на надання юридичних послуг.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами був укладений договір на надання юридичних послуг, згідно якого останній зобов`язався впорядкувати право власності на належне ОСОБА_1 нерухоме майно. У порушення умов договору ОСОБА_2 не надав акт виконаних послуг з зазначенням наданих послуг за період дії договору.

ОСОБА_1 просив зобов`язати ОСОБА_2 виконати належним чином зобов`язання, передбачені договором на надання послуг від 01 червня 2016 року щодо впорядкування прав власності на належні йому нежитлові приміщення - найменування майна - споруда (кафе) літ. А-1, а, а1, а2 площею приміщень 131,7 кв. м по АДРЕСА_1 .

Під час розгляду справи сторони подали заяву про затвердження мирової угоди, за якою за ОСОБА_1 визнається право власності на нерухоме майно - будівля кафе літ. А-1, а, а1, а2 площею приміщень 131,7 кв. м по АДРЕСА_1 ; ОСОБА_1 відмовляється від будь-яких претензій до ОСОБА_2 в зв`язку невиконанням останнім умов договору на надання юридичних послуг; затвердженням мирової угоди права та обов`язки за договорами, укладеними між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на надання юридичних послуг припиняються.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави в складі судді: Андрієнко Г. В. від 23 грудня 2016 року визнано та затверджено мирову угоду, укладену між сторонами у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на надання юридичних послуг, передбаченим договором на надання юридичних послуг від 01 червня 2016 року, на наступних умовах.

За ОСОБА_1 визнається право власності на нерухоме майно - будівля кафе літ. А-1, а, а1, а2 площею приміщень 131,7 кв. м по АДРЕСА_1 (об`єкт має бетонний фундамент, стіни з металевого каркасу, підлогу з плитки та складається з наступних приміщень: А-1,а - 1-зала кафетерію (заг. площа 92,1 кв. м, основна 92,1 кв. м); 2-вбиральня (заг. площа 1,9 кв. м, допоміжна 1,9 кв. м); 3-вбиральня (заг. площа 1,9 кв. м, допоміжна 1,9 кв. м); 4-мийка (заг. площа 3,8 кв. м, допоміжна 3,8 кв. м); 5-допоміжне приміщення (заг. площа 4,3 кв. м, допоміжна 4,3 кв. м); 6-кухня (заг. площа 15,7 кв. м, основна 15,7 кв. м); 7-допоміжне приміщення (заг. площа 4,1 кв. м, допоміжна 4,1 кв. м); І-допоміжне приміщення (заг. площа 7,9 кв. м, площа літніх приміщень 7,9 кв. м), всього по будівлі площа 131,7 кв. м.

ОСОБА_1 відмовляється від будь-яких претензій до ОСОБА_2 у зв`язку невиконанням останнім умов договору на надання юридичних послуг від 01 червня 2016 року.

Затвердженням цієї мирової угоди права та обов`язки за договором, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на надання юридичних послуг від 01 червня 2016 року припиняються.

Провадження у справі закрито.

Право власності на нерухоме майно - будівля кафе літ. А-1, а, а1, а2 площею приміщень 131,7 кв. м по АДРЕСА_1 (об`єкт має бетонний фундамент, стіни з металевого каркасу, підлогу з плитки та складається з наступних приміщень: А-1, а - 1-зала кафетерію (заг. площа 92,1 кв. м, основна 92,1 кв. м); 2-вбиральня (заг. площа 1,9 кв. м, допоміжна 1,9 кв. м); 3-вбиральня (заг. площа 1,9 кв. м, допоміжна 1,9 кв. м); 4-мийка (заг. площа 3,8 кв. м, допоміжна 3,8 кв. м); 5-допоміжне приміщення (заг. площа 4,3 кв. м, допоміжна 4,3 кв. м); 6-кухня (заг. площа 15,7 кв. м, основна 15,7 кв. м); 7-допоміжне приміщення (заг. площа 4,1 кв. м, допоміжна 4,1 кв. м).; І-допоміжне приміщення (заг. площа 7,9 кв. м, площа літніх приміщень 7,9 кв. м), всього по будівлі площа 131,7 кв. м, підлягає державній реєстрації.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що мирова угода не порушує права інших осіб та є підставою для здійснення реєстрації прав власності на об`єкти нерухомого майна. Умови мирової угоди не порушують права, інтереси сторін та інших осіб, є підстави для вирішення спору у добровільному порядку.

04 березня 2019 року заступник прокурора Полтавської області в інтересах Полтавської міської ради та Державної архітектурно-будівельної інспекції України звернувся із апеляційною скаргою на ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 23 грудня 2016 року.

Короткий зміст рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Полтавської області на ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 23 грудня 2016 року по справі по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про спонукання до виконання умов договору для продовження розгляду до суду першої інстанції. Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст ухвали складено 16 грудня 2019 року.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

у даному випадку право на подання апеляційної скарги в інтересах держави, прокурор має лише за доведеності ним факту того, що орган державної влади - ДАБІ України та орган місцевого самоврядування - Полтавська міська рада не здійснюють або неналежним чином здійснює відповідні повноваження;

посилаючись на те, що Полтавська міська рада як уповноважений орган по розпорядженню від імені територіальної громади землею міста Полтави, не вжила достатніх заходів щодо оскарження вказаної ухвали Октябрського районного суду м. Полтави, прокурор вказав, визначені положеннями статті 23 Закону України "Про прокуратуру", підстави для здійснення представництва її інтересів в суді;

разом із цим сам по собі факт відсутності звернення самостійних юридичних осіб, якими є Полтавська міська рада та Державна архітектурно-будівельна інспекція України, із апеляційними скаргами на вказану ухвалу місцевого суду не може свідчити про свідоме зволікання уповноваженого органу щодо захисту своїх прав та інтересів, а тому розцінюватись судом як достатня правова підстава для звернення прокурора з апеляційної скаргою в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру";

оскільки вказані установи наділені достатнім обсягом процесуальної дієздатності, а відтак мають право на самостійне оскарження рішення суду першої інстанції, в тому числі з одночасним ініціюванням питання про поновлення строку в порядку частини другої статті 358 ЦПК України, прокурор в даному випадку не може вважатись альтернативним суб`єктом звернення з такою апеляційною скаргою;

зазначені обставини свідчать про відсутність у даному випадку достатніх законних підстав для представництва прокурором інтересів держави, що в свою чергу виключає можливість розгляду поданої прокурором апеляційної скарги, а тому апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 20 грудня 2019 року внесено виправлення в постанову Полтавського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про спонукання до виконання умов договору, вказавши правильну назву процесуального документа "Ухвала" замість "Постанова". Виключено з тексту постанови помилкове зазначення "п.3 ч.1 ст. 362 ЦПК України" вказавши вірно "п.2 ч.1 ст. 362 ЦПК України" - "Суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження виявилося, що апеляційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати". Виключено як технічну помилку з 1 абзацу резолютивної частини постанови вказівку " для продовження розгляду до суду першої інстанції".

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що під час виготовлення повного тексту ухвали Полтавського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року було допущено описки та технічні помилки, а саме: невірно зазначено назву процесуального документа, а саме - замість "ухвала" помилково вказано "постанова"; має місце описка в зазначенні процесуальної норми - замість п.2 ч.1 ст. 362 ЦПК України в редакції "Суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження виявилося, що апеляційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати", міститься посилання на п.3 ч.1 ст. 362 ЦПК України, оскільки в мотивувальній частині суд визначив підстави закриття апеляційного провадження саме у зв`язку з відсутністю процесуальних повноважень прокурора на подачу апеляційної скарги в інтересах юридичних осіб з повною процесуальною дієздатністю; також в резолютивній частині ухвали допущено технічну помилку та помилково після вирішення питання про закриття провадження по справі міститься вказівка про продовження розгляду до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

У січні 2020 року заступник прокурора Полтавської області подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені ухвали апеляційного суду та направити справу для подальшого розгляду. При цьому посилається на те, що апеляційний суд порушив норми процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом порушено вимоги статті 131-1 Конституції України, статей 23, 24 Закону України "Про прокуратуру", статей 56, 57, 185, 358, 359, 362 ЦПК України. Апеляційний суд не врахував особливості апеляційного перегляду справи за скаргами прокурора в інтересах держави - осіб, яких не було залучено до участі, де судом вирішено питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов`язки. Помилковими є твердження апеляційного суду про відсутність підстав, передбачених статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" для здійснення прокурором представництва інтересів держави. Прокурором обґрунтовано у чому саме полягає порушення інтересів держави. До повноважень Полтавської міської ради належить зокрема ефективне розпорядження майном територіальної громади міста та здійснення контролю за раціональним використанням і охороною майна комунальної власності. Полтавська міська рада зобов`язана діяти в інтересах всіх мешканців міста Полтави, на захист інтересів держави та територіальної громади, зокрема з метою захисту комунального майна. Ухвалою суду першої інстанції визнано право власності на майно (кафе), яке зведено самочинно, чим порушено право органу контролю у сфері ведення будівельних робіт - Державної архітектурно-будівельної інспекції України та власника земельних ділянок комунальної форми власності - Полтавської міської ради. Таким чином судом першої інстанції вирішено питання про права і інтереси осіб, що не залучено до участі у справі - Полтавської міської ради та Державної архітектурно-будівельної інспекції України. Проте ні Полтавська міська рада, ні ДАБІ України не ініціювали оскарження незаконного рішення, що свідчить про невиконання органом місцевого самоврядування та органом державного контролю своїх повноважень, що відповідно і це стало підставою для подання апеляційної скарги прокурором.

Згідно частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокуратурою області попередньо повідомлено ДАБІ України та Полтавську міську раду про здійснення представництва її інтересів у суді шляхом внесення апеляційної скарги та про зазначене додано докази до апеляційної скарги. Факт самостійного невнесення Полтавською міською радою та ДАБІ України апеляційної скарги на ухвалу Октябрського районного суду міста Полтави від 23 грудня 2016 року є свідченням бездіяльності органу та наявності представництва прокурором інтересів держави в їх особі, що відповідає висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі за № 903/129/18.

При вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження колегія суддів не виявила недоліків апеляційної скарги в частині відсутності обґрунтування прокурором підстави для здійснення представництва інтересів держави та пропуску строків оскарження і апеляційну скаргу прокурора з цих підстав без руху не залишала. Апеляційний суд закриваючи апеляційне провадження фактично спростував свої висновки викладені при відкритті апеляційного провадження. При цьому не отримавши будь-яких додаткових доказів та не встановивши нових обставин у справі.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 20 грудня 2019 року фактично змінено назву процесуального документу з "постанови" на "ухвалу", а також змінено закон, який застосовано до апеляційної скарги прокурора з п. З ч. 1 ст. 362 на п. 2 ч. 1 ст. 362 ЦПК України. Також, визнано технічною помилкою формулювання "....для продовження розгляду до суду першої інстанції". Наведене свідчить про те, що апеляційний суд при винесенні ухвали від 20 грудня 2019 року фактично змінив зміст рішення, а не вчинив дії по виправленню описок, що відповідно є порушенням вимог статті 269 ЦПК України.

У березні 2020 року Полтавська міська рада надала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу задовольнити та направити справу для подальшого розгляду до суду апеляційної інстанції.

Відзив мотивований тим, що апеляційний суд не врахував, що: наявність підстав для представництва прокурором були обґрунтовані у суді; право подання апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення в цивільній справі надається незалежно від участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: першим заступникам та заступникам керівників обласних прокуратур; прокурор звернувся до апеляційного суду із апеляційною скаргою на захист інтересів держави в інтересах органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах в особі Полтавської міської ради та Державної архітектурно-будівельної інспекції України, попередньо повідомивши до звернення до суду у встановленому законом порядку відповідних суб`єктів владних повноважень; Полтавська міська рада у апеляційному суді підтримувала апеляційну скаргу прокуратури на ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 23 грудня 2016 року у справі № 554/10282/16-ц; суд першої інстанції визнавши та затвердивши мирову угоду, визнавши право власності на самочинно збудовану будівлю кафе вирішив питання про права і обов`язки осіб в інтересах яких подано апеляційну скаргу прокурором, яких не було залучено до участі у справі та передчасно, без об`єктивного та повного з`ясування обставин справи, належних доказів, що підтверджують виникнення права власності у позивача виніс ухвалу від 23 грудня 2016 року.

Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

У пункті 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2020 року у задоволенні клопотання заступника прокурора Полтавської області про повідомлення про дату, час та місце розгляду касаційної скарги прокуратуру Полтавської області та офіс Генерального прокурора, сторони у справі відмовлено; справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

При закритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції зробив висновок, що апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини першої статті 362 ЦПК України, оскільки відсутні процесуальні повноваження прокурора на подачу апеляційної скарги в інтересах юридичних осіб з повною процесуальною дієздатністю.

Колегія суддів не погоджується із цим висновком апеляційного суду з таких підстав.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (KOROLEV v. RUSSIA (no. 2), № 5447/03, 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, № 42454/02, 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).

Згідно пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

У пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України міститься відсилання до окремого закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким є Закон України від 14 жовтня 2014 № 1697-VII "Про прокуратуру" (1697-18) .

У частині третій статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Тлумачення частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (а) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (б) у разі відсутності такого органу.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

У визначених законом випадках прокурорзвертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (частина третя статті 56 ЦПК України)

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу (частина четверта статті 56 ЦПК України)

У пункті четвертому частини четвертої статті 185 ЦПК України передбачено, що крім цього, заява повертається у випадках, коли відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2020 року в справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19) зазначено, що: "якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом як заявив прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19) та від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (провадження № 14-350цс19)".

Згідно частини першої статті 47ЦПК України здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.

У пункті 2 частини першої статті 362 ЦПК України закріплено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження виявилося, що апеляційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати.

Тлумачення пункті 2 частини першої статті 362 ЦПК України свідчить, що в ньому не передбачено такої підстави для закриття апеляційного провадження як відсутність процесуальних повноважень прокурора на подачу апеляційної скарги в інтересах юридичних осіб з повною процесуальною дієздатністю.

За таких обставин закриття апеляційного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 362 ЦПК України є неправильним. Оскільки ухвала Полтавського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року підлягає скасуванню, то ухвалу Полтавського апеляційного суду від 20 грудня 2019 року про виправлення описок необхідно скасувати.

У частині шостій статті 411 ЦПК України (вредакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) зазначено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.