У квітні 2019 року орган опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області в інтересах малолітньої ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав, встановлення опіки та стягнення аліментів.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є батьками малолітньої ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка з 25 грудня 2014 року до січня 2018 року знаходилась за заявою батьків у Миколаївському обласному будинку дитини, у зв`язку з перебуванням родини в складних життєвих обставинах.

Згідно з висновком служби у справах дітей Вознесенської міської ради Миколаївської області від 10 січня 2018 року № 27 дитина в трирічному віці була повернена в сім`ю ОСОБА_2, де для цього були створені відповідні умови.

03 квітня 2019 року закладу охорони здоров`я було повідомлено про дитину - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1,сім`я якої перебуває у складних життєвих обставинах, життю та здоров`ю якої існує загроза. При виході за місцем проживання сім`ї була здійснена оцінка рівня безпеки дитини, після чого дитина була направлена до закладу охорони здоров`я для обстеження та надання необхідної медичної допомоги, у тому числі лікування в стаціонарних умовах, а 08 квітня 2019 року тимчасово влаштована до Вознесенського міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Вознесенської міської ради Миколаївської області.

Рішенням органу опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області від 03 квітня 2019 року № 141 дитина була відібрана у батьків з підстави виникнення безпосередньої загрози її життю та здоров`ю.

Посилаючись на те, що у відповідачів відсутні сформовані навички відповідального батьківства, а саме здатності до виховання дитини, використання відповідних знань та умінь для цього, неможливе, неруючись найкращими інтересами дитини, орган опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області на підставі статті 170 СК України просив суд: відібрати малолітню дитину від батьків: ОСОБА_2, ОСОБА_3, без позбавлення їх батьківських прав, стягнути з відповідачів на користь установи чи фізичних осіб, на утриманні яких буде перебувати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, аліменти на її утримання в розмірі 1/4 частки, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 липня 2019 року у складі судді Старжинської О. Є. у задоволенні позову органу опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області в інтересах малолітньої ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що, незважаючи на аргументи, якими орган опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області обґрунтував своє рішення від 03 квітня 2019 року № 141 про відібрання дитини від батьків з підстави виникнення безпосередньої загрози її життю та здоров`ю, ці аргументи не були достатніми для такого серйозного втручання в сімейне життя відповідачів, чим порушено статтю 8 Конвенції про права дитини.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року апеляційну скаргу органу опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області задоволено.

Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 липня 2019 року скасовано.

Прийнято постанову, якою відібрано малолітню ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, від батьків ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, без позбавлення батьківських прав.

Малолітню ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, передано виконавчому комітету Вознесенської міської ради, як органу опіки та піклування для її подальшого влаштування.

Стягнуто з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, на користь установи чи фізичної особи - опікуна (піклувальника), на утриманні кого буде знаходитися дитина, аліменти на утримання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі по 1/4 частці з кожного, але не менше 50 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Стягнуто з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, на користь держави судовий збір у розмірі 4 802,50 грн, по 2 401,25 грн з кожного.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідачі неналежним чином піклуються про своїх малолітніх дітей, що створювало загрозу для їх життя і здоров`я. Дитина страждає і страждатиме через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність підтримки, що виправдовує встановлення державної опіки над дитиною, виходячи зі стану її фізичного та психічного здоров`я. Дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання та фізичного існування, тому необхідне примусове відібрання її від батьків без позбавлення батьківських прав. Такий захід виправдовується ненадійністю ситуації, відсутністю можливості вирішення такої проблеми за допомогою інших засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням.

ОСОБА_2 не реагує на дії державних органів реально поліпшити умови проживання дитини шляхом надання конкретної фінансової підтримки, адресно-цільової допомоги, з викликом та обуренням зустрічає їх намагання проконтролювати життя дитини у сім`ї.

Також суд врахував бажання ОСОБА_3 передати дитину на тимчасове утримання та піклування державних органів, наявність переконливих доказів щодо реальної небезпеки для здоров`я дитини, яка не може бути усунута іншими заходами ніж відібрання дітини від батьків.

Апеляційний суд вважав, що таке рішення відповідає найкращим інтересам дітей і прецедентній практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справі "М. С. проти України" від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

ОСОБА_3 судове рішення не оскаржила.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 473/1555/19-ц з Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області.

У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання постанови Миколаївського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року до закінчення касаційного провадження відмовлено.

Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.

У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 березня 2020 року справу за позовом органу опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області в інтересах малолітньої ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав, встановлення опіки та стягнення аліментів призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що у порушення частини другої статті 264 ЦПК України апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки не дослідив обставини, які мали місце 03 квітня 2019 року, на які сторони посилались в апеляційній скарзі та відзиві на неї, які були ретельно досліджені судом першої інстанції.

У порушення частини шостої статті 367 ЦПК України апеляційний суд зазначив, що судом першої інстанції ухвалено рішення без дотримання у повній мірі положень законодавства щодо дотримання батьками обов`язків щодо утримання та виховання дітей, та з превалюванням інтересів батьків над інтересами дитини, що є невірним, однак це не є предметом позову.

Позивачем не доведено підстав існування безпеки для життя і здоров`я дитини як причини її примусового відібрання.

Загроза життю або здоров`ю дитини - обставини, що можуть призвести, чи призвели до тяжких наслідків для життя, стану здоров`я та розвитку дитини, зокрема спричинили тяжку, у тому числі невиліковну, хворобу, тілесні ушкодження середньої тяжкості, тяжкі тілесні ушкодження або заподіяли шкоду нормальному фізичному, духовному, моральному розвитку дитини, у зв`язку з чим вона потребує допомоги. Проте направлена 03квітня 2019 року до лікарні дитина не отримувала лікування, обстежена і виписана здоровою 08 квітня 2019 року з направленням її до реабілітаційного центру.

Суд апеляційної інстанції зробив безпідставний висновок, що батько дитини не реагує на намагання державних органів поліпшити умови проживання дитини шляхом надання конкретної фінансової допомоги, адресно-цільової допомоги, оскільки позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження цих обставин. Навпаки, позивач на неодноразові його прохання про реальну допомогу у працевлаштуванні, ремонті квартири, сприянні у примусовому лікуванні дружини, спілкування якої з дитиною обмежено внаслідок психічної хвороби, жодного разу не відреагував, що підтверджено показаннями свідків, копії звернень знаходяться у матеріалах справи.

Також апеляційний суд не врахував надані ним докази, які свідчать про наявність в діях позивача ознак дискримінації його сім`ї.

У порушення статті 8 Конвенції про права дитини апеляційний суд погодився з доводами позивача про право на втручання у сімейне життя родини.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2020 року орган опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської областіподав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстави для скасування оскаржуваного судового рішення відсутні, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що апеляційним судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Також зазначив, що відібрання дитини не є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батьків, так і для дитини, оскільки якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини (частина третя статті 170 СК України).

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 09 листопада 2011 року, мають двох малолітніх дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 . У них була ще одна дочка - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 (а. с. 6, 9, 168, т. 1).

Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області також відбирав її від батьків через відсутність належних умов та догляд. Трагедія з дитиною сталася після повернення дитини батькам.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, за рішенням органу опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області від 25 грудня 2014 року № 283 на підставі заяви батьків про згоду з 25 грудня 2014 року до січня 2018 року знаходилась у Миколаївському обласному будинку дитини, у зв`язку з перебуванням родини в складних життєвих обставинах (а. с. 10-11, т. 1).

Мати дитини - ОСОБА_3, перебуває на обліку у лікаря психіатра, і, хоча перебуває з чоловіком у зареєстрованому шлюбі, проживає зі старшою дочкою ОСОБА_5 окремо від нього, самоусунувшись від догляду за меншою дочкою.

Відповідно до рішення комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Вознесенської міської ради Миколаївської області від 10 січня 2018 року № 27 дитина - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у трирічному віці була повернена в сім`ю, де були створені для цього відповідні умови. Після повернення 16 січня 2018 року ОСОБА_1, вона стала проживати з батьком, який влаштував її до дитячого садка, дитина відвідувала заклад регулярно і батько приводив її до садка і забирав додому вчасно, переймався її утриманням.

У березні та липні 2018 року адміністрацією дошкільного закладу звернено увагу, що дівчинка одягнена неохайно, носить одяг більший за розміром. У квітні 2018 року батько дитини - ОСОБА_5, звернувся із заявою проти спілкування дитини з психологом закладу (а. с. 12, 13, 16-18, т. 1).

Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов від 20 липня 2018 року встановлено умовно-задовільний стан обстановки для проживання малолітньої дитини, відсутність явної загрози життю та здоров`ю дитини, рекомендовано навести лад у житловому будинку та укласти договір на соціальний супровід родини. Такий договір відповідач ОСОБА_5 не уклав та ухилявся від зустрічей з працівниками Вознесенського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді (а. с. 19, 21, т. 1).

25 березня 2019 року працівниками дитячого садка повідомлено ОСОБА_5 про необхідність звернутись з дитиною до лікаря, медсестрою дитячого садка надано направлення до лікувального закладу (а. с. 25, 28, 53, 91, т. 1).

26 березня 2019 року ОСОБА_5 разом з дитиною відвідали сімейного лікаря, яка направила на консультацію до лікаря-гінеколога, якою було проведено огляд з висновком про підозру на зовнішнє пошкодження статевих органів дитини, лабораторне обстеження дитини та надано рекомендацію на повторний огляд у сімейного лікаря для лікування виявленого захворювання, дитина була також оглянута судовим експертом, який вказав на гострий цистит.

Батько повідомив медсестру дитячого садку про направлення дитини на лікування.

27 березня 2019 року ОСОБА_5 разом з дитиною повторно відвідали сімейного лікаря, яка направила дитину на стаціонарне лікування до педіатричного відділення Вознесенської багатопрофільної лікарні з діагнозом - гострий пієлонефрит (а. с. 92, т. 1).

29 березня 2019 року ОСОБА_5 написав заяву про відмову від лікування, забрав дитину з лікарні, самостійно звернувся до незалежної лабораторії для здачі дитячих аналізів крові та сечі (а. с. 96-98, 152, 162, т. 1).

Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов від 03 квітня 2019 року умови для проживання у житловому будинку АДРЕСА_1 незадовільні, потребує невідкладного ремонту пічне опалення, у будинку холодно, скрізь бруд, сморід із запахом людських екскрементів, всюди розкидано одяг, недостатньо продуктів харчування, відсутня приготовлена їжа, на столі непомитий посуд, у дитячому ліжку знаходиться ганчір`я, що свідчить про те, що дитина не спала в ліжку (а. с. 34, т. 1).

Рішенням органу опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області від 03 квітня 2019 року № 141 дитина була негайно відібрана у батьків та направлена до закладу охорони здоров`я для обстеження та надання необхідної медичної допомоги, в тому числі лікування в стаціонарних умовах (а. с. 46, т. 1).

ОСОБА_5 звертався до лікарні із заявою про повідомлення йому підстав перебування дитини у лікарняному закладі та незгоду на прийом дитиною препаратів до її повного обстеження (а. с. 100, 110, т. 1).

Згідно з випискою з медичної карти стаціонарного хворого педіатричного відділення за період з 03 до 08 квітня 2019 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, поступила здоровою, аналізи не виявили відхилення, які б свідчили про наявність захворювання, лікування не проводилося (а. с. 101, т. 1).

08 квітня 2019 року дитина тимчасово влаштована до Вознесенського міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Вознесенської міської ради Миколаївської області, а 09 квітня 2019 року орган опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської областідійшов висновку про доцільність відібрання малолітньої ОСОБА_1 у батьків, без позбавлення їх батьківських прав (а. с. 56-59, 86, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_5 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Щодо відібрання дитини без позбавлення батьківських прав і встановлення опіки

Згідно з частиною третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").

У частині сьомій статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України (254к/96-ВР) , Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язанні виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, свої Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Згідно з пунктами 2-5 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва.

За змістом частини першої статті 170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування.

Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України").

Якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При ухваленні рішення про відібрання дитини від батьків може виникнути необхідність врахування низки чинників. Можливо, потрібно буде з`ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина, якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров`я. З іншого боку, той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (пункт 50 рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України).

Основні підстави для відібрання дитини зазначені у частині першій статті 164 СК України.

Інші випадки, коли дитина може бути відібрана від батьків, про які йдеться у вищенаведеній частині першій статті 170 СК України, охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише з поведінки батьків, а й з їх особистих негативних звичок (демонстрація та заохочення у дитини розпусної поведінки). Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров`я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток.

Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладенимВеликою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, провадження № 14-327цс18.

Ухвалюючи рішення про відібрання малолітньої дитини від відповідачів без позбавлення батьківських прав, апеляційний суд виходив із доведеності позивачем факту неналежного піклування про малолітню дитину, що створює загрозу для її життя і здоров`я, ухилення від виконання батьками своїх обов`язків з виховання дитини, урахував конкретні обставини справи, а саме: непроживання дитини із матір`ю, перебування дитини у Миколаївському обласному будинку дитини з 25 грудня 2014 року до січня 2018 року, відсутність заінтересованості батьків у фізичному, духовному та моральному розвитку дитини.

Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради № 789-X11 від 27 лютого 1991 року, в усіх випадках щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Апеляційний суд ухвалив відібрати дитину від батьків без позбавлення її батьківських прав з передачею дитини виконавчому комітету Вознесенської міської ради, як органу опіки та піклування, для її подальшого влаштування.

Тобто, на позивача покладено обов`язок по подальшому влаштуванню дитини і питання щодо влаштування дитини має вирішуватись безпосередньо позивачем після набрання судовим рішенням законної сили.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про відібрання дитини, оскільки така міра відповідає найкращним інтересам дитини.

Доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом статті 8 Конвенції про права дитини та втручання у сімейне життя родини є безпідставними, оскільки відібрання дитини у відповідачів є виправданим і пропорційним, здійснено для захисту життя та здоров`я дитини, тому що цього потребували її інтереси, що відповідає цілям, зазначеним у частині другій статті 8 Конвенціїпро права дитини.

Щодо стягнення аліментів

Відповідно до частин першої-другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

У статті 180 СК України встановлено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з частиною третьою статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до статті 184 СК України якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону.

При задоволенні позову про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини (частина четверта статі 170 СК України (2947-14) ).

Визначаючи розмір аліментів на утримання дитини, суд зобов`язаний врахувати всі обставини, зазначені в частині першій статті 182 СК України: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

За положеннями частини другої статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Судом апеляційної інстанції під час вирішення позовних вимог про стягнення аліментів враховано усі істотні обставини, що могли вплинути на визначення розміру аліментів, застосовано Закон України "Про прожитковий мінімум" (966-14) та виходив виключно із інтересів дитини.

Таким чином, з урахуванням вищезазначених вимог закону, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з дотриманням вимог статей 89, 263- 264, 382 ЦПК Україниповно та всебічно з`ясували обставини справи, та дійшов правильного висновку про задоволення позову органу опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області в інтересах малолітньої ОСОБА_1 .

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками апеляційного суду та вважає, що позов органу опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської областіґрунтується на вимогах закону.

Висновок суду відповідає обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції, задовольнивши позов, вирішив спір по суті у межах позовних вимог, пред`явлених позивачем.

Також не заслуговують на увагу посилання заявника на дискримінацію його сім`ї, тому що по суті зводяться до незгоди з висновками апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Крім того, доказів та належнитх доводів, у чому саме проявляється його дискримінація заявник не зазначив.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді попередньої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Крім того, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав є тимчасовим заходом на відміну від позбавлення цих осіб батьківських прав, яке має безстроковий характер. Тому якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини, при цьому суд керується інтересами дитини (частина третя статті 170 СК України).

Згідно з статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.