розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, подану адвокатом Лучинович Інною Віталіївною, на постанову Апеляційного суду м. Києва у складі колегії суддів: Соколової В. В., Білич І. М., Саліхова В. В. від 05 вересня 2018 року,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із заявою про скасування рішення Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Право та обов`язок" у справі № 394/10 за позовом кредитної спілки "Центр фінансових послуг" (далі - КС "Центр фінансових послуг") до ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заява обґрунтована тим, що 05 листопада 2010 року Третейським судом при Всеукраїнській громадській організації "Право та обов`язок" у справі № 394/10 ухвалено рішення, яким стягнуто на користь КС "Центр фінансових послуг" з ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 23 563,87 грн.

Заявники вважали ухвалене рішення таким, що підлягає скасуванню, оскільки третейське застереження сформульовано виключно щодо кредитного договору, а не договорів поруки, тому вказана справа непідвідомча третейському суду. Також заявники просили поновити їм строк на звернення із заявою про скасування рішення третейського суду, оскільки вказане рішення ними отримано лише 03 липня 2017 року.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12 квітня 2018 року заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2 про скасування рішення третейського суду задоволено.

Рішення Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Право та обов`язок" від 05 листопада 2010 року у справі № 394/10 за позовом КС "Центр фінансових послуг" до ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано.

Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на час розгляду справи Закон України "Про третейські суди" (1701-15) містив заборону на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки), тому відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України "Про третейські суди" ця справа третейському суду не підвідомча. Також суд першої інстанції вбачав підстави для скасування рішення третейського суду і в частині поручителів, оскільки третейське застереження сформульовано виключно щодо кредитного договору, а не договорів поруки.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 05 вересня 2018 року апеляційну скаргу КС "Центр фінансових послуг" задоволено. Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 12 квітня 2018 року скасовано, у задоволенні заяви ОСОБА_1, ОСОБА_2 про скасування рішення третейського суду відмовлено. Рішення Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Право та обов`язок" від 05 листопада 2010 року у справі № 394/10 залишено без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що оскільки ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є поручителями за зобов`язаннями основного боржника, то вони не можуть розглядатись як споживачі послуг банку і дія Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) на них не поширюється, що відповідає правовому висновку викладеному в постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 755/15234/15-ц.

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

Представник ОСОБА_1 і ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що спір між сторонами при третейському розгляді справи виник у зв`язку з невиконанням кредитного договору для споживчих цілей, поручителі відповідають за зобов`язаннями саме за споживчим кредитним договором, у зв`язку з чим згідно з пунктом 14 частини першої статті 6 Закону України "Про третейські суди" третейському суду ця справа не підвідомча. Крім того, третейське застереження сформульовано у додатковій угоді, що укладена для доповнення саме кредитного договору; будь-яких додаткових угод до договорів поруки сторонами не укладалося, тому таке третейське застереження не може застосовуватися до поручителів. Формулювання третейського застереження виключно у кредитному договорі не може свідчити про вільне волевиявлення поручителя на вирішення вимоги до нього третейським судом. Апеляційний суд неправильно застосував положення пункту 14 частини першої статті 6 Закону України "Про третейські суди" в системному зв'язку зі статтею 58 Конституції України.

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

КС "Центр фінансових послуг" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги та законність і обґрунтованість прийнятої у справі постанови суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 22 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 6-325/11 з Печерського районного суду м. Києва.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 31 березня 2009 року між КС "Центр фінансових послуг" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № В-32/0021/09/57/04, відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 9011,96 грн.

Цього ж дня, на забезпечення виконання вказаного кредитного договору, між КС "Центр фінансових послуг" та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було укладено договори поруки № В-32/0021/09/57/04, за умовами якого кожен із поручителів окремо зобов`язався солідарно з позичальником відповідати перед кредитодавцем за виконання зобов`язань за кредитним договором № В-32/0021/09/57/04 від 31 березня 2009 року та додатками до нього, укладених між кредитодавцем і позичальником.

31 березня 2009 року між КС "Центр фінансових послуг" та ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду до кредитного договору № В-32/0021/09/57/04, відповідно до якої сторони погодили, що усі спірні питання, пов`язані з виконанням кредитного договору № В-32/0021/09/57/04, вирішуватимуться шляхом розгляду їх постійно діючим третейським судом відповідно до регламенту третейського суду.

Рішенням Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Право та обов`язок" від 05 листопада 2010 року у справі № 394/10 стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь КС "Центр фінансових послуг" заборгованість у сумі 23 563,87 грн, яка складається із: 8 236,72 грн - несплачені відсотки; 7 627,15 грн - нарахована пеня; 500 грн - третейський збір; 7 200,00 грн - понесені витрати на правову допомогу.

Звертаючись до суду із заявою про скасування вказаного рішення третейського суду, заявники обґрунтовували свою заяву тим, що третейське застереження сформульовано виключно щодо кредитного договору, а не договорів поруки, та справа не підвідомча третейському суду.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2, подану адвокатом Лучинович І. В., на постанову Апеляційного суду м. Києва від 05 вересня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про третейські суди" третейський суд утворюється та діє на принципах: законності; незалежності третейських суддів та підкорення їх тільки законові; рівності всіх учасників третейського розгляду перед законом і третейським судом; змагальності сторін, свободи в наданні ними третейському суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; обов`язковості для сторін рішень третейського суду; добровільності утворення третейського суду; добровільної згоди третейських суддів на їхнє призначення чи обрання у конкретній справі; арбітрування; самоврядування третейських суддів; всебічності, повноти та об`єктивності вирішення спорів; сприяння сторонам у досягненні ними мирової угоди на будь-якій стадії третейського розгляду.

Згідно зі статтею 5 Закону України "Про третейські суди" юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав.

Пунктом 14 частини першої статті 6 Закону України "Про третейські суди" встановлено, що третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком: справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Зміни до цієї статті внесені 12 березня 2011 року.

Договір, у тому числі кредитний, укладений на задоволення особистих потреб фізичної особи і не пов`язаний з підприємницькою діяльністю такої фізичної особи чи виконанням нею обов`язків як найманим працівником, то такий договір є споживчим і наявність судового спору щодо цього договору не впливає на його характер як споживчого, відтак і сам спір у будь-якому випадку стосується прав сторони договору, як споживача, а вирішення такого спору, незалежно від його ініціатора, має ґрунтуватися та враховувати і вимоги Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .

Споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , є лише громадянин (фізична особа), котрий придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. Цей Закон регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва.

У частинах першій, другій статті 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до частин першої, другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Договір поруки є додатковим, акцесорним зобов`язанням, який забезпечує належне виконання основного зобов`язання та виникає за умови існування основного. Тому сторона такого договору не є споживачем, оскільки вказаний договір не направлений на задоволення потреб поручителя.

Зазначений правовий висновок висловлений у постановах: Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 755/30974/14-ц; Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 755/11648/15-ц (провадження № 14-336цс18); Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/11937/16-ц та від 03 липня 2019 року у справі № 757/28305/15-ц.

Таким чином, оскільки поручителі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є сторонами акцесорного зобов`язання, не є споживачем і Законом України "Про захист прав споживачів" (1023-12) не передбачено поширення на сторони акцесорних договорів його положень, а додаткова угода до кредитного договору № В-32/0021/09/57/04, укладена між заявниками та КС "Центр фінансових послуг", містить третейське застереження, то висновки суду апеляційної інстанції про можливість розгляду третейським судом вимог до поручителів ґрунтуються на вимогах закону.

Відповідно до частини третьої статті 51 Закону України "Про третейські суди" рішення третейського суду може бути оскаржене та скасоване лише з таких підстав: справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; третейську угоду визнано недійсною компетентним судом; склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам статей 16-19 цього Закону; третейський суд вирішив питання про права і обов`язки осіб, які не брали участь у справі.

Разом з тим, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не довели належними та допустимими доказами наявності підстав, визначених у частині третій статті 51 Закону України "Про третейські суди", тому суд правильно відмовив у задоволенні їх заяви.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції, були предметом дослідження у суді із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Оскільки оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін, а скаргу без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.