розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Згода" - Булахова Віктора Дмитровича на рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 30 жовтня

2018 року у складі судді Цоток В. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 05 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Дьомича Л. М., Єгорової С. М., Мурашко С. І.,

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Згода" (далі - ТОВ "Згода", товариство) про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що на підставі державного акта

від 27 березня 2002 року він є власником земельної ділянки загальною площею 5,0055 га, розташованої на території Троянської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. 11 липня 2007 року між ним та ТОВ "Згода" укладений договір оренди землі строком на 10 років. Оскільки він мав намір самостійно обробляти земельну ділянку та не мав наміру продовжувати договір оренди після його закінчення, він звернувся до відповідача із заявою про звільнення земельної ділянки у строк до 18 листопада 2018 року. Однак йому стало відомо про існування додаткової угоди від 17 травня 2017 року, зареєстрованої державним реєстратором 24 липня 2017 року, якою дію договору оренди землі від 11 липня 2007 року продовжено на новий строк до 17 листопада 2028 року.

Посилаючись на те, що він додаткову угоду не підписував, згоду на внесення змін до договору оренди землі не надавав та не передавав нікому права на підписання такої додаткової угоди, позивач просив визнати недійсною додаткову угоду

від 17 травня 2017 року до договору оренди землі від 11 липня 2007 року, укладену між ним та ТОВ "Згода".

Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області

від 30 жовтня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсною додаткову угоду до договору оренди землі від 11 липня

2007 року, укладену 17 травня 2017 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Згода", право оренди на підставі якої зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17 липня 2017 року за № 21527423. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що висновком судової почеркознавчої експертизи від 11 жовтня 2018 року встановлено, що підпис у графі "орендодавець" у примірнику додаткової угоди від 17 травня 2017 року до договору оренди землі від 11 липня 2007 року, укладеної між ОСОБА_1 та ТОВ "Згода" виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою. Оскільки додаткова угода не підписана орендодавцем та не відповідає його внутрішній волі, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 05 лютого 2019 року апеляційну скаргу ТОВ "Згода" залишено без задоволення, рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 30 жовтня

2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У березні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ТОВ "Згода" - Булахова В. Д., у якій заявник просив скасувати рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 30 жовтня

2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 05 лютого

2019 року, і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що в матеріалах справи відсутні належні докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суди не надали належної правової оцінки висновку судової почеркознавчої експертизи від 11 жовтня 2018 року, зокрема не врахували, що експертиза проведена з порушенням порядку дослідження об`єктів (за часом виконання, за видом матеріалів письма (папір, олівець, кулькова ручка), за формою документа (накладні, відомості), за його змістом та цільовим призначенням), та не звернули уваги на порушення експертом методики проведення почеркознавчої експертизи, що викликає сумніви у її правильності, а отже він є недопустимим доказом, а тому суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили в задоволенні його клопотання про призначення у справі повторної судової почеркознавчої експертизи.

Відзив на касаційну скаргу подано не було.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.

Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції та передана 04 квітня

2019 року для розгляду колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлені судами фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій установлено, що на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 27 березня 2002 року серії І -КР № 005652 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 5,0055 га, розташованої на території Троянської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області.

11 липня 2007 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Згода" укладений договір оренди землі, строком на 10 років, який 18 листопада 2008 року зареєстрований у Добровеличківському РВ КРФ ДП "Центр ДЗК".

17 травня 2017 року між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 11 липня 2007 року, якою змінено строк дії договору оренди до 17 листопада 2028 року, та розмір орендної плати до

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15 червня 2018 року № 127735030, право оренди за додатковою угодою зареєстровано 17 липня 2017 року.

30 серпня 2017 року позивач направив на адресу ТОВ "Згода" повідомлення про відсутність у нього наміру продовжувати дію договору оренди землі на новий строк та про обов`язок орендаря звільнити земельну ділянку.

Висновком експерта від 11 жовтня 2018 року № 1.1-335/18 встановлено, що підпис у графі "орендодавець" у примірнику додаткової угоди від 17 травня

2017 року до договору оренди землі від 11 липня 2007 року виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника ТОВ "Згода" - Булахова В. Д. не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Відповідно до частини першої статті 14 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до статті 93 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно з частиною другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).

Відповідно до статті 113 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).

Якщо висновок експерта буде визнано необгрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Відповідно до висновку експерта від 11 жовтня 2018 року

№ 1.1-335/18, підпис у графі "орендодавець" у примірнику додаткової угоди

від 17 травня 2017 року до договору оренди землі від 11 липня 2007 року виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою.

Відхиляючи доводи заявника про те, що висновок судової почеркознавчої експертизи від 11 жовтня 2018 року викликає сумнів у його правильності та є необгрунтованим, апеляційний суд правильно вказав, що при проведені експертизи в експерта було достатньо порівняльного матеріалу, йому був наданий необхідний обсяг документів з вільними підписами позивача для дослідження. Експертиза призначена та проведена відповідно до вимог закону, переконливих доказів, які б спростовували правильність висновку експерта, а також те, що експертний висновок є недостатньо обгрунтованим та суперечить іншим матеріалам справи, відповідач не надав. З огляду на наведене, доводи касаційної скарги про те, що суди безпідставно відмовили у задоволенні клопотання про проведення повторної судової почеркознавчої експертизи, є необгрунтованими.

Зважаючи на викладене, необхідно дійти висновку, що суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи, застосували норми матеріального і процесуального права, надали належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, та дійшли обгрунтованого висновку про відсутність волевиявлення у ОСОБА_1 на укладання оспорюваної додаткової угоди до договору оренди землі, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України є підставою для визнання її недійсною.

Інші аргументи касаційної скарги є ідентичними доводам, що були викладені заявником у його апеляційній скарзі, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, містять посилання на обставини, що були предметом перевірки судів попередніх інстанцій, яким була надана належна оцінка. У силу повноважень, визначених статтею 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги), суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та здійснювати переоцінку доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.