розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника акціонерного товариства "Універсал Банк" - Васюхіної К. Є.на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2019 року у складі судді Католікяна М. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі - АТ "Універсал Банк") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 18 вересня 2008 року між відкритим акціонерним товариством "Універсал Банк" (далі - ВАТ "Універсал Банк"), правонаступником якого є АТ "Універсал Банк", і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 71 000,00 дол. США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 16,95 % на рік з кінцевим терміном повернення кредиту до 10 вересня 2028 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 18 вересня 2008 року між ВАТ "Універсал Банк", правонаступником якого є АТ "Універсал Банк", і ОСОБА_2 було укладено договір поруки, згідно з яким останній поручився перед кредитором за належне виконання усіх зобов`язань ОСОБА_1 у їх повному обсязі як солідарний із позичальником боржник.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань за вказаним кредитним договором станом на 02 травня 2018 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 40 413,64 дол. США, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 4 922,71 дол. США, заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 31 925,20 дол. США і пені (підвищені проценти) у розмірі 3 565,73 дол. США.

На підставі вказаного АТ "Універсал Банк" просило суд стягнути солідарно із ОСОБА_1 і ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 18 вересня 2008 року у загальному розмірі 40 413,64 дол. США.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року, у задоволенні позову АТ "Універсал Банк" відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову АТ "Універсал Банк", суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що АТ "Універсал Банк" використало право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних кредитору відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, звернувшись у квітні 2012 року до суду із позовом про примусове солідарне стягнення цих коштів у судовому порядку із боржника ОСОБА_1 і поручителя ОСОБА_2 . Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки. Таким чином, звернувшись до суду із цим позовом у травні 2018 року, позивач пропустив загальний строк позовної давності для пред`явлення цих вимог. Вказане також свідчить про пропуск кредитором строку пред`явлення вимог до поручителя, встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі АТ "Універсал Банк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову банку і стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що, відмовляючи у задоволенні позову АТ "Універсал Банк", суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, не врахував, що у кредитному договорі сторонами було погоджено строк його дії до 10 вересня 2028 року, а згідно з договором поруки від 10 вересня 2008 року він припиняється із припиненням усіх зобов`язань боржника за основним зобов`язанням. Таким чином, кредитор має право на отримання заборгованості, яка виникла за останні три роки до пред`явлення позову, тобто у межах строку загальної позовної давності.

Відзив на касаційну скаргу відповідачами не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18 вересня 2008 року між ВАТ "Універсал Банк", правонаступником якого є АТ "Універсал Банк", і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 71 000,00 дол. США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 16,95 % на рік з кінцевим терміном повернення кредиту до 10 вересня 2028 року.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань за вказаним кредитним договором, 18 квітня 2012 року АТ "Універсал Банк" звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за цим договором.

Заочним рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2012 року позов АТ "Універсал Банк" задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь АТ "Універсал Банк" заборгованість за кредитним договором від 18 вересня 2008 року у загальному розмірі 708 036,61 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 557 655,55 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 147 161,98 грн і пені (підвищені проценти) у розмірі 3 219,08 грн.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 серпня 2012 року заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2012 року було скасовано, а ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 січня 2013 року позовна заява АТ "Універсал Банк" залишена без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 207 ЦПК України 2004 року.

У травні 2018 року АТ "Універсал Банк" звернулося до суду із цим позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 18 вересня 2008 року, яка станом на 02 травня 2018 року складає 40 413,64 дол. США, з яких: заборгованість за кредитом - 4 922,71 дол. США, заборгованість за процентами за користування кредитом - 31 925,20 дол. США,пеня (підвищені проценти) -3 565,73 дол. США.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги АТ "Універсал Банк" здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК Українивстановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга АТ "Універсал Банк" підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими і підстав для їх скасування немає.

Щодо відмови у задоволенні позовних вимог банку до боржника

Так, частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Частинами першою, третьою статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом статей 550, 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

За змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Вказаний правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, провадження № 14-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18.

Крім того, відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18, звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі.

Судом установлено, що АТ "Універсал Банк" використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, звернувшись 18 квітня 2012 року до суду із позовом про примусове солідарне стягнення цих коштів у судовому порядку із боржника і поручителя.

Такими діями кредитор на власник розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.

Таким чином, у банка відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти та пеню (підвищені проценти) після закінчення строку його дії, чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, тобто з 19 квітня 2012 року.

Вимог про стягнення з відповідачів трьох процентів річних від простроченої суми на підставі положень статті 625 ЦК України АТ "Універсал Банк" не заявляло.

Разом з тим, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку кредитору не повернуті, то останній вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Однак, судом першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано відмовлено у задоволенні вищевказаних вимог банку про стягнення тіла кредиту у зв`язку з пропуском загального строку позовної давності, встановленого статтею 257 ЦК України, оскільки відповідачем подано заяву про застування наслідків її спливу, що відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України є підставою для відмови у позові.

З урахуванням вказаного суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором. При цьому помилкове застосування судами наслідків спливу позовної давності до вимог про стягнення процентів за користування кредитом та пені (підвищених процентів) у зв`язку з безпідставністю цих вимог не вплинуло на правильність висновків судів про відмову в задоволенні позову АТ "Універсал Банк"

Крім того, у частині другій статті 410 ЦПК України визначено, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Щодо відмови у задоволенні позовних вимог банку до поручителя

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Частиною першою статті 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України).

Зі змісту договору поруки від 18 вересня 2008 року, укладеного між АТ "Універсал Банк" і ОСОБА_2, вбачається, що у ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки (пункт 4.2) про його дію до повного виконання боржником своїх зобов`язань перед банком за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України, тому у цьому разі слід застосувати норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, сплив цього строку припиняє суб`єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов`язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов`язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Отже, вимогу до поручителя про виконання взятого ним зобов`язання має бути пред`явлено в межах строку дії поруки (6 місяців).

Так, у справі, що переглядається, договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного виконання позичальником або поручителем своїх обов`язків, передбачених основним зобов`язанням.

Судом установлено, що кредитор, звернувшись 18 квітня 2012 року до суду із позовом про примусове солідарне стягнення у судовому порядку із боржника і поручителя заборгованості за кредитним договором, на власник розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.

В разі, якщо кредитор змінює на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строк виконання основного зобов`язання, то передбачений частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячний строк обчислюється від цієї дати.

Строк виконання заявником умов кредитного договору щодо повного повернення отриманих кредитних коштів та виконання інших зобов`язань настав 18 квітня 2012 року.

Перебіг шестимісячного строку для пред`явлення банком вимог до поручителя розпочався 19 квітня 2012 року та закінчився 19 жовтня 2012 року.

Разом з тим, в указаний проміжок часу АТ "Універсал Банк" вимог до поручителя не пред`явило.

Таким чином, встановивши, що позов до поручителя було подано з пропуском шестимісячного строку, встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог АТ "Універсал Банк" до поручителя ОСОБА_2 .

Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законних і обґрунтованих судових рішень, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновком судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які обґрунтовано їх спростували.

У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.