треті особи: приватний нотаріус Трускавецького міського нотаріального округу Скрипченко Анджела Дмитрівна, орган опіки і піклування Трускавецького міськвиконкому у Львівській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 20 червня 2019 року в складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Трускавецького міського нотаріального округу Скрипченко А. Д., орган опіки і піклування Трускавецького міськвиконкому у Львівській області, про визнання недійсним договору дарування.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_3, після смерті якої залишилася квартира у АДРЕСА_1 (далі - квартира), яка належала їй на праві приватної власності. Спадкоємцями після смерті матері є позивач та його брат ОСОБА_2 .

Позивач є інвалідом першої групи і згідно рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 01 лютого 2007 року його було визнано недієздатним та призначено ОСОБА_2 його опікуном. Рішеннями цього суду від 30 квітня 2014 року та 01 лютого 2007 року про визнання ОСОБА_1 недієздатним та призначення ОСОБА_2 опікуном скасовано та поновлено його цивільну дієздатність.

Зазначає, що після смерті матері та поновлення дієздатності він звернувся до суду з заявою про продовження строку на прийняття спадщини, де в процесі розгляду справи йому стало відомо, що його покійна мати подарувала квартиру відповідачу.

Посилаючись на те, що договір дарування складений без волі матері, яка на час його складення була хворою особою, вона майже не пересувалася по квартирі, а також укладення договору відбулося в квартирі матері, а не в нотаріальній конторі, про що не зазначено в оспорюваному договорі, просив суд визнати недійсним договір дарування квартири від 30 липня 2013 року, укладений ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 15 листопада 2018 року відмовлено у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не мав жодних прав на спірну квартиру на момент укладення договору дарування від 30 липня 2013 року, оскільки право власності на квартиру було оформлене на ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на житло. Позивачем не надано доказів того, що на момент укладення договору дарування ОСОБА_3 позивач мав право володіння, користування чи розпорядження спірною квартирою. Порушення, допущені нотаріусом при оформленні та посвідченні договору дарування квартири, згідно статті 203 ЦК України - не є підставою визнання договору недійсним.

Постановою Львівського апеляційного суду від 20 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 15 листопада 2018 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 та залишаючи рішення суду без змін, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся через засоби поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 20 червня 2019 року та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована ти, що суд апеляційної інстанції виніс оскаржувану постанову без відповідного розгляду та аналізу заявлених апеляційних вимог, тобто самоусунувся від розгляду по суті апеляційних вимог, не обґрунтував доводи апеляційної скарги, та не прийняв будь-якого процесуального рішення щодо доводів позивача зазначених в апеляційній скарзі.

Судом апеляційної інстанції недотримано вимог частини першої статті 372 ЦПК України, та не відкладено розгляду скарги, у зв`язку з неявкою у судове засідання відповідача та третіх осіб.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи

з Трускавецького міського суду Львівської області.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ТРЕТЬОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 20 червня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Короткий зміст обставин справи

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 30 липня 2013 року укладено договір дарування, згідно якого ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 належну їй на праві приватної власності спірну квартиру. Договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Трускавецького міського нотаріального округу Скрипченко А. Д., зареєстровано в реєстрі за № 872. Вказана квартира належала ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на житло, виданного 25 січня 1995 року відділом приватизації державного житлового фонду при Трускавецькому міськвиконкомі за № 48, право власності на яку зареєстроване в Дрогобицькому міжміському бюро технічної інвентаризації 25 січня 1995 року, в книзі № 1319.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 .

Рішенням Трускавецького міського суду Львівської області 20 березня 2015 року у справі № 457/1603/14, яке набрало законної сили, в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа приватний нотаріус Трускавецького міського нотаріального округу Скрипченко А. І. про визнання договору дарування квартири недійсним з підстав укладення даного договору під впливом обману - відмовлено. Під час розгляду зазначено справи встановлено, що на час укладання спірного договору дарування від 30 липня 2013 року, ОСОБА_3 тяжким психічним розладом чи стійким хронічним психічним розладом не страждала та могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а.с. 103-105 том 2).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Звертаючись із касаційною скаргою до Верховного суду, заявник посилався на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме на те, що суд не обґрунтував та не дав відповіді на доводи, які наведені позивачем в апеляційній скарзі, а також на те, що судом не відкладено розгляду скарги, у зв`язку з неявкою у судове засідання відповідача та третіх осіб.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Відповідно до частин першої та другої статті 367 ЦПК України Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Виходячи з вищевикладеного, оскаржувана постанова суду містять вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Доводи касаційної скарги, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, оскільки не відкладено розгляду скарги, у зв`язку з неявкою у судове засідання відповідача та третіх осіб, не можуть бути прийняті судом до уваги.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи, 23 травня 2019 року під час судового засідання позивачем було заявлено клопотання про відкладення розгляду справи для виклику відповідача та третіх осіб, які не прибули у судове засідання. Дане клопотання було задоволено колегією суддів апеляційної інстанції та відкладено розгляд справи на 20 червня 2019 року.

Про судове засідання, яке відбулося 20 червня 2019 року відповідач та треті особи були належним чином повідомлені, що підтверджується матеріалами справи. Крім того, як вбачається з протоколу судового засідання від 20 червня 2019 року представник відповідача був присутній під час винесення оскаржуваного судового рішення. Тобто у колегії судів апеляційної інстанції у зв`язку з неявкою у судове засідання самого відповідача та третіх осіб, не було перешкод для розгляду справи, оскільки сторони були належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ЦПК України (1618-15) щодо законності та обґрунтованості.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновку суду апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.