розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 22 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Ткач О. І., Бершадської Г. В., Ходоровського М. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

В травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, яка знаходиться на АДРЕСА_1 .

Позовна заява мотивована тим, що 16 липня 2016 року між ним та територіальною громадою міста Тернополя, від імені якої діє Тернопільська міська рада, укладено договір особистого земельного сервітуту на земельну ділянку розміром 0,0201 га за адресою АДРЕСА_1 для розміщення групи тимчасових споруд з метою здійснення підприємницької діяльності з щомісячною оплатою в розмірі 1 653,35 грн.

Скористатись своїм правом на встановлення групи тимчасових споруд він не має можливості, оскільки відповідачі 23 травня 2015 року розмістили на території дії сервітуту автомобілі. Вказану земельну ділянку відповідачі використовують для зберігання належних їм автомобілів.

Враховуючи зазначене позов просив задовольнити.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 листопада 2018 року позовні вимоги задоволено. Усунуто перешкоди ОСОБА_1 в користуванні територією площею 0,0201 га за адресою АДРЕСА_1, на яку встановлено особистий строковий сервітут для розміщення та обслуговування тимчасової споруди згідно договору про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди від 19 липня 2016 року, укладеного з територіальною громадою м. Тернополя в особі Тернопільської міської ради, шляхом зобов`язання ОСОБА_2 прибрати транспортний засіб "Форд Транзит D" державний номерний знак НОМЕР_1 індивідуальний номерний знак НОМЕР_1 та ОСОБА_3 прибрати транспортний засіб "Шкода Суперб" державний номерний знак НОМЕР_2 із вказаної території. Вирішено питання судового збору.

Судове рішення мотивовано правомірністю користування позивачем спірною земельною ділянкою на підставі договору особистого земельного сервітуту від 19 липня 2016 року та додаткових угод щодо продовження його строків, який укладено відповідно до рішення Тернопільської міської ради № 6/31/99 від 26 квітня 2013 року про надання особистого земельного сервітуту позивачу шляхом укладення договору. При цьому, суд взяв до уваги судове рішення Львівського апеляційного адміністративного суду в справі № 876/1778/18 від 17 травня 2018 року, який погодився з доводами ОСОБА_1 про відсутність в його діях самовільного використання спірної земельної ділянки оскільки є укладений з Тернопільською міською радою договір земельного сервітуту як на обставину, яка не потребує доказування.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 22 квітня 2019 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 листопада 2018 року скасовано та ухвалено нове, яким відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позову.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що наданими позивачем доказами не доведено обґрунтованості заявленої ним вимоги з визначених ним же підстав, оскільки, зокрема, у справі відсутні докази про те, що Тернопільською міською радою як власником комунального майна сформовано об`єкт нерухомості-земельну ділянку розміром 0.0201 га, яка є предметом договору про надання позивачу особистого земельного сервітуту та у позивача відсутнє право, яке є порушеним та потребує судового захисту.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Тернопільского міськрайонного суду Тернопільської області.

01 серпня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 березня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 березня 2020 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Сімоненко В. М., Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Штелик С. П.,

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не повно досліджено обставини справи. Вказує, що спірна земельна ділянка перебуває у його законному користуванні, оскільки ним укладено договір сервітуту, що бу продовжений. Зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно не взяв до уваги рішення в адміністративній справі.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що АДРЕСА_1 є окружною дорогою міста та одночасно автомагістраллю М-19, яка перебуває в державній власності, що вбачається з постанови Кабінету Міністрів України № 712 від 16 вересня 2015 року "Про затвердження переліку автомобільних доріг загального користування державного значення" (712-2015-п) .

Спірна земельна ділянка межує з автодорогою міжнародного значення М-19 та землями Байковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області і знаходиться напроти належних відповідачу кафе-бару "ІНФОРМАЦІЯ_1" з готелем та надвірними приміщеннями, які розташовані на АДРЕСА_2 .

Паралельно вказаній дорозі: з однієї сторони знаходиться житловий масив міста Тернополя, а з другої - речовий ринок "Київський", кафе-бар "ІНФОРМАЦІЯ_1" з готелем та надвірними приміщеннями, які розташовані на землях Байковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області.

Позивач орендує у ОСОБА_4 земельну ділянку кадастровий № 6125280600:02:001:1865, розміром 916 кв. м, на якій розташований ринок "Київський", яка знаходиться за адресою АДРЕСА_4 .

Землекористувачем суміжної земельної ділянки кадастровий номер № 6125280600:02:001:4823 розміром 0,1369 га на АДРЕСА_1 є ОСОБА_2, що підтверджується витягами з Публічної кадастрової карти України.

Власником земельної ділянки на АДРЕСА_2 кадастровий номер № 6125280600:01:0180078 розміром 1.02 га з 30 грудня 2016 року є відповідач ОСОБА_2, який придбав її на торгах з реалізації іпотечного майна.

Пунктом 2 рішення Тернопільської міської ради № 6/31/99 від 26 квітня 2013 року вирішено укласти договори особистого строкового сервітуту для обслуговування об`єктів дрібно-роздрібної торгівлі, зазначених в додатку даного рішення (додається), на термін до 1 року, з можливістю щорічного продовження.

Пунктом 7.16 Додатку передбачено встановлення інших тимчасових споруд за адресою АДРЕСА_3, що знаходиться в районі житлової забудови, яка є протилежною стороною вулиці від спірної земельної ділянки, що вбачається з карти міста.

19 липня 2016 року між Тернопільською міською радою та позивачем, з посиланням на пункт 7.16 додатку до рішення Тернопільської міської ради № 6/31/99 від 26 квітня 2013 року, укладено договір про встановлення особистого строкового сервітуту для встановлення тимчасової споруди (далі -Договір) на строк з 26 квітня 2016 року по 26 квітня 2017 року. Плата за Договором вноситься в грошовій формі з розрахунку 12% від нормативної грошової оцінки за рік, в розмірі 1 653,35 грн щомісячно, з врахуванням коефіцієнтів, встановлених відповідними нормативно-правовими актами та коефіцієнтів індексації.

Згідно до пункту 1.2 договору, об`єктом сервітуту є територія в АДРЕСА_1 площею 0.0201 га, розташування та межі, якої зазначено в Додатку до цього договору.

У Договорі відсутнє посилання на кадастровий номер земельної ділянки.

Додатковими угодами поновлювались строки вказаного договору .

24 квітня 2017 року управлінням містобудування, архітектури та кадастру Тернопільської міської ради позивачу ОСОБА_1 видано паспорт прив`язки групи тимчасових споруд загальною площею 145 кв. м, довжиною 27,87 м висотою 3.3 м для провадження підприємницької діяльності на АДРЕСА_1, на період до 24 квітня 2018 року. Відмітки про продовження строку дії паспорту відсутні.

З викопіювання з оновленого плану міста, встановлено, що місцем розташування тимчасових споруд є земельна ділянка на узбіччі автодороги М-19 зі сторони ринку "Київський".

В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не зареєстровано право позивача на користування земельною ділянкою розміром 0.0201 га на АДРЕСА_1 .

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ).

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, розгляд касаційної скарги у цій справі здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України (1618-15) в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Статтею 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Відповідно до положень частин першої-третьої статті 403 ЦК України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду (частини).

Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту (частина перша, друга статті 404 ЦК України).

Особливості та порядок встановлення земельного сервітуту визначено ЗК України (2768-14) .

Стаття 98 ЗК України визначає право земельного сервітуту як право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Стаття 99 ЗК України визначає перелік, який не є вичерпним, земельних сервітутів, встановлення яких можуть вимагати власники або землекористувачі земельних ділянок.

Статтею 100 ЗК України встановлено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини першої та другої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Аналогічна вимога закладена в статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", яка зазначає, що державній реєстрації прав підлягає право користування (сервітут).

За змістом стаття 79-1 ЗК України формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Відповідно до частини третьої, четвертої статті 78-1 ЗК України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно до частини десятої статті 78-1 ЗК України державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до частини одинадцятої статті 78-1 ЗК України державна реєстрація прав суборенди, сервітуту, які поширюються на частину земельної ділянки, здійснюється після внесення відомостей про таку частину до Державного земельного кадастру.

Стаття 16 Закону України "Про Державний земельний кадастр" встановлює, що земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.

Як вбачається зі змісту наведених правових норм, право земельного сервітуту підлягає державній реєстрації спочатку у Державному земельному кадастрі, а після цього також у Єдиному державному реєстрі речових прав.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року справа № 807/764/17.

Враховуючи зазначене, сервітут в першу чергу це право користування чужою земельною ділянкою, що полягає, зокрема, у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Тобто предметом земельного сервітуту є користування чужою земельною ділянкою.

Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (частина перша статті 79 ЗК України).

Отже, підставою встановлення сервітуту є відсутність у особи, у тому числі і в користувача земельною ділянкою, можливості задовольнити свої потреби іншим способом, як встановлення права користування чужою земельною ділянкою - земельного сервітуту.

При його визначенні варто вказати конкретні параметри земельної ділянки (її частини), відносно якої встановлюється сервітут (кадастровий номер, місце розташування, площа, цільове призначення та інше.). Такі відомості зазначаються в договорі сервітуту відповідно до правовстановлюючих документів власника/користувача такої земельної ділянки та відомостей Державного земельного кадастру.

Враховуючи викладене, позивачем не надано доказів того, що спірна земельна ділянка надана позивачу на праві користування, оскільки, земельний сервітут не зареєстровано, в справі відсутнє рішення органу місцевого самоврядування про надання позивачу земельної ділянки в користування на умовах особистого земельного сервітуту, також відсутні докази про те, що Тернопільською міською радою як власником комунального майна сформовано об`єкт нерухомості-земельну ділянку розміром 0.021 га, яка є предметом договору про надання позивачу особистого земельного сервітуту, а тому суд апеляційної інстанції дійшов до вірного висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильного висновку суду апеляційної інстанції не спростовують.