розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2018 року у складі судді Зосименко С. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року у складі суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,

учасники справи:

позивач - приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ДІМ Страхування",

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - ОСОБА_1,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст вимог

У березні 2017 року приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ДІМ Страхування" (далі - ПрАТ "СК "ДІМ Страхування") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди в порядку регресу.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 18 жовтня 2015 року в м. Дніпрі сталася ДТП. Постановою Амур-Нижньодніпровськогорайонного суду м. Дніпропетровська було визнано відповідача винним у скоєнні даного ДТП. На момент ДТП діяв договір добровільного страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладений між ОСОБА_1 та позивачем. До позивача із заявою про страхове відшкодування звернувся власник пошкодженого автомобіля ОСОБА_3 . Страховик виплатив страхове відшкодування у розмірі 14 821грн 52 коп. При укладенні договору обов`язкового страхування була застосована пільга у вигляді зменшення розміру страхового платежу на 50 %. Оскільки за кермом автомобіля був відповідач, а не страхувальник-пільговик, відповідач як винуватець ДТП, повинен відшкодувати шкоду у розмірі 7 410 грн 76 коп. з розрахунку половини сплаченого страхового відшкодування. ПрАТ "СК "ДІМ Страхування"просило стягнути з відповідача 7 410грн 76 коп. в порядку регресу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат мотивовано тим, що у задоволенні позову відмовлено, тому відповідно до статті 141 ЦПК судові витрати з відповідача на користь позивача не стягуються. Щодо заяви відповідача про компенсацію витрат на правову допомогу, суд відмовляє у задоволенні, оскільки експертиза проведена не була, а витрати на професійну правничу допомогу адвоката не підтверджені доказами обсягу наданих послуг та виконаних робіт.

Додатковим рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2018 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про компенсацію витрат на правову допомогу та витрат на проведення експертизи відмовлено.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що згідно рішення суду від 18 вересня 2018 року, суд розглянув заяву відповідача про компенсацію йому витрат на правову допомогу та проведення експертизи та відмовив відповідачу у задоволенні даної заяви, однак в резолютивній частині рішення суду цього не зазначено. Тому заява ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а саме - в частині ухвалення додаткового рішення суду, яким відмовлено у задоволенні заяви відповідача про компенсацію витрат на правову допомогу та витрат на проведення експертизи.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року додаткове рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що адвокат Бірюков С. В. представляв інтереси ОСОБА_2 на підставі договору-доручення про надання правових послуг адвоката № 91 від 18 серпня 2017 року.На підтвердження факту надання адвокатом послуг відповідно до умов цього договору ОСОБА_2 надав акт надання послуг № 19 від 31 травня 2018 року, рахунок на оплату № 24 від 31 травня 2018 року та квитанцію на суму 6 500 грн. Відповідно до розділу договору "оплата послуг" визначено, що оплата за надані послуги проводиться відповідно до додатка № 1, який є частиною цього договору, однак такий в матеріалах справи не міститься. Проаналізувавши надані документи, суд дійшов висновку, що вартість наданих адвокатом послуг не була погоджена у договорі. Заявником не доведено і документально не підтверджено вартість понесених витрат на правову допомогу, а також не підтверджено розрахунок понесених ним витрат, що є підставою для відмови в задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Відмовляючи в задоволенні вимог заяви про стягнення витрат на проведення експертизи, суд першої інстанції обґрунтовував це тим, що експертиза проведена не була. Суд погоджується з таким висновком, оскільки як на підставу стягнення з позивача витрат на проведення експертизи, заявник посилається на акт здачі-приймання повідомлення про неможливість надання висновку судових експертів. Отже, з урахуванням того, що фактично робота, за яку частиною третьою статті 133 ЦПК України передбачено відшкодування витрат, проведена не була, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні заяви в цій частині.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, вирішити питання щодо стягнення витрат на правову допомогу та витрат на проведення експертизи, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що на підтвердження факту надання адвокатом послуг він надав суду акт надання послуг № 19 від 31 травня 2018 року, рахунок на оплату № 24 від 31 травня 2018 року та квитанцію на суму 6 500 грн, проте суд не мотивував підстави відхилення таких доказів на підтвердження витрат на правову допомогу. Щодо витрат на проведення експертизи, він мав здійснити переодоплату послуг експерта, проте експертизу не проведено з вини позивача, який відмовився надати необхідні документи.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи з Індустріального районного суду м. Дніпропетровська.

Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2020 року цивільну справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами у складі колегії з п`яти суддів.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положеньЗакону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Щодо вирішення питання про професійну правничу допомогу

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI (5076-17) ) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VIвстановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України (1618-15) передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Аналогічні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 753/15683/15, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2019 року у справі № 910/3929/18 та інших.

Згідно матеріалів справи адвокат Бірюков С. В. представляв інтереси ОСОБА_2 на підставі договору-доручення про надання правових послуг адвоката № 91 від 18 серпня 2017 року.

На підтвердження факту надання адвокатом послуг відповідно до умов цього договору ОСОБА_2 надав акт надання послуг № 19 від 31 травня 2018 року, рахунок на оплату № 24 від 31 травня 2018 року та квитанцію на суму 6 500 грн.

Проаналізувавши надані документи, суди дійшли висновку, що заявником не доведено і документально не підтверджено вартість понесених витрат на правову допомогу, проте не вказали, у чому полягає недостатність та неналежність наданих відповідачем доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу.

Акт надання послуг № 19 від 31 травня 2018 року містить фактичні обсяги наданої ОСОБА_2 правничої допомоги адвокатом Бірюковим С. В., зокрема опис наданих послуг: вивчення матеріалів позовної заяви та підготування правової позиції - 1 500 грн; участь у судових засіданнях (5*1000) - 5 тис. грн (т. 1, а. с. 189).

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідачем доведено реальність надання правничої допомоги,витрати на професійну правничу допомогу на вказану суму є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, відповідають критерію розумності розміру цих витрат.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Позивач не доводив обставин неспівмірності понесених ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу, а тому ці витрати підлягають відшкодування за рахунок позивача.

Щодо відшкодування витрат на проведення експертизи

Відповідно до положень статті 133 ЦПК України до судових витрат, зокрема належать витрати, пов`язані з залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Експерт має право на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов`язаних з проведенням експертизи і викликом до суду. Призначений судом експерт може відмовитися від надання висновку, якщо надані на його запит матеріали недостатні для виконання покладених на нього обов`язків. Заява про відмову повинна бути вмотивованою (частини сьома, восьма статті 72 ЦПК України).

Згідно із статтею 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно матеріалів справи відповідач заперечував підписання ОСОБА_1 договору страхування на умовах щодо відшкодування у порядку регресу шкоди, завданої третій особі за участю застрахованого автомобіля, у випадку керування ним не ОСОБА_1 . Для доведення перед судом переконливості наведених заперечень відповідач просив провести у справі почеркознавчу експертизу з метою з`ясування обставин справжності підпису, вчиненого у договорі страхування від імені ОСОБА_1 .

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 грудня 2017 року клопотання представника ОСОБА_2 задоволено, у справі призначено судову почеркознавчу експертизу, на розгляд якої поставлено питання: "Чи виконаний підпис в оригіналі договору страхування ОСОБА_1 чи іншою особою?". Зобов`язано ПрАТ "СК "ДІМ Страхування" надати оригінал полісу обов`язкового страхування № АЕ/3274754 до експертної установи для проведення судової почеркознавчої експертизи.

Листом на адресу суду від 10 січня 2018 року № 08/6286/56 старший судовий експерт Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз повідомив про необхідність надання оригіналу договору страхування.

Листом на адресу суду та ОСОБА_2 від 15 січня 2018 року № 08/6286/257 старший судовий експерт Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз повідомив про необхідність проведення попередньої оплати експертизи у розмірі 4 576 грн, що відповідач здійснив 02 березня 2018 року (т. 1, а. с. 149).

Разом з тим, листом від 22 березня 2018 року № 6286-17 старший судовий експерт повернув матеріали справи до суду з повідомленням про неможливість надання висновку судового експерта у зв`язку з невиконанням його клопотання про надання оригіналу полісу обов`язкового страхування № АЕ/3274754.

При цьому, згідно акта здачі-приймання повідомлення про неможливість надання висновку судових експертів № 6286-17 із проведеної ОСОБА_2 попередньої оплати експертизи у розмірі 4 576 грн утримано суму 686 грн 40 коп., що становлять вартість затрачених експертом експертогодин (4 години*143 грн) з урахуванням 20 % ПДВ (т. 1, а. с. 155).

Таким чином, сума у розмірі 686 грн 40 коп. є вартістю понесених витрат на проведення експертизи, оскільки експерт на виконання ухвали Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 грудня 2017 року затратив чотири експертогодини.

За змістом статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив із того, що у відповідача не виникло регресне зобов`язання щодо відшкодування завданої ним шкоди, оскільки свою відповідальність, зокрема, обов`язок відшкодування шкоди, було застраховано згідно договору, укладеного з позивачем. Третя особа як страхувальник категорично заперечує достовірність копії полісу № АЕ/3274754 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, наданої позивачем. На вимогу експерта при проведенні призначеної судом судово-почеркознавчої експертизи позивачем не надано оригінал полісу № АЕ/3274754 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. ОСОБА_1 як страхувальник категорично заперечує наявність у договорі страхування умов щодо пільг йому як пенсіонеру умов договору щодо можливості регресу у разі керування транспортним засобом третьою особою. Позивачем в свою чергу не надано суду доказів встановлення пільг щодо страхувальника та підтвердження їх наявності на момент укладання договору страхування.

Таким чином, при вирішенні спору по суті суд визнав факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, від участі у проведенні цієї експертизи позивач ухилився, проте роботу судовим експертом у цій справі виконано на суму 686 грн 40 коп., що з урахуванням відмови у задоволенні позову підлягає стягненню із позивача.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до положень статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.