Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу (без визначення конкретної особи) про визнання за нею права власності в порядку спадкування за заповітом після смерті спадкодавця ОСОБА_8, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, із зобов`язанням Державної реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції здійснення реєстрації за нею права власності на цю квартиру.

В подальшому позивачем позовні вимоги неодноразово уточнювались та доповнювались.

До участі у справі як співвідповідачів було залучено: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_7, житлово-будівельний кооператив № 14 "Заря" (далі - ЖБК № 14 "Заря"), реєстраційну службу Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, Головне управління державного казначейства України у Дніпропетровській області та третіх осіб: приватних нотаріусів Дніпропетровського міського нотаріального округу Підберезну Н. В., ОСОБА_9 .

З урахуванням уточнень предмету і підстави позову та доповнень до позовної заяви, позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка проживала і була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . На день її смерті залишилось спадкове майно, яке складається із однокімнатної квартири за вказаною адресою. Після її смерті заведено спадкову справу за № 56919794. 03 вересня 2010 року ОСОБА_8 було зареєстровано заповіт серія НОМЕР_1, реєстраційний номер у Спадковому реєстрі 40872664, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шульгіною Т. В., реєстровий № 3601, за яким все своє майно покійна заповіла їй. Після подачі заяви про прийняття спадщини, 14 квітня 2015 року постановою приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Царейкіна М. М. їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті померлої у зв`язку із відсутністю документів для вчинення нотаріальної дії.

Позивач зазначала, що проживала у спірній квартирі разом з ОСОБА_8 та була в ній зареєстрована, але позбавлена можливості отримати свідоцтво про право власності за заповітом на вказану квартиру, оскільки за життя ОСОБА_8 належним чином право власності на квартиру не оформила, свідоцтво про право власності на неї не отримала та не зареєструвала.

В подальшому їй стало відомо, що 24 жовтня 2014 року право власності на спірну квартиру було зареєстровано за ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності номер 29284331, виданого 11 листопада 2014 року реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції.

14 листопада 2014 року право власності на спірну квартиру було зареєстровано за ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу спірної квартири, а вже 13 березня 2015 року право власності на спірну квартиру було зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 13 березня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Підберезною Н. В.

Позивач вважала, що ОСОБА_5 не може бути належним власником спірної квартири, свідоцтво про право власності на квартиру від 11 листопада 2014 року підлягає визнанню недійсним, а рішення реєстраційної служби від 11 листопада 2014 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на квартиру підлягає скасуванню.

У зв`язку з наведеним позивач остаточно просила суд ( том 1, а.с.2-4, 36-40, 96-100, том 2, а.с.104-109, 229, том 2, а.с.102,147,229) :

1. Встановити факт належності на праві приватної власності квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_8, померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

2. Визнати недійсним свідоцтво про право власності на спірну квартиру на ім`я ОСОБА_5 ;

3. Визнати незаконним та скасувати рішення реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції індексний номер 17100045 від 11 листопада 2014 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на вказану квартиру;

4. Витребувати у ОСОБА_4 у її власність спірну квартиру;

5. Припинити право власності ОСОБА_4 на вказану спірну квартиру;

6. Скасувати рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на спірну квартиру;

7. Визнати за ОСОБА_1 права власності за заповітом на вказану спірну квартиру;

8. Стягнути з державного бюджету України за рахунок бюджетної програми КПКВК 3504030 завдану майнову шкоду в сумі ринкової вартості квартири в розмірі 748 325,00 грн. та моральну у розмірі 20 000, 00 грн.

У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_6, про визнання особи добросовісним набувачем квартири та визнання права власності на квартиру за нею ( Том 1, а.с.82-85).

Позовна заява мотивована тим, що 13 березня 2015 року на підставі договору дарування нею від ОСОБА_6 прийнято у дар квартиру АДРЕСА_2, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Підберезною Н. В. На момент укладання вказаного договору квартира належала ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 14 листопада 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Орловим О. А., зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та вона мала всі права володіння квартирою. Нотаріусом Підберезною Н. В. були перевірені всі обставини щодо законного володіння квартирою ОСОБА_6, вказаний нотаріус зареєструвала належним чином право власності на придбане нею нерухоме майно.

Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просила суд визнати її добросовісним набувачем спірної квартири та визнати за нею право власності на вказану квартиру.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 червня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що до складу спадщини спірна квартира не входить, а тому ОСОБА_1 не є спадкоємицею на майно у вигляді спірної квартири, а також відсутні підстави вважати, що ОСОБА_5 неправомірно набув право власності на спірну квартиру. Щодо вимог витребування від ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 у власність спірної квартири та припинення права власності за ОСОБА_4 на спірну квартиру, суд відмовив в їх задоволенні, оскільки відповідач ОСОБА_4 на законних підставах набула право власності на спірну квартиру.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що дані правовідносини стосуються відплатних договорів, до яких договір дарування не відноситься, а отже позовні вимоги ОСОБА_4 не підлягають задоволенню.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2017 року рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 червня 2016 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.

Визнано рішення реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції індексний номер 17100045 від 11 листопада 2014 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_2 незаконним.

Визнано за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, право власності в порядку спадкування за заповітом на квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 32,6 кв. м, житловою площею 16,8 кв. м, після смерті ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнуто з ОСОБА_5, ОСОБА_4, ЖБК № 14 "Заря" на користь ОСОБА_1 судовий збір по 2 612,53 грн з кожного.

В решті рішення суду залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалюючи в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_8 набула у власність спірну квартиру, а тому ця квартира увійшла у спадкову масу, яку відповідно до заповіту успадковує ОСОБА_1, а ОСОБА_5 незаконно було видано свідоцтво про право власності на підставі рішення державного реєстратора на спірну квартиру.

Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що оскільки позивач ОСОБА_1 не ставила питання про визнання правочину вчиненого між ОСОБА_4 та ОСОБА_6, недійсним та відповідно питання про припинення права власності ОСОБА_4 і витребування цієї квартири із незаконного володіння не можуть бути задоволені, а вказані позовні вимоги є передчасними.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та її рух у суді касаційної інстанції

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справз касаційною скаргою на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2017 року.

У травні 2017 року ОСОБА_4 звернулася з касаційною скаргою до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2017 року.

Ухвалами Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2017 року та 15 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_4, витребувано з Кіровського районного суду м. Дніпропетровська цивільну справу № 203/4121/15-ц.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

18 квітня 2018 року цивільна справа надійшла до Верховного Суду.

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_1 померла.

Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2019 року залучено до участі в розгляді справи правонаступників позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

У серпні 2019 року до Верховного Суду правонаступники ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали засвідчену 08 серпня 2019 року приватним нотаріусом Камянського міського нотаріального округу Кір`як К.А. заяву про відмову від касаційної скарги на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2017 року та закриття провадження у справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Скаржник ОСОБА_1 просила суд скасувати рішення суду апеляційної інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог, та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позову повному обсязі.

Скаржник ОСОБА_4 просила суд скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції .

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що визнавши за нею право власності на квартиру, однак відмовивши у вимогах про повернення із чужого незаконного володіння та не анулювавши при цьому право власності на квартиру третьої особи, апеляційний суд своїм рішенням фактично узаконив право власності на спірну квартиру за нею та ОСОБА_4, що недопустимо. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (частина 1 статті 387 ЦК України). Тобто, витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема якщо майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (було загублено, викрадено, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом). У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України. У такому випадку діюче законодавство не пов`язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором, яким у справі, що розглядається, є договір дарування від 13 березня 2015 року, права відчужувати це майно.

Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що апеляційним судом не було з`ясовано, чи визнано ОСОБА_1 в судовому порядку недієздатною чи обмежено дієздатною, чи наявний у неї опікун, та чи правомірно видана ОСОБА_1 (з урахуванням її діагнозу), в тому числі на ім`я ОСОБА_2, довіреність від 21 вересня 2015 року.

Також судом не було враховано, що один з відповідачів у справі - реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, на підставі наказу Міністерства Юстиції України від 01 березня 2016 року № 571/5 (z0326-16) вже не була належним відповідачем, адже її повноваження на час розгляду справи в апеляційному суді перейшли до відділу реєстрації майнових прав Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур ДМР, який не був залучений до участі у справі.

Суд апеляційної під час прийняття рішення про долучення до матеріалів справи нових доказів, наданих позивачкою, а саме копії статуту ЖБК № 14 "Заря" та копії пояснювальної записки, наданої головою ЖБК Дніпропетровській місцевій прокуратурі № 3, не з`ясував думку сторін щодо можливості їх прийняття, не обґрунтував наявність поважних причин поновлення позивачу строку для прийняття нових доказів та за наявності інформації про стан здоров`я позивачки не з`ясував, чи взагалі позивач мала цивільну дієздатність для звернення до суду з відповідним позовом.

Судом апеляційної інстанції було неправомірно відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_4 щодо відкладення розгляду справи, в зв`язку з чим вона була позбавлена права на захист.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про виплату паю ОСОБА_8 виключно на підставі доказів, які були видані (підписані) безпосередньо ОСОБА_1 в період її перебування на посаді голови ЖБК № 14 "Заря".

Окрім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про виплату паю ОСОБА_8 на підставі копії квитанції до прибуткового касового ордеру № 18 від 03 вересня 1975 року, не дослідивши оригінал квитанції .

Апеляційний суд не з`ясував належним чином обставини, що мають значення у справі, а саме те, що ОСОБА_5 також був членом кооперативу та виплатив пайовий внесок за квартиру АДРЕСА_2 в повному обсязі, що підтверджується довідкою кооперативу від 02 жовтня 2014 року, виданою головою правління ОСОБА_7

Також судом безпідставно не було взято до уваги покази свідків, що ОСОБА_1 після отримання заповіту на майно від ОСОБА_8, відносини з нею не підтримувала та чинила їй перешкоди в анулюванні заповіту, адже забрала у неї оригінал паспорту та оригінал заповіту.

Загалом, рішення суду апеляційної інстанції містить лише посилання на докази, надані стороною позивачки та жодна оцінка доказам та запереченням, наданим з боку ОСОБА_5 та ОСОБА_4, судом не надана, що свідчить про порушення принципу змагальності.

Крім того, апеляційним судом було неправильно розподілено судові витрати у справі відповідно до положень статті 88 ЦПК України.

Доводів стосовно незаконності рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2017 року про залишення без змін рішення першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 касаційна скарга не містить.

Доводи інших учасників справи

Відзив представника ОСОБА_2, поданий в інтересах ОСОБА_1, на касаційну скаргу ОСОБА_4 мотивовано тим, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, а вимоги касаційної скарги не підлягають задоволенню, оскільки твердження ОСОБА_11 про те, що документи, які покладені в основу оскаржуваного рішення є підробленими з боку позивача ОСОБА_1, а оригінал ордеру в якому зазначений ОСОБА_5, як особа, що має право на житлову площу у спірній квартирі, знаходиться в матеріалах кримінальної справи - є неправдивими та направленими на введення в оману суду.

Вказаний відзив було підтримано правонаступниками ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Окрім того, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які також зазначили те, що рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 червня 2019 року у справі № 203/2341/17 витребувано із незаконного володіння ОСОБА_11 спірну квартиру на користь ОСОБА_2, як спадкоємця ОСОБА_1, померлої ІНФОРМАЦІЯ_4, на підставі якого було зареєстровано право власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 .

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_8 з 04 вересня 1975 року була зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 (том 1 а.с.15).

Судом встановлено, що на підставі протоколу зборів кооперативу "Заря-14" від 11 серпня 1975 року ОСОБА_8 була прийнята до членів кооперативу та їй виділено однокімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_1 . ( том1 а.с.17).

Відповідно до ордеру № 1439 від 22 серпня 1975 року ОСОБА_8 було дозволено зайняти кв. АДРЕСА_2 (том 1 а.с.117).

Згідно довідки ЖБК № 14 "Заря" від 11 серпня 1975 року ОСОБА_8 внесла вступний пай в розмірі 2519 руб. та зобов`язалася доплатити залишок паю в розмірі 229 руб., який був недоплачений попереднім членом кооперативу ОСОБА_12 (том 1 а.с. 18)

Довідкою ЖБК №14 "Заря" від 11 серпня 1975 року підтверджено, що дійсно залишок не сплаченого паю за вказану кооперативну квартиру складає 229 руб. (том 1 а.с.20)

Згідно довідки ЖБК № 14 "Заря" від 28 вересня 2010 року, яка підписана позивачемОСОБА_1, ОСОБА_8 сплатила пай в сумі 2748 руб. в повному обсязі (том 1 а.с.6 ).

Аналогічна довідка підписана позивачем ОСОБА_1 29 вересня 2010 року, згідно якої ОСОБА_8 внесла плату за пай в розмірі 229 руб., як недоплачену суму повного паю для загального розрахунку за пай (том 1, а.с.19).

Відповідно до пояснювальної записки голови ЖБК №14 "Заря" ОСОБА_7. та головного бухгалтера ОСОБА_13 паї сплачувалися мешканцями будинку АДРЕСА_3 з 1-го кварталу 1964 року протягом 15 років, а тому станом на 01 січня 1980 року всі паї було сплачено, що також стосується і квартири АДРЕСА_4, що підтверджує факт сплати ОСОБА_8 повної вартості паю за спірну квартиру у 1975 році (Том 3, а.с. 110).

Згідно довідки ЖБК № 14 "Заря" від 26 грудня 2010 року ОСОБА_8 та ОСОБА_1 були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . З паспорту ОСОБА_1 вбачається, що вона була зареєстрована у вказаній квартирі з 16 грудня 2010 року (том 1, а.с. 5,7-8).

03 вересня 2010 року ОСОБА_8 склала заповіт, за яким заповідала все належне їй майно та майнові права ОСОБА_1 ( том 1. а.с. 11,12).

ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Дніпропетровськ (том 1 а.с. 14).

18 грудня 2014 року позивач ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Царейкіна М.М. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спірну квартиру, після померлої ОСОБА_8 ( том 1, а.с. 13).

Постановою приватного нотаріуса Дніпропетровська міського нотаріального округу Царейкіна М.М. від 17 квітня 2015 року у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на зазначене житло відмовлено на підставі ст. 49 п.2 Закону України "Про нотаріат" з підстав неподання документів, необхідних для вчинення нотаріальних дій (том 1, а.с.16).

ОСОБА_5 на підставі довідки ЖБК №14 "Заря" про виплату паю від 02 жовтня 2010 року зареєстрував право власності на кв. АДРЕСА_2 за собою (Том 1, а.с. 163)

На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у відношенні ОСОБА_5, яке було винесено державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції 11 листопада 2014 року та цього ж дня ОСОБА_5 було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно на вказану квартиру (Том 1, а.с. 219-221).

Також, як вбачається з пояснювальної записки голови правління ОСОБА_7 та головного бухгалтера ЖБК №14 "Заря", які надані на ім`я прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №3, довідка була видана про сплату паю за цією квартирі ОСОБА_5 на підставі обмінного ордера, виданого на ім`я ОСОБА_8, в якому було вписано ОСОБА_5, та його заяви про вступ до кооперативу (Том 3, а.с. 114).

Відповідно до Обмінного ордеру №1439 від 22 серпня 1975 року, виданого Бюро обміну житлової площі виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради в графі список осіб, які вселяються по ордеру зазначено лише ОСОБА_8, якій і видано цей Ордер на вселення в квартиру АДРЕСА_2, але ОСОБА_5 у цьому Ордері відсутній (Том 1, а.с. 117).

Крім того, відповідно до вказаного Ордеру від 22 серпня 1975 року цей ордер діє 40 днів, а згідно виписки з протоколу зборів кооперативу "Заря-14" від 11 листопада 1975 року ОСОБА_8 було прийнято в члени цього кооперативу та виділено їй спірну квартиру. Даними зборами не вирішувалося питання про включення до ордеру на житло ОСОБА_5, якому на той час було 1 рік та 6 місяців від народження, який народився ІНФОРМАЦІЯ_5 в м. Запоріжжя, та відповідно питання про надання йому разом з ОСОБА_8 житлової квартири не вирішувалося (Том 1, а.с. 17, 18,161) .

ЖБК №14 "Заря" повідомив прокурору неправдиві відомості, чим ввів прокурора в оману.

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 14 листопада 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Орловим О.А., ОСОБА_5 продав ОСОБА_6 вказану квартиру (Том 2, а.с. 51).

Згідно договору дарування квартири від 13 березня 2015 року ОСОБА_6 подарувала спірну квартиру ОСОБА_4 (Том 1, а.с. 148).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України ( в редакції яка діяла на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 червня 2016 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, залишене без змінрішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2017 року до суду касаційної інстанції ОСОБА_11 не оскаржувала.

Доводів стосовно незаконності рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2017 року про залишення без змін рішення першої інстанції в частині відмови у задоволення зустрічного позову ОСОБА_4 касаційна скарга не містить.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_4 підлягає частковому задоволенню, а касаційне провадження за касаційною скаргою правонаступників ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підлягає закриттю, виходячи з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Стосовно касаційної скарги правонаступників ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною четвертою статті 398 ЦПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право відмовитися від неї, а інша сторона має право визнати касаційну скаргу обґрунтованою в повному обсязі чи в певній частині до закінчення касаційного провадження. У разі відмови від касаційної скарги суд, за відсутності заперечень інших осіб, які приєдналися до касаційної скарги, постановляє ухвалу про закриття касаційного провадження.

Частиною п`ятою статті 398 ЦПК України передбачено, що у разі закриття касаційного провадження у зв`язку з відмовою від касаційної скарги на судові рішення повторне оскарження цих рішень особою, що відмовилася від скарги, не допускається.

З заяви про відмову від касаційної скарги на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2017 року вбачається, що правонаступникам ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 правові наслідки відмови від касаційної скарги їм відомі та зрозумілі.

З урахуванням того, що заяву про відмову від касаційної скарги (закриття провадження у справі) подано до закінчення касаційного провадження, вона підлягає задоволенню, а касаційне провадження - закриттю.

Стосовно касаційної скарги ОСОБА_4 колегія суддів зазначає наступне.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалюючи в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_8 набула у власність спірну квартиру, а тому ця квартира увійшла у спадкову масу, яку відповідно до заповіту успадковує ОСОБА_1, а ОСОБА_5 незаконно було видано свідоцтво про право власності рішенням державного реєстратора на спірну квартиру.

Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що оскільки позивач ОСОБА_1 не ставила питання про визнання правочину вчиненого між ОСОБА_4 та ОСОБА_6, недійсним та відповідно питання про припинення права власності ОСОБА_4 і витребування цієї квартири із незаконного володіння не можуть бути задоволенні, а вказані позовні вимоги є передчасними.

Колегія суддів не може повністю погодитись з вказаними висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про власність" (1991 року), який діяв до набрання чинності Цивільним Кодексом України (435-15) , який набув чинності 01 січня 2004 року, член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно. Громадянин, який став власником цього майна, має право розпоряджатися ним на свій розсуд: продавати, обмінювати, здавати в оренду, укладати інші угоди, не заборонені законом.

Згідно із ст. 15 Закону України "Про власність" член ЖБК, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, надану йому в користування, набуває право власності на квартиру і вправі розпоряджатись нею на свій розсуд - продавати, заповідати, обмінювати, в тому числі на інше жиле приміщення у будинку державного або громадського житлового фонду чи іншого ЖБК, на жилий будинок (частину будинку), що належить громадянину на праві власності і вчиняти відносно неї інші угоди, що не заборонені законом. Виходячи з цього, особа, якій відчужена членом ЖБК квартира, має переважне право на вступ до цього кооперативу.

Крім того, на зазначене звернуто увагу і в п. 5-1 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи" від 18 вересня 1987 року №9 (v0009700-87) , якою роз`яснено, що судам слід мати на увазі, що згідно із ст. 15 Закону України "Про власність" член ЖБК, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, надану йому в користування, набуває право власності на квартиру і вправі розпоряджатись нею на свій розсуд - продавати, заповідати, обмінювати, в тому числі на інше жиле приміщення у будинку державного або громадського житлового фонду чи іншого ЖБК, на жилий будинок (частину будинку), що належить громадянину на праві власності і вчиняти відносно неї інші угоди, що не заборонені законом. Виходячи з цього, особа, якій відчужена членом ЖБК квартира, має переважне право на вступ до цього кооперативу.

Відповідно до ст. 1216 Цивільного кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків від фізичної особи, яка померла, до інших осіб.

Згідно із ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, а статтею ст. 1218 ЦК України передбачено, що складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У разі смерті члена житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного кооперативу, члена садівницького товариства, яким до дня смерті не були внесені повністю пайові внески, до складу спадщини входять частина внесеного паю та інші суми, які підлягають поверненню, а не квартира, дача, гараж, садовий будинок. Частка пайового внеску, що належала померлому, входить до складу спадщини на загальних підставах. Якщо спадкодавець повністю вніс пайовий внесок, то до складу спадщини включається відповідно квартира, дача, гараж, садовий будинок, інші будівлі та споруди.

Відповідно до ст. 384 ЦК України будинок, споруджений або придбаний житлово-будівельним (житловим) кооперативом, є його власністю. Член житлово-будівельного (житлового) кооперативу має право володіння і користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, яку він займає в будинку кооперативу, якщо він не викупив її. У разі викупу квартири член житлово-будівельного (житлового) кооперативу стає її власником.

Суд апеляційної інстанції дійшовши до такого висновку, правильно прийняв до уваги наступні докази, зокрема: пояснювальну записку голови правління ОСОБА_7 та головного бухгалтера ЖБК №14 "Заря", які надані на ім`я прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №3, довідка була видана про сплату паю по цій квартирі ОСОБА_5 на підставі обмінного ордера, виданого на ім`я ОСОБА_8, в якому було вписано ОСОБА_5 та його заяви про вступ до кооперативу; обмінний ордер №1439 від 22 серпня 1975 року, виданого Бюро обміну житлової площі виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради в графі список осіб, які вселяються по ордеру зазначено лише ОСОБА_8, якій і видано цей Ордер на вселення в квартиру АДРЕСА_2, але ОСОБА_5 у цьому Ордері відсутній; ордер від 22 серпня 1975 року цей ордер діє 40 днів, а згідно виписки з протоколу зборів кооперативу "Заря-14" від 11 листопада 1975 року ОСОБА_8 було прийнято в члени цього кооперативу та виділено їй спірну квартири . Даними зборами не вирішувалося питання про включення до ордеру на житло ОСОБА_5, якому на той час було 1 рік та 6 місяців від народження, який народився ІНФОРМАЦІЯ_5 в м. Запоріжжя, та відповідно надання йому разом з ОСОБА_8 житлової квартири не вирішувалося; довідку ЖБК № 14 "Заря" від 28 вересня 2010 року, яка підписана позивачем ОСОБА_1, ОСОБА_8 сплатила пай в сумі 2748 руб. в повному обсязі; довідку від 29 вересня 2010 року, згідно якої ОСОБА_8 внесла плату за пай в розмірі 229 руб., як недоплачену суму повного паю для загального розрахунку за пай; пояснювальну записку голови ЖБК №14 "Заря" ОСОБА_7. та головного бухгалтера ОСОБА_13 паї сплачувалися мешканцями будинку АДРЕСА_3 з 1-го кварталу 1964 року протягом 15 років, а тому станом на 01 січня 1980 року всі паї було сплачено, що також стосується і квартири АДРЕСА_4, що підтверджує факт сплати ОСОБА_8 повної вартості паю за спірну квартиру у 1975 році; квитанцію до приходного касавовго ордеру від 03 жовтня 1975 року № 18 про сплату ОСОБА_8 229 руб ( том 3, а.с.152).

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_8 сплатила всю суму паю на спірну квартиру та набула у власність спірну квартиру, а тому ця квартира увійшла у спадкову масу, яку відповідно до заповіту успадковує ОСОБА_1 у зв`язку з чим позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права власності за заповітом на спірну квартиру підлягають задоволенню у повному обсязі.

Доводи касаційної скарги відносно того, що апеляційним судом не було з`ясовано, чи визнано ОСОБА_1 в судовому порядку недієздатною чи обмежено дієздатною, чи наявний у неї опікун, та чи правомірно видана ОСОБА_1 (з урахуванням її діагнозу), в тому числі на ім`я ОСОБА_2, довіреність від 21 вересня 2015 року не заслуговують на увагу, оскільки вказане не є предметом розгляду даної справи, а судами не було встановлено, наявними в матеріалах справи рішень суду про визнання ОСОБА_1 недієздатною чи обмежено дієздатною а також про визнання недійсною довіреності від 21 вересня 2015 року.

Доводи касаційної скарги відносно того, що суд апеляційної інстанції під час прийняття рішення про долучення до матеріалів справи нових доказів, наданих позивачкою, а саме копії статут ЖБК № 14 "Заря" та копії пояснювальної записки, наданої головою ЖБК Дніпропетровській місцевій прокуратурі № 3, не з`ясував думку сторін щодо можливості їх прийняття, не обґрунтував наявність поважних причин поновлення позивачу строку для прийняття нових доказів та за наявності інформації про стан здоров`я позивачки не заслуговують на увагу, оскільки вказане процесуальне порушення не призвело до ухвалення незаконного судового рішення по справі.

Доводи касаційної скарги відносно того, що судом апеляційної інстанції було неправомірно відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_4 щодо відкладення розгляду справи, в зв`язку з чим вона була позбавлена права на захист не заслуговують на увагу, оскільки судовий розгляд справи у суді апеляційної інстанції тривав значний час, неодноразово відкладався, у тому числі і за клопотанням представника ОСОБА_11, що свідчить про достатність часу у ОСОБА_11 на підготовку до судового засідання для судового захисту.

Доводи касаційної скарги відносно того, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про виплату паю ОСОБА_8 виключно на підставі доказів, які були видані (підписані) безпосередньо ОСОБА_1 в період її перебування на посаді голови ЖБК № 14 "Заря" не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до переоцінки доказів, що не входить до повноважень суду касаційної інстанції відповідно до ст. 400 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги відносно того, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про виплату паю ОСОБА_8 на підставі копії квитанції до прибуткового касового ордеру, не дослідивши оригіналів не заслуговують на увагу та спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що документи щодо пайщиків ( користувачів, власників) та документів щодо сплати паю на спірну квартиру, книгу обліку сплати членських внесків вкладниками спірної квартири у період з 1976 року по 30 червня 2016 року ОСОБА_1, як колишня голова і бухгалтер правління до ЖБК № 14 "Заря" передано не було. Суд вказане врахував, та оцінив наявні докази у сукупності, в результаті чого постановив законне та обґрунтоване судове рішення.

Окрім того, клопотань про проведення відповідних експертиз щодо дійсності, зокрема квитанції до прибуткового касового ордеру № 18 від 03 вересня 1975 року, матеріали справи не містять.

Доводи касаційної скарги відносно того, що апеляційний суд не з`ясував належним чином обставин, що мають значення у справі, а саме те, що ОСОБА_5 також був членом кооперативу та виплатив пайовий внесок за квартиру АДРЕСА_2 в повному обсязі, що підтверджується довідкою кооперативу від 02 жовтня 2014 року, виданою головою правління ОСОБА_7 зводяться до переоцінки доказів.

Доводи касаційної скарги відносно того, що судом безпідставно не було взято до уваги покази свідків, що ОСОБА_1 після отримання заповіту на майно від ОСОБА_8, відносини з нею не підтримувала та чинила їй перешкоди в анулюванні заповіту забрала у неї оригінал паспорту та оригінал заповіту не заслуговують на увагу, оскільки не стосуються предмету спору.

Доводи касаційної скарги відносно того, що загалом, рішення суду апеляційної інстанції містить лише посилання на докази, надані стороною позивачки та жодна оцінка доказам та запереченням, наданим з боку ОСОБА_5 та ОСОБА_4 судом не надана, що свідчить про порушення принципу змагальності не заслуговують на увагу та загалом зводяться до переоцінки доказів та направлено на надання переваги одним доказам над іншими.

Доводи касаційної скарги відносно того, що один з відповідачів у справі - реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області на підставі наказу Міністерства Юстиції України від 01 березня 2016 року № 571/5 (z0326-16) вже не була належним відповідачем, адже її повноваження на час розгляду справи в апеляційному суді перейшли до відділу реєстрації майнових прав Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур ДМР, який не був залучений до участі у справі не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 33 ЦПК України ( в редакції, діючій до 15 грудня 2017 року) суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову у позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачу.

Визначення відповідачів є правом позивача, натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи ( висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Станом на час ухвалення судового рішення судом апеляційної інстанції, повноваження державної реєстрації належали виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, Севастопольській міські, районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації, натомість реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області вже не була суб`єктом державної реєстрації прав, відповідно і відновити порушене право ОСОБА_1 не могла.

Проте, з суті оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції вбачається, що реєстраційну службу Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області не було зобов`язано вчинити будь-які дії направлені на відновлення порушених прав позивача.

Окрім того, позивач та інші учасники справи, зокрема реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, рішення суду апеляційної інстанції в цій частині не оскаржували.

Стосовно доводів касаційної скарги відносно того, що апеляційним судом було неправильно розподілено судові витрати у справі відповідно до положень статті 88 ЦПК України ( у редакції діючій станом до 15 грудня 2017 року) колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 400 ЦПК України ( в редакції яка діяла на час подання касаційної скарги) суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 88 ЦПК України ( у редакції, діючій станом до 15 грудня 2017 року) стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З урахуванням змін та доповнень до позовної заяви, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_7, житлово-будівельного кооперативу № 14 "Заря" (далі - ЖБК № 14 "Заря"), реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, Головного управління державного казначейства України у Дніпропетровській області про встановлення факту належності на праві приватної власності на квартиру, визнання недійсним свідоцтва про право власності на спірну квартиру на ім`я ОСОБА_5 ; визнання незаконним та скасування рішення реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції індексний номер 17100045 від 11 листопада 2014 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на вказану квартиру; витребування у ОСОБА_4 у її власність спірної квартири; припинення права власності ОСОБА_4 на вказану спірну квартиру; скасування рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на спірну квартиру; визнання за ОСОБА_1 права власності за заповітом на вказану спірну квартиру; стягнення з державного бюджету завданої майнової шкоди.

З вказаного переліку позовних вимог, судом задоволено ОСОБА_1 тільки в частині позовних вимог про визнання рішення реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції індексний номер 17100045 від 11 листопада 2014 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_2 незаконним та визнання за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, право власності в порядку спадкування за заповітом на квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 32,6 кв. м, житловою площею 16,8 кв. м, після смерті ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Проте, судом апеляційної інстанції при розподілі судових витрат не було надано оцінку їх пропорційному розподілу відповідно до задоволення позовних вимог по відношенню до кожного з відповідачів, зокрема і до ОСОБА_4 .

Судом апеляційної інстанції було стягнуто з ОСОБА_5, ОСОБА_4, ЖБК № 14 "Заря" на користь ОСОБА_1 судовий збір по 2 612,53 грн з кожного.

Судом апеляційної інстанції розподіл судових витрат було проведено з порушенням вимог ст. 88 ЦПК України ( у редакції, діючій станом до 15 грудня 2017 року) та з неправильним визначенням розміру вказаних витрат.

Враховуючи те, що ОСОБА_4 заперечувала проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на спірну квартиру, а дані вимоги були задоволені судом апеляційної інстанції, тому судові витрати у розмірі 1499,20 грн, які понесла ОСОБА_1 за вказані вимоги підлягають стягненню з ОСОБА_4 на користь правонаступників ОСОБА_1 - ОСОБА_2, ОСОБА_3 .

Враховуючи те, що ОСОБА_5 та реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області рішенням реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції індексний номер 17100045 від 11 листопада 2014 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 порушили права ОСОБА_1 на спірну квартиру, тому судові витрати у розмірі 487,20 грн, які понесла ОСОБА_1 за вказані позовні вимоги підлягають стягненню з ОСОБА_5 та реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, на користь правонаступників ОСОБА_1 - ОСОБА_2, ОСОБА_3 у рівних частках з кожного.

Оскільки, розподіл судових витрат було проведено судом апеляційної інстанції з порушенням вимог ст. 88 ЦПК України ( у редакції, діючій станом до 15 грудня 2017 року), тому оскаржуване рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення з перерозподілом судових витрат.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Касаційне провадження за касаційною скаргою правонаступників ОСОБА_1 - ОСОБА_2, ОСОБА_3, на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2017 року підлягає закриттю.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Колегія суддів вважає касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково, рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2017 року в частині розподілу судових витрат скасувати, та ухвалити в цій частині нове судове рішення про новий розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 394, 398, 400, 409, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Прийняти заяву правонаступників ОСОБА_1 - ОСОБА_2, ОСОБА_3, про відмову від касаційної скаргина рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2017 року.

Касаційне провадження за касаційною скаргою правонаступників ОСОБА_1 - ОСОБА_2, ОСОБА_3, на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ЖБК № 14 "Заря", Реєстраційної служби Дніпропетровського МУЮ Дніпропетровської області, Головного управління державного казначейства України у Дніпропетровській області, треті особи: Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Підберезна Наталія Віталіївна, Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Орлов Олег Анатолійович про встановлення факту належності квартири, визнання незаконним та скасування рішення реєстраційної служби, витребування майна, визнання права власності за заповітом, скасування права власності, стягнення шкоди, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_6 про визнання особи добросовісним набувачем квартири та визнання права власності на квартиру за цією особою закрити.