Постанова

Іменем України

18 березня 2020 року

м. Київ

справа № 759/2997/17-ц

провадження № 61-47593св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30 травня 2017 року у складі судді Сенька М. Ф. та постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року у складі суддів: Ігнатченко Н. В., Олійника В. І., Кулішенка Ю. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_1 про стягнення пені за договором про надання послуг з розробки та впровадження інтернет-орієнтованого програмного забезпечення № 08/19/02 від 19 серпня 2016 року у розмірі 12 700 грн.

Зазначав, що 19 серпня 2016 року між ним як замовником та відповідачем як виконавцем укладений договір про надання послуг з розробки та впровадження інтернет-орієнтованого програмного забезпечення № 08/19/02, за змістом якого ФОП ОСОБА_1 зобов`язався за завданням замовника надати послуги із проектування, розробки та верстки інтернет сайту, що включає в себе: інтеграцію сайту з CMS-Wordpress, згідно макетів, технічного завдання та дизайну, наданих замовником. Кінцевою метою надання послуг мала бути коректна робота сайту, без помилок та з наявним функціоналом, визначеним технічним завданням, зі збереженням адміністративної панелі, інтерактивної головної сторінки. Додатком № 1 до договору вони визначили перелік послуг та термін їх надання в 40 календарних днів. На забезпечення договору ним сплачено відповідачу аванс в сумі 3 тис. грн. Оскільки послуги за договором в обумовлений строк не були надані, він 06 лютого 2017 року надіслав на адресу відповідача вимогу про розірвання договору та про повернення авансового платежу і сплату 12 700 грн пені за порушення умов договору. Відповідач 10 лютого 2017 року повернув аванс, проте від сплати пені відмовився.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 30 травня 2017 року позов задоволено. Стягнуто із ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 пеню за договором про надання послуг у розмірі 12 700 грн, вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторони фактично розірвали договір у зв`язку з тим, що відповідач не приступив до виконання договору, тобто, у зв`язку з суттєвим порушенням умов договору. Разом з тим, в пункті 7.3 договору сторони визначили, що у випадку порушення виконавцем термінів надання послуг він зобов`язаний повернути замовнику вартість сплачених коштів в якості авансу та сплатити штрафні санкції в розмірі 1 % від суми договору за кожен день прострочення. За таких обставин, позивач вправі вимагати від відповідача сплати пені відповідно до пункту 7 договору.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що з матеріалів справи вбачається, що, незважаючи на здійснення позивачам авансованого платежу та надання необхідних матеріалів для надання послуг, договір про надання послуг з розробки та впровадження інтернет-орієнтованого програмного забезпечення № 08/19/02 виконавцем у встановлений строк виконано не було, на вимогу представника позивача відповідач повернув суму авансового платежу 10 лютого 2017 року, чим визнав факт невиконання взятих на себе зобов`язань. Посилання в апеляційній скарзі на те, що надання послуг за договором у встановлені строки було неможливим і відповідач не мав можливості повернути авансовий платіж через відсутність платіжних реквізитів, суд не приймає до уваги як безпідставні, з огляду на те, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (частина 1 статті 625 ЦК України), а договір не може бути розірваний в односторонньому порядку випадку із сторони виконавця (пункт 9.2. договору). Положення частини 3 статті 551 ЦК України дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Оскільки останній строк виконання зобов`язання відповідачем за договором було визначено 28 вересня 2016 року, враховуючи, що загальна вартість робіт за договором складала 10 тис. грн, а вимога про розірвання договору, повернення авансового платежу і сплату пені направлена відповідачу 03 лютого 2017 року, суд першої інстанції вірно стягнув пеню за період з 29 вересня 2016 року по 03 лютого 2017 року у розмірі 12 700 грн, як просив позивач. При цьому, оскільки сума неустойки, нарахованої за невиконання ФОП ОСОБА_1 зобов`язання за договором про надання послуг, значно не перевищує розмір завданих ОСОБА_2 внаслідок невиконання такого договору збитків, а саме - вартості замовлення, та з урахуванням встановлених обставин справи, суд не знаходить підстав для зменшення розміру пені. Доводи апеляційної скарги про те, що даний спір підлягає розгляду господарським судом відповідно до пункту 9.5. договору, не ґрунтуються на положеннях цивільного законодавства, яким визначення юрисдикції (предметної та суб`єктної) спору за домовленістю сторін не передбачено. Крім того, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (частина 1 статті 20 ГПК України). У той же час посилання апеляційної скарги на ту обставину, що відповідача не було повідомлено належним чином про розгляд справи приймаються до уваги, проте, оскільки дані порушення процесуального права не призвели до неправильного вирішення справи, то відповідно до пункту 2 частини 2 статті 376 ЦПК України рішення суду скасуванню не підлягає.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі ФОП ОСОБА_1 росить скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що його неналежним чином повідомлено про розгляд справи у судах; у договорі визначено, що спір має розглядатися господарським судом; відсутні підстави для стягнення з нього пені, оскільки позивач погодився щодо продовження строку виконання договору та не надав реквізитів на його пропозицію повернути аванс; розмір пені неспівмірний із простроченням виконання зобов`язання.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2018 рокувідкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи з Святошинського районного суду м. Києва.

Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2020 року цивільну справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами у складі колегії з п`яти суддів.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положеньЗакону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що 19 серпня 2016 року між ОСОБА_2 як замовником та ФОП ОСОБА_1 як виконавцем укладений договір про надання послуг з розробки та впровадження інтернет-орієнтованого програмного забезпечення № 08/19/02, за змістом якого ФОП ОСОБА_1 зобов`язався за завданням замовника надати послуги із проектування, розробки та верстки інтернет сайту, що включає в себе: інтеграцію сайту з CMS-Wordpress, згідно макетів, технічного завдання та дизайну, наданих замовником. Кінцевою метою надання послуг є коректна робота сайту, без помилок та з наявним функціоналом, визначеним технічним завданням, зі збереженням адміністративної панелі, інтерактивної головної сторінки.

Пунктами 7.2., 7.3. договору сторони встановили, що у випадку повного чи часткового невиконання або неналежного виконання зобов`язань за цим договором винна сторона відшкодовує іншій стороні всі збитки, завдані таким невиконанням або неналежним виконанням. У випадку порушення виконавцем термінів надання послуг, погоджених додатком до договору, він зобов`язаний повернути замовникові вартість сплачених коштів в якості авансу та сплатити штрафні санкції в розмірі 1 % від суми договору за кожен день прострочення.

У пункті 9.5 договору сторони визначили, що у випадку, коли сторони не досягнуть згоди шляхом переговорів, спір передається на розгляд господарського суду у відповідності до чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується із висновками апеляційного суду про те, що визначення юрисдикції (предметної та суб`єктної) спору за домовленістю сторін цивільний процесуальний кодекс не передбачає.

Разом з тим, із вирішенням справи по суті погодитися не можна.

У статті 901 ЦК України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно із статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами(стаття 905 ЦК України).

У відповідності додатку № 1 до договорупро надання послуг сторони дійшли згоди, що термін надання послуг становитиме 40 календарних днів, загальна вартість надання послуг становитиме 10 тис. грн, а також визначено перелік робіт, які мав виконати відповідач.

Відповідно до пункту 2.1. договору, виконавець зобов`язувався: надати послуги відповідно до переліку, що визначений сторонами у додатках; представити на погодження замовника зразки макетів (не більше 3) та у разі необхідності разом із представниками замовника провести їх корекцію, а також узгодити їх структуру та зміст; надати послуги у терміни, передбачені умовами цього договору та його додатками; після завершення надання послуг передати їх результат замовнику по акту приймання-передачі відповідно до умов розділу 4 цього договору.

На виконання пункту 3.2. договору у день його підписання позивачем було сплачено відповідачу в якості авансового платежу 3 тис. грн, що оформлено його розпискою.

За пунктом 5.1. договору термін надання послуг визначений у додатках до цього договору та починається із дати надання виконавцю усіх необхідних матеріалів для надання послуг та проведення авансового платежу згідно із пунктом 3.2. даної угоди.

У строк до 28 вересня 2016 року взяті на себе зобов`язання відповідач не виконав, у зв`язку з чим позивач 03 лютого 2017 року надіслав на його адресу вимогу про розірвання договору, повернення авансового платежу і сплату 12 700 грн пені за порушення умов договору.

10 лютого 2017 року відповідач повернув позивачу 3 тис. грн авансового платежу, від сплати пені відмовився.

Перевіряючи правильність вирішення справи судом першої інстанції, апеляційний суд зазначав, що, оскільки останній строк виконання зобов`язання відповідачем за договором було визначено 28 вересня 2016 року, враховуючи, що загальна вартість робіт за договором складала 10 тис. грн, а вимога про розірвання договору, повернення авансового платежу і сплату пені направлена відповідачу 03 лютого 2017 року, суд першої інстанції вірно стягнув пеню за період з 29 вересня 2016 року по 03 лютого 2017 року у розмірі 12 700 грн. Посилання в апеляційній скарзі на те, що надання послуг за договором у встановлені строки було неможливим і відповідач не мав можливості повернути авансовий платіж через відсутність платіжних реквізитів, безпідставні, з огляду на те, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (частина 1 статті 625 ЦК України), а договір не може бути розірваний в односторонньому порядку із сторони виконавця (пункт 9.2. договору).

Разом з тим, за змістом статті 906 ЦК України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За визначенням, яке міститься у статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

ФОП ОСОБА_1 посилався на відсутність вини у невиконанні умов договору про надання послуг та домовленість сторін щодо виконання договору незалежно від встановлених його умовами строків. Такі доводи відповідач підтверджував посиланням на електронні листи між ним та позивачем (а. с. 61-87), за якими ОСОБА_2 погодився очікувати від виконавця результатів надання послуг без дотримання встановленого договором терміну, 12 грудня 2016 року отримав пропозицію від виконавця щодо повернення авансового платежу та надання необхідних реквізитів для проведення платежу або продовження надання послуг без дотримання строків.

Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги в цій частині, проте не мотивував висновків щодо неприйняття доказів, якими ці доводи обґрунтовано; не дав оцінки тим обставинам, що ОСОБА_2 отримав пропозицію від виконавця щодо повернення авансового платежу 12 грудня 2016 року, проте скористався цим правом лише 03 лютого 2017 року та розрахував пеню за прострочення виконання зобов`язання по 03 лютого 2017 року.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Поняття "суд, встановлений законом", стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Сокуренко і Стригун проти України" ("Sokurenko and Strygun v. Ukraine") від 20 липня 2006 року, заяви № 29458/04 та № 29465/04, 24).

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що "якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система" (пункти 34-35).

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив заяву учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив заявлені відповідачем доводи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення цієї справи, зокрема щодо відсутності його вини у невиконанні договору про надання послуг та безпідставності нарахування пені, а тому ухвалене ним рішення підлягає скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

Є. В. Петров

С. П. Штелик