розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області, у складі судді

Проніна С. Г., від 14 лютого 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Канурної О. Д., Агєєва О. В., Соломахи Л. І.,

від 05 червня 2019 року,

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Енергодарського міського суду Запорізької області з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів.

Ухвалою Енергодарського міського суду Запорізької області від 24 травня 2018 року цивільну справу № 316/639/18 передано за підсудністю на розгляд до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області.

Позовна заява мотивована тим, що в період з 13 травня 1997 року

до 16 жовтня 2008 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі та є батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає разом з матір`ю.

Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 16 вересня 2008 року у справі № 2-1362/08 з відповідача на її користь було стягнуто аліменти на утримання ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини від усіх видів доходу, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини до досягнення дитиною повноліття починаючи з 20 серпня 2008 року.

Внаслідок невиконання відповідачем зазначеного рішення суду станом

на 18 квітня 2018 року утворилась заборгованість по сплаті аліментів в сумі 88 384, 52 грн.

14 вересня 2017 року відповідач придбав трикімнатну квартиру у місті Слов`янську Донецької області, що на її думку свідчить про те, що відповідач має гроші і навмисно не виконує свої аліментні зобов`язання.

Посилаючись на викладене, з урахуванням поданих уточнень, позивач просила суд стягнути з відповідача на свою користь неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за період з лютого 2015 року по березень 2018 року в розмірі 620 364, 85 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області

від 14 лютого 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення сплати аліментів за період з лютого 2015 року по день ухвалення рішення у сумі 10 853, 46 грн. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції врахувавши розрахунок розміру заборгованості по аліментам у виконавчому провадженні № АСВП-26009553, наданий Слов`янським міськрайонним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (далі - Слов`янський МР ВДВС ГТУЮ у Донецькій області), згідно якого ОСОБА_2 в порушення рішення Енергодарського міського суду Запорізької області, ухваленого 16 вересня 2008 року у справі № 2-1362/2008, аліменти на утримання свого сина

ОСОБА_3 сплачував не щомісяця та нерегулярно, дійшов висновку про наявність визначних статтею 196 Сімейного кодексу України (далі -

СК України) правових підстав для стягнення з відповідача неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів за період з лютого 2015 року по день ухвалення рішення у розмірі 10 853, 46 грн.

Визначаючи розмір неустойки (пені), яка підлягає стягненню, судом першої інстанції враховано формулу, наведену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року по справі № 572/1762/15-ц.

Надаючи оцінку заяві відповідача про застосування до спірних правовідносин позовної давності, суд виходив з того, що відповідно до

статті 20 СК України не передбачено застосування до вимог, що випливають із сімейних відносин, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу, позовної давності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 05 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 14 лютого

2019 року змінено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення сплати аліментів за період з лютого 2015 року по серпень

2018 року станом на 05 червня 2019 року у сумі 50 861, 97 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Приймаючи постанову від 05 червня 2019 року та змінюючи розмір неустойки (пені), яка підлягала стягненню, колегія суддів використала формулу, наведену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

В липні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 14 лютого 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 05 червня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 316/639/18 та витребувано її матеріали з місцевого суду.

У серпні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій було порушено положення статей 78, 189, 197, 209, 210 ЦПК України.

Подаючи заяву про розгляд справи 28 січня 2019 року без її участі вона розрахувала, що зазначене засідання буде останнім та справу буде розглянуто на підставі доказів зібраних під час підготовчого засідання, оскільки строк розгляду справи по суті, передбачений статтею 210 ЦПК України сплинув.

Про судове засідання 14 лютого 2019 року вона належним чином повідомлена не була.

Вважала, що суд першої інстанції неправомірно 29 січня 2019 року направив запит до Слов`янського МР ВДВС ГТУЮ у Донецькій області та використав отриману відповідь, як доказ у справі. Висновки апеляційного суду про додержання судом першої інстанції порядку одержання та дослідження зазначеного доказу є помилковими.

Стверджує, що суми нарахування аліментів не відповідають розміру аліментних зобов`язань, визначених виконавчим документом, та розміру середньої заробітної плати по Донецькій області відповідно до даних Державної служби статистики України. Доводи її апеляційної скарги в цій частині апеляційним судом були проігноровані.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У серпні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2, в якому відповідач, посилаючись на те, що судами попередніх інстанцій не з`ясовано дійсний розмір заборгованості по сплаті аліментів та не досліджено наявності його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів, просив оскаржувані судові рішення по справі скасувати, а провадження по справі закрити.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1 .

16 вересня 2008 року Енергодарським міським судом Запорізької області було ухвалено рішенням у справі № 2-1362/2008 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про стягнення аліментів на утримання дитини, було стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі ј частини від усіх видів доходу ОСОБА_2, але не менше, ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 20 серпня 2008 року і до досягнення дитиною повноліття.

Рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 16 вересня 2008 року набрало законної сили 27 вересня 2008 року.

На виконання зазначеного судового рішення 17 вересня 2008 року Енергодарським міським судом Запорізької області ОСОБА_1 було видано виконавчий лист, на підставі якого державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Енергодарського міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження.

28 березня 2011 року головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Енергодарського міського управління юстиції

Братіщевою С. А. на підставі пункту 10 частини першої статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" 1999 року через реєстрацію та проживання боржника з 09 лютого 2011 року за адресою: АДРЕСА_1, було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження за цим виконавчим листом, а його оригінал, згідно листа Відділу державної виконавчої служби Енергодарського міського управління юстиції Запорізької області № 27618 від 03 листопада 2015 року, було направлено за територіальністю до Відділу державної виконавчої служби Слов`янського районного управління юстиції.

20 квітня 2011 року на підставі виконавчого листа № 2-1362, виданого

17 вересня 2008 року Енергодарським міським судом Запорізької області, виконавче провадження № 26009553 щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини було відкрито старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Слов`янського міськрайонного управління юстиції Шконда О. І.

11 вересня 2018 року державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 26009553.

Судами встановлено, що ОСОБА_2 аліменти на утримання свого сина ОСОБА_3 сплачував не щомісяця та нерегулярно, зокрема у період із лютого 2015 року по серпень 2018 року.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (тут і надалі по тексту в редакції Кодексу на час подання касаційної скарги) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Відповідно до частини другої статті 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Обсяг відповідальності батьків не залежить від проживання їх разом чи окремо від дитини, і цей факт не звільняє від обов`язку забезпечувати такі умови життя дитини, які є достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального та духовного розвитку.

Згідно із частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов`язанні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (частина третя статті 182 СК України).

Згідно з частиною першою статті 196 СК України (в редакції до 07 липня

2017 року) при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

Згідно абзацу першого частини першої статті 196 СК України (в редакції із

07 липня 2017 року) у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Отже, відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України. Обов`язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника.

Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі

№ 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18) відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах

від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1554цс16, від 16 березня 2016 року у справі № 6-2589цс15, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1477цс15 та

від 16 березня 2016 року у справі № 6-300цс16, і дійшла висновку, що пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити на один відсоток.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, встановивши, що з вини відповідача, який зобов`язаний сплачувати аліменти на утримання дитини за рішенням суду, виникла заборгованість по сплаті аліментів, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пені, передбаченої статтею 196 СК України.

Змінюючи рішення суду першої інстанції та здійснюючи розрахунок розміру неустойки (пені), яка підлягає стягненню, апеляційний суд вірно врахував висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові

від 03 квітня 2019 року в справі № 333/6020/16-ц.

Колегія суддів відхиляє доводи заявника щодо невідповідності розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, здійсненого державним виконавцем, нормам законодавства України, з огляду на те, що розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, а у разі спору - судом (частина четверта статті 195 СК України).

Порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду визначений у

статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV (606-14) ) та статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закону № 1404-VIII (1404-19) ).

У частині третій та дев`ятій статті 74 Закону № 606-XIV та

частині третій та восьмі статті 71 Закону № 1404-VIII передбачено, що розмір заборгованості із сплати аліментів визначається державним виконавцем за місцем виконання рішення у порядку, встановленому Сімейним кодексом України (2947-14) . У разі визначення суми заборгованості у частці від заробітку (доходу) розмір аліментів не може бути менше встановленого Сімейним кодексом України (2947-14) . Спір щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішується судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Виконавче провадження № 26009553 закінчено у зв`язку із фактичним повним виконанням рішення суду, а відомості про визнання судом незаконними дій та рішень державного виконавця, у тому числі щодо закінчення виконавчого провадження, в матеріалах справи № 316/639/18 відсутні.

Щодо доводів ОСОБА_1 про порушенням місцевим судом порядку повідомлення її про день, час та місце розгляду справи, то колегія суддів враховує, що апеляційний суд забезпечив можливість позивачу брати участь в судовому засіданні, яким вона розпорядилась на власний розсуд, подавши клопотання від 21 травня 2019 року про розгляд справи за її відсутності.

Щодо врахування судом першої інстанції відомостей, викладених у листі Слов`янського МРВ ДВС ГТУЮ в Донецькій області від 13 лютого 2019 року, то матеріали справи містять копію виконавчого провадження № 26009553, на підставі якого і було складено вказаний лист, а отже врахування судом вказаного листа саме по собі не є підставою для скасування оскаржених судових рішень.

Доводи касаційної скарги загалом є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції, не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права, переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Підстав для закриття провадження у справі, як про це зазначав ОСОБА_2 у своєму відзиві на касаційну скаргу, касаційним судом не встановлено.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 14 лютого 2019 року, у незміненій в ході апеляційного перегляду частині, та постанову Донецького апеляційного суду від 05 червня 2019 року залишити без змін.