розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 13 березня 2018 року у складі судді Гирич С. В., додаткове рішення Личаківського районного суду м. Львова

від 19 квітня 2018 року у складі судді Гирич С. В. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 18 вересня 2018 року у складі колегії суддів:

Павлишина О. Ф., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, державного реєстратора Зубрянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Живко М. О., третя особа - Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради, про визнання незаконним та скасування державної реєстрації права власності, визнання права спільної сумісної власності, усунення перешкод у користуванні майном.

На обгрунтування позовних вимог зазначала, що вона є власником квартири

АДРЕСА_1, а відповідач ОСОБА_2 є власником квартири № 4 у цьому ж будинку. На поверсі, де розташовані їх квартири, знаходиться балкон загального користування, у користуванні яким відповідач чинить їй перешкоди, у зв`язку з чим вона змушена була звертатися до обслуговуючого Львівського комунального підприємства щодо усунення таких перешкод. Звертала увагу на те, що балкон є спільною сумісною власністю, оскільки призначений для загального користування, проте наразі вихід на балкон загального користування заблоковано відповідачем. Крім того, державним реєстратором Зубрянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Живком М. О. незаконно здійснено реєстрацію права власності на квартиру відповідача разом із балконом загального користування, чим порушено її права, як співвласника майна.

Посилаючись на те, що дії відповідачів є незаконними, фактично призвели до позбавлення її права на володіння, користування та розпорядження спільним майном, позивач, із урахуванням уточнених позовних вимог, просила визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ОСОБА_2 на квартиру

АДРЕСА_1 ; припинити право власності відповідача на зазначену квартиру в частині приєднання площі балкону загального користування 2,8 кв. м; визнати за нею право спільної сумісної власності на балкон загального користування, що знаходиться на другому поверсі будинку АДРЕСА_1 ; зобов`язати відповідача не чинити їй перешкод у користуванні зазначеним балконом.

Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 13 березня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 від 19 серпня 2016 року, припинивши її право власності на зазначену квартиру в частині приєднання площі балкону загального користування 2,8 кв. м.

Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні балконом загального користування, що знаходиться на другому поверсі будинку АДРЕСА_1 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до підпункту 1.2.2. пункту 1.2. "Положення про порядок приєднання допоміжних приміщень", затвердженого ухвалою 18-ї сесії 5-го скликання Львівської міської ради

від 29 липня 2010 року № 3808, для вирішення питання приєднання вільних допоміжних приміщень до квартир у житловому будинку або до нежитлового приміщення у житловому будинку власник (наймач) квартири або нежитлового приміщення звертається із заявою до голови відповідної районної адміністрації до якої додає, серед іншого, заяву-згоду всіх мешканців будинку (власників квартир або квартиронаймачів, власників нежитлових приміщень) у разі, коли будинок належить територіальній громаді м. Львова, об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку, відомству. Згідно даних інвентаризаційної справи балкон відноситься до приміщення загального користування. Відповідно до договору купівлі-продажу від 12 березня 1999 року ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_1, загальна площа якої становила 77,9 кв. м. Разом з тим, з інформаційної довідки державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно убачається, що загальна площа цієї квартири становить 81,2 кв. м, із урахуванням балкону площею 2,8 кв.м.

Встановивши, що державний реєстратор Зубрянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Живком М. О. зареєстрував за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1, з безпідставним включенням до загальної площі зазначеної квартири площу балкону загального користування 2,8 кв. м, що сукупно становить 81,2 кв. м, тоді як, відповідно до умов договору купівлі-продажу від 20 березня 1999 року загальна площа придбаної ОСОБА_2 квартири становить 77,9 кв. м, та те, що відповідач чинить позивачеві перешкоди у доступі до балкону, який є приміщенням загального користування, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, усунення перешкод у користуванні майном є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Відмовляючи в задоволенні позову про визнання за позивачем права спільної сумісної власності на балкон загального користування, суд виходив із того, що відповідно до частини другої статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку, а тому, оформлення правовстановлюючого документу на зазначене майно не передбачено чинним законодавством.

Додатковим рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 19 квітня

2018 року стягнуто з ОСОБА_2 та державного реєстратора Зубрянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Живка М. О. в рівних частинах на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 13 березня 2017 року не було вирішено питання розподілу судових витрат, зокрема, витрат на правничу допомогу, які понесла ОСОБА_1, у справі необхідно ухватити додаткове рішення. Суд відхилив доводи представника відповідача про невідповідність наданого позивачем розрахунку вимогам закону та про недостовірність зазначеної у ньому інформації, посилаючись на те, що такі доводи спростовуються матеріалами справи.

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 18 вересня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Личаківського районного суду м. Львова від 13 березня 2018 року та додаткове рішення Личаківського районного суду м. Львова

від 19 квітня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У жовтні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2, у якій вона просила скасувати рішення Личаківського районного суду м. Львова

від 13 березня 2018 року, додаткове рішення Личаківського районного суду

м. Львова від 19 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 18 вересня 2018 року, в частині задоволених позовних вимог, і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 у цій частині відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій неповно з`ясували обставини справи, не надали належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам та не урахували, що підставою для внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1, є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19 серпня 2016 року, однак таке рішення у матеріалах справи відсутнє. Посилання судів на договір купівлі-продажу від 12 березня 1999 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кулиняк І. Я., є необгрунтованими, оскільки копія такого договору в матеріалах справи відсутня, а отже, суди дослідили та надали оцінку доказам, які відсутні у матеріалах справи. Суди помилково застосували положення частини першої статті 346, статті 369, частини другої статті 382, статті 391 ЦК України, частини другої статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", абзац 4 пункту 4 "Правил користування приміщеннями житлових будинків", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня

2006 року. Висновки судів про те, що загальна площа її квартири з урахуванням площі балкону загального користування (2,8 кв. м) збільшилась та становить

81,2 кв. м, є необгрунтованими, оскільки зроблені шляхом співставлення площі квартири АДРЕСА_1, зазначеної у листі Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради від 13 жовтня 2016 року та даних Інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна. Твердження позивача, що вона чинить

ОСОБА_1 перешкоди у доступі до балкону загального користування, є безпідставними, оскільки з квартири позивача немає виходу на балкон (зазначена квартира примикає до балкону вікном з приміщення ванної кімнати).

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, задовольняючи позов у частині вимог про припинення її права власності на частину загальної житлової площі (2,8 кв. м площа балкону загального користування) не зазначив якими нормами матеріального права він керувався при вирішенні зазначеного питання, та не звернув увагу на відсутність підстав, передбачених частиною першою статті 346 ЦК України, які підлягали застосуванню, за встановлених судами обставин .

Задовольняючи вимоги ОСОБА_1 щодо усунення перешкод у користуванні балконом загального користування, суди покладалися лише на наявність звернення позивача до Львівського комунального підприємства про усунення перешкод у користуванні зазначеним нежитловим приміщенням, та надані нею акти від 11 березня 2016 року та від 17 жовтня 2016 року, з посиланням на неможливість потрапити на балкон загального користування, які не підтверджені належними доказами, а тому, сам по собі факт звернення особи про порушення її прав, без його належної перевірки компетентним органом, не може свідчити про наявність наведених у зверненні обставин.

Ухвалюючи додаткове рішення, місцевий суд не урахував, що витрати на правову допомогу не підтверджені належними і допустимими доказами та не обумовлені складністю справи і об`ємом наданих адвокатом послуг, та витраченим ним часом на складання процесуальних документів.

Відзив на касаційну скаргу подано не було.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.

Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції та передана 14 листопада 2018 року для розгляду колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

ОСОБА_2 судові рішення в частині вирішення позовних вимог про визнання права спільної сумісної власності не оскаржує, а тому в цій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку не переглядаються.

Установлені судами фактичні обставини справи

Судами встановлено, що згідно договору купівлі-продажу від 12 березня

1999 року ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 є співвласником квартири АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 03 березня 2004 року.

Відповідно до поверхового плану будинку

АДРЕСА_1, на поверсі (де знаходяться квартири позивача та відповідача) розташований балкон загального користування.

З актів від 11 березня 2016 року та 17 жовтня 2016 року, складених комісією у складі головного інженера та майстрів Львівського комунального підприємства № 503, убачається, що вхідні двері, через які здійснюється вихід на балкон загального користування закриті власницею квартири АДРЕСА_1, а тому, мешканці квартири № 4-А не мають доступу до балкону загального користування.

Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради листом від 13 жовтня 2016 року на звернення ОСОБА_1 щодо усунення перешкод у користуванні балконом загального користування, що знаходиться на другому поверсі будинку АДРЕСА_1, повідомила, що відповідно до договору купівлі-продажу від 12 березня 1999 року ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1, загальна площа якої становить 77,9 кв. м без урахування балкону загального користування. Дозволу на приєднання балкону загального користування до площі квартири № 4, Личаківська районна адміністрація не надавала.

Відповідно до інвентаризаційної справи на будинок АДРЕСА_1, балкон на другому поверсі під літерою V є приміщенням загального користування, загальна площа квартири № 4 становить 77,80 кв. м.

Відповідно до Інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_2, загальна площа квартири 81,2 кв. м, житлова 56,4 кв. м; підстава внесення запису: рішення державного реєстратора Зубрянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Живка М. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень

від 19 серпня 2016 року.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини другої статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Частиною другою статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передбачено, що власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку. Допоміжні приміщення передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

Відповідно до абзацу 4 пункту 4 "Правил користування приміщеннями житлових будинків", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року № 45 (45-2006-п) , власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків мають право на переобладнання і перепланування житлових і підсобних приміщень, балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження інтересів інших громадян, які проживають у будинку, з дозволу власника будинку (квартири) та органу місцевого самоврядування, виданого в установленому порядку.

Згідно з підпунктом 1.2.2. пункту 1.2. "Положення про порядок приєднання допоміжних приміщень", затвердженого ухвалою 18-ї сесії 5-го скликання Львівської міської ради від 29 липня 2010 року № 3808, для вирішення питання приєднання вільних допоміжних приміщень до квартир у житловому будинку або до нежитлового приміщення у житловому будинку власник (наймач) квартири або нежитлового приміщення звертається із заявою до голови відповідної районної адміністрації до якої додає, серед іншого, заяву-згоду всіх мешканців будинку (власників квартир або квартиронаймачів, власників нежитлових приміщень) у разі, коли будинок належить територіальній громаді м. Львова, об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку, відомству.

Установивши, що 19 серпня 2016 року при здійсненні державним реєстратором Зубрянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області

Живком М. О. реєстрації права власності ОСОБА_2 на квартиру № 4, помилково було включено до загальної площі зазначеної квартири площу балкона (2,8 кв. м), який є допоміжним приміщенням загального користування, та з огляду на встановлені судом обставини чинення ОСОБА_2 перешкод у користуванні ОСОБА_1 зазначеним нежитловим приміщенням, що є спільною сумісною власністю співвласників багатоквартирного будинку, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1, з припиненням її права власності на зазначену квартиру щодо площі загального користування - 2,8 кв. м, та зобов`язання відповідача не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні балконом загального користування.

Апеляційний суд обгрунтовано відхилив доводи ОСОБА_2 про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами неправомірності набуття відповідачем права власності на квартиру квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 81,2 кв. м, вказавши на те, позовні вимоги ОСОБА_1 підтверджуються даними інвентаризаційної справи щодо будинку АДРЕСА_1, та інформацією Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради щодо загальної площі зазначеної квартири, що становить 77,9 кв. м. Тоді як відповідач на спростування доводів ОСОБА_1 та на виконання вимог частини першої статті 81 ЦПК України не надала договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 20 березня 1999 року, яким би підтверджувалося, що загальна площа зазначеної квартири становить 81,2 кв.м.

З огляду на наведене та установивши, що балкон загального користування, який є спільною власністю всіх мешканців будинку, використовується ОСОБА_2 одноособово, суди дійшли обгрунтованих висновків про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні спільним майном.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на недоведеність понесених позивачем витрат на правову допомогу та їх розмір, є необгрунтованими з огляду на таке.

За змістом статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи; до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Суду при визначенні розміру компенсації слід ураховувати (а сторонам доводити) співмірність витрат, тобто відповідності складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуги), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обгрунтованим (рішення

від 06 липня 2015 року у справі "Заїченко проти України").

На підтвердження розміру понесених витрат на правову допомогу ОСОБА_1 надала договір про надання правової допомоги від 25 серпня 2017 року та розрахунок витрат на правову допомогу, що складаються з оплати вартості наданих їх консультацій, підготовки проекту позовної заяви з урахуванням її уточнень, представництва її інтересів у судових засіданнях місцевого суду, меморіальний ордер про сплату зазначених послуг у розмірі 2 970,00 грн. Заявлений позивачем розмір витрат на правову допомогу відповідає вимогам, визначеним статтями 137, 141 ЦПК України. З огляду на наведене, та, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачів витрат на правову допомогу у розмірі 1 485,00 грн.

Інші аргументи касаційної скарги є ідентичними доводам, що були викладені заявником у її апеляційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, містять посилання на обставини, що були предметом перевірки судів попередніх інстанцій, яким була надана належна оцінка. У силу повноважень, визначених статтею 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги), суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та здійснювати переоцінку доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій правильно визначили характер правовідносин, застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи, надали належну правову оцінку доводам сторін та наявним у справі доказам, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.