Постанова

Іменем України

12 березня 2020 року

м. Київ

справа № 640/17570/17

провадження № 61-2964св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Гаврилов Едуард Валентинович,

треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, Приватне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 25 жовтня 2018 року у складі судді Колодяжної І. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 17 січня 2019 року у складі колегії суддів: Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Сащенко І. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Гаврилова Е. В., треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, Приватне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), про визнання заповіту недійсним.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_4, який за життя, 17 червня 2008 року, склав заповіт, яким заповів їй, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 належне йому майно, а саме земельну ділянку по АДРЕСА_1 у рівних частинах кожного із спадкоємців: ОСОБА_5 жилий будинок літ. "А-1" з відповідною частиною надвірних будівель, а ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у рівних частках жилий будинок літ. "Е-1" з відповідною частиною надвірних будівель. Право власності спадкодавця ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,0536 га, яка розташована по АДРЕСА_1 підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 28 травня 2005 року, а на домоволодіння, яке складається з жилих будинків літ "А-1" та літ. "Е-1" з надвірними будівлями - свідоцтвом про право власності від 08 серпні 2006 року, виданим на підставі рішення виконавчого комітету Комінтернівської районної ради м. Харкова.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер спадкоємець ОСОБА_5 .

Постановою державного нотаріуса Сьомої Харківської Державної нотаріальної контори від 03 листопада 2015 року їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв`язку з тим, що у заповіті не визначені частки у спадковому майні, на які претендують спадкоємці, та рекомендовано звернутися до суду для вирішення цього питання.

Посилаючись на те, що зміст заповіту, складеного ОСОБА_4 17 червня 2008 року не відповідає вимогам ЦК України (435-15) , ЗК України (2768-14) , й через такі невідповідності нотаріус позбавлений можливості видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, а спадкоємці реалізувати свої права, визначені у заповіті, ОСОБА_1 просила визнати недійсним заповіт, складений 17 червня 2008 року ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловим Е. В.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 25 жовтня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваний заповіт за формою та змістом відповідає вимогам чинного законодавства, його зміст не викликає сумніву щодо дійсного волевиявлення заповідача, а позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 17 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 25 жовтня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У лютому 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції фактично не надано оцінки оспрюваному заповіту, не перевірено чи відповідає він вимогам законодавства та чи можуть спадкодавці за таким заповітом реалізувати свої спадкові права. Поза увагою судів залишилося те, що при посвідченні спірного заповіту було порушено пункти 160, 161 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства України № 20/5 від 03 березня 2004 року, яка була чинною на час посвідчення заповіту, згідно яких нотаріус перевіряє, чи не містить заповіт розпоряджень, що суперечать чинному законодавству. Заповіт має бути складений так, щоб розпорядження заповідача не викликало незрозумілостей чи суперечок після відкриття спадщини. Натомість при посвідченні заповіту ОСОБА_4 відповідач не роз`яснив спадкодавцю необхідності визначення в заповіті ідеальних часток по відношенню житлових будинків з надвірними спорудами, за відсутності чого спадкування у рівних частинах спадкової земельної ділянки може привести до порушення прав спадкоємців - власників жилих будинків, оскільки не визначено конкретну площу та частку земельної ділянки, на якій розташовано кожен із жилих будинків, а також не зазначено які саме надвірні будівлі заповідаються кожному із спадкоємців. В оскаржуваних судових рішеннях зазначено, що позивачем невірно обрано спосіб захисту своїх порушених прав та інтересів, проте не зазначено подальший спосіб захисту спадкових прав.

Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу не надходив.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК (1618-15) України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що домоволодіння, яке розташоване по АДРЕСА_1 та складається з жилого будинку літ. "А-1" загальною площею 69, 1 кв. м, жилою площею 53,4 кв.м та жилого будинку літ. "Е-1" загальною площею 57,1 кв. м, жилою площею 33,1 кв. м, належало ОСОБА_4 на праві приватної власності відповідно до свідоцтва про право власності від 08 серпня 2006 року, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Комінтернівської районної ради м. Харкова № 180-25 від 18 липня 2006 року.

28 травня 2008 року ОСОБА_4 Харківською міською радою видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0536 га, що розташована по АДРЕСА_1 .

Згідно заповіту від 17 серпня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловим Е. В., ОСОБА_4 заповів належне йому на праві власності нерухоме майно донькам ОСОБА_2 та ОСОБА_1, а також онуку ОСОБА_5, а саме земельну ділянку площею 0,0536 га, що розташована по АДРЕСА_1 у рівних частках кожному із спадкоємців; жилий будинок літ. "А-1" з відповідною частиною надвірних будівель ОСОБА_5, а жилий будинок літ. "Е-1" з відповідною частиною надвірних будівель, що розташований по АДРЕСА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у рівних частках.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер спадкодавець ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 помер його онук ОСОБА_5 .

Згідно матеріалів спадкової справи № 899/2012, заведеною Сьомою Харківською державною нотаріальною конторою, ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 03 листопада 2012 року звернулися із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися із заявами про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Постановою державного нотаріусу Сьомої Харківської Державної нотаріальної контори Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 03 листопада 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв`язку з тим, що у заповіті не визначені частки у спадковому майні, на які претендують спадкоємці, та роз`яснено, що їм необхідно звернутися до суду з позовом про визнання права власності на спадкове майно.

З матеріалів спадкової справи, заведеною Третьою Харківською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_5 за № 25/2016, вбачається, що спадкова справа заведена на підставі претензії кредитора ПАТ КБ "ПриватБанк".

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 1233 ЦК України зазначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до вимог статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтею 1247 ЦК України, згідно якої загальними вимогами до форми заповіту є складання заповіту в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт повинен бути особисто підписаний заповідачем.

Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині 3 статті 203 ЦК України.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України (435-15) щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Із змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Законодавчі обмеження переліку способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, встановивши фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, дійшов до обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний заповіт за формою та змістом відповідає вимогам чинного законодавства, його зміст не викликає сумніву щодо дійсного волевиявлення заповідача, а позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права, який не може забезпечити ефективне відновлення спадкових прав позивача. При цьому, судами вірно враховано, що відмовляючи у вчиненні нотаріальної дії такої, як видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, державний нотаріус роз`яснив спадкоємцям, однією з яких є позивач ОСОБА_1, про необхідність звернення до суду з вимогою про визнання права власності на спадкове майно.

З урахуванням викладеного, доводи касаційної скарги про те, що судами першої та апеляційної інстанцій не надано оцінки оспорюваному заповіту та не перевірено його відповідність вимогам законодавства є безпідставними й такими, що спростовуються встановленими судами обставинами справи.

Доводи ОСОБА_1, наведені в обґрунтування касаційної скарги про невідповідність оспорюваного заповіту вимогам законодавства не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Не заслуговують на увагу доводи ОСОБА_1 щодо неможливості реалізації спадкоємцями своїх спадкових прав за оспорюваним заповітом, оскільки державним нотаріусом їм роз`яснено право на звернення до суду з вимогами про визнання права власності на спадкове майно, якого вони не позбавлені оскаржуваними судовим рішеннями.

Крім того, наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржувані рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 25 жовтня 2018 року та постанова Харківського апеляційного суду від 17 січня 2019 року відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 25 жовтня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 17 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.