розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 25 липня 2019 року у складі судді Фастовця В. М. та постанову Луганського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Авалян Н. М., Єрмакова Ю. В., Луганської В. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до голови комісії з припинення Державного професійно-технічного навчального закладу "Лисичанський професійний ліцей" та Державного професійного навчального закладу "Лисичанський професійний гірничо-промисловий ліцей" Жукова Олексія Івановича, третя особа - Професійна спілка працівників вугільної промисловості України в особі первинної профспілкової організації Державного професійно-технічного навчального закладу "Лисичанський професійний ліцей", про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст заяви

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до голови комісії з припинення Державного професійно-технічного навчального закладу "Лисичанський професійний ліцей" (далі - ДПТНЗ "Лисичанський професійний ліцей") та Державного професійного навчального закладу "Лисичанський професійний гірничо-промисловий ліцей" (далі - ДПНЗ "Лисичанський професійний гірничо-промисловий ліцей") ОСОБА_2 ., третя особа - Професійна спілка працівників вугільної промисловості України в особі первинної профспілкової організації Державного професійно-технічного навчального закладу "Лисичанський професійний ліцей" (далі - Професійна спілка працівників вугільної промисловості України в особі ППО ДПТНЗ "Лисичанський професійний ліцей"), про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що вона працювала в ДПТНЗ "Лисичанський професійний ліцей" на посаді викладача іноземної мови. Стаж роботи складає 18 років. Вона є членом первинної профспілкової організації ДПТНЗ "Лисичанський професійний ліцей".

Наказом Міністерства освіти і науки України від 21 червня 2017 року № 885 утворена Комісія з припинення ДПТНЗ "Лисичанський професійний ліцей" та ДПНЗ "Лисичанський професійний гірничо - промисловий ліцей", яку очолив ОСОБА_2, який на підставі наказу від 31 серпня 2017 року № 77-к припинив трудовий договір з позивачем на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату працівників.

Вона вважала незаконним своє звільнення, оскільки відповідачем порушено процедуру звільнення, а саме її не було повідомлено за два місяці про звільнення, її не було ознайомлено зі списком штатного розкладу, їй не було запропоновано посади в реорганізованому навчальному закладі.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила суд поновити строк звернення до суду, посилаючись на те, що вона разом з іншими працівниками намагалась вирішити трудовий спір в позасудовому порядку, поновити її на роботі на посаді викладача іноземної мови ДПТНЗ "Лисичанський професійний ліцей", стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 25 липня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення мотивовано тим, що відсутність порушень трудового законодавства при звільненні позивача було встановлено рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 26 січня 2018 року у справі № 415/6673/16-ц, яким було відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ДПТНЗ "Привільський професійний ліцей" про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Крім того, позов пред`явлений до неналежного відповідача, оскільки позов пред`явлений до голови ліквідаційної комісії Жукова О. І., а не безпосередньо до ДПТНЗ "Лисичанський професійний ліцей", з яким позивач перебувала у трудових відносинах.

Постановою Луганського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 25 липня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

Судове рішення мотивовано тим, що відповідач не надав суду доказів того, що ним була дотримана визначена законом процедура звільнення позивача з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП, у зв`язку з чим звільнення позивача визнається незаконним. Проте, оскільки наказ про звільнення і трудова книжка позивачу були видані у день звільнення 31 серпня 2017 року, строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі розпочався 31 серпня 2017 року та сплинув 30 вересня 2017 року, але до суду з позовом позивач звернулась 27 лютого 2018 року, тобто з пропуском строку визначеним статтею 233 КЗпП України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 25 липня 2019 року та постанову Луганського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що дотримуючись статті 175 ЦПК України, позивач в позовній заяві повідомила суд про всі заходи досудового та судового врегулювання спору після того, як відбулися події пов`язані з реорганізацією вказаних навчальних закладів і відповідач припинив трудовий договір з позивачем. ДПТНЗ "Лисичанський професійний ліцей" в особі голови ліквідаційної комісії Жукова О. І. звільнило позивача з займаної посади, проте в наказі від 29 червня 2017 року № 120 зазначено, що попередити під підпис про наступне можливе звільнення робочих місць та можливе скорочення штату 29 серпня 2017 року працівників ДПТНЗ "Лисичанський професійний ліцей" за списком згідно з додатком до наказу № 120.

Суди не звернули уваги на те, що відповідачем порушена процедура, якою передбачено вивільнення працівників згідно зі статтею 49-2 КЗпП України. Крім того, відповідач не звертався до виборного органу первинної Професійної спілки працівників вугільної промисловості України в особі ППО ДПТНЗ "Лисичанський професійний ліцей" з поданням на згоду про звільнення ОСОБА_1 .

Позивач зверталась до суду з позовом до ДПТНЗ "Лисичанський професійний ліцей" про поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу. Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 26 січня 2018 року у задоволенні позову відмовлено. З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права застосовуючи принципи преюдиційності ототожнюючи трудові відносини між позивачем та ОСОБА_3 - колишнім директором ДПТНЗ "Лисичанський професійний ліцей" та між позивачем та головою комісії з припинення ДПТНЗ "Лисичанський професійний ліцей" та ДПНЗ "Лисичанський професійний гірничо-промисловий ліцей" ОСОБА_2 . Також апеляційний суд не надав належну оцінку доводам позовної заяви щодо поважності пропуску строку заявником місячного строку для звернення до суду за захистом своїх порушених прав.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Лисичанського міського суду Луганської області.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 працювала на посаді викладача іноземної мови ДПТНЗ "Лисичанський професійний ліцей".

Згідно з пунктами 1-3, 5 Наказу Міністерства освіти і науки України "Про реорганізацію професійно-технічних навчальних закладів міста Лисичанська Луганської області" від 21 червня 2017 року № 885 шляхом приєднання до Державного професійно-технічного навчального закладу "Привільський професійний ліцей" був припинений ДПТНЗ "Лисичанський професійний ліцей", правонаступником якого став Державний професійно-технічний навчальний заклад "Привільський професійний ліцей". Департаменту науки і освіти ЛОДА було доручено попередити керівників учбових закладів про вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

29 червня 2017 року головою комісії з припинення ДПТНЗ "Лисичанський професійний ліцей" ОСОБА_2 був виданий наказ "Про попередження працівників щодо реорганізації професійно-технічних навчальних закладів міста Лисичанська Луганської області" № 120.

Наказом від 31 серпня 2017 року № 77-к ОСОБА_1 з 31 серпня 2017 року була звільнена із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

31 серпня 2017 року ОСОБА_1 була ознайомлена з наказом про звільнення та отримала трудову книжку.

Крім того встановлено, що позивач вже зверталась до суду з аналогічним позовом до ДПТНЗ "Привільський професійний ліцей". Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 26 січня 2018 року у справі № 415/6673/16-ц в задоволенні позову про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України (1618-15) наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суд першої інстанції посилався на те, що судовим рішенням у справі № 415/6673/16-ц встановлено законність звільнення позивача.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідно до змісту вказаного рішення "наказом № 77-к від 31 серпня 2017 року позивач з 31 серпня 2017 року була незаконно звільнена із займаної посади, оскільки про засідання комісії її особисто не було повідомлено, не надано доказів про її повідомлення належним чином чи надання нею заяви про розгляд подання за її відсутності". Відмова у задоволенні позову у справі № 415/6673/16-ц була обумовлена пропуском позивачем строку звернення до суду. В рішенні зазначено, що "Суд вважає, що передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України місячний строк звернення до суду позивачем пропущений. З заявою про поновлення пропущеного строку позивач не зверталась, на поважність причин пропущення строку звернення до суду не посилалась".

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права щодо преюдиційності встановлених судовим рішенням обставин.

Відповідно до частини четвертої, п`ятої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Отже, виходячи з принципу преюдиційності, закріпленого частиною четвертою, п`ятою статті 82 ЦПК України Лисичанським міським судом Луганської області у справі № 415/6673/16-ц, вважається встановленим факт порушення процедури звільнення позивача.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані роботодавцем, зокрема, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, скорочення чисельності або штату працівників.

Таке звільнення відповідно до частини другої статті 40 КЗпП допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Для проведення скорочення чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці роботодавець зобов`язаний: обґрунтувати необхідність скорочення штату та звільнення; скласти і затвердити новий штатний розпис, до якого не заносяться посади, які скорочено; попередити працівників, посади яких скорочуються, персонально про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці (стаття 49-2 КЗпП); одночасно з попередженням про звільнення за скороченням штату запропонувати працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно (стаття 49-2 КЗпП); повідомити державну службу зайнятості про наступне вивільнення працівників із зазначенням їх професій, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці (стаття 49-2 КЗпП); після закінчення двомісячного попереджувального строку видати наказ про звільнення.

Згідно зі статтею 43 КЗпП України за загальним правилом звільнення за скороченням штату може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Відповідно до статті 43-1 КЗпП звільнення за скороченням штату без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається, зокрема, у випадках: незадовільного результату випробування, обумовленого при прийнятті на роботу; звільнення з суміщуваної роботи у зв`язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, а також у зв`язку з обмеженнями на роботу за сумісництвом, передбаченими законодавством; поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу; звільнення з підприємства, де немає первинної профспілкової організації; звільнення керівника підприємства, його заступників, головного бухгалтера, його заступників.

В даному випадку, відповідач не надав суду доказів того, що ним була дотримана визначена законом процедура звільнення позивача з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП, у зв`язку з чим звільнення ОСОБА_1 визнається незаконним.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Оскільки наказ про звільнення і трудова книжка позивача були видані у день звільнення 31 серпня 2017 року, строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі розпочався 31 серпня 2017 року та сплинув 30 вересня 2017 року, але до суду з позовом позивач звернулась 27 лютого 2018 року, тобто з пропуском строку, який визначений законодавством.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, обґрунтовано виходив з того, що права позивача під час звільнення з роботи 31 серпня 2017 року були порушені, оскільки відповідачем не було дотримано визначеної законом процедури звільнення позивача з підстав передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, однак позов ОСОБА_1 пред`явлено 27 лютого 2018 року, з пропуском строку, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України, та поважні причини для поновлення такого строку відсутні.

Доводи касаційної скарги щодо сподівання на вирішення спору у позасудовий спосіб, очікування кореспонденції від відповідача та інших органів не є непереборними обставинами, які перешкоджали позивачу звернутись до суду у строк, визначений законом.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Судді:	І. В. Литвиненко

	В. С. Висоцька

	І. М. Фаловська