розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Вербової І. М., Поліщук Н. В., від 11 липня 2019 року,

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до

ОСОБА_2, Ірпінської міської ради Київської області про визнання державного акту на земельну ділянку недійсним та визнання незаконним рішення ради.

Позовна заява ОСОБА_1 обґрунтована тим, що вона є власником земельної ділянки площею 0, 0360 га, яка розташована за адресою:

АДРЕСА_1, кадастровий номер 3210900000:01:088:0161, та раніше була виділена її батькам у тимчасове користування згідно рішення Ірпінського міськвиконкому № 158/1 від 25 червня 1996 року, а саме

1 335 кв. м у тимчасове користування, а 1000 кв. м у постійне користування, загальна площа земельної ділянки становить 2 335 кв. м.

Зазначена земельна ділянка прилягає до домоволодіння АДРЕСА_1, а будинок за цією ж адресою належить її батьками.

Саме за рахунок цієї земельної ділянки і за згодою батьків вона отримала у власність шляхом приватизації земельну ділянку кадастровий

номер 3210900000:01:088:0161.

ОСОБА_2 є власником земельної ділянки загальною площею 0, 0581 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, з яких 0, 0221 га їй виділено незаконно, оскільки надавались раніше у тимчасове користування її батькам, а на теперішній час знаходяться у власності позивача.

Стверджувала, що в оспорюваному державному акті на земельну, виданому на ім`я ОСОБА_2, розташування земельних ділянок наданих у власність відповідача не відповідає плану цієї ж земельної ділянки погодженому відділами архітектури та земельних ресурсів.

ОСОБА_2 отримала у власність земельну ділянку розміром 360 кв. м, саме за рахунок ділянки батьків, а не за рахунок земельної ділянки, яка надавалась їй у користування, оскільки спірна земельна ділянка виділялась у користування ОСОБА_2 за рахунок земель Бучанського лісгоспу пізніше.

Посилаючись на викладене, просила суд визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю, виданий 23 квітня 2001 року

ОСОБА_2 та зареєстрований в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1226; визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради №82/7 від 27 березня 2001 року в частині затвердження технічної документації по складанню державного акту та передачі у власність спірної земельної ділянки

ОСОБА_2 ; визнати незаконною приватизацію земельної ділянки площею 0, 0221 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області, у складі судді

Саранюк Л. П., від 17 квітня 2019 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог ОСОБА_1, зазначивши, що згідно рішення Ірпінської міської ради № 158/1 від 25 червня 1996 року за батьками позивача ОСОБА_3 та

ОСОБА_4 було закріплено земельну ділянку умовної площі без зазначення її конфігурації та меж, що не доводить факту одержання ОСОБА_2 у власність земельної ділянки, яка у 1996 році була передана у користування ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Судом враховано, що рішенням Ірпінської міської ради № 2980-43 VI

від 15 березня 2003 року надано ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту щодо відведення земельної ділянки площею 360 кв. м за рахунок земель запасу міста, а не за рахунок земель наданих у користування її батькам. Докази передачі ОСОБА_2 у власність частини проїзду загального користування та докази існування такого проїзду станом на 2001 рік суду не надані.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 квітня 2019 року - без змін.

Приймаючи постанову від 11 липня 2019 року, колегія суддів погодилася з висновками суду першої інстанції, який повно і всебічно з`ясував обставини справи, зібраним доказам надав належну оцінку. Апеляційний суд дійшов висновку, що рішення Ірпінського міського суду Київської області

від 17 квітня 2019 року відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У серпні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 11 липня

Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 367/4844/16-ц та витребувано її матеріали з місцевого суду.

В жовтні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована порушенням апеляційним судом норм процесуального права, які є підставою для обов`язкового скасування судового рішення, а саме, тим, що апеляційний суд розглянув справу за її відсутності, належним чином не повідомивши про дату, час і місце судового розгляду.

У визначений судом строк учасниками справи відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_2 є власником земельних ділянок площею 0, 0360 га та 0, 0221 га, розташованих за адресою:

АДРЕСА_2, цільове призначення обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Рішенням виконкому Ірпінської міської ради народних депутатів № 76/10

від 27 березня 1990 року було виділено із земель Держземфонду

ОСОБА_5 та ОСОБА_6 земельну ділянку прощею 600 кв. м, розташовану за адресою АДРЕСА_2 .

Рішенням виконкому Ірпінської міської ради народних депутатів №274/1

від 27 жовтня 1992 року внесено зміни до рішення виконкому Ірпінської міської ради народних депутатів № 76/10 від 27 березня 1990 відповідно до яких було виділено земельну ділянку площею 600 кв. м із земель Держземфонду ОСОБА_7 та ОСОБА_2 для будівництва індивідуального двоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням виконкому Ірпінської міської ради народних депутатів № 177/6

від 23.08.1994 року виділено гр. ОСОБА_2, ОСОБА_7 із земель Держземфонду до раніше виділеної земельної ділянки земельну ділянку площею 131 кв. м.

Рішенням виконкому Ірпінської міської ради народних депутатів № 209/1

від 27 вересня 1994 року внесено зміни до рішень виконкому Ірпінської міської ради народних депутатів № 274/1 від 27 жовтня 1992 року та № 177/6 від 23 серпня 1994 року відповідно до яких було виділено земельну ділянку площею 731 кв. м із земель Держземфонду ОСОБА_7 та ОСОБА_2, для будівництва індивідуального двоквартирного житлового будинку, закріпити в користування власнику кожної квартири земельні ділянки площею

365,5 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням виконкому Ірпінської міської ради народних депутатів № 177/3

від 27 травня 1997 року враховуючи позитивний висновок Бучанського лісгоспу було вирішено: закріпити за громадянкою ОСОБА_2 земельну ділянку площею 231 кв. м в користування в АДРЕСА_2, загальна площа земельної ділянки становитиме 596, 5 кв. м.

Рішенням виконкому Ірпінської міської ради народних депутатів № 443

від 23 грудня 1997 року було вирішено передати безкоштовно в приватну власність для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0, 05965 га за адресою:

На підставі зазначеного рішення було підготовлено технічну документацію, також було підписано та погоджено зовнішні межі земельної ділянки із усіма сусідами.

Відповідно до акту встановлення та погодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі від 16 липня 1999 року який було підписано суміжними землекористувачами ОСОБА_8, ОСОБА_7 . ОСОБА_9, а також батьками позивача - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .. Суміжними землекористувачами ніяких претензій при встановленні меж землекористування не заявлено.

Відповідно до плану встановлення меж а також таблиці точок, ліній і дирекційних кутів спірна земельна ділянка має 5 межових точок, які відповідно до акту про передачу на зберігання встановлення межових знаків були встановлені на місцевості та передані ОСОБА_2 на зберігання.

Рішенням виконавчого комітету Ірпінської міської ради № 82/7 від 27 березня 2001 року було вирішено: затвердити технічну документацію по складанню державних актів на право приватної власності на землю. Передати безкоштовно в приватну власність земельні ділянки та видати державний акт та зареєструвати його в книзі записів. Землевпорядній службі внести відповідні зміни в земельно-облікову документацію.

23 квітня 2001 року ОСОБА_2 було отримано державний акт на право приватної власності на спірну земельну ділянку.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (тут і надалі по тексту в редакції Кодексу на час подання касаційної скарги) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Постанова апеляційного суду не відповідає зазначеним вимогам закону.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

Складовою частиною визначеного статтею 6 Конвенції права на справедливий суд є принцип рівності сторін, який передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), має на увазі право на "усне слухання". Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA,

№ 43330/09, 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

Повідомлення сторін про час і місце розгляду справи проводиться відповідно до вимог статей 128- 132 ЦПК України.

Відповідно до частин першої, третьої, п`ятої статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Відповідно до частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 12 грудня 2018 року в справі № 752/11896/17-ц, повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення "за закінченням терміну зберігання" не є доказом належного інформування учасника справи про час і місце її розгляду.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 травня 2019 року було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 квітня 2019 року.

Також, Київським апеляційним судом 06 червня 2019 року постановлено ухвалу про призначення справи до розгляду у відкритому судовому засіданні з викликом учасників справи на 10 год 00 хв 11 липня 2019 року в приміщенні Київського апеляційного суду.

В матеріалах справи (т. 2 а. с. 76) міститься судова повістка-повідомлення від 06 червня 2019 року щодо повідомлення в тому числі ОСОБА_1 про розгляд справи 11 липня 2019 року о 10 год 00 хв, яка направлялась

ОСОБА_1 на адресу, зазначену в апеляційній скарзі:

Однак, направлена апеляційним судом позивачу повістка повернута відділенням поштового зв`язку без вручення ОСОБА_1 із вказанням причини повернення "за закінченням терміну зберігання"

(т. 2 а. с. 82-83), що не дає підстав для висновку про належне повідомлення учасника справи про дату, час і місце розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Крім того апеляційний суд не звернув уваги, що матеріали цивільної справи (т.1 а. с. 13) містять заяву від імені ОСОБА_1 на отримання судової повістки в електронній формі за допомогою SMS-повідомлення, у тому числі у разі перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Таким чином справа в суді апеляційної інстанції розглянута 11 липня

2019 року за відсутності позивача ОСОБА_1, яка не була належним чином повідомлена про час і місце судового засідання відповідно до

статей 128- 130 ЦПК України.

Позивач стверджувала, що розгляд справи судом апеляційної інстанції без її належного повідомлення позбавив її права на належний судовий захист та права на надання пояснень щодо фактичних обставин справи.

Відповідно до частини четвертої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов`язкове скасування судового рішення.

Пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК визначено, що судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

За таких обставин доводи касаційної скарги про неналежне повідомлення позивача про розгляд справи в апеляційній інстанції є обґрунтованими та знайшли своє підтвердження а тому колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, постанову апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.