розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Лекс навігатор", подану адвокатом Гербедою Геннадієм Генадійовичем, на постанову Київського апеляційного суду від 14 березня 2019 року в складі колегії суддів: Журби С. О., Таргоній Д. О., Приходька К. П.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю "Лекс навігатор" (далі - ТОВ "Лекс навігатор") звернулося до суду з позовом до

ОСОБА_1, ОСОБА_2 про позбавлення права користування житловим приміщенням.

Позовна заява мотивована тим, що 06 квітня 2018 року відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону) позивачем укладено договори про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кредитним договором, на підставі чого до позивача перейшло право вимоги по укладеному відповідачами договору про іпотечний кредит та іпотечному договору.

23 квітня 2018 року позивач направив відповідачам вимоги про усунення порушення та виконання порушеного зобов`язання з письмовим попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки, але відповідачі не усунули порушення та не виконали порушені зобов`язання, тому позивач відповідно до умов договорів та згідно вимог законодавства України звернув стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 ( далі - квартира) і з 25 липня 2018 року є власником даної квартири.

Відповідачі, які втратили право власності на квартиру, продовжують в ній проживати, що порушує права та законні інтереси позивача як власника, а також створює перешкоди у здійсненні ним прав користування та розпорядження своїм майном. У добровільному порядку вирішити питання припинення користування квартирою та зняття відповідачів з реєстраційного обліку не вдалося можливим.

Посилаючись на зазначене позивач просив суд позбавити відповідачів права користування жилим приміщенням - спірною квартирою.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 29 листопада 2018 року позов задоволений.

Позбавлено ОСОБА_1, ОСОБА_2 права користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

Вирішено питання судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що саме власнику квартири належить право користування та розпорядження своєю квартирою, а також поряд з ним мають право користування цією квартирою

і члени його сім`ї. Право члена сім`ї власника квартири на користування квартирою існує лише до тих пір поки право власності на таке майно не припинене, а при втраті права власності членом сім`ї на квартиру і при відсутності відповідного договору з новим власником, припиняється й право членів колишнього власника на користування цією квартирою. Оскільки на даний час саме позивач є власником квартири і згоди на проживання в ній зареєстрованих відповідачів не дає, суд задовольнив заявлену вимогу про позбавлення відповідачів права проживання в спірній квартирі.

Постановою Київського апеляційного суду від 14 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 листопада 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ "Лекс навігатор" відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що вимога про "позбавлення права користування житловим приміщенням" є непередбаченим законом способом захисту прав. При цьому вимоги про визнання осіб такими, що втратили право користування, або ж про виселення таких осіб з жилих приміщень, як це передбачено законом, позивачем не заявлялися, та не були предметом розгляду суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

27 квітня 2019 року ТОВ "Лекс навігатор" через засоби поштового зв`язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 14 березня 2019 року та залишити в силі рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 листопада 2018 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, та порушено норми процесуального права. Суд неправильно застосував норми статтей 16, 317, 319, 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) і статтю 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", а також суд відступив від правових висновків викладених у постановах Верховного суду України та Верховного суду (від 01 березня 2016 року у справі № 825/1335/13-а, від 16 листопада 2016 року у справі № 688/63/-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 210/1857/15-ц).

Висновки суду апеляційної інстанції, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді "позбавлення права користування житловим приміщенням", чинним законодавством не передбачений, є помилковими та свідчать про неправильне застосування норм матеріального права, оскільки такий спосіб передбачений законодавством. Крім того суд може в своєму рішенні відповідно до викладеної в позові вимоги, вибрати такий спосіб захисту, який не суперечить закону для ефективного способу захисту порушеного права.

' 'p' Закон України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (1382-15) є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов`язані із зняттям з реєстрації місця проживання, тому статті 7 даного закону підлягає до усіх правовідносин виникнення, зміна чи припинення яких пов`язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

У зв`язку з тим, що заявник є власником спірної квартири, а відповідачі чинять йому перешкоди у користуванні своєю власністю, висновки суду апеляційної інстанції щодо скасування рішення суду першої інстанції з формальних підстав є помилковим.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Шевченківського районного суду міста Києва.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ТОВ "Лекс навігатор" на постанову Київського апеляційного суду від 14 березня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Короткий зміст фактичних обставин справи

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 19 березня 2008 року між закритим акціонерним товариством "Міжнародний Іпотечний Банк" (далі - ЗАТ "Міжнародний Іпотечний Банк") та ОСОБА_2 укладено договір про іпотечний кредит № 3.08032296, відповідно до якого позичальнику надано кредит в сумі 25 000 доларів США в порядку та на умовах, визначених договором.

19 березня 2008 року між ЗАТ "Міжнародний Іпотечний Банк" та відповідачами укладено іпотечний договір № 3.08032296, предметом якого була спірна квартира.

06 квітня 2018 року між ТОВ "Лекс навігатор" та ПАТ "Платинум банк" (правонаступник ЗАТ "Міжнародний Іпотечний Банк") укладено договори № 172К та № 172 і про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, за умовами якого до ТОВ "Лекс навігатор" перейшли права вимоги за іпотечними договорами.

У зв`язку з невиконанням вимог позивача відповідачами про порушення зобов`язань за кредитним договором, позивачем було звернено стягнення на спірну квартиру.

30 липня 2018 року відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстрацію права власності власником спірної квартири є ТОВ "Лекс навігатор".

В спірній квартирі зареєстровані ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі статтею 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Вищезазначені норми матеріального права визначають право власника житлового приміщення вимагати усунення порушень свого права від будь-яких осіб шляхом, який власник вважає прийнятним, однак лише у спосіб, прямо визначений законом.

Права власника житлового будинку або квартири визначені статтею 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом. Тому у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права. В той же час такі вимоги мають відповідати та можуть бути реалізовані виключно за передбаченою законом процедурою.

Захист права власника житлового приміщення, шляхом усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення, а також визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням регулюються статтями 405 ЦК України, 109 ЖК України (5464-10) та Законом України "Про іпотеку" (898-15) .

Однак обраний позивачем спосіб захисту у вигляді "позбавлення права користування житловим приміщенням", посилаючись на статтю 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" чинним законодавством не передбачений, оскільки дана норма не встановлює такої дії, як позбавлення права користування особи житлом, а регламентує лише порядок реєстрації/зняття з реєстрації осіб, які набули або втратили право на житло, в той час як саме набуття або втрата права на користування житлом регламентується спеціальними нормами, які мають відповідні підстави, процедуру та наслідки. За таких умов вимога про "позбавлення права користування житловим приміщенням" є непередбаченим законом способом захисту прав.

При цьому вимоги про визнання осіб такими, що втратили право користування, або ж про виселення таких осіб з жилих приміщень, як це передбачено законом, позивачем не заявлялися, та не були предметом розгляду суду першої інстанції.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що висновки апеляційного суду про скасування рішення суду першої інстанції, та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ "Лекс навігатор" є обґрунтованими, та прийнятті з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Посилання в касаційній скарзі на висновки викладені у постановах Верховного суду України та Верховного суду, а саме від 01 березня 2016 року у справі № 825/1335/13-а, від 16 листопада 2016 року у справі № 688/63/-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 210/1857/15-ц є необґрунтованими, оскільки у вказаній справі встановлені інші фактичні обставини.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 14 березня 2019 року без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутнє.