розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, подану адвокатом Пащенком Петром Миколайовичем, на рішення Ірпінського міського суду Київської області у складі судді Карабаза Н. Ф. від 09 лютого 2018 року та постанову апеляційного суду Київської області у складі колегії суддів: Волохова Л. А., Матвієнко Ю. О., Березовенко Р. В. від 20 вересня 2018 року,

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до ОСОБА_4 про стягнення майнової шкоди та відшкодування моральної шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою (далі - ДТП).

Позовна заява мотивована тим, що 26 березня 2016 року на вул . Центральна, 14 у м. Ірпені з вини ОСОБА_4, який керував автомобілем НОМЕР_1, д.н.з. НОМЕР_2, сталася ДТП, внаслідок якої належний на праві власності ОСОБА_1 автомобіль ВМW 528і, д.н.з. НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_2, зазнав механічних пошкоджень. Вартість відновлювального ремонту згідно звіту № 2488 СПД ОСОБА_7 становить 156 016,99 грн.

Посилаючись на вказані обставини, позивачі просили стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 156 016,99 грн у рахунок відшкодування майнової шкоди, 10 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та 1 300 грн у рахунок відшкодування вартості проведення оцінки матеріального збитку, а на користь ОСОБА_2 - 50 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 09 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 156 016,00 грн у порядку відшкодування майнової шкоди та 1 300 грн у рахунок відшкодування вартості проведення оцінки матеріального збитку. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, виходив із того, що оскільки внаслідок ДТП, яка відбулася 26 березня 2016 року, з вини ОСОБА_4 був пошкоджений належний ОСОБА_1 автомобіль під керуванням ОСОБА_2, то заподіяна майнова та моральна шкода підлягає стягненню з відповідача на користь позивачів.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 лютого 2018 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційних скарг не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

Представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не з'ясували всіх фактичних обставин справи; не врахували, що відповідно до полісу № АЕ/2737810 належний відповідачу автомобіль марки "РАФ 2203", д.н.з. НОМЕР_2, був застрахований у приватному акціонерному товаристві "Страхова компанія "Нова" (далі - ПрАТ "СК "Нова"), проте позивачами вимоги до страховика про стягнення страхового відшкодування пред'явлено не було. Відповідач за наявності полісу страхування цивільно-правової відповідальності, не є відповідальною особою, тому обов`язок з відшкодування шкоди за таких умов лежить саме на страховій компанії. Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/18006/15-ц сформувала правовий висновок про те, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. З урахуванням наведеного підстав для стягнення з відповідача на користь позивачів майнової та моральної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, у суду не було.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 367/7666/16-ц з Ірпінського міського суду Київської області. Зупинено виконання рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 лютого 2018 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до закінчення касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 02 березня 2020 року справу № 367/7666/16-ц призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 26 березня 2016 року о 14 год 10 хв на вул. Центральна, 14 в м. Ірпені ОСОБА_4, керуючи автомобілем РАФ2203, д.н.з. НОМЕР_2, при повороті ліворуч не пропустив належний ОСОБА_1 автомобіль BMW 528і, д.н.з. НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_2, який рухався в зустрічному напрямку внаслідок чого сталось зіткнення та транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень.

Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 23 червня 2016 року ОСОБА_4 було визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.

Згідно звіту № 2488 СПД ОСОБА_7 вартість відновлювального ремонту автомобіля BMW 528і, д.н.з. НОМЕР_3, станом на 07 квітня 2016 року становить 156 016,99 грн.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_4, поданої адвокатом Пащенком П. М., на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 лютого 2018 року та постанову апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/2737810, укладеного між ПрАТ "СК "Нова" і ОСОБА_4 14 березня 2016 року, цивільна відповідальність водія автомобіля РАФ2203, д.н.з. НОМЕР_2, на момент ДТП була застрахована.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі настання страхового випадку страховик у межах

страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у

встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну

внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну

третьої особи.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України "Про страхування" (85/96-ВР) , шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Аналіз вищезазначених норм права дає підстави для висновку, що власник автомобіля який постраждав внаслідок ДТП може реалізувати своє право вимоги щодо відшкодування шкоди шляхом звернення з позовом лише до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Такий правовий висновок сформулювала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18).

У разі якщо деліктні відносини поєдналися з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавача шкоди. Такий страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у порядку, передбаченому Законом № 1961-IV (1961-15) . Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом № 1961-IV (1961-15) у страховика не виникло обов`язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Такий правовий висновок сформулювала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2018 року в справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18).

Установлено, що у вересні 2017 року ОСОБА_4 звертався до суду першої інстанції із клопотанням про залучення до участі у справі співвідповідача ПрАТ "СК "Нова", з якою укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/2737810.

Повідомлення про ДТП встановленого зразка було надано відповідачем до страхової компанії 28 березня 2016 року.

У той же час, вирішуючи спір по суті, суди попередніх інстанцій належної правової оцінки доводам відповідача не надали та не врахували, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 на момент ДТП була застрахована і останній звертався до страховика із заявою про настання страхового випадку; не з`ясували, яке рішення було прийнято ПрАТ "СК "Нова" на підставі його заяви та чи відповідає воно вимогам законодавства; не дослідили, який ліміт відповідальності страховика та чи покриває він заподіяну позивачам шкоду.

Суди попередніх інстанцій, покладаючи обов`язок із відшкодування майнової та моральної шкоди на винну у ДТП особу - ОСОБА_4 вищевикладені вимоги закону не врахували, неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи та норма матеріального права, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, судами попередніх інстанцій не встановлені, оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що відповідно до статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.