розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду Рівненської області від 12 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Григоренка М. П., Бондаренко Н. В., Шимківа С. С.,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

В обґрунтування позову зазначив, що йому на праві приватної власності належить земельна ділянка, загальною площею 0,44 га, яка розташована по АДРЕСА_1, призначена для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства, що підтверджується державним актом про право приватної власності на землю серії 1-ВР № 936124, виданим йому 21 березня 2002 року Шепетинською сільською радою Рівненської області.

ОСОБА_3 чинить йому перешкоди у користуванні частиною цієї земельної ділянки, площею 0,03 га, використовуючи її для влаштування проїзду до свого житлового будинку та земельної ділянки, а тому ОСОБА_1 просив суд зобов`язати останню усунути йому перешкоди у користуванні земельною ділянкою, шляхом приведення цієї земельної ділянки у придатний для використання та обслуговування житлового будинку стан.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер, його правонаступником є ОСОБА_2 .

Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 05 вересня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа - Смизька об`єднана територіальна громада Дубенського району Рівненської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою задоволено. Зобов`язано ОСОБА_3 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, що розташована по АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1 на підставі державного акта про право приватної власності на землю серії 1-РВ № 063124, виданого 21 березня 2002 року Шепетинською сільською радою Рівненської області, та привести цю земельну ділянку в придатний для використання та обслуговування житлового будинку стан.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач, облаштувавши проїзд до свого житлового будинку та земельної ділянки за рахунок земель позивача, створює перешкоди останньому у користуванні його власністю, тому такі перешкоди підлягають усуненню.

Крім того суд, першої інстанції врахував, що право власності на спірну земельну ділянку продовжує існувати у позивача, оскільки будь-які зміни до його державного акта серії 1-РВ № 063124, виданого 21 березня 2002 року Шепетинською сільською радою, внесено не було, а діючим законодавством не передбачено механізму внесення змін до державного акта, що посвідчує право власності на земельну ділянку чи визнання його частково недійсним.

Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 12 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 05 вересня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_4 - представника ОСОБА_2, на користь ОСОБА_3 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 704,00 грн. Судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, віднесено на рахунок позивача.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що, оскільки рішеннями Дубенського міськрайонного суду від 06 червня 2005 року та 16 липня 2010 року визнано незаконним рішення сесії Шепетинської сільської ради від 12 лютого 2002 року про збільшення ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення підсобного господарства на 0,03 га і передачу йому у приватну власність цієї земельної ділянки, а також визнано частково недійсним державний акт, виданий Шепетинською сільською радою від 21 березня 2002 року серії 1- РВ № 036124 на ім`я ОСОБА_1 в частині отримання останнім у власність 0,03 га землі відповідно до рішення Шепетинської сільської ради від 12 лютого 2002 року, то у позивача відсутнє право власності на спірну земельну ділянку, а отже, і право ставити питання про усунення в судовому порядку йому перешкод у користуванні цією земельною ділянкою відповідачем.

Також апеляційний суд дійшов висновку про те, що під час розгляду справи позивач ОСОБА_1 помер, тому суд першої інстанції мав зупинити провадження у цій справі до вступу у справу правонаступників останнього, оскільки спірні правовідносини у даній справі допускають правонаступництво, а не ухвалювати судове рішення за позовом особи, яка вже померла, що є грубим порушенням норм процесуального права.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У червні 2018 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Апеляційного суду Рівненської області від 12 квітня 2018 року у вищевказаній справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Крім того, в касаційній скарзі зазначає клопотання про зупинення виконання оскаржуваної постанови в частині стягнення судового збору з ОСОБА_4 до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції:

- не прийняв до уваги, що відповідно до державного акта від 21 березня 2002 року серії 1-РВ № 036124, ОСОБА_1 був дійсним власником земельної ділянкизагальною площею 0,44 га, яка розташована по АДРЕСА_1, а тому мав всі підстави для захисту своїх прав шляхом зобов`язання відповідача усунути йому перешкоди у користування такою ділянкою;

- не дослідив повно та об`єктивно всі обставини справи та не встановив, що спір про усунення перешкод заявлено щодо земельної ділянки площею 0,25 га - цільове призначення для обслуговування житлового будинку, а не земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства;

- помилково з порушенням вимог чинного законодавства ототожнив дві земельні ділянки з різним цільовим призначенням та вирішив справу з огляду на те, що всі попередні рішення судів у спорах щодо права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку стосувалися земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, що не відповідає дійсності. Рішення судів у попередніх справах стосувалися земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства і зовсім іншої земельної ділянки, відмінної від тієї, яку самовільно облаштувала під заїзд ОСОБА_3 і яка стала предметом спору у справі, що переглядається;

- безпідставно скасував законне та справедливе судове рішення, ухвалене судом першої інстанції;

- не врахував, що Дубенському міськрайонному суду Рівненської області не було і не могло бути відомо про смерть позивача, а відтак підстав для закриття провадження у справі не було;

- грубо порушив положення статті 55 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), оскільки не виніс ухвалу про залучення до участі у справі правонаступника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ;

- безпідставно стягнув судові витрати за розгляд справи з представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 .

Станом на дату розгляду справи Верховним Судом від інших учасників справи не надходило відзивів на вищезазначену касаційну скаргу.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 18 червня 2018 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 передано на розгляд судді-доповідачу Лесько А. О.

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргоюпредставника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду Рівненської області від 12 квітня 2018 року, витребувано матеріали справи № 559/2451/15-ц із Дубенського міськрайонного суду Рівненської області та надано у часникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

Цією ж ухвалою задоволено клопотання заявника про зупинення виконання постанови Апеляційного суду Рівненської області від 12 квітня 2018 року в частині стягнення судового збору до закінчення касаційного провадження.

Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2019 року № 1721/0/226-19 призначено повторний автоматизований розподіл касаційної скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 .

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 вересня 2019 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 та матеріали справи № 559/2451/15-ц передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2020 року справу № 559/2451/15-ц призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин першої та третьої статті 412 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21 березня 2002 року позивачу ОСОБА_1 Шепетинською сільською радою видано державний акт про право приватної власності на землю серії 1-ВР № 936124, на земельну ділянку, площею 0,44 га, яка розташована по АДРЕСА_1, та призначена для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства.

Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 06 червня 2005 року в цивільній справі 2-483-2005 року визнано незаконним рішення сесії Шепетинської сільської ради від 12 лютого 2002 року про збільшення ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення підсобного господарства на 0,03 га і передачу у приватну власність, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 05 жовтня 2005 року.

06 квітня 2009 року Дубенським міськрайонним судом Рівненської області відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про перегляд вищевказаного рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області у зв`язку з нововиявленими обставинами.

Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 16 липня 2010 року в справі № 2-15/10 позов Шепетинської сільської ради до ОСОБА_1 задоволено та визнано недійсним державний акт, виданий Шепетинською сільською радою від 21 березня 2002 року серії 1- РВ № 036124 на ім`я ОСОБА_1, жителя с. Стара Миколаївка Дубенського району, в частині отримання останнім у власність 0,03 га землі відповідно до рішення Шепетинської сільської ради від 12 лютого 2002 року.

Цим же рішенням Шепетинську сільську раду зобов`язано внести зміни до державного акта, виданого Шепетинською сільською радою від 21 березня 2002 року серії 1-РВ № 036124 на ім`я ОСОБА_1, жителя с. стара Миколаївка Дубенського району, вказавши в ньому, що земля надана для обслуговування жилого будинку та ведення особистого селянського господарства.

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 08 листопада 2010 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, змінено рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 16 липня 2010 року в справі № 2-15/10 та викладено першу частину резолютивної частини рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 16 липня 2010 року в такій редакції: "позов Шепетинської сільської ради до ОСОБА_1 задовольнити: визнати державний акт виданий Шепетинською сільською радою 21 березня 2002 року серія 1-РВ №036124 на ім`я ОСОБА_1 жителя с. Стара Миколаївка Дубенського району в частині отримання у власність 0,03 га землі для ведення підсобного господарства, відповідно до рішення Шепетинської сільської ради від 12 лютого 2002 року недійсним". В решті рішення залишено без змін.

Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 20 березня 2012 року в справі № 2-1523/11 відмовлено в задоволенні позову Шепетинської сільської ради до ОСОБА_1, третя особа - Управління Деркомзему в Дубенському районі, про скасування в цілому державного акта, виданого Шепетинською сільською радою від 21 березня 2002 року серії 1-РВ № 036124 на ім`я ОСОБА_1, яке ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 28 травня 2012 року залишено без змін.

Нормативно-правове обґрунтування

Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

У відповідності до положень статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Виникнення права власності на земельну ділянку у особи виникає виключно на підставі рішення органу місцевого самоврядування, а державний акт про право власності на землю лише є підтверджуючим документом наявності цього права.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що, оскільки рішеннями Дубеньского міськрайонного суду від 06 червня 2005 року та 16 липня 2010 року визнано незаконним рішення сесії Шепетинської сільської ради від 12 лютого 2002 року про збільшення ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення підсобного господарства на 0,03 га і передачу йому у приватну власність цієї земельної ділянки, а також визнано частково недійсним державний, акт виданий Шепетинською сільською радою від 21 березня 2002 року серії 1- РВ № 036124 на ім`я ОСОБА_1 в частині отримання останнім у власність 0,03 га землі відповідно до рішення Шепетинської сільської ради від 12 лютого 2002 року, то у позивача відсутнє право власності на спірну земельну ділянку, а отже, і право ставити питання про усунення в судовому порядку йому перешкод у користуванні цією земельною ділянкою відповідачем.

Також апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що в ході розгляду справи позивач ОСОБА_1 помер, тому суд першої інстанції мав зупинити провадження у цій справі до вступу у справу правонаступників останнього, оскільки спірні правовідносини у цій справі допускають правонаступництво, а не ухвалювати судове рішення за позовом особи, яка вже померла, що є порушенням норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції грубо порушив положення статті 55 ЦК України, оскільки не виніс ухвалу про залучення до участі у справі правонаступника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, є безпідставними з огляду на те, що, як вбачається із матеріалів справи (а. с. 224), таке питання було вирішене апеляційним судом шляхом винесення відповідної протокольної ухвали у судовому засіданні, яке відбулось 12 квітня 2018 року.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не встановив, що спір про усунення перешкод заявлено щодо земельної ділянки площею 0,25 га - цільове призначення для обслуговування житлового будинку, а не земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства; помилково з порушенням чинного законодавства ототожнив дві земельні ділянки з різним цільовим призначенням, Верховний Суд відхиляє з огляду на те, що вони спростовуються наявними у справі доказами та встановленими апеляційним судом обставинами.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах судових рішень, а зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх спростували.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи ( 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року в справі "Проніна проти України", заява № 63566/00).

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони ( 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року в справі "Руїз Торія проти Іспанії", заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх ( 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", заява № 49684/99).

Таким чином, оскаржувана постанова апеляційного суду в частині розгляду справи по суті підлягає залишенню без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України, а касаційна скарга без задоволення.

Водночас колегія суддів приймає до уваги наведені в касаційній скарзі доводи щодо безпідставного стягнення з представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 судового збору за подання апеляційної скарги та не погоджується з таким рішенням апеляційного суду в частині розподілу судових витрат з огляду на таке.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про судовий збір" судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається зі змісту резолютивної частини оскаржуваної постанови Апеляційного суду Рівненської області від 12 квітня 2018 року, суд апеляційної інстанції виніс судове рішення про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_3, скасування рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 05 вересня 2017 року та відмову у задоволенні позову ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер, а його процесуальним правонаступником є ОСОБА_2 .

Таким чином, судові витрати понесені ОСОБА_3 за подання апеляційної скарги на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 05 вересня 2017 року у цій справі підлягали стягненню із ОСОБА_2, як правонаступника ОСОБА_1, а не з представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 .

Суд апеляційної інстанції на вказане уваги не звернув і, помилково трактуючи норму статті 141 ЦПК України, стягнув 704,00 грн з ОСОБА_4 в рахунок відшкодування судових витрат, пов`язаних із сплатою судового збору за подання апеляційної скарги.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що постанова апеляційного суду в частині розподілу судових витрат на підставі статті 412 ЦПК України підлягає зміні: судові витрати, понесені ОСОБА_3 за подання апеляційної скарги у розмірі 704,00 грн підлягають стягненню з ОСОБА_2 .

Щодо розподілу судових витрат за подання касаційної скарги

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати.

Відповідно до частини другої та тринадцятої статті 141 ЦПК України у разі задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки, Верховний Суд дійшов висновку про залишення без змін оскаржуваної постанови апеляційного суду в частині вирішення спору по суті, та її зміну лише в частині розподілу судових витрат, то судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 102,40 грн підлягає залишенню за позивачем.

головуючого -	Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач),
суддів:	Олійник А. С., Усика Г. І.,	Погрібного С. О., Яремка В. В.,

Головуючий	І. Ю. Гулейков
Судді:	А. С. Олійник
	С. О. Погрібний
	Г. І. Усик
	В. В. Яремко