розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕКРО", подану представником Шевковою Каріною Ігорівною, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 липня 2019 року у складі суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О.,

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ТОВ "ВЕКРО" на постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 липня 2019 року, здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ВЕКРО" (далі - ТОВ "ВЕКРО") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за договором позики, звернення стягнення на нерухоме майно, реєстрацію права власності та зняття арешту.

Позовна заява мотивована тим, що 11 червня 2015 року між ОСОБА_2 (Позичальник) та ОСОБА_3 (Позикодавець), укладений договір позики, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Огородник Л. В. та зареєстрований в реєстрі під №327. Відповідно до умов вказаного договору позикодавець передав у власність позичальникові строком до 11 червня 2017 року, а позичальник прийняв від позикодавця у власність строком до 11 червня 2017 року грошові кошти у валюті гривня у сумі, що є еквівалентом 400 000 дол. США, на дату укладання цього договору сума позики складає 8 286 720 грн.

11 червня 2015 року між ТОВ "ВЕКРО", ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір поруки № 1, відповідно до умов якого предметом договору є зобов`язання поручителя перед кредитором солідарно відповідати за виконання боржником за зобов`язаннями перед кредитором за договором від 11 червня 2015 року позики грошових коштів (надалі "Основний договором"). Зобов`язаннями за цим договором є: зобов`язання боржника перед кредитором по поверненні суми позики у розмірі та в строки, передбачені умовами основного договору; зобов`язання боржника перед кредитором по сплаті штрафних санкцій, пені відповідно умов основного договору.

В забезпечення виконання зобов`язань по поверненню грошових коштів між ОСОБА_3 (Іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (Іпотекодавцем) укладено договір іпотеки від 11 червня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Огродник Л. В. за реєстром № 328, відповідно до умов якого договір іпотеки забезпечує виконання зобов`язань ОСОБА_2 та вимог ОСОБА_3 за договором позики грошових коштів від 11 червня 2015 року, а також усіх додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені в майбутньому, стосовно повернення отриманої суми позики, несплачених неустойок і штрафів у повному обсязі. Предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 .

Також відповідно до умов договору поруки ОСОБА_1 відповідає перед ОСОБА_3 за порушення умов договору позики від 11 червня 2015 року у сумі 100 000 грн. Крім того, предмет поруки за договором поруки № 1 від 11 червня 2015 року укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, є застава нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 .

На виконання договору поруки від 11 червня 2015 року за вимогою ОСОБА_3 від 21 грудня 2017 року ТОВ "ВЕКРО" сплатило заборгованість за договором позики від 11 червня 2015 року за боржника - ОСОБА_2 у сумі 500 000 грн, в іншій частині боргу сторони дійшли згоди про прошення боргу. На виконання умов договору поруки ОСОБА_3 передав ТОВ "ВЕКРО" оригінали наступних документів: договору поруки від 11 червня 2015 року, договір позики від 11 червня 2015 року, договір іпотеки від 11 червня 2015 року, вимоги до ОСОБА_2, відповідь ОСОБА_2 про неможливість виконання вимоги, розписки про отримання боргу у розмірі 500 000 грн.

ТОВ "ВЕКРО" виконало вимоги договору поруки № 1 та повідомило листом від 05 лютого 2018 року про виконання ним умов договору позики та сплати заборгованості у сумі 500 000 грн. на користь ОСОБА_3, боржника та солідарного поручителя - ОСОБА_1

ТОВ "ВЕКРО" сплатило заборгованість за договором позики від 11 червня 2015 року за боржника, тому набуло право вимогидо відповідачів за договором позики, договором поруки та договором іпотеки.

Оскільки, відповідачі свої обов`язки по поверненню позики не виконали, ТОВ "ВЕКРО" звернулося з вищевказаним позовом до суду.

На підставі викладеного, уточнивши вимоги, ТОВ "ВЕКРО" просило:

- звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 11 червня 2015 року, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а саме: на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 ) шляхом набуття права власності на нерухоме майно, реєстрації права власності на вказану квартиру за ТОВ "ВЕКРО";

- стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за договором позики від 11 червня 2015 року в сумі 100 000 грн. В рахунок погашення заборгованості по Договору позики від 11 червня 2015 року в розмірі 100 000 грн звернути стягнення на предмет поруки (застави) за договором поруки № 1 від 11 червня 2015 року, укладеним між ТОВ "ВЕКРО", ОСОБА_1 та ОСОБА_3, а саме - на нерухоме майно: будинок АДРЕСА_2 шляхом набуття права власності на нерухоме майно, реєстрації права власності на нерухоме майно будинок АДРЕСА_2, за ТОВ "ВЕКРО";

- скасувати заборону на нерухоме майно; номер запису про обтяження 2054600 зареєстрована на підставі ухвали Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області № 183/7765/15 від 22 травня 2017 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 35322696 від 23 травня 2017 року; номер запису про обтяження 16898865 (спеціальний розділ) зареєстрована на підставі ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2016 року по справі № 201/10879/16-к рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 31865909 від 13 жовтня 2016 року; номер запису про обтяження 9997362 зареєстрована на підставі договору позики грошових коштів, серія та номер 327, виданий 11 червня 2015 року, видавник приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Огородник Л.В., договір іпотеки, № 328 виданий 11 червня 2015 року, видавник нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Огородник Л. В., заборона на нерухоме майно № 329, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 21993266 від 11 червня 2015 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2018 року (у складі судді Шевцової Т. В.) у задоволенні позову ТОВ "ВЕКРО" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором відмовлено.

Позов ТОВ "ВЕКРО" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 11 червня 2015 року, що укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського (нова назва Дніпровського) міського нотаріального округу Огродник Л. В. за реєстром № 328, а саме на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 ), шляхом набуття ТОВ "ВЕКРО" права власності на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1 ).

Вирішено зареєструвати право власності на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 ) за ТОВ "ВЕКРО".

Знято заборону на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 ), а саме: номер запису про обтяження 2054600, зареєстровану на підставі ухвали Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області № 183/7765/15 від 22 травня 2017 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 35322696 від 23 травня 2017 року; номер запису про обтяження 16898865 (спеціальний розділ) зареєстровану на підставі ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2016 року у справі № 201/10879/16-к, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 31865909 від 13 жовтня 2016 року; номер запису про обтяження 9997362 зареєстровану на підставі договору позики грошових коштів, серія та номер 327, виданий 11 червня 2015, видавник приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Огородник Л. В., договір іпотеки, № 328 виданий 11 червня 2015 року, видавник нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Огородник Л. В., заборона на нерухоме майно № 329, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 21993266 від 11 червня 2015 року.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вимоги позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки - нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1 ) шляхом визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем підлягають задоволенню, як і вимоги щодо зняття заборон відчуження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, оскільки є єдиним ефективним способом захисту цивільних прав та інтересів позивача.

Не погодившись з таким рішенням суду в частині задоволення позовних вимог, ОСОБА_4 як особа, яка не брала участі у справі, щодо якої суд вирішив питання про її права, обов`язки та інтереси, подала апеляційну скаргу на нього.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано в оскаржуваній частині та ухвалено нове, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ "ВЕКРО" до ОСОБА_2 відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання за останнім права власності на предмет іпотеки не може бути вирішено у судовому порядку, оскільки передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2019 року до Верховного Суду, ТОВ "ВЕКРО", посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що ані на момент винесення рішення суду першої інстанції, ані на момент звернення до суду апеляційної інстанції ОСОБА_4 не була власником спірного майна, а отже відповідно до статті 352 ЦПК України, не мала права на звернення до суду з апеляційною скаргою на рішення у цій справі. Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що право власності на спірну квартиру за ОСОБА_4 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не зареєстровано та існує судовий спір щодо визнання права власності на спірну квартиру за ОСОБА_4 .

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_4 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

09 вересня 2019 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2020 року вказану справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд встановив, що 11 червня 2015 року між ОСОБА_2 (Позичальник) та ОСОБА_3 (Позикодавець), укладений договір позики, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Огородник Л. В. та зареєстрований в реєстрі під № 327, відповідно до умов якого позикодавець передав у власність позичальникові строком до 11 червня 2017 року, а позичальник прийняв від позикодавця у власність строком до 11 червня 2017 року, грошові кошти у валюті гривня у сумі, що є еквівалентом 400 000 дол. США, на дату укладання цього договору сума позики складає 8 286 720 грн.

В забезпечення виконання зобов`язань за договором позики були укладені наступні договори: договір поруки № 1 від 11 червня 2015 року - між ТОВ "ВЕКТРО" (Поручитель № 1), ОСОБА_1 (Поручитель № 2), ОСОБА_2 (Боржник) та ОСОБА_3 (Кредитор); договір іпотеки від 11 червня 2015 року - між ОСОБА_3 (Іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (Іпотекодавцем), посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Огродник Л. В. за реєстром № 328.

Відповідно до пункту 1.1 договору поруки № 1 предметом договору є зобов`язання ТОВ "ВЕКРО" та ОСОБА_1 перед ОСОБА_3 солідарно відповідати за виконання ОСОБА_2 за зобов`язаннями перед кредитором за договором від 11 червня 2015 року позики грошових коштів, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Огородник Л. В. та зареєстрований в реєстре під № 327 (надалі "Основний договором"). Зобов`язаннями за цим договором є: зобов`язання Боржника перед Кредитором по поверненні суми позики у розмірі та в строки, передбачені умовами Основного договору; зобов`язання Боржника перед Кредитором по сплаті штрафних санкцій, пені відповідно умов Основного договору.

Відповідно до пункту 1.2 договору поруки № 1 сторони договору встановлюють, що зобов`язання поручителя перед кредитором є безумовним і ніяких інших умов, крім передбачених цим договором та договором позики, не потребують.

В пункті 2.1 договору поруки № 1 зазначено, що поручителі відповідають солідарно, однак окремо один від одного за зобов`язаннями боржника перед кредитором, що витікають з основного договору. Але в будь-якому випадку розмір відповідальності не повинен перевищувати розміру забезпечуваного зобов`язання, зазначеного в пункті 3 цього договору.

Відповідно до розділу 3 договору поруки № 1, поручитель 1 відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань боржником, згідно основного договору у сумі, що дорівнює 500 000 грн. Поручитель 2 відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань боржником, згідно основного договору у сумі, що дорівнює 100 000 грн. Поручитель 2 забезпечує кредитору виконання боржником основного договору заставною нерухомого майна за адресою: будинок АДРЕСА_2, який належить йому на праві приватної власності.

Згідно із підпунктом 4.1.1. договору поруки № 1, при порушенні боржником зобов`язань перед кредитором за основним договором виконати за боржника зобов`язання у 5-ти денний строк з дня винесення вимоги, у розмірі, передбаченому розділом 3 цього договору.

Відповідно умов договору іпотеки від 11 червня 2015 року, вказана угода забезпечує виконання зобов`язань ОСОБА_2 та вимог ОСОБА_3 за договором позики грошових коштів від 11 червня 2015 року, а також усіх додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені в майбутньому, стосовно повернення отриманої суми позики, несплачених неустойок і штрафів у повному обсязі. Предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 .

На підставі пункту 5.2 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на розсуд іпотекодержателя за рішенням суду, за виконавчим написом нотаріуса або шляхом позасудового врегулювання відповідно до вимог чинного законодавства України, або іншим способом звернення стягнення на предмет іпотеки (в тому числі, перехід права власності на предмет іпотеки до Іпотекодержателя), встановленим чинним законодавством України та/або письмовою домовленістю сторін.

Пунктом 5.3.1 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки та шляхом набуття права власності іпотекодержателем на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку". При цьому передача права власності здійснюється на умовах, визначених в договорі.

ТОВ "ВЕКРО" виконало вимоги договору поруки № 1 та статті 557 ЦК України, а саме повідомив листом від 05 лютого 2018 року про виконання ним умов договору позики та сплати заборгованості у сумі 500 000 грн на користь ОСОБА_3, боржника та солідарного поручителя - ОСОБА_1 .

Установлено, що ані боржник, ані солідарний поручитель ОСОБА_1 вимоги позивача не виконали та суму боргу не сплатили, у відповіді боржник попередив позивача про оцінку нерухомого майна, що є предметом іпотеки та повідомив про обтяження відповідного нерухомого майна.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).

Отже, порука є спеціальним додатковим майновим заходом впливу, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника.

Обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша та друга статті 553 ЦК України).

У відповідності до частин першої, другої статті 556 ЦК України після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника. До поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Установлено, що відповідно до розділу 3 договору поруки № 1 від 11 червня 2015 року, Поручитель 1 відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань боржником, згідно Основного договору у сумі, що дорівнює 500 000 грн. Поручитель 2 відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань боржником, згідно Основного договору у сумі, що дорівнює 100 000 грн.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права й обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно пункту 1 частини першої статті 11 ЦК України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав і обов`язків.

Звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики, звернення стягнення на нерухоме майно, реєстрацію права власності та зняття арешту, позивач посилався на те, що відповідачі не виконали передбачені статтею 556 ЦК України вимоги позивача (як особи, до якої перейшли усі права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним), суму боргу не сплатили.

Разом із тим, у статті 12 Закону України "Про іпотеку" визначено, що в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Згідно зі статтею 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України "Про іпотеку" не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Таким чином, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем.

Аналогічні висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц (№ 14-38цс18).

За таких обставин, оскаржувана постанова апеляційного суду прийнята з дотриманням норм матеріального права та повністю відповідає правовим висновкам щодо правильності застосування судами норм статей 36- 39 Закону України "Про іпотеку", які неодноразово наводились в постановах як Верховного Суду України, так і Великої Палати Верховного Суду.

Також Верховний Суд ураховує, що висновки оскарженої постанови Дніпровського апеляційного суду від 24 липня 2019 року не перешкоджають ТОВ "ВЕКРО" реалізувати своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на цей предмет іпотеки у позасудовому порядку.

Доводи касаційної скарги про безпідставне відкриття апеляційним судом апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 (особи, яка не брала участі у справі) на заочне рішення суду першої інстанції є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що ОСОБА_4 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 . Право власності на вказану квартиру зареєстровано на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 25 листопада 2011 року, яке видане Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради.

Посилання у касаційній скарзі на те, що існує судовий спір щодо визнання права власності на спірну квартиру за ОСОБА_4, не спростовують висновків апеляційного суду, оскільки спірна квартира вибула із власності останньої поза її волею, у зв`язку із чим ОСОБА_4 звернулась до суду із позовом про визнання недійсними договорів, витребування майна та визнання права власності, оскаржуючи незаконність володіння відповідачем її майном, зокрема, квартирою АДРЕСА_1 .

Крім того, факт порушення майнових прав ОСОБА_4 відносно спірної квартири встановлено судовими рішеннями, ухваленими при розгляді цивільної справи № 183/7765/15.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому це судове рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.