Постанова

Іменем України

04 березня 2020 року

м. Київ

справа № 750/4409/17

провадження № 61-1976св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Департамент соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Департаменту соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 жовтня 2017 року у складі судді Рахманкулової І. П. та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 17 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Бобрової І. О., Вінгаль В. М., Мамонової О. Є.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Департаменту соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації про зобов`язання передати у власність автомобіль.

Позовна заява мотивована тим, що у користуванні її покійного батька - ОСОБА_2 перебував автомобіль марки ЗАЗ-968М, реєстраційний номер НОМЕР_1, 1992 року випуску, яким він був безоплатно забезпечений органами соціального захисту населення.

Вона була членом сім`ї покійного батька, оскільки проживала з ним за однією адресою до дня його смерті, що встановлено рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 квітня 2016 року у справі № 750/1160/16-ц. Згідно із пунктом 16 Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 року № 999 (999-2006-п) (далі - Порядок № 999), після смерті інваліда, дитини-інваліда такий автомобіль може бути безоплатно переданий у власність члену його (її) сім`ї (за бажанням такого члена сім`ї), які на час смерті інваліда були зареєстровані за місцем реєстрації інваліда, дитини-інваліда.

Листом Департаменту соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації від 15 липня 2015 року № 13-11/7084 позивачці повідомлено, що їй відмовлено у передачі спірного автомобіля відповідно до заяв, оскільки вона не була зареєстрована з батьком на момент його смерті за однією адресою.

ОСОБА_1 вважає порушеним її право на отримання спірного автомобіля, строк експлуатації якого становить 25 років і який відповідно до Порядку № 999 не може бути переданий іншому інваліду та підлягає здачі у металобрухт. Цей автомобіль дорогий їй як пам`ять про батька і відмова у передачі їй автомобіля лише з тієї підстави, що вона не була зареєстрованою з батьком за однією адресою, хоча проживала з ним однією сім`єю, є незаконною.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд зобов`язати Департамент соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації передати їй безоплатно у власність автомобіль марки ЗАЗ-968М, реєстраційний номер НОМЕР_1, 1992 року випуску, як члену сім`ї інваліда, оскільки вона фактично постійно проживала з ним на момент його смерті.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 жовтня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Зобов`язано Департамент соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації передати ОСОБА_1 безоплатно автомобіль марки ЗАЗ-968М, реєстраційний номер НОМЕР_1, 1992 року випуску, відповідно до пункту 16 Порядку № 999.

Суд першої інстанції виходив із того, що рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 квітня 2016 року встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, на час відкриття спадщини. Пунктом 16 Порядку № 999 передбачено право члена сім`ї покійного інваліда (за його бажанням) отримати безоплатно у власність автомобіль після закінчення 10-річного строку експлуатації. Тому відповідач безпідставно відмовив позивачці у реалізації цього права у зв`язку з відсутністю її реєстрації за однією адресою з покійним батьком, якому належав спірний автомобіль.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 17 листопада 2017 року апеляційну скаргу Департаменту соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації відхилено, рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 жовтня 2017 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції постановив, що суд першої інстанції дослідив усі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов правильного висновку про задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Департамент соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просив скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 17 листопада 2017 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми Порядку № 999, оскільки автомобілі, які видаються особам з інвалідністю органами соціального захисту населення, є державною власністю, умови перебування на обліку для забезпечення автомобілем, їх видача, передача права керування, умови викупу та безкоштовної передачі членам сім`ї померлих інвалідів, відповідно до цього Порядку залежить виключно від місця реєстрації проживання інвалідів та членів його сім`ї.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначила, що посилання відповідача на відсутність у неї реєстрації за місцем проживання померлого батька на момент його смерті, як на підставу для відмови у безоплатній передачі їй у власність автомобіля, суперечить вимогам Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (1382-15) .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно із статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 17 листопада 2017 року і витребувано із Деснянського районного суду м. Чернігова цивільну справу № 750/4409/17.

Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ") передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 19 жовтня 1992 року ОСОБА_2 як інвалід, захворювання якого пов`язані з виконанням службових обов`язків у зв`язку з аварією на Чорнобильській АЕС, був безоплатно забезпечений органами соціального захисту населення автомобілем марки ЗАЗ-968М без права продажу і передачі іншим особам на термін експлуатації 7 років, тобто до 19 жовтня 1999 року, що підтверджується копією накладної.

11 вересня 2008 року ОСОБА_2 звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації із заявою щодо заміни автомобіля.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Він є батьком ОСОБА_1

ОСОБА_2 не звертався до органів соціального захисту населення з питань повернення автомобіля або здачі його на металобрухт і користувався автомобілем до дня смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Після його смерті автомобіль залишився у члена сім`ї ОСОБА_2 - його дочки ОСОБА_1 .

Згідно із даними Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ України та системи "МРЕВ-2000" автомобіль ЗАЗ-968М, реєстраційний номер НОМЕР_1, 1992 року випуску, зареєстрований на ім`я ОСОБА_2 . Обмеження щодо цього автомобіля згідно з даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна станом на 28 вересня 2017 року відсутні.

Відповідно до довідки Об`єднання житлово-будівельних кооперативів м. Чернігова від 02 лютого 2015 року № 9000 та акта Об`єднання житлово-будівельних кооперативів м. Чернігова від 02 лютого 2015 року на день смерті ОСОБА_2 він мешкав та вів спільне господарство з дружиною ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, та донькою ОСОБА_1, яка проживала без реєстрації з 2000 року за адресою: АДРЕСА_1, і здійснювала догляд за своїми батьками.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 квітня 2016 року, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації про встановлення факту постійного проживання задоволено частково.

Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, на час відкриття спадщини. У іншій частині вимог відмовлено.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 травня 2017 року позов Департаменту соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути Департаменту соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації автомобіль марки ЗАЗ-968М, реєстраційний номер 178-95-11, 1992 року випуску.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації про визнання права власності на автомобіль відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 13 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 травня 2017 року скасовано, у задоволенні позову Департаменту соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації про визнання права власності на автомобіль відмовлено.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Відповідно до частин першої та другої статті 38 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" інвалідам і дітям-інвалідам надаються безоплатно або на пільгових умовах послуги з соціально-побутового і медичного обслуговування, технічні та інші засоби реабілітації (засоби для пересування, протезні вироби, сурдотехнічні засоби, мобільні телефони для письмового спілкування тощо), вироби медичного призначення (індивідуальні пристрої, протези очей, зубів, щелеп, окуляри, слухові та голосоутворювальні апарати, ендопротези, сечо - та калоприймачі тощо) на підставі індивідуальної програми реабілітації, автомобілі - за наявності відповідного медичного висновку.

Після смерті інваліда, дитини-інваліда автомобіль, виданий безоплатно чи на пільгових умовах, у тому числі визнаний гуманітарною допомогою, за бажанням членів його сім`ї може бути переданий у їх власність безоплатно у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Технічні та інші засоби реабілітації можуть бути залишені у власності членів сім`ї померлого інваліда, дитини-інваліда в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 16 Порядку № 999 у редакції, чинній на день смерті ОСОБА_2, передбачено, що інваліду, законному представнику недієздатного інваліда чи дитини-інваліда автомобіль, виданий безоплатно чи на пільгових умовах, за їх бажанням може бути безоплатно переданий у власність після закінчення 10-річного строку експлуатації. Після смерті інваліда, дитини-інваліда такий автомобіль може бути безоплатно переданий у власність члену його (її) сім`ї (за бажанням такого члена сім`ї), які на час смерті інваліда були зареєстровані за місцем реєстрації інваліда, дитини-інваліда.

Відповідно до довідки Об`єднання житлово-будівельних кооперативів м. Чернігова від 02 лютого 2015 року № 9000 та акта Об`єднання житлово-будівельних кооперативів м. Чернігова від 02 лютого 2015 року на день смерті ОСОБА_2 він мешкав та вів спільне господарство з дружиною ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, та донькою ОСОБА_1, яка проживала без реєстрації з 2000 року за адресою: АДРЕСА_1, і здійснювала догляд за своїми батьками.

Згідно із частиною третьою статті 61 ЦПК України 2004 року обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 квітня 2016 року, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації про встановлення факту постійного проживання задоволено частково.

Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, на час відкриття спадщини. У іншій частині вимог відмовлено.

Вимогами статті 33 Конституції України встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави як невід`ємне право кожної людини закріплено також Загальною Декларацією прав людини 1948 року.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов`язки повинні визначатися виключно законом, а не іншими нормативними актами. Рішенням Конституційного Суду України від 14 листопада 2001 року (v015p710-01) у справі № 15-рп/2001 скасовано інститут прописки та визначено, що вільне пересування і вибір місця проживання є суттєвою гарантією свободи особистості, умовою її професійного і духовного розвитку. Це право, як і інші права і свободи людини, є невідчужуваним, непорушним та не може зазнавати жодних обмежень, зокрема не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками місця мешкання.

Статтею 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" передбачено, що місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальніустанови, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини. Визначено поняття реєстрація: це внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження (частина друга статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні").

Таким чином, відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання її померлого батька не може бути доказом того, що вона не проживала з ним, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно із статтею 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що особа не проживала з членом сім`ї на час його смерті, якщо обставини, визначені пунктом 16 Порядку № 999, підтверджуються іншими доказами, правова оцінка яких була надана судом.

Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що ОСОБА_1 відповідно до вимог частини першої статті 60 ЦПК України 2004 року було надано суду докази на обґрунтування та підтвердження своїх позовних вимог щодо постійного проживання з померлим батьком ОСОБА_2 .

Доводи касаційної скарги стосуються лише переоцінки доказів та встановлених на їх підставі обставин справи, що знаходяться поза межами суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Департаменту соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 17 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк