розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Подорожнього Андрія Сергійовича на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2012 року у складі судді Домусчі Л. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 31 липня 2019 року у складі колегії суддів: Кравця Ю. І., Журавльова О. Г., Комлевої О. С.,

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Подорожнього А. С. на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2012 року та постанову Одеського апеляційного суду від 31 липня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики з урахуванням індексу інфляції, процентів та пені.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що 06 квітня 2009 року між ним та ОСОБА_2 був укладений договір позики, згідно з яким позивач передав відповідачу грошові кошти у сумі 820 000,00 грн без встановлення розміру процентів, а відповідач зобов`язався повернути позичені кошти до 06 жовтня 2009 року, про що останнім особисто була складена відповідна розписка від 06 квітня 2009 року.

Відповідач своїх зобов`язань по договору не виконав, у встановлений договором строк позику не повернув та ухиляється від погашення боргу.

З урахуванням викладених обставин позивач просив суд, стягнути на його користь з відповідача 820 000,00 грн основного боргу за договором позики, 178 760,00 грн - інфляційних нарахувань на суму основного боргу, 220 315,31 грн - процентів від суми позики, 74 620,00 грн - пені.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2012 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 297 001,31 грн, з яких: 820 000,00 грн - основний борг, 178 760,00 грн - інфляційні нарахування на суму основного боргу, 220 315,31 грн - проценти від суми позики, та 74 620,00 грн - пеня.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з його доведеності та обґрунтованості.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 18 травня 2017 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення від 13 грудня 2012 року було залишено без задоволення.

Не погодившись з заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2012 року, ОСОБА_2 подав до суду апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 31 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2012 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У вересні 2019 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від представника ОСОБА_2 - адвоката Подорожнього А. С. надійшла касаційна скарга на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2012 року та постанову Одеського апеляційного суду від 31 липня 2019 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив суд оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції ухвалені судові рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

09 жовтня 2019 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить суд касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Подорожнього А. С. відхилити, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2019 року відкрито провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

03 жовтня 2019 року цивільна справа № 1522/20735/12 надійшла до Верховного Суду.

07 жовтня 2019 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду у колегії суддів: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Курило В. П.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 06 квітня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений письмовий договір позики, згідно з яким, позивач передав відповідачу грошові кошти у сумі 820 000,00 грн без встановлення розміру процентів, а відповідач зобов`язався повернути позичені кошти до 06 жовтня 2009 року, про що ним також була складена відповідна розписка від 06 квітня 2009 року.

Пунктом 4 договору позики передбачено, що в разі прострочення повернення позики позикодавець має право нараховувати пеню в розмірі 0,05 % від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Згідно висновку від 31 травня 2019 року № 135 судової почеркознавчої експертизи рукописний текст "ОСОБА_2" у графі "Позичальник" в Договорі позики від 06 квітня 2009 року, укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, виконаний ОСОБА_2 Підпис від імені ОСОБА_2 у графі "Позичальник" в Договорі позики від 06 квітня 2009 року, укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, виконаний ОСОБА_2 Рукописні записи " ОСОБА_2 " в графі "(ПІБ)" в розписці від імені ОСОБА_2 від 06 квітня 2009 року виконані ОСОБА_2 Підпис від імені ОСОБА_2 у графі "( Підпис ") в розписці від імені ОСОБА_2 від 06 квітня 2009 року виконаний ОСОБА_2 .

Відповідач свої зобов`язання по договору та розписці не виконав та надані йому кошти позивачу не повернув.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно частини першої статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Втім, відповідно до частини першої статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Згідно частини другої статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Згідно частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до правової позиції викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримння від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно частини першої статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої, другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 631 ЦК України встановлено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Суди встановили, що 06 квітня 2009 року ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 кошти у сумі 820 000,00 грн, які відповідач зобов`язався повернути в термін до 06 жовтня 2009 року.

Укладення договору позики підтверджується складеною відповідачем розпискою від 06 квітня 2009 року та письмовим договором позики, складеним і підписаним сторонами 06 квітня 2009 року.

Оригінали вказаних документів досліджені судом першої інстанції, в матеріалах справи містяться їх копії, завірені судом (а.с. 25-26).

Крім того, оригінали договору позики та розписки від 06 квітня 2009 року досліджувалися судовим експертом при проведенні судової почеркознавчої експертизи.

Згідно висновку експерта від 31 травня 2019 року № 135 рукописний текст " ОСОБА_2 " у графі "Позичальник" в Договорі позики від 06 квітня 2009 року, укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, виконаний ОСОБА_2 Підпис від імені ОСОБА_2 у графі "Позичальник" в Договорі позики від 06 квітня 2009 року, укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, виконаний ОСОБА_2 Рукописні записи " ОСОБА_2 " в графі "(ПІБ)" в розписці від імені ОСОБА_2 від 06 квітня 2009 року виконані ОСОБА_2 Підпис від імені ОСОБА_2 у графі "( Підпис ") в розписці від імені ОСОБА_2 від 06 квітня 2009 року виконаний ОСОБА_2 .

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Також відповідно до пункту 4 Договору позики, в разі прострочення повернення позики позикодавець має право нараховувати пеню в розмірі 0,05 % від несплаченої суми за кожен день прострочення.

У зазначений у договорі позики термін відповідач позичені кошти позивачу не повернув, у зв`язку з чим станом на 07 квітня 2012 року у відповідача виникла заборгованість по поверненню зазначених коштів, загальна сума якої становить 1 293 695,31 грн, з яких: заборгованість за сумою основного боргу - 820 000,00 грн; інфляційні нарахування на суму боргу, за період з 07 квітня 2009 року по 07 квітня 2012 року -178 760,00 грн; проценти від суми позики - 220 315,31 грн; пеня - 74 620,00 грн.

Розрахунок заборгованості відповідачем не спростовано, судами встановлено, що нарахування позивачем здійснено у відповідності до приписів діючого законодавства, приймаючи до уваги умови договору та інші фактичні обставини справи.

При таких обставинах, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого дійшли вірного висновку про задоволення позову у даній справі, ухваливши законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що грошові кошти ОСОБА_1 відповідачу не передавав є необґрунтованими, оскільки спростовуються матеріалами справи.

Щодо доводів касаційної скарги про неналежне повідомлення відповідача про розгляд справи в суді першої інстанції необхідно зазначити таке.

Судом першої інстанції справу розглянуто за правилами заочного розгляду та ухвалено заочне рішення. Заявник скористався процедурою перегляду заочного розгляду справи, а надалі і правом апеляційного оскарження. Як у межах процедури розгляду заяви про перегляд заочного рішення, так і в межах апеляційного розгляду справи заявник мав можливість користуватися процесуальними правами визначеними частиною першою статті 43 ЦПК України. Отже, внаслідок дотримання указаних процедур перегляду заочного рішення, реальної можливості користуватися усіма процесуальними правами сторони, відсутність відомостей у матеріалах справи про вручення заявнику судової повістки про виклик до суду першої інстанції, у цьому випадку, не може бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.