Постанова
Іменем України
02 березня 2020 року
м. Київ
справа № 205/7997/16-ц
провадження № 61-7905св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", ОСОБА_2,
треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Орлов Олег Анатолійович, орган опіки та піклування Новокодацької районної у
м. Дніпрі ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська
від 02 жовтня 2017 року у складі судді Басової Н. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2019 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Орлов О. А., орган опіки та піклування Новокодацької районної у м. Дніпрі ради, про визнання договору іпотеки недійсним, скасування заборони на відчуження, внесення змін до реєстру.
Позов мотивовано тим, що 30 листопада 2004 року її мати - ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . З часу придбання квартири позивач постійно проживала у вказаній квартирі.
12 лютого 2008 року між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством Комерційним банком "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк") укладений договір про надання споживчого кредиту.
Також 12 лютого 2008 року між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ "ПриватБанк" укладений договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_2 передала в іпотеку квартиру за вказаною адресою. Під час укладення договору ОСОБА_2 не приховувала те, що вона має на утриманні малолітню дитину (позивача). Отже, на час нотаріального посвідчення договору іпотеки на утриманні позивача була малолітня дитина, яка мала право на користування переданою в іпотеку квартирою, а отже, договір іпотеки від 12 лютого 2008 року укладений з порушенням прав дитини та без згоди органу опіки та піклування, тому такий договір має бути визнаний недійсним із моменту його укладення.
Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 остаточно просила визнати недійсним із моменту укладення договір іпотеки від 12 лютого 2008 року № НОМЕР_2, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ КБ "ПриватБанк"; скасувати заборону на відчуження квартири на АДРЕСА_1, накладену згідно з договором іпотеки від 12 лютого 2008 року № НОМЕР_2; внести до Державного реєстру іпотек відомості про виключення запису № 65734553 із реєстру щодо обтяження нерухомого майна іпотекою згідно із вказаним договором іпотеки; внести до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відомості про виключення запису № 6573760 із реєстру щодо накладення заборони відчуження нерухомого майна згідно з договором іпотеки від 12 лютого 2008 року
№ НОМЕР_2.
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 жовтня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що ні на момент укладення 12 лютого 2008 року оспорюваного договору, ні на момент пред`явлення позову, позивач не мала права власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2, а лише має право на користування вказаним вище нерухомим майном, тому її права укладеним ОСОБА_2 договором іпотеки не порушені.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 жовтня 2017 року залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для визнання недійсним договору іпотеки. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У квітні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська
від 02 жовтня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 19 березня 2019 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що поза увагою судів залишилися докази, які підтверджують факт проживання ОСОБА_1 у квартирі на момент укладення договору іпотеки. Крім того, на час укладення спірного договору, ОСОБА_2 була власником квартири, а отже, ОСОБА_1, як член сім`ї має право користуватися цим жилим приміщенням. До того ж, у разі вчинення правочину щодо нерухомого майна, на яке мають право користування діти, необхідна попередня згода органу опіки та піклування.
У липні 2019 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до суду відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3, у якому заявник просить залишити вказану касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
У жовтні 2019 року ОСОБА_2 подала до суду відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3, у якому заявник просить касаційну скаргу задовольнити, скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визнати недійсним договір іпотеки від 12 лютого 2008 року № НОМЕР_2, укладений між нею та ПАТ КБ "ПриватБанк".
Позиція Верховного Суду
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Встановлені судами обставини
12 лютого 2008 року між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", укладений кредитний договір № НОМЕР_2, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу у вигляді непоновлюваної лінії у розмірі
39 525,00 доларів США, на такі цілі: 35 700,00 доларів США - на споживчі цілі, а також, 3 825,00 доларів США - на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0 % від суми виданого кредиту щомісяця у період сплати, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 0,48 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з пунктом 8.2 цього договору, строком користування до 12 лютого 2018 року включно.
На забезпечення виконання умов кредитного договору від 12 лютого 2008 року
№ НОМЕР_2, ОСОБА_2 12 лютого 2008 року уклала із ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передала в іпотеку двокімнатну квартиру, загальною площею 45,60 кв. м, житловою - 28,80 кв. м, розташовану за адресою:
АДРЕСА_1, яка належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 30 листопада 2004 року б/н.
Згідно з пунктом 10 договору іпотеки від 12 лютого 2008 року, на момент укладення цього договору предмет іпотеки знаходиться в технічно справному стані, придатний до експлуатації.
За змістом пункту 12 вказаного вище договору іпотеки, іпотекодавець засвідчує, що на момент укладення цього договору, зокрема, предмет іпотеки за цим договором не знаходиться в іпотеці у третіх осіб, у тому числі не знаходиться в податковій заставі, не подарований, не проданий, у суперечці та під арештом не перебуває; на підставах, передбачених чинним законодавством, він має право відчужувати предмет іпотеки; на підставах, передбачених чинним законодавством, на предмет іпотеки може бути звернене стягнення; до іпотекодавця не пред`явлені і не будуть пред`явлені майнові вимоги, пов`язані з вилученням предмету іпотеки; предмет іпотеки не знаходиться у спільній власності; не є часткою, паєм (їх частинами) у статутному фонді підприємств; не є часткою у спільному майні за договором про сумісну діяльність (або предмет іпотеки перебуває у спільній власності переданий в заставу за згодою всіх співвласників /учасників договору про спільну діяльність); щодо предмету іпотеки не укладено угод про передачу в оренду, лізинг, у позичку іншим особам, у спільну діяльність, або інших угод про передачу предмета іпотеки третім особам; щодо предмета іпотеки відсутні вимоги третіх осіб, у тому числі ті, що не зареєстровані у встановленому порядку.
Іпотекодавець ОСОБА_2, укладаючи договір іпотеки, гарантувала, що за місцем знаходження предмета іпотеки не зареєстровані та фактично не проживають (не мають права користування) малолітні чи неповнолітні особи, та передача предмета іпотеки в іпотеку не порушує прав та інтересів зазначених осіб.
Квартира АДРЕСА_2, належить на праві власності ОСОБА_2 - матері ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі договору купівлі-продажу квартири від 30 листопада
2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Колодій Л. М. за реєстровим № 5601, зареєстрованого у Комунальному підприємстві "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" 13 січня 2005 року, що підтверджується копією вказаного договору, а також копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно Комунального підприємства "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської області ради від 13 січня 2005 року № 6202762.
Згідно з копією довідки КП "Житлово-експлуатаційне підприємство № 22", наданою нотаріусу при укладенні оспорюваного договору іпотеки, ОСОБА_2, 1967 року народження, дійсно на час укладення договору іпотеки від 12 лютого 2008 року, зареєстрована на АДРЕСА_1, складом сім`ї з одного чоловіка, інших осіб у вказаній квартирі не зареєстровано.
Згідно з копією паспорта ОСОБА_1 серії НОМЕР_1, виданого Ленінським РВ у м. Дніпропетровську ГУ ДМС України в Дніпропетровській області 04 січня 2013 року, позивач зареєструвала місце проживання на АДРЕСА_1, з 07 лютого 2009 року.
На момент укладення договору іпотеки донька ОСОБА_2 - ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1, була малолітньою.
ОСОБА_2 при укладенні оспорюваного договору іпотеки від 12 лютого 2008 року надано нотаріусу довідку від 05 січня 2008 року № 449 про склад сім`ї, в якій відсутні відомості про будь-яких інших осіб, окрім ОСОБА_2, проживаючих у квартирі АДРЕСА_2 .
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).
Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону.
Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти правочини щодо її майнових прав, у тому числі й відмовлятися від майнових прав дитини (пункт 3 частини другої статті 177 СК України).
Згідно з положеннями частин четвертої та п`ятої статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.
За таких обставин вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред`явлений позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.
Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно зі статтею 9 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України (435-15)
, як і спеціальний Закон України "Про іпотеку" (898-15)
, не містять норм, які б зменшували або обмежували право членів сім`ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.
Частиною першою статті 405 ЦК України визначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За таких обставин суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки ОСОБА_1 як на час укладення її матір`ю - ОСОБА_2 договору іпотеки, так і до цього часу не мала і не має права власності на квартиру АДРЕСА_2, тобто його укладення не призвело до зменшення чи обмеження існуючого права на користування вказаним житлом позивача.
Наведені у касаційній скарзі доводипро те, що поза увагою судів залишилися докази, які підтверджують факт проживання ОСОБА_1 у квартирі на момент укладення договору іпотеки, є необґрунтованими, оскільки позивач зареєструвала місце проживання на АДРЕСА_1, 07 лютого 2009 року, тобто після укладення договору іпотеки.
Доводи касаційної скарги про те, що на час укладення спірного договору,
ОСОБА_2 була власником квартири, а отже, ОСОБА_1, як член сім`ї має право користуватися цим жилим приміщенням, не заслуговують на увагу, оскільки набуття права користування цим житлом як члена сім`ї власника, відповідно до статті 405 ЦК України, статті 18 Закону України "Про охорону дитинства", зберігається протягом часу перебування квартири в іпотеці.
Доводи касаційної скарги про те, що у разі вчинення правочину щодо нерухомого майна на яке мають право користування діти необхідна попередня згода органу опіки та піклування, є безпідставними, оскільки відсутність дозволу органу опіки та піклування на укладення договору іпотеки само по собі за відсутності порушеного права не є підставою для визнання такого договору недійсним.
Розглядаючи зазначений позов, суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічнодослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, у результаті чого ухвалили законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 жовтня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак
І. Ю. Гулейков
Г. І. Усик