Постанова
Іменем України
28 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 320/10637/14-ц
провадження № 61-670св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
представники позивача: Колодій Юлія Анатоліївна, ОСОБА_1, Литвиненко Олена Леонідівна,
відповідач-1 - ОСОБА_2,
представник відповідача-1 - ОСОБА_3,
відповідач-2 - ОСОБА_4, яка діє також в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_5,
представник відповідача-2 - ОСОБА_6,
відповідач-3 - ОСОБА_7, який діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_5,
третя особа - орган опіки та піклування виконавчий комітет Мелітопольської міської ради,
представник третьої особи - Панасенко Наталія Олександрівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області у складі судді Редько О. В. від 17 травня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду у складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Полякова О. З. від 20 листопада 2018 року,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", яке змінило найменування на акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4, яка діє також в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_5, ОСОБА_7, який діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_5, третя особа - орган опіки та піклування виконавчий комітет Мелітопольської міської ради, про виселення.
Позовна заява мотивована тим, що 07 березня 2008 року АТ КБ "ПриватБанк" було надано ОСОБА_2 кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 35 000 дол. США строком до 06 березня 2013 року, а остання зобов`язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом в строк та в порядку, встановленому кредитним договором. 04 липня 2008 року на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між банком та відповідачами був укладений договір іпотеки, відповідно до умов якого останні передали в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 . У зв`язку із неналежним виконанням ОСОБА_2 умов кредитного договору виникла заборгованість. Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 05 березня 2012 року позов АТ КБ "ПриватБанк" було задоволено частково та звернено стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки банком. В частині виселення відповідачів відмовлено. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку житлове приміщення всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя добровільно звільнити його протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Таку вимогу відповідачі отримали 20 серпня 2014 року у передбачений тридцятиденний строк, але житлове приміщення не звільнили.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просив виселити відповідачів з квартири АДРЕСА_1 .
Указану справу суди розглядали неодноразово.
Короткий зміст останнього рішення суду першої інстанції
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 17 травня 2018 року у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.
Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки відповідачі набули у власність спірну квартиру не за рахунок кредитних коштів, а позивач не вказав у позовній заяві іншого постійного жилого приміщення, яке відповідно до вимог статті 109 ЖК Української РСР має бути надане відповідачам одночасно з їх виселенням, то правові підстави для задоволення позову відсутні.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційний суд від 20 листопада 2018 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення, рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 17 травня 2018 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції про безпідставність позову відповідають вимогам закону, оскільки відповідачі не можуть бути виселені з житлового приміщення, яке є предметом іпотеки та було придбане не за рахунок кредитних коштів, без надання іншого житлового приміщення; обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не з`ясували всіх фактичних обставин справи; не врахували, що відповідачі мають інше житло, до якого можуть переселитися у випадку виселення зі спірної квартири, що підтверджується інформаційною довідкою від 13 лютого 2017 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Батьки малолітньої ОСОБА_5 можуть забезпечити її іншим житлом, оскільки на праві власності та в користуванні батька ОСОБА_7 та матері ОСОБА_4 є інші житлові приміщення. Крім того, згідно відповіді заступника голови Мелітопольської міської ради з питань діяльності виконавчих органів ради від 12 січня 2017 року № 19/02-29-7 в м. Мелітополі відсутній житловий фонд для тимчасового проживання громадян, але наявні 5 гуртожитків комунальної форми власності, які у разі необхідності можуть бути надані відповідачам.
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
До Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_8 на касаційну скаргу, у якому відповідач зазначила, що ні вона, ні батько малолітньої дитини, окрім іпотечної квартири не мають у праві власності будь-якого іншого житла. Дані, які зазначені в інформаційній довідці від 13 лютого 2017 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на яку посилається банк, не відповідають дійсним обставинам та не стосуються безпосередньо відповідачів. Наявні у м. Мелітополі гуртожитки не є жилим приміщенням, призначеним для постійного проживання. Посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги та законність і обґрунтованість ухвалених у справі судових рішень судів попередніх інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 21 січня 2019 року поновлено АТ КБ "ПриватБанк" строк на касаційне оскарження рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 17 травня 2018 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 20 листопада 2018 року; відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 320/10637/14-ц з Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що 07 березня 2008 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 було укладено кредитну угоду № 2008-004, згідно умов якої останній надано кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 35 000 дол. США строком до 06 березня 2013 року, а ОСОБА_2 зобов`язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом в строк та в порядку, встановленому кредитним договором.
04 липня 2008 року з метою забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, який на час розгляду справи помер, було укладено договір іпотеки, згідно умов якого в іпотеку банку передано квартиру АДРЕСА_1, яка відповідно до пункту 7 договору належить на праві власності іпотекодавцям, що підтверджується дублікатом свідоцтва про право власності від 05 травня 1993 року та витягом за номером 19232081 від 18 червня 2018 року з реєстру прав власності на нерухоме майно.
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду від 05 березня 2012 року у справі № 2п-25/2012 у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 2008-004 від 07 березня 2008 року звернено стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки АТ КБ "ПриватБанк" з укладенням від власного імені будь-якій особі - покупцю, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно, отримувати матеріали технічної документації, технічного паспорту, отримувати витяги з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, та інших прав, необхідних для здійснення продажу. Також рішенням суду було відмовлено у виселенні відповідачів із квартири АДРЕСА_1, оскільки порушено процедуру добровільного звільнення житлового приміщення.
У квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_11 та ОСОБА_10
12 серпня 2014 року АТ КБ "ПриватБанк" на адресу відповідачів направило листа з проханням в тридцятиденний строк з дня отримання вимоги добровільно звільнити квартиру АДРЕСА_1 . Однак отримавши вказаний лист, відповідачі спірну квартиру не звільнили, що стало підставою для звернення банку до суду з указаним позовом.
2.Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12)
, Цивільного процесуального кодексу України (1618-15)
, Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15)
щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12)
, Цивільного процесуального кодексу України (1618-15)
, Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15)
щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги АТ КБ "ПриватБанк" на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 17 травня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 листопада 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України (1618-15)
в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Частиною першою статті 40 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Згідно з частиною четвертою статті 9, частинами першою, четвертою статті 156 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.
Частина третя статті 109 ЖК Української РСР регулює порядок виселення громадян.
Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.
Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України "Про іпотеку" підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК Української РСР.
Тлумачення частини другої статті 109 ЖК Української РСР з урахуванням змісту статті 379, глави 26 ЦК України (435-15)
свідчить, що виселення без надання іншого житлового приміщення відбувається у тому разі, якщо саме це житлове приміщення було придбане за кредитні кошти. У разі якщо за кредитні кошти було набуто інший об`єкт цивільних прав (частку в праві спільної часткової власності), а не житлове приміщення, що передано в іпотеку, то виселення без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення не допускається.
Отже, особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення) - предмета іпотеки у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Відсутність постійного житлового приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.
Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) та Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 295/4514/16-ц (провадження № 61-29115сво18).
Установлено, що квартира АДРЕСА_1, яке є предметом іпотеки за договором іпотеки від 04 липня 2008 року, на праві власності належить іпотекодавцям ОСОБА_2, ОСОБА_11, ОСОБА_10, що підтверджується дублікатом свідоцтва про право власності від 05 травня 1993 року та витягом за номером 19232081 від 18 червня 2018 року з реєстру прав власності на нерухоме майно.Тобто, придбана не за рахунок кредитних коштів.
За таких обставин та з підстав, передбачених вказаними вище нормами матеріального права, правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, про відмову у задоволенні позову, оскільки виселення відповідачів із іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту та забезпеченого іпотекою цього житла, не можливе без надання іншого постійного жилого приміщення, яке відповідно до вимог статті 109 ЖК Української РСР має бути надане особам одночасно з їхнім виселенням.
Посилання позивача на те, що у відповідачів наявне інше житло та останні можуть бути виселені також у будь-який із п`яти гуртожитків, що знаходиться у м. Мелітополі, є неспроможними, оскільки саме позивач повинен довести наявність умов, за яких закон передбачає можливість виселення осіб із іпотечного майна, зазначивши житло, в яке відповідачі можуть бути переселенні, а не факт наявність у них іншого житла.
Європейський суд з прав людини вказує, що "втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла" (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, 41, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року). "Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві" (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, 42, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
Втручання у право на повагу до житла відповідачів буде відповідати Конвенції не лише тоді, коли таке втручання здійснюється згідно із законом, але й якщо для такого втручання існують легітимні цілі, вичерпний перелік яких наведений у пункті другому статті 8 Конвенції. Обґрунтування пропорційності виселення Європейський суд з прав людини вважає обов`язковою умовою належного застосування статті 8 Конвенції (див. mutatis mutandis "Dakus v. Ukraine", № 19957/07, 50-51, ЄСПЛ від 14 грудня 2017 року).
Отже, право на житло є конституційним правом людини, яке гарантується Основним Законом України, Конвенцією, а тому позбавлення цього права, в тому числі шляхом виселення, можливо лише на підставі закону, мати легітимну мету та відповідати принципу пропорційності втручання.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушені норми матеріального та процесуального права, тому Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій залишенню без змін.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін, а скаргу без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" залишити без задоволення.
Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 17 травня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 листопада 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Є. Червинська
С. Ю. Бурлаков
В. М. Коротун