розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, третя особа приватний нотаріус Коростишівського районного нотаріального округу Житомирської області Мошковська Зоя Іванівна за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 березня 2019 року у складі судді Савицького О. А. та постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року у складі колегії суддів: Яворського М .А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом посилаючись на те, що після відкриття спадкової справи щодо майна померлого батька ОСОБА_3, позивачу стало відомо про наявність заповіту від 29 жовтня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Коростишівського районного нотаріального округу Житомирської області Мошковською З. І. (зареєстровано в реєстрі за №2670), відповідно до якого ОСОБА_3 заповів ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1, та гаражний бокс під номером АДРЕСА_2 .

Позивач вказував, що під час посвідчення вказаного заповіту не було дотримано встановленого чинним законодавством порядку посвідчення заповітів, а саме: посвідчення нотаріусом заповіту здійснювалося у присутності свідка - спадкоємця за заповітом ОСОБА_2, що прямо заборонено ч.4 ст. 1253 ЦК України та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року за № 296/5 (z0282-12) .

Посилаючись на те, що факт порушення порядку посвідчення заповіту підтверджується записами померлого спадкодавця ОСОБА_3 в особистому щоденнику, позивач просив визнати заповіт нікчемним на підставі ст. 1257 ЦК України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 березня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що будь-яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували ту обставину, що відповідач була присутня під час вчинення нотаріусом нотаріальної дії щодо посвідчення заповіту, матеріали справи не містять. При цьому, витяги з щоденника спадкоємця, які, на думку позивача, підтверджують зворотнє, судом оцінюються критично, адже, в розумінні положень 76, 77 ЦПК України (1618-15) , вони не є тими належними та допустимими доказами, які містять інформацію щодо предмета доказування. До того ж, з наданих ксерокопій сторінок щоденника неможливо достовірно встановити їх автора, а також те, що 29 жовтня 2015 року дійсно відбулися ті обставини, про які в них йдеться.

Постановою Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 березня 2019 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що висновки суду є правильними, ґрунтуються на повно встановлених обставинах справи і нормах матеріального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

02 серпня 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Духовна О. В.,подала касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами помилково встановлено факт відсутності ОСОБА_2 29 жовтня 2015 року при посвідченні заповіту ОСОБА_3, оскільки на підтвердження такого факту було надано до суду копію особистого щоденника ОСОБА_3, згідно із записами якого вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 разом зайшли до кабінету приватного нотаріуса і остання була присутня при посвідченні заповіту на її користь. Разом з тим, відповідачем по справі не було надано жодного доказу на спростування вказаної інформації. Встановлення судами попередніх інстанцій факту відсутності ОСОБА_2 при посвідченні заповіту здійснено всупереч наявним у матеріалах справи доказам. Покази свідків щодо відсутності ОСОБА_2 в кабінеті нотаріуса під час посвідчення заповіту не є належними та допустими доказами, оскільки ні ОСОБА_4, ні ОСОБА_2 не надали категоричної відповіді щодо відсутності ОСОБА_2 при посвідченні заповіту.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У вересні 2019 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу у якому просила залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року без змін, оскільки судові рішення прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зазначала, що заповідальне розпорядження ОСОБА_3 повністю відповідає волі заповідача і вчинено відповідно до норм чинного законодавства. Особистий щоденник ОСОБА_3 не можна вважати належним та допустимим доказом, оскільки оригінал вказаного щоденнику не було надано суду, його копію не було належним чином завірено, а тому встановити, що вказаний запис було здійснено саме ОСОБА_3 неможливо. Заповідач скористався своїм, визначеним статтею 1244 ЦК України і здійснив його особисто, без сторонньої участі та впливу. Із зазначеного у щоденнику випливає, що напередодні ОСОБА_3 самостійно був на прийомі у нотаріуса, тобто його намір не був упередженим, а виваженим, заздалегідь обдуманим.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3, про що свідчить копія свідоцтва про смерть від 22 квітня 2016 року (а.с.8).

Згідно з заповітом від 29 жовтня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Коростишівського районного нотаріального округу Житомирської області Мошковською З. І. (зареєстровано в реєстрі за №2670), ОСОБА_3 на випадок його смерті заповів ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1, та гаражний бокс під номером АДРЕСА_2 (а.с.10).

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 16 серпня 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Шевченківського районного суду міста Києва.

28 серпня 2019 року справа № 761/19304/17 надійшла до Верховного Суду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України (1618-15) наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до вимог статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтею 1247 ЦК України, згідно якої загальними вимогами до форми заповіту є складання заповіту в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт повинен бути особисто підписаний заповідачем.

Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині 3 статті 203 ЦК України.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України (435-15) щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Із змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Форма заповіту передбачає обов`язковість його посвідчення нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251- 1252 ЦК України (частина третя статті 1247 ЦК України).

Питання щодо дотримання приватним нотаріусом Коростишівського районного нотаріального округу Житомирської області Мошковською З. І. вимог пункту 1.11 Глави 3 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (z0282-12) , при складанні та посвідчення заповіту ОСОБА_3 29 жовтня 2015 року перевірено судом першої інстанції.

Із матеріалів справи вбачається, що заповідач - ОСОБА_3, сам прочитав вказаний заповіт та здійсним на ньому запис " Цей заповіт прочитаний мною особисто в голос, відповідає моїм дійсним намірам та особисто мною підписано".

Узагальнюючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав вважати складений ОСОБА_3 заповіт нікчемним, оскільки позивач не надав суду жодного належного та допустимого доказу порушення вимог чинного законодавства при його складанні чи посвідченні.

При цьому, у цій справі позивач у якості підстав визнання заповіту нікчемним посилається виключно на недотримання форми і порядку під час його посвідчення, зокрема, спадкоємець за заповітом - ОСОБА_2 була присутня саме під час складання та посвідчення заповіту.

Вказані доводи позивача спростовуються допитаними в якості свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_4 під присягою, будучи попереджені про кримінальну відповідальність, які категорично заперечили присутність ОСОБА_2 під час посвідчення заповіту нотаріусом Мошковською З. І. 29 жовтня 2015 року в кабінеті нотаріуса разом зі спадкодавцем ОСОБА_3 .

Обставини та докази, на які посилається позивач на як підтвердження своїх доводів про нікчемність заповіту, у повній мірі перевірені судами попередніх інстанцій.

Крім цього, за пунктом 23 рішення Європейської комісії з прав людини від 18 липня 2006 року "Проніна проти України" (№ 2) (Заява №63566/00): Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої та апеляційної інстанцій.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення апеляційної інстанцій без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Духовної О. В. про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

02 серпня 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Духовна О. В., подала касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій просила здійснити розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи .

Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складання доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Розгляд цієї справи в касаційному порядку проведений Верховним Судом за правилами статті 401 ЦПК України в порядку письмового провадження, в якому учасники справи не повідомляються про такий розгляд.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Духовної Оксани Василівни про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, третя особа приватний нотаріус Коростишівського районного нотаріального округу Житомирської області Мошковська Зоя Іванівна за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року.

Судді:	І. В. Литвиненко

	В. С. Висоцька

	І. М. Фаловська