Постанова

Іменем України

27 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 570/2525/15-ц

провадження № 61-38253св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, Клеванська селищна рада Рівненського району Рівненської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 16 червня 2017 року у складі судді Остапчук Л. В. та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 17 травня 2018 року у складі колегії суддів: Шимківа С. С., Григоренка М. П., Хилевича С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області про часткове скасування рішення селищної ради та свідоцтва про право на спадщину, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що згідно рішення виконавчого комітету Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області від 15 липня 1976 року № 70 їй відведено земельну ділянку для будівництва жилого будинку площею 700 кв. м, що розташована по АДРЕСА_1 та 27 липня 1976 року укладено з селищною радою договір про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку на праві приватної власності з кількістю кімнат від однієї до п`яти включно. Пізніше, а саме 12 грудня 1997 року рішенням Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області № 271 земельну ділянку площею 0,07 га, що розташована по АДРЕСА_1 їй передано у приватну власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Однак при внесенні відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру виявилося, що з її земельною ділянкою перетинається на 39,293 % інша земельна ділянка (її частина), яка належить відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 03 грудня 2012 року після смерті ОСОБА_4

ОСОБА_4 вказана земельна ділянка площею 0,112 га була виділена на підставі рішення Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області від 20 грудня 1996 року № 135.

Посилаючись на те, що вказаним рішенням селищної ради порушено її права та законні інтереси, оскільки на його підставі частину її земельної ділянки площею 0,0277 га із загальної площі 0,07 га безпідставно передано ОСОБА_4, при цьому її право користування вказаною частиною земельної ділянки не припинялося, земля у встановленому законом порядку до земель запасу селищної ради не вилучалася, ОСОБА_1 просила скасувати рішення Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області № 135 від 20 грудня 1996 року в частині передачі ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,0277 га для будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель на території смт Клевань Рівненського району Рівненської області; скасувати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видані 03 грудня 2012 року приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Деренько Р. І. за реєстровим № 2138 та № 2140 в частині оформлення за ОСОБА_2, ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку площею 0,0277 га для будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель на території смт Клевань Рівненського району Рівненської області; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,112 га на території смт Клевань Рівненського району Рівненської області, переоформлений на ОСОБА_2 та ОСОБА_3, скасувати його державну реєстрацію.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 16 червня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі належним чином оформили свої права приватної власності на земельні ділянки у встановленому законом порядку, а позивачем не доведено порушення її земельних прав, а також незаконності рішення Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області від 20 грудня 1996 року № 135 в частині передачі ОСОБА_4 земельної ділянки.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 17 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 16 червня 2017 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У червні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не надано належної оцінки наданим стороною позивача доказам на підтвердження того, що позивач у встановленому законом порядку набула право користування земельною ділянкою саме площею 0,07 га, частину якої було незаконно передано у власність ОСОБА_4, чим порушені права і законні інтереси позивача, а також вимоги чинного на той час земельного законодавства, яким передбачалося, що надання земельної ділянки, яка є в користуванні, іншому землекористувачеві провадиться тільки після вилучення даної земельної ділянки, чого зроблено не було. Також поза увагою судів залишилося те, що відповідно до вимог частини другої статті 102 ЗК України 1970 року мінімальний розмір земельної ділянки для індивідуального жилого будівництва громадян, що надаються виконавчими комітетами селищних рад не може бути меншим 0,07 га з урахуванням місцевих умов. Судами першої та апеляційної інстанцій не досліджено, а відповідачами не обґрунтовано того, на підставі якого нормативного документу у погосподарській книзі Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області здійснено виправлення з 0,07 га на 0,04 га навпроти АДРЕСА_2 ОСОБА_1, не вказано ким зроблено таке виправлення та хто відповідальний за це. Крім того, судами не враховано покази свідків позивача, які підтверджують, що батько позивача мав у користуванні цілу земельну ділянку, яку він передав своїй доньці. За обставин, що поділу земельної ділянки позивача на дві окремі не відбувалося. Вона не відмовлялася від частини земельної ділянки, органом місцевого самоврядування не припинялося її право користування частиною земельної ділянки та така земельна ділянка у встановленому законом порядку не вилучалася, були відсутні підстави передавати земельну ділянку загальною площею 0,11 га ОСОБА_4 до якої увійшла частина земельної ділянки позивача, без її на те згоди, без її відома та без дотримання порядку вилучення земельної ділянки. Суди в оскаржуваних рішення виклали доводи та докази відповідачів, на користь яких ухвалено рішення, без з`ясування обставин, що мають значення для справи, унаслідок чого неправомірно дійшли висновку, що позивачем не доведено порушення її прав на земельну ділянку.

Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У поданому 20 вересня 2019 року відзиві, ОСОБА_2 просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на те, що касаційна скарга позивача ґрунтується на спотворених і перекручених даних, з метою ввести суд в оману, видаючи бажане за дійсні фактичні обставини, зводиться до переоцінки доказів на користь позивача та спрямована на встановлення або прохання вважати доведеним тих чи інших обставин, чи вирішення питання про достовірність (недостовірність) доказів, наявних у матеріалах справи або перевагу одних доказів над іншими. Рішення судів першої та апеляційної інстанції є законними і обґрунтованими, які не можуть бути скасовані з одних лише формальних міркувань позивача, яка невмотивовано та безпідставно намагається встановити і збільшити межі земельної ділянки, правовстановлюючих документів на яку не має, натомість судами було досліджено оригінал по господарської книги Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області та взято до уваги пояснення представника ради про те, що згідно рішення від 24 червня 1999 року № 139 за ОСОБА_4 закріплено земельну ділянку для будівництва будинку площею 0,11 га, а за ОСОБА_1 - 0,04 га, що відповідає записам за №№ 16, 25 у погосподарській книзі.

ОСОБА_3 у поданому 20 вересня 2019 року відзиві просить залишити рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 16 червня 2017 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 17 травня 2018 року без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

Відзив мотивовано тим, що позивач свідомо і умисно вводить в оману суд стосовно фактичних обставин справи, оскільки відповідачі, так само, як її покійні дід з бабою не забирали навіть квадратного сантиметра земельної ділянки позивача. Навпаки, ОСОБА_1 видаючи себе за "потерпілу", як і раніше так і на даний час, спотворюючи факти хоче відібрати частину земельної ділянки, яка їй ніколи не належала. ОСОБА_3 та ОСОБА_2 законно успадкували на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом земельну ділянку площею 0,11 га, у межах встановлених в натурі (на місцевості), закріплених державним актом на право власності на земельну ділянку серії ІІ-РВ № 031760 та повторно погоджених актом прийому-передачі межових знаків від 12 вересня 2013 року, протоколом узгоджувальної комісії від 12 вересня 2013 року № 1 та рішенням Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області від 13 вересня 2013 року № 458. Натомість надані позивачем план забудови та технічна документація на будівництво стосувалися забудови будинку на земельній ділянці по АДРЕСА_1, тоді як не залучено доказів погодження плану забудови та технічної документації на земельній ділянці по АДРЕСА_1 . Позивач не маючи правовстановлюючих документів, що посвідчують її право власності чи право користування земельною ділянкою площею 0,07 га не може вимагати захисту прав, які не були порушені відповідачами. ОСОБА_1 мала отримати земельну ділянку для будівництва жилого будинку виключно за рахунок земельної ділянки свого батька - ОСОБА_5, а не земельною ділянкою, якою користувалася на законних підстава ОСОБА_4 .

Крім того, у вересні 2020 року надійшов відзив від Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області, у якому просить залишити рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 16 червня 2017 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 17 травня 2018 року без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення. При цьому зазначено, що ОСОБА_1 не було доведено, що вона є користувачем земельної ділянки, площею 0,07 га, а також, що на її частину земельної ділянки накладається земельна ділянка відповідачів, так само, як не доведено незаконність рішення Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області від 20 грудня 1996 року № 135 в частині передачі ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,11 га.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що рішенням виконавчого комітету Клеванської селищної ради депутатів трудящих Рівненського району Рівненської області від 15 липня 1976 року № 70 ОСОБА_1 відведено земельну ділянку площею 700 кв. м під будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Рішенням виконавчого комітету Клеванської селищної ради депутатів трудящих Рівненського району Рівненської області від 14 вересня 1976 року № 97 відмінено рішення селищної ради депутатів трудящих від 15 липня 1976 року № 70 "Про відведення земельної ділянки під будівництво житлового будинку гр. ОСОБА_1 ", у зв`язку з тим, що за нею на праві особистої власності рахується житловий будинок.

Рішенням виконавчого комітету Клеванської селищної ради депутатів трудящих Рівненського району Рівненської області від 29 жовтня 1976 року № 107, у зв`язку з тим, що станом на 30 вересня 1976 року ОСОБА_1 ліквідувала домоволодіння, відмінено виконавчого комітету Клеванської селищної ради депутатів трудящих Рівненського району Рівненської області від 14 вересня 1976 року № 97 та відведено ОСОБА_1 земельну ділянку під будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1, площею 700 кв. м, з яких 400 кв. м за рахунок лишків, яким користується ОСОБА_5 (батько позивача) та 300 кв. м за рахунок земельної ділянки ОСОБА_5 . Зобов`язано ОСОБА_1 до 30 листопада 1976 року в архітектурі Рівненського районного виконавчого комітету зробити відповідні зміни в технічній документації на право по даному рішенню.

Таким чином, згідно вказаного рішення виконавчого комітету ОСОБА_6 І . було відведено земельну ділянку за рахунок земель ОСОБА_5, а не земель ОСОБА_4 .

Рішенням Клеванської селищної ради народних депутатів Рівненського району Рівненської області від 20 грудня 1996 року № 135 "Про передачу земельних ділянок у приватну власність та постійне користування" передано у власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,11 га.

13 травня 1999 року за участі суміжних землекористувачів, представників Товариства з обмеженою відповідальністю Проектно-виробничого підприємства "Меридіан" та представників селищної ради складено протокол закріплення та погодження меж земельної ділянки на місцевості.

Рішенням Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області № 139 від 24 червня 1999 року закріплено за ОСОБА_4 фактичну в натурі обміряну земельну ділянку площею 0,11 га по АДРЕСА_1, а за ОСОБА_1 фактичну в натурі обміряну земельну ділянку площею 0,04 га по АДРЕСА_1 .

17 листопада 1999 року складено протокол узгоджувальної комісії, яким встановлено межі земельної ділянки по суміжності з землями ОСОБА_8

08 грудня 1999 року Клеванською селищною радою Рівненського району Рівненської області затверджено технічну документацію по складанню державного акта на право приватної власності на землю ОСОБА_4 та видано останній державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-РВ № 031760.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як спадкоємці за заповітом після смерті їх матері ОСОБА_4, успадкували земельну ділянку, площею 0,11 га (по 1/2 частині кожний), що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 03 грудня 2012 року серії ВТВ № 372712 .

Актом прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 12 вересня 2013 року погоджено межі земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1, загальною площею 0,11 га, яка належить ОСОБА_2, ОСОБА_3 .

Протоколом № 1 узгоджувальної комісії від 12 вересня 2013 року погоджено межу земельної ділянки ОСОБА_2, ОСОБА_3 на плані від В до Г по межі з земельною ділянкою ОСОБА_1 .

Рішенням Клеванської селищної ради від 13 вересня 2013 року № 458 "Про затвердження протоколів меж земельних ділянок" затверджено вищевказаний протокол № 1 комісії від 12 вересня 2013 року.

Рішенням № РВ-5600053512015 державного кадастрового реєстратора Управління Дерземагентства у Рівненському районі від 16 березня 2015 року "Про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру" відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 стосовно внесення відомостей до Державного земельного кадастру, з підстав невідповідності поданих документів, зазначених у пункті 110 Порядку ведення Державного земельного кадастру, а також невідповідності електронного документа установленим вимогам, а саме перетин меж земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати з земельною ділянкою кадастровий номер 5624655400:02:020:2100 - площа співпадає на 39,2938 %; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статей 13, 16 ЗК УРСР від 8 липня 1970 року земля в Українській РСР надається в користування, зокрема громадянам СРСР, яке здійснюється в порядку відведення, що провадиться на підставі рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної і сільської Рад народних депутатів в порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Згідно зі статтею 22 ЗК УРСР від 8 липня 1970 року приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею, забороняється.

Пункт 5 Постанови Верховної Ради УРСР від 18 грудня 1990 року "Про порядок введення в дію Земельного кодексу УРСР (2874а-07) " передбачав, що громадяни, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію цього Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

Право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (статті 22 і 23 ЗК України від 18 грудня 1990 року).

Згідно з пунктом 7 Перехідних положень ЗК України (2768-14) 2001 року громадяни, які одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини (пункт "г" частини першої статті 81 ЗК України).

За правилами частини першої статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Надавши оцінку зібраним доказам та встановивши, що відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 в порядку спадкування набули право власності на земельну ділянку, яка в установленому чинним на той час земельним законодавством була передана у власність їх матері ОСОБА_4, із погодженням її меж, які не змінювалися сторонами, а позивач не була користувачем земельної ділянки, виділеної ОСОБА_4 ОСОБА_1 не доведено, що на частину її земельної ділянки накладається земельна ділянка відповідачів, як і не доведено незаконність рішення Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області від 20 грудня 1996 року № 135 в частині передачі ОСОБА_4 земельної ділянки, площею 0,11 га, суди дійшли правильного висновку, що оскаржуваними рішенням селищної ради, свідоцтвом про право на спадщину за заповітом та державним актом на право на власності на земельну ділянку права позивача не порушено, і обґрунтовано відмовили в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 зводяться до незгоди з висновками суду першої та апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Ухвалені у справі судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 16 червня 2017 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 17 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.