розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариство Комерційного банку "ПриватБанк" на постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 березня 2019 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Свистунової О. В.,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") про стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу.

Позовна заява мотивована тим, що 21 червня 2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк" укладений договір банківського депозитного вкладу

№ SAMDN25000717496581 (вклад "Стандарт" із щомісячною виплатою відсотків). Договір укладений у м. Євпаторія Автономної Республіки Крим. За закінченням терміну вкладу, а саме 21 червня 2013 року договір автоматично продовжено

до 21 червня 2015 року. Відсоткова ставка за вкладом складала 7 % річних. На момент підписання договору сума вкладу складала 26 000,00 євро; 17 вересня

2013 року розмір вкладу збільшений на 18 128,14 євро. Відповідно до довідки

від 17 червня 2014 року № 7853968 сума вкладу на депозитному рахунку складає

18 червня 2015 року представник позивача звернувся до Голови правління ПАТ КБ "ПриватБанк" із повідомленням про відмову пролонгації договору депозитного вкладу і заявлено вимогу повернути суму депозитного вкладу та відсотків. Проте відповідачем не виплачені позивачу відповідні грошові кошти.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив стягнути на свою користь із відповідача загальну суму депозиту - 26 000,00 євро та 18 128,14 євро; 7 % річних за перебування коштів на депозитному рахунку у розмірі 7 280,00 євро та 2 231,57 євро; 3 % річних у розмірі 19 609,89 грн та 12 002,16 грн; пеню за період із 22 червня

2015 року до 19 лютого 2016 року у розмірі 322 996,28 грн та 197 517,96 грн; витрати від інфляції суми депозиту, включаючи 7 % річних за період із 22 червня 2015 року до 19 лютого 2016 року у розмірі 26 043,84 грн та 15 662,84 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2016 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження наявності грошових коштів (станом на день звернення до суду та ухвалення цього рішення) на відповідному банківському рахунку, відкритому на ім`я позивача в АТ КБ "ПриватБанк" на виконання умов договору банківського вкладу.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Жовтневого районного суду

м. Дніпропетровська від 28 березня 2016 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 26 вересня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_2, задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2016 року скасовано і передано справу на новий розгляд до апеляційного суду.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Жовтневого районного суду

м. Дніпропетровська від 28 березня 2016 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 згідно з договором банківського депозитного вкладу "Стандарт" від 21 червня 2011 року

- суму депозиту у розмірі 26 000,00 євро, що в еквіваленті складає 762 580,00 грн;

- 7 % річних за перебування коштів на депозитному рахунку за період із 21 червня 2011 року до 22 червня 2015 року у розмірі 7 280,00 євро, що в еквіваленті складає 213 522,40 грн;

- 3 % річних за період із 22 червня 2015 року до 19 лютого 2016 року у розмірі

- пеню з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ за період із 22 червня

2015 року до 19 лютого 2016 року у розмірі 322 996,28 грн;

- витрати від інфляції суми депозиту, включаючи суму 7 % річних за період із

22 червня 2015 року до 19 лютого 2016 року у розмірі 26 043,84 грн.

Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на корить ОСОБА_1 згідно з договором банківського депозитного вкладу "Стандарт" від 21 червня 2011 року

- суму депозиту у розмірі 18 128,14 євро, що в еквіваленті складає 531 698,34 грн;

- 7 % річних перебування коштів на депозитному рахунку за період із 17 вересня

2013 року до 22 червня 2015 року у розмірі 2 231,57 євро, що в еквіваленті складає

- 3 % річних за період із 22 червня 2015 року до 19 лютого 2016 року у розмірі

- пеню з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ за період із 22 червня

2015 року до 19 лютого 2016 року у розмірі 197 517,96 грн;

- індекс інфляції суми депозиту, включаючи суму 7 % річних за період із 22 червня 2015 року до 19 лютого 2016 року у розмірі 15 662,84 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що ліквідація банком свого відділення чи філії не є підставою для припинення договірних відносин між ним і його вкладниками, та не є підставою для звільнення його від відповідальності за невиконання взятих на себе зобов`язань.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У квітні 2019 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 березня 2019 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням апеляційним судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що наявність у позивача договору та квитанцій на підтвердження факту зарахування коштів на банківські рахунки доводить лише факт укладення між сторонами договору банківського вкладу та факт внесення коштів на рахунки, проте не є належним доказом невиконання банком умов договорів щодо повернення коштів за вкладами після закінчення строку їх дії. Крім того, апеляційний суд не звернув уваги, що надана позивачем довідка видана після відкликання НБУ банківської ліцензії у відокремлених підрозділів відповідача, що розташовані на території Автономної Республіки Крим, отже, й припинення діяльності цих підрозділів банків, тому така довідка є неналежним та допустимим доказом у розумінні

статей 77, 78 ЦПК України, оскільки отримана із порушенням порядку, встановленого законом та не містить інформацію про предмет доказування. До того ж, стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ з АТ КБ "ПриватБанк" не передбачено ані договором, ані законом, а отже, вказане свідчить про незаконність та необґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції. Також апеляційним судом залишено поза увагою те, що предметом зобов`язання є грошові кошти, визначені в євро, і втрати від знецінення національної валюти відновлені шляхом застосування еквіваленту іноземної валюти за курсом, встановленим НБУ на час вирішення справи про стягнення боргу, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат внаслідок несвоєчасного повернення депозиту.

Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк".

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

21 червня 2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк" укладений договір банківського депозитного вкладу № SAMDN25000717496581 (вклад "Стандарт" із щомісячною виплатою відсотків). Договір укладений у м. Євпаторія, Автономна Республіка Крим.

21 червня 2013 року, тобто за закінченням строку вкладу, договір автоматично продовжений до 21 червня 2015 року.

Відсоткова ставка за вкладом складала 7 % річних. На момент підписання договору сума вкладу складала 26 000,00 євро, проте 17 вересня 2013 року розмір вкладу збільшений на 18 128,14 євро.

Відповідно до довідки ПАТ КБ "ПриватБанк" від 17 червня 2014 року № 7853968 сума вкладу на депозитному рахунку складає 46 107,88 євро.

18 червня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ "ПриватБанк" із заявою про відмову пролонгувати договір депозитного вкладу і повернення суми депозитного вкладу та відсотків.

25 червня 2015 рок листом ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовило у задоволенні заяви ОСОБА_1 із посиланням на політичні події в країні, у зв`язку з якими виникли складнощі з обслуговуванням депозитів і рахунків, відкритих у Кримських відділеннях ПАТ КБ "ПриватБанк".

Згідно з пунктом 5 Постанови Національного банку України № 260, банки у тому числі ПАТ КБ "ПриватБанк" зобов`язані припинити діяльність відокремлених підрозділів банків, розташованих на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, та протягом місця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, про що повідомити Національний банк України.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження наявності грошових коштів (станом на день звернення до суду та ухвалення цього рішення) на відповідному банківському рахунку, відкритому на ім`я позивача у ПАТ КБ "ПриватБанк" на виконання умов договору банківського вкладу.

Задовольняючи позов суд апеляційної інстанції виходив із того, що вимоги є доведеними та обґрунтованими, оскільки ліквідація банком свого відділення чи філії не є підставою для припинення договірних відносин між ним і його вкладниками, та не є підставою для звільнення його від відповідальності за невиконання взятих на себе зобов`язань.

Верховний Суд не погоджується у повній мірі з висновками суду першої інстанції та висновками суду апеляційної інстанції в частині визначення розміру заборгованості, яка підлягає стягненню з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

З огляду на визначення договору банківського вкладу, що закріплене в ЦК України та інших нормативно-правових актах, банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III "Про банки і банківську діяльність").

Згідно з частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Згідно з статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За змістом частини першої статті 548 ЦК України виконання зобов`язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до пункту 5 постанови Правління Національного банку України

від 06 травня 2014 року № 260 "Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя" заборонено банкам України відкривати відокремлені підрозділи на території АР Крим і міста Севастополя. Банкам, у перелік яких входить і ПАТ КБ "ПриватБанк", зобов`язано припинити діяльність відокремлених підрозділів, що розташовані на території АР Крим і міста Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, про що повідомити Національний банк України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши факт укладення між сторонами договорів банківських вкладів і внесення позивачем грошових коштів у заявленому розмірі, що підтверджено належними та допустимими доказами, при цьому відсутність доказів повернення банком грошових коштів за договорами банківських вкладів на вимогу позивача, апеляційний суд дійшов правильного висновку про стягнення суми депозитів, відсотків за депозитами та 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач не довів неповернення банком коштів, є безпідставними, оскільки за принципом змагальності, відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України доводити обставини повинна та сторона, яка про них стверджує (посилається на них), тобто доводити виконання умов договору (у цій справі повернення коштів) повинен банк, а не позивач, який спросить стягнути неповернуті кошти.

Разом з тим апеляційний суд, ухвалюючи рішення про стягнення інфляційних втрат, не звернув уваги, що на депозитних рахунках перебувала іноземна валюта (євро), а тому вимоги про стягнення інфляційних втрат не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 1 Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.

Таким чином, у цій справі суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 625 ЦК України та безпідставно стягнув з відповідача втрати від інфляції на суми депозитів та відсотків за період із 22 червня 2015 року до 19 лютого 2016 року у розмірі 26 043,84 грн та 15 662,84 грн.

Крім того, суд апеляційної інстанції безпідставно стягнув з відповідача на користь позивача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період із 22 червня

2015 року до 19 лютого 2016 року у розмірі 322 996,28 грн та у розмірі 197 517,96 грн, оскільки умовами укладеного між сторонами договору сплата пені у разі прострочення виконання зобов`язань за цим договором не передбачена для жодної із сторін.

Посилання позивача на положення Закону України N 543/96-ВР від 22 листопада 1996 року "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" (543/96-ВР) (далі - Закон) як на правову підставу для стягнення пені є помилковим, оскільки за змістом преамбули, цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Отже, апеляційним судом у частині вирішення вимог про стягнення інфляційних втрат та пені неправильно застосовано норми матеріального права, що є підставою для скасування рішення апеляційного суду в цій частині. Разом з тим у цій частині не може бути залишено в силі рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у стягненні на користь позивача будь-яких сум, оскільки відмова суду першої інстанції у задоволенні позову обґрунтовувалась недоведеністю наявності коштів на рахунках позивача на час звернення до суду з цим позовом.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування рішення суду першої та апеляційної інстанцій у частині вирішення вимог про стягнення з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 інфляційних втрат та пені, з ухваленням нового рішення у цій частині про відмову у задоволенні позову.

У частині стягнення суми депозитів, відсотків та 3 % річних, рішення апеляційного суду відповідає вимогам закону, а тому відсутні підстави для його скасування.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга підлягає частковому задоволенню,то в порядку частини першої статті 141, підпунктів "б", "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України з

ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 3159,49 грн, а з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання позову у сумі 4 510,25 грн, за подання апеляційної скарги - 4 961,28 грн, за подання касаційної скарги -

Щодо клопотання Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" про зупинення виконання судового рішення

У лютому 2020 року до Верховного Суду надійшло клопотання АТ КБ "ПриватБанк", у якому заявник просить зупинити виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 13 березня 2019 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Частиною першою статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

З огляду на те, що Верховний Суд ухвалює судове рішення у цій справі, то відсутні підстави для задоволення клопотання АТ КБ "ПриватБанк" про зупинення виконання судового рішення до закінчення касаційного провадження.

Керуючись статтями 141, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити Акціонерному товариству Комерційному банку "ПриватБанк" у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 13 березня 2019 року.

Касаційну скаргу Акціонерного товариство Комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2016 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 березня 2019 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" про стягнення інфляційних втрат на загальну суму 41 706,68 грн та пені на загальну суму 520 514,24 грн скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.