розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 липня 2018 року у складі судді Цуранова А. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 20 березня 2019 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Волошиної В. М., Панченка М. М.,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У липні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант" (далі - ТОВ "Колекторська компанія "Гарант") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Позовна заява мотивована тим, що 17 серпня 2007 року між Акціонерним банком "Банк Регіонального розвитку" (далі - АБ "Банк Регіонального розвитку") та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 11/03-38, відповідно до якого банк надав позичальнику кошти у розмірі 37 000,00 доларів США.

На забезпечення належного виконання зобов`язання за кредитним договором

від 17 серпня 2007 року, між АБ "Банк Регіонального розвитку" та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір від 30 вересня 2015 року, відповідно до умов якого останній передав банку в іпотеку трикімнатну квартиру

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 листопада 2012 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АБ "Банк Регіонального розвитку" заборгованість за кредитним договором у сумі

30 вересня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" (далі - ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М"), яке діяло як управитель активами АБ "Банк Регіонального розвитку", та ТОВ "Колекторська компанія "Гарант" укладений договір № 012, згідно з яким управитель передав права кредитору шляхом відступлення права вимоги, а новий кредитор прийняв всі права і став новим кредитором за кредитним договором.

07 липня 2016 року між ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" та ТОВ "Колекторська компанія "Гарант" укладений договір відступлення прав за іпотечним договором.

Уточнивши позовні вимоги, ТОВ "Колекторська компанія "Гарант" остаточно просило у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 17 серпня 2007 року № 11/03-38, що станом на 20 листопада 2013 року становить 351 695,72 грн, звернути стягнення на трикімнатну квартиру

АДРЕСА_1, житловою площею 38,50 кв. м, загальною - 64,80 кв. м, що належить ОСОБА_1, шляхом проведення прилюдних торгів із реалізації предмета іпотеки у межах процедури виконавчого провадження, за ціною визначеною суб`єктом оціночної діяльності у розмірі 395 600,00 грн за ціною встановленою у процесі здійснення виконавчого провадження; виселити ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 з вказаної квартири із зняттям їх з реєстраційного обліку.

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до

ТОВ "Колекторська компанія "Гарант" та ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" про визнання договору відступлення права вимоги недійсним.

Зустрічний позов мотивований тим, що 30 вересня 2015 року між ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М", яке діяло як управитель активами

АБ "Банк Регіонального розвитку", переданими в управління відповідно до договору від 20 листопада 2013 року, та ТОВ "Колекторська компанія "Гарант" укладений договір відступлення права вимоги № 012 за кредитним договором від 17 серпня 2007 року № 11/03-38.

07 липня 2016 року між ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" та ТОВ "Колекторська компанія "Гарант" укладений договір відступлення права вимоги за іпотечним договором від 17 серпня 2007 року.

Вважає, що договір відступлення права вимоги від 30 вересня 2015 року є недійсним, оскільки ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області

від 13 листопада 2014 року відмовлено у задоволенні заяви ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М", заінтересовані особи: АБ "Банк регіонального розвитку", ОСОБА_1, про заміну стягувача за рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 листопада 2012 року у справі № 1003/7495/12.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір про відступлення прав вимоги від 30 вересня 2015 року № 012 за кредитним договором від 17 серпня 2007 року № 11/03-38, укладеним між ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" та ТОВ "Колекторська компанія "Гарант".

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 липня

2018 року позов ТОВ "Колекторська компанія "Гарант" задоволено частково.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 17 серпня

2007 року № 11/03-38, що станом на 20 листопада 2013 року становить

351 695,72 грн, звернуто стягнення на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, житловою площею 38,50 кв. м, загальною - 64,80 кв. м та належить ОСОБА_1, шляхом проведення прилюдних торгів з реалізації предмета іпотеки у межах процедури виконавчого провадження за ціною продажу на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна з початковою ціною 395 600,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог

ТОВ "Колекторська компанія "Гарант" відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення мотивовано тим, що встановлений факт невиконання позичальником умов кредитного договору, що є підставою до звернення стягнення на предмета іпотеки в рахунок погашення заборгованості. Разом з тим відмовив у виселенні відповідачів із іпотечного майна, оскільки воно придбане не за рахунок кредиту. Крім того, судом не встановлено обставин із якими законодавство пов`язує недійсність правочинів щодо відступлення прав вимоги.

Постановою Київського апеляційного суду від 20 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 липня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У квітні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 липня

2018 року та постановуКиївського апеляційного суду від 20 березня 2019 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами порушені норми матеріального права, а саме: не застосовано статті 203, 215, 512- 516, 526, 611, 655, 1077- 1079 ЦК України, статті 24, 33 Закону України "Про іпотеку", Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) . Крім того, апеляційним судом не взято до уваги рішення Господарського суду м. Києва від 06 лютого 2019 року у справі № 910/13419/18, яким позов Національного банку України задоволено та визнано недійсним договір

від 30 вересня 2015 року № 012 про відступлення права вимоги (цесії), укладений між ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" та ТОВ "Колекторська компанія "Гарант" за кредитним договором від 17 серпня 2007 року № 11/03-38.

У травні 2019 року від ТОВ "Колекторська компанія "Гарант" надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому заявник просить відмовити у задоволенні вказаної касаційної скарги та залишити без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

17 серпня 2007 року між АБ "Банк Регіонального розвитку" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 11/03-38, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кошти у розмірі 37 000,00 доларів США, а позичальник зобов`язався повернути кредит не пізніше 16 серпня 2012 року.

На забезпечення виконання кредитного договору, укладені договори забезпечення, а саме:

- договір поруки між АБ "Банк Регіонального розвитку" та ОСОБА_2

від 17 серпня 2007 року № 11/03-38;

- іпотечний договір від 17 серпня 2007 року між АБ "Банк Регіонального розвитку" та ОСОБА_1, відповідно до якого останній передав банку в іпотеку трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

На підставі цього рішення 24 лютого 2014 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області видано два виконавчі листи від 09 листопада 2012 року

№ 1003/7495/12, на ОСОБА_1 та ОСОБА_2

20 листопада 2013 року між АБ "Банк Регіонального розвитку" та ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" та Національним банком України укладений договір про передавання в управління непроданих активів, відповідно до умов якого, банк передав в управління товариству наявні балансні активи, а товариство прийняло в управління ці активи, у тому числі і кредитний портфель ОСОБА_1 .

У травні 2014 року ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" звернулось до суду з заявою про поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 червня

2014 року відмовлено ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" у поновленні строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання, оскільки до суду заявником не подано доказів про те, що ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" набуло усіх прав вимоги за кредитним договором від 17 серпня 2007 року № 11/03-38 та договором поруки від 17 серпня 2007 року № 11/03-38 (П).

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2014 року відмовлено ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" у задоволені заяви про зміну стягувача у справі № 1003/7495/12 із тих підстав, що заявник не є стороною у виконавчому провадженні.

30 вересня 2015 року між ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М", яке діяло як управитель активами АБ "Банк Регіонального розвитку" та

ТОВ "Колекторська компанія "Гарант" укладений договір № 012, згідно з яким управитель передав права кредитору шляхом відступлення права вимоги, а новий кредитор прийняв всі права і став новим кредитором за кредитним договором

від 17 серпня 2007 року № 11/03-38.

Згідно з пунктом 1.1.1 договору від 30 вересня 2015 року № 012 одночасно з відступленням права вимоги за кредитним договором, управитель відступив, а новий кредитор набув усі права сторони договору та став кредитором за всіма договорами, що забезпечують виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором у тому числі, але не виключно за іпотечним договором від 17 серпня 2007 року.

Вказане підтверджується актом приймання-передачі від 30 вересня 2015 року.

Згідно з пунктом 1.4 договору відступлення прав за іпотечним договором, права іпотекодержателя за іпотечним договором, які відступають на користь нового кредитора відповідно до умов цього договору, зокрема, включаючи: право на звернення стягнення на предмет іпотеки у випадках, передбачених іпотечним договором; право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки у порядку та обсязі, передбаченому законодавством України, іпотечним договором та кредитним договором, а також будь-які інші права іпотекодержателя, передбачені законодавством України, іпотечним договором та кредитним договором.

Відповідно до пункту 1.3 договору від 30 вересня 2015 року № 012 про відступлення права вимоги, новий кредитор одержав право замість банку вимагати від позичальника виконання всіх зобов`язань за кредитним договором, у тому числі, з повернення суми кредиту в повному обсязі; із сплати процентів, неустойки, у розмірі та в порядку, передбаченому кредитним договором, а також виконання позичальником будь-яких інших зобов`язань за кредитним договором.

14 липня 2017 року "Колекторська компанія "Гарант" направило відповідачам письмові вимоги із вказівкою про необхідність звільнення переданої в іпотеку житлової квартири та зняття з реєстраційного обліку, при цьому у вимогах вказаний строк виконання, а саме у тридцятиденний строк із моменту її надходження.

Вказані вимоги містять інформацію про відступлення права вимоги ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М", яке діяло як управитель активами

АБ "Банк Регіонального розвитку" ТОВ "Колекторська компанія "Гарант" за кредитним договором від 17 серпня 2007 року № 11/03-38 та договором іпотеки.

Встановлено, що заборгованість за кредитним договором від 17 серпня 2007 року

№ 11/03-38 не погашена, рішення суду не виконано.

Згідно з висновком експерта у звіті про незалежну оціночну діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю "Аналітичний центр Дробнова" від 24 травня 2017 року № 465/17, складеного експертом Стеценко Д. А. та директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Аналітичний центр Дробнова", початкова ціна предмета іпотеки становить 395 600,00 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 06 лютого 2019 року позов Національного Банку України задоволено. Визнано недійсним договір від 30 вересня 2015 року № 012 про відступлення права вимоги (цесії), укладений між ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" та ТОВ "Колекторська компанія "Гарант" за кредитним договором від 17 серпня 2007 року № 11/03-38. Зобов`язано

ТОВ "Колекторська компанія "Гарант" повернути ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" документи, отримані згідно з актом приймання-передачі до договору від 30 вересня 2015 року № 012 про відступлення права вимоги (цесії), укладеного між ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" та

ТОВ Колекторська компанія "Гарант" за кредитним договором від 17 серпня

2007 року № 11/03-38, а саме:

- оригінал кредитного договору від 17 серпня 2007 року № 11/03-38 з усіма додатковими договорами, змінами та доповненнями;

- договори забезпечення, а також додаткові угоди до вказаних договорів;

- усі інші документи, які складають кредитну справу позичальника, отримані банком від позичальника (управителем від банку на підставі договору про передавання в управління непроданих активів від 20 листопада 2013 року) відповідно до умов вказаних договорів, включаючи документи, на підставі яких банк здійснював оцінку платоспроможності позичальника;

- документи, що пов`язані із виконанням кредитного договору.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що встановлений факт невиконання позичальником умов кредитного договору, який дає підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості. Разом з тим вимоги щодо виселення відповідачів із іпотечного майна не підлягають задоволенню, оскільки таке майно придбане не за рахунок кредиту, отже, не можливе виселення відповідачів із зазначеної квартири без надання іншого постійного житла.Крім того, судом не встановлено обставин із якими законодавство пов`язує недійсність правочинів щодо відступлення прав вимоги.

Верховний Суд не погоджується у повній мірі із зазначеними висновками судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення вимог первісного позову з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно з частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Отже, з огляду на викладене законодавством визначено три окремі підстави для захисту цивільного права особи: порушення, невизнання, оспорювання цивільного права.

Отже, передумовою для захисту порушеного права є по-перше, наявність такого права у особи, а по-друге, вчинення іншої особою неправомірних дій, які негативно впливають на таке право.

Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України, у тому числі статтями 15, 16 ЦК України та статтями 1, 3, 15 ЦПК України ( в редакції на час звернення до суду), і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право порушене.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

У частині першій статті 516 ЦК України зазначено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

За правилами статей 12, 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набув законної сили. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не довів факту порушення його прав у зв`язку з укладенням договору відступлення права вимоги. При цьому зазначений договір не було визнано недійсним.

Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що суди попередніх інстанцій необґрунтовано відмовили у зустрічному позові та не визнали недійсним договір відступлення права вимоги від 30 вересня 2015 року № 012, не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_1 не є стороною оспорюваного договору, та не надав суду доказів про те, що його цивільні права або інтереси порушені укладеним 30 вересня 2015 року між ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" та

ТОВ "Колекторська компанія "Гарант" договору про відступлення права вимоги за кредитним договором.

Суду попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у задоволенні зустрічного позову, оскільки визнання правочину недійсним як спосіб захисту цивільних прав і цивільних інтересів застосовується у випадках, коли необхідно відновити становище, що існувало до укладення правочину з порушенням умов необхідних для чинності правочину, а тому рішення судів у цій частині відповідають вимогам норм матеріального та процесуального права, відповідно, відсутні підстави для їх скасування в цій частині.

У частині вирішення вимог первісного позову, суд першої інстанції, встановивши факт невиконання позичальником умов кредитного договору, дійшов висновку про наявність правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, не звернув уваги на доводи апелянта, який повідомив на стадії апеляційного перегляду справи про ухвалене рішення Господарського суду м. Києва від 06 лютого 2019 року, яким визнано недійсним договір відступлення права вимоги від 30 вересня 2015 року

№ 012, укладений між ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" та

ТОВ "Колекторська компанія "Гарант", тобто заміна кредитора не відбулася, тому ТОВ "Колекторська компанія "Гарант" не є новим кредитором та відповідно не має права вимоги до відповідача за кредитним договором та договором іпотеки, який його забезпечував, відповідно відсутні правові підстави стверджувати, що у

ТОВ "Колекторська компанія "Гарант" є порушене право, за захистом якого товариство звернулось до суду.

Наведене свідчить про те, що суд першої та апеляційної інстанції при вирішені вимог за первісним позовом дійшов необґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій у частині первісного позову та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга підлягає частковому задоволенню,а ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору, то з ТОВ "Колекторська компанія "Гарант" на користь держави підлягає стягненню судовий збір за розгляд апеляційної скарги у розмірі 4 800,00 грн, за розгляд касаційної скарги - 6 400,00 грн.

Керуючись статтями 141, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 липня

2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 березня 2019 року скасувати у частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення і ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В іншій частині рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області

від 17 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 березня 2019 року залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант" на користьдержави судовий збір у розмірі 11 200,00 грн.