розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення Апеляційного суду Київської області від 12 січня 2017 року у складі колегії суддів: Савченка С. І., Білоконь О. В., Приходька К. П.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності.

Позовна заява мотивована тим, що 02 жовтня 2007 року між Публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк") та ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту № 11227413000 (далі - кредитний договір), за умовами якого ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 40 000,00 доларів США, що еквівалентно 202 000,00 грн, зі сплатою 12,90 % річних та кінцевим терміном повернення 02 жовтня 2017 року.

З метою забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору, 02 жовтня 2007 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки № 65817 (далі - іпотечний договір), згідно з яким в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1 .

08 грудня 2011 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, до переліку яких входить договір про надання споживчого кредиту від 02 жовтня 2017 року № 11227413000 та договір іпотеки № 65817.

ОСОБА_1 належним чином не виконував умови кредитного договору, у зв`язку із чим станом на 30 липня 2015 року утворилася кредитна заборгованість у розмірі 2 274 676,25 грн, яка складається із 83 444,26 доларів США та 432 764,54 грн, та включає в себе заборгованість за основним зобов`язанням - 35 108,24 доларів США, процентів - 48 336,02 доларів США, пені - 405 845,64 грн, 3 % від простроченої суми основного зобов`язання - 13 326,47 грн та 3 % річних від простроченої суми за процентами - 13 592,43 грн.

У серпні 2015 року ПАТ "Дельта Банк" направило позичальнику вимогу про повернення кредитних коштів, яка залишилася без виконання.

На підставі викладеного, ПАТ "Дельта Банк" просило суд у рахунок погашення кредитної заборгованості у розмірі 2 274 676,25 грн звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, шляхом визнання за банком права власності на неї.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 14 вересня 2016 року у складі судді Проць Т. В. у позові ПАТ "Дельта Банк" відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 належним чином не виконував умови кредитного договору, що відповідно до вимог чинного законодавства України, умов кредитного, іпотечного договорів та договору купівлі-продажу прав вимоги порушує права кредитора - ПАТ "Дельта Банк". Разом із цим підстави для задоволення вимог банку про звернення стягнення на передану в іпотеку квартиру відсутні з огляду на те, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки і суд не наділений повноваженнями вирішувати вказане питання у такий спосіб. Відмовляючи по суті заявлених позовних вимог суд також не знайшов відповідних правових підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності про які просив представник відповідача.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 12 січня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" задоволено частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 вересня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що заявлені банком позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом визнання за банком права власності на нього є належним способом захисту банком своїх прав та законних інтересів у суді. Разом із цим, у зв`язку із невиконанням позичальником умов кредитного договору, ПАТ "УкрСиббанк" скористалося своїм правом на дострокове повернення кредиту і 02 листопада 2009 року звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про дострокове повернення кредиту в розмірі 39 159,19 доларів США. Пред`явивши вимогу про повне дострокове повернення кредиту, процентів та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання, а тому передбачений статтею 257 ЦК України загальний строк позовної давності тривалістю у три роки підлягає обрахуванню від цієї дати. Оскільки протягом трирічного строку банк не пред`явив до боржника вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки, то строк позовної давності сплинув, про застосування наслідків спливу якого обґрунтовано просив представник відповідача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У січні 2017 року ПАТ "Дельта Банк" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені банком позовні вимоги у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що правові підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності відсутні, однак безпідставно відмовив у позові. Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на строк виконання кредитних зобов`язань, який спливає 02 жовтня 2017 року та помилково застосував до спірних правовідносин строк позовної давності, чим порушив права та законні інтереси банку.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У березні 2017 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу ПАТ "Дельта Банк", у якому зазначав про необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для її задоволення.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Обухівського районного суду Київської області.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 квітня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди попередніх інстанцій встановили, що 02 жовтня 2007 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту № 11227413000, за умовами якого ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 40 000,00 доларів США, що еквівалентно 202 000,00 грн, зі сплатою 12,90 % річних та кінцевим терміном повернення 02 жовтня 2017 року.

З метою забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору, 02 жовтня 2007 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки № 65817, згідно з яким в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1 .

02 листопада 2009 року ПАТ "УкрСиббанк" звернулося до Шевченківського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про солідарне стягнення з боржника та поручителя кредитної заборгованості у розмірі 39 159,19 доларів США (а. с. 124 - 127).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 17 червня 2013 року позов банку залишено без розгляду (а. с.132 - 133).

Станом на 30 липня 2015 року у ОСОБА_1 утворилася перед банком кредитна заборгованість у розмірі 2 274 676,25 грн, яка складається із 83 444,26 доларів США та 432 764,54 грн, та включає в себе заборгованість за основним зобов`язанням - 35 108,24 доларів США, процентів - 48 336,02 доларів США, пені - 405 845,64 грн, 3 % від простроченої суми основного зобов`язання - 13 326,47 грн та 3 % річних від простроченої суми за процентами - 13 592,43 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до набуття чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ") передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У статті 12 Закону України "Про іпотеку" вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 33 Закону України "Про іпотеку" передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Згідно зі статтею 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц (провадження № 14-38цс18).

У пункті 5.1. іпотечного договору сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Згідно із пунктом5.2. позасудове врегулювання здійснюється одним із наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: 5.2.1. передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України "Про іпотеку" (898-15) ; 5.2.2. отримання іпотекодержателем права продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу від імені іпотекодавця на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України "Про іпотеку" (898-15) .

Відповідно пункту 5.3. позасудове врегулювання може бути застосовано сторонами в будь-який момент звернення стягнення на предмет іпотеки, але в будь-якому разі лише до моменту набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Тобто сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору і не передбачили можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір, правильно встановив характер спірних правовідносин та застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, обґрунтовано виходив із того, що звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом визнання права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом задоволення вимог кредитора, а тому у судовому порядку такі позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Крім цього, суд першої інстанції правильно зазначив, що позов банку є необґрунтованим, а тому питання про позовну давність не підлягає розгляду.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд належним чином не перевірив правильність висновків суду першої інстанції, дійшов помилкового висновку про обґрунтованість заявлених банком позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом визнання права власності на предмет іпотеки та передчасно відмовив у позові у зв`язку із пропуском банком строку позовної давності звернення до суду з цим позовом.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статті 213 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості, то відповідно до положень статті 413 ЦПК України є підстави для його скасування із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.