розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2018 року у складі судді Казака С. Ю., постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2019 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2018 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (далі - ПрАТ "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод") про визнання права власності.

Позовна заява мотивована тим, щовідповідно до ордеру № 37, виданого на підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету Відкритого акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (далі - ВАТ "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод") № 15 від 21 лютого 2008 року, ОСОБА_1 вселився до квартири АДРЕСА_1.

На підставі розпорядження від 27 квітня 2010 року № П1089 ВАТ "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" видало ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на цю квартиру, яке в подальшому було втрачено.

28 вересня 2017 року ПрАТ "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" повідомило ОСОБА_1 про неможливість видачі копії свідоцтва про право власності на квартиру у зв`язку із ліквідацією приватизаційного органу та відсутності документів на підприємстві, а також, що відповідно до даних бухгалтерії та житлово-експлуатаційного відділу квартира є відомчою.

Відповідно до листа Комунального підприємства "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" від 05 травня 2017 року № 5711 повідомлено, що в матеріалах інвентарної справи міститься копія свідоцтва про право власності на квартиру. Реєстрація права власності на квартиру згідно із свідоцтвом не проводилася.

Позивач вважає, що він правомірно володіє квартирою, але через відсутність оригіналу свідоцтва про право власності і неможливість його відновлення та проведення державної реєстрації права власності, він позбавлений можливості вільно користуватись та розпоряджатись квартирою.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів щодо існування правових передумов для набуття ним права власності на квартиру у визначений законом спосіб, у зв`язку із чим позов задоволенню не підлягає.

При цьому зазначив, що відповідач заперечує факт прийняття рішення про передачу квартири у власність позивача в порядку приватизації та видачу свідоцтва про право власності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення, оскільки позивачем не надав належних доказів на підтвердження отримання ним свідоцтва про право власності на квартиру у встановленому законом порядку, не надав доказів на підтвердження його вимог щодо визнання за ним права власності на вищевказану квартиру.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, позов задовольнити.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовувалась порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Позивач зазначає, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову про визнання за позивачем права власності на квартиру у зв`язку із втратою ОСОБА_1 правовстановлюючого документу, копія якого знаходиться в КП "ДМБТІ", фактично позбавили позивача права вільно розпоряджатися своєю власністю, оскільки, на думку заявника, наявність в інвентаризаційній справі КП "ДМБТІ" копії свідоцтва про право власності на житло свідчить про те, що ОСОБА_1 вже використав своє право на безкоштовну приватизацію житла і це не дає в подальшому йому права на приватизацію не тільки цієї квартири, але й будь-якої іншої квартири.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ПрАТ "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" зазначає, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а тому просило залишити їх без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 21 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

09 вересня 2019 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 на підставі ордеру на житлову площу № 37 від 22.02.2008 року вселився у квартиру АДРЕСА_1 та з 26.02.2008 року зареєстрований у вказаній квартирі.

Із повідомлення КП "ДМБТІ" від 05 травня 2017 року № 5711 вбачається, що у матеріалах інвентарної справи міститься копія свідоцтва про право власності, виданого ОСОБА_1 27.04.2010 року на квартиру АДРЕСА_1 Відкритим акціонерним товариством "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" згідно з розпорядженням від 27.04.2010 року № П1089, але державної реєстрації права власності даної квартири КП "ДМБТІ" не проводило.

Житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ПрАТ "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 1549 від 19.06.2003 року.

Із змісту наявної в матеріалах інвентарної справи копії свідоцтва про право власності на житло вбачається, що воно було видане ОСОБА_1 27.04.2010 року на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 46,7 кв. м, а відновна вартість на момент приватизації - 8 грн. 40 коп. Свідоцтов видане Відкритим акціонерним товариством "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" згідно з розпорядженням від 27.04.2010 року № П1089.

Відповідно до даних матеріалів інвентаризаційної справи містяться відомості про самочинне переобладнання в квартирі АДРЕСА_1, поз. 3-5 - площею 36,5 кв. м та самочинне будівництво поз.1, 2 - площею 7,1 кв. м та 3,1 кв. м.

Згідно з повідомленням КП "ДМБТІ" від 13 березня 2019 року № 3434, 30 квітня 2010 року КП "ДМБТІ" прийнята від ОСОБА_1 заява № 27/448 про реєстрацію свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Надання інформації про те, кому повернуто оригінал вищевказаного свідоцтва про право власності неможливе, оскільки журнали видачі замовлень за період з 01.01.2008 року до 31.12.2012 року знищені згідно акту списання та знищення журналів видачі замовлень від 19.01.2017 року.

На звернення ОСОБА_1 та його представника - адвоката Патики А. В. з приводу видачі копії свідоцтва на право власності на спірне житло до відповідача, ПрАТ "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" листами від 28 вересня 2017 року та від 22.03.2019 року повідомило про неможливість видачі копії втраченого свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 у зв`язку із ліквідацією приватизаційного органу та відсутності документів на підприємстві. ПрАТ "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" повідомило, що працівники, які займались приватизацією житла на підприємстві, не працюють, з`ясувати, куди були передані документи по приватизації, не видається можливим.

Згідно з актом Державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об`єкта до експлуатації від 09 грудня 2008 року постановлено, що комісії пред`явлено закінчене переобладнання у квартирі АДРЕСА_1 . Оглядом установлено, що будівельні роботи виконані згідно з державними будівельними нормами. Порушень вимог органів Держбудконтролю при переобладнанні не встановлено. Загальна площа квартири АДРЕСА_1 становить 46,7 кв. м. житлова - 36,5 кв. м.

Рішенням виконавчого комітету Кіровської районної у м. Дніпропетровську ради від 22 грудня 2008 року за зверненням керівництва ВАТ "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" та основного квартиронаймача ОСОБА_1 затверджено акт Державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію квартири АДРЕСА_1 " після переобладнання нежитлового приміщення у житлове. Вирішено вважати цю квартиру трьохкімнатною, загальною площею - 46,7 кв. м, житловою - 36,5 кв. м (у житловому будинку літ "А-1" та у прибудові літ "а6-1" кв. 25 /частина прибудови 2 колишній пристрій/, "а1" - ганок). Зобов`язано балансоутримувача ВАТ "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" звернутися до КП "ДМБТІ" зареєструвати та оформити цю квартиру на праві власності.

У відповідності до повідомлень Державного архіву Дніпропетровської області та Архівного управління департаменту забезпечення діяльності виконавчих органів Дніпровської міської ради від 13.03.2019 року № Р-17-2019, від 12.03.2019 року № 03-44/А-152 документи підприємства ВАТ "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" на зберігання до вказаних архівних установ не надходили.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України тут і далі в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Переглядаючи в апеляційному порядку рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2018 року та залишаючи його без змін, Дніпровський апеляційний суд посилався на те, що позивач не надав належних та допустимих доказів щодо існування правових передумов для набуття ним права власності на квартиру у визначений законом спосіб.

Однак, з таким висновком апеляційного суду у повній мірі погодитись не можливо з наступних підстав.

Згідно з частиною першою статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто, за вказаною нормою права вимога про визнання права власності може бути пред`явлена лише власником спірного майна, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Стаття 392 ЦК України, в якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах.

Разом із тим, передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права (пункт 107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270-цс19)).

Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, чи в який передбачений законом спосіб позивач набув права власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту у порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

У відповідності до статті 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання встановлені Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) . При цьому до державного житлового фонду стаття 2 вказаного Закону відносить житловий фонд місцевих Рад

народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному

господарському віданні чи оперативному управлінні державних

підприємств, організацій, установ.

Встановлено, що, звернувшись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що в установленому законом порядку (на підставі ордера) він вселився у спірну квартиру та в подальшому йому на підставі розпорядження ВАТ "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" від 27.04.2010 року № П1089 відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) було видано свідоцтво про право власності на вказану квартиру. Через відсутність оригіналу вказаного свідоцтва, яке було втрачене, на цей час позивач не може підтвердити своє право власності на квартиру.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Встановлено, що ОСОБА_1 на підставі ордеру на житлову площу № 37 від 22.02.2008 року вселився у квартиру АДРЕСА_1 та з 26.02.2008 року є зареєстрованим у вказаній квартирі.

Вказані обставини встановлені обставинами справи та не заперечуються відповідачем.

Згідно з повідомленням КП "ДМБТІ" від 13 березня 2019 року № 3434, КП "ДМБТІ" 30 квітня 2010 року від ОСОБА_1 була прийнята заява № 27/448 про реєстрацію свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Надання інформації про те, кому повернуто оригінал вищевказаного свідоцтва про право власності неможливе, оскільки журнали видачі замовлень за період з 01.01.2008 року до 31.12.2012 року знищені згідно акту списання та знищення журналів видачі замовлень від 19.01.2017 року. Копія заяви № 27/448 від 30 квітня 2010 року додана до вказаного повідомлення КП "ДМБТІ".

Таким чином, зі змісту повідомлення від 13 березня 2019 року № 3434 та копії заяви № 27/448 від 30 квітня 2010 року вбачається, що оригінал свідоцтва про право власності позивача на квартиру АДРЕСА_1 був наявний, його було надано ОСОБА_1 30 квітня 2010 року до КП "ДМБТІ" разом із заявою про реєстрацію свідоцтва про право власності, а в подальшому вказаний документ було втрачено.

Встановлено, що на цей час в матеріалах інвентарної справи в КП "ДМБТІ" міститься копія свідоцтва про право власності, виданого ОСОБА_1 27.04.2010 року на спірну квартиру.

Зі змісту наявної в матеріалах інвентарної справи копії свідоцтва про право власності на житло вбачається, що воно було видане ОСОБА_1 27.04.2010 року на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 46,7 кв. м, а відновна вартість на момент приватизації - 8 грн. 40 коп. Свідоцтво видане ВАТ "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод", як органом приватизації, згідно з розпорядженням зазначеного товариства від 27.04.2010 року № П1089.

Наявність повноважень у ВАТ "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод", як органу приватизації, на оформлення права власності позивача на спірну квартиру та видачу свідоцтва про право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна підтверджується приписами підпункту 6.1. пункту 6 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5 (z0157-02) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Тимчасове положення). Так, вказаною правовою нормою встановлено, що оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності органами приватизації - наймачам житлових приміщень, які приватизували їх відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) .

При цьому пункт 7 Додатку № 1 до Тимчасового положення відносить свідоцтво про право власності, видане органами приватизації наймачам житлових приміщень, до правовстановлювальних документів, тобто до документів, які засвідчують право власності особи на об`єкт нерухомого майна.

Крім того, необхідно приймати до уваги, що розмір загальної площі спірного житла підтверджується актом Державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об`єкта до експлуатації від 09 грудня 2008 року, затвердженим рішенням виконавчого комітету Кіровської районної у м. Дніпропетровську ради від 22 грудня 2008 року.

Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передача квартир (будинків), кімнат у гуртожитках у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), кімнат у гуртожитку, яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.

Тобто саме свідоцтво про право власності на житло (квартиру) було документом, який засвідчує право власності фізичної особи на приватизоване житло.

Свідоцтва про право власності на житло, видане ОСОБА_1 27.04.2010 року на квартиру АДРЕСА_1 "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" згідно з розпорядженням від 27.04.2010 року № П1089, втрачено і отримання його дублікату не є можливим.

Апеляційний суд не врахував наведені норми права, не надав комплексну правову оцінку доказам і вказаним обставинам справи та дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для захисту майнових прав ОСОБА_1 на підставі частини першої статті 392 ЦК України.

Крім того, суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про відсутність належних доказів на підтвердження отримання позивачем права власності на спірну квартиру в порядку приватизації, не звернув увагу на наступне.

У копії свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 міститься відновна вартість на момент приватизації - 8 грн. 40 коп.

Згідно із статтею 4 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" при приватизації державного житлового фонду використовуються житлові чеки.

Відповідно до пункту 1.1 Положення про порядок відкриття приватизаційних депозитних рахунків і здійснення з них платежів у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин (свідоцтво про право власності 27 04 2010), затвердженого постановою Правління Національного банку України від 27 квітня 2000 року № 179 (z0378-00) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03 липня 2000 року за № 378/4599 (z0378-00) , передбачено, що житлові чеки - це приватизаційні папери, які засвідчують право власника на безоплатне одержання в процесі приватизації частки державного житлового фонду. Платежі за придбані об`єкти приватизації здійснюються з приватизаційних депозитних рахунків, на які зараховується повна номінальна вартість житлових чеків громадян, які мають право на приватизацію належного їм державного житлового фонду відповідно до чинного законодавства.

Пунктом 2.1 цього Положення визначено, що для використання коштів приватизаційних депозитних рахунків громадянин України звертається до установи Ощадного банку України (далі - установа банку) за місцем проживання, де знаходяться списки громадян, які складаються місцевими радами.

Дані про здійснену операцію записуються у відповідний операційний щоденник, який ведеться у двох примірниках. В операційному щоденнику зазначаються: номер депозитного рахунку; прізвище та ініціали клієнта; номер приватизаційного платіжного доручення; назва одержувача коштів; запис "мито стягнуто". Після проведення першої операції відповідальний працівник установи банку робить у паспорті або документі, який його замінює, відмітку про те, що депозитний рахунок на суму житлового чека відкритий (пункти 3.4, 3.5 цього Положення).

У порушення вимог статей 12, 84 ЦПК України не роз`яснив позивачеві його права на звернення до суду з клопотанням про витребування доказів у справі, чим позбавив вказаного учасника справи процесуального права на судовий захист.

Отже, апеляційний суд не перевірив, чи відкривався позивачеві в установі Ощадбанку приватизаційний депозитний рахунок, чи здійснювалися відповідні операції по ньому, чи наявна у паспорті ОСОБА_1 або документі, що його замінює, відмітка про те, що депозитний рахунок на суму житлового чека відкритий.

Встановлення вказаних обставин має суттєве значення для вирішення судового спору, зокрема для дослідження питання щодо набуття позивачем права власності на житло у порядку приватизації та, відповідно, чи використав ОСОБА_1 право безкоштовної приватизації житла, якого саме та коли. Крім того, судом не встановлено, чи існує у позивача інший, окрім судового, шлях для відновлення порушеного права на спірну квартиру.

Також, посилаючись на відомості про самочинне переобладнання в квартирі АДРЕСА_1, поз. 3-5 - площею 36,5 кв. м та самочинне будівництво поз.1, 2 - площею 7,1 кв. м та 3,1 кв. м., апеляційний суд не звернув уваги на наявний в матеріалах справи акт Державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об`єкта до експлуатації від 09 грудня 2008 року, яким постановлено, що комісії пред`явлено закінчене переобладнання у квартирі АДРЕСА_1 . Оглядом установлено, що будівельні роботи виконані згідно з державними будівельними нормами. Порушень вимог органів Держбудконтролю при переобладнанні не встановлено. Загальна площа квартири АДРЕСА_1 становить 46,7 кв. м. житлова - 36,5 кв. м.

При цьому рішенням виконавчого комітету Кіровської районної у м. Дніпропетровську ради від 22 грудня 2008 року за зверненням керівництва ВАТ "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" та основного квартиронаймача ОСОБА_1 затверджено акт Державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію квартири АДРЕСА_1 " після переобладнання нежитлового приміщення у житлове. Вирішено вважати цю квартиру трьохкімнатною, загальною площею - 46,7 кв. м, житловою - 36,5 кв. м (у житловому будинку літ "А-1" та у прибудові літ "а6-1" кв. 25 /частина прибудови 2 колишній пристрій/, "а1" - ганок). Зобов`язано балансоутримувача ВАТ "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" звернутися до КП "ДМБТІ" зареєструвати та оформити цю квартиру на праві власності.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У відповідності до пунктів 3, 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Отже, суд апеляційної інстанції, у порушення статей 12, 89, 263- 265 ЦПК України, не забезпечив повного та всебічного розгляду справи, належно не встановив усі необхідні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, характеру спірних правовідносин та позовних вимог, що призвело до передчасного висновку про відмову у задоволенні позову.

З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає передчасним висновок суду апеляційної інстанції, про відсутність порушених прав ОСОБА_1 як власника квартири, який не може відновити свідоцтво про право власності на спірну квартиру та підтвердити наявність у нього права власності на житло у інший, ніж судовий, спосіб.

Апеляційний суд не врахував наведені вище обставини та вимоги процесуального законодавства і фактично ухилився від належного вирішення спору по суті.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд апеляційної інстанції в судовому рішенні у достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах "Мала проти України"; "Суомінен проти Фінляндії").

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що апеляційним судом не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Під час нового розгляду суду належить врахувати вищенаведене, дослідити та належним чином оцінити зібрані у справі докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Встановлення цих обставин має істотне значення для вирішення питання наявності порушеного права позивача.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, в зв`язку з чим позбавлений можливості ухвалити нове рішення або змінити судові рішення у цій справі.

За змістом статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, а тому, з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд касаційної інстанції дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

На стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Отже ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом повністю не встановлено, а тому постанова апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу вимог статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування з направленням справи на новий розгляд до апеляційного суду.