розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи, що не заявляє самостійних вимог: товариство з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Мрія", територіальна громада м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, про вселення; за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, товариство з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Мрія", територіальна громада

м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням в квартирі, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 червня 2018 року у складі суді Наумова І. Й., та постанову Запорізького апеляційного суду від 22 січня 2019 року у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Крилової О. В., Полякова О. З.,

учасники справи:

позивачі - відповідачі за зустрічним позовом: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представник ОСОБА_1 - ОСОБА_8,

відповідач - позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_4,

відповідачі - третя особи за зустрічним позовом: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,

треті особи, що не заявляє самостійних вимог: товариство з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Мрія", територіальна громада

м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

1. У жовтні 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулись до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи, що не заявляють самостійних вимог: товариство з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Мрія" (далі - ТОВ "Керуюча компанія "Мрія"), територіальна громада м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, з позовом, у якому просили вселити їх в квартиру

2. Позовна заява мотивована тим, що квартира

АДРЕСА_1 є власністю територіальної громади

м. Запоріжжя, знаходиться в господарському віданні МКП "Наше місто". Наймачем вказаної квартири є ОСОБА_9, який помер

ІНФОРМАЦІЯ_1 . Наймодавцем квартири є МКП "Наше місто".

3. Окрім позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2, у вказаній квартирі зареєстровані та проживають відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, які є родичами позивачів. Раніше в квартирі була також зареєстрована та проживала ОСОБА_10, - мати ОСОБА_11 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_10 померла.

4. Після смерті ОСОБА_10 відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_5,

ОСОБА_6, ОСОБА_7 стали перешкоджати їм в користуванні спірною квартирою, а 13 жовтня 2017 року відповідачі змінили замок на вхідних дверях квартири АДРЕСА_1 та не пускають їх в квартиру.

5. Позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зазначали, що спірна квартира є їх постійним місцем проживання, вони постійно виконували всі обов`язки членів сім`ї наймача спірної квартири, несли солідарну майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із договору найму квартири АДРЕСА_1 .

6. На підставі вищевикладеного позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_3 та

ОСОБА_12 просили позов задовольнити.

7. ОСОБА_4 звернувся до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ТОВ "Керуюча компанія "Мрія", територіальна громада м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, з позовом, у якому просив визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1 .

8. Позовна заява ОСОБА_4 мотивована тим, що наймачем спірної квартири є ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дана квартира не була приватизована у встановленому законом порядку. Позивач ОСОБА_4 зазначає, що в даній квартирі, окрім нього, зареєстровані члени його сім`ї: дружина ОСОБА_13 та сини: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . У спірній квартирі також зареєстровані, але не проживають відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, всі особи є повнолітніми.

9. Відповідач ОСОБА_1 в квартирі не проживає тривалий час, з 1992 року - з моменту одруження. Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_12 в квартирі ніколи не проживали, оскільки з народження проживали постійно разом з батьками в квартирі АДРЕСА_2 .

10. ОСОБА_4 указував, що відповідачі в квартирі не з`являються, на проживання в ній ніколи не претендували. Свої особисті речі та належне їм майно до квартири не завозили, в ній не мешкають, будь-які належні їм речі у квартирі відсутні. Не слідкують за санітарно-технічним станом квартири, у витратах на утримання квартири, у поточних ремонтах квартири участі не приймають, будь-які платежі за квартиру не сплачують. Перешкоди у користуванні даною квартирою відповідачам ніхто не чинив.

11. Також ОСОБА_4 зазначав, що право відповідачів на користування спірною квартирою обмежує його у здійсненні прав, передбачених житловим законодавством України та іншими законами, зокрема, обмежує у здійсненні права на приватизацію квартири, розпоряджання квартирою тощо. Не проживаючи у квартирі, ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_12 не знімаються з реєстрації в спірній квартирі, у зв`язку з цим на них нараховуються комунальні платежі, які має сплачувати виключно позивач та члени його сім`ї, через що вони несуть матеріальні збитки.

12. Позивач вважає, що відповідачі без поважних причин не живуть у квартирі більше 6 місяців, вони втратили право користування спірною квартирою та просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

13. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 червня

2018 рокупозовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 залишені без задоволення.

14. Позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, такими, що втратили право користування жилим приміщенням, а саме в квартири АДРЕСА_1 .

15. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги

ОСОБА_4 є обґрунтованими, оскільки позивачем доведено, що відповідачі не проживають у спірній квартирі без поважних причин понад шість місяців.

16. Водночас, місцевий суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про вселення в спірну квартиру та відсутність підстав для їх задоволення.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

17. Постановою Запорізького апеляційного суду від 22 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 червня 2018 року залишено без змін.

18. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

19. У касаційній скарзі, поданій у квітні 2019 року, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_4 залишити без задоволення, позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

20. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з касаційними скаргами не зверталися та не уповноважували ОСОБА_1 на звернення з касаційною скаргою в їх інтересах.

21. За викладених обстави та в силу вимог статті 400 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3 судом касаційної інстанції не перевіряються.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

22. Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно застосували положення статей 71, 72 ЖК УРСР.

23. Зазначає, що суди не дали належної оцінки тому факту, що ОСОБА_1 не втратила інтересу до спірної квартири, проводила оплату комунальних платежів. З травня 2017 року вона повернулась в квартиру, здійснювала постійний догляд за матір`ю. Також посилається на відсутність іншого житла, окрім спірної квартири.

24. Аргументом касаційної скарги також указано те, що ОСОБА_4 фактично позбавляє заявника на участь у приватизації спірної квартири, у яку вона вселилась разом із батьками на підставі ордеру.

Доводи інших учасників справи

25. Доводи відзиву ОСОБА_4 на касаційну скаргу зводяться до того, що вимоги касаційної скарги безпідставні, необґрунтовані, скарга є такою, що не підлягає задоволенню.

26. Відзив містить посилання на те, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що позивач ОСОБА_1 фактично втратила право користування спірною квартирою через 6 місяців після добровільного виселення. Також наполягає на тому, що ОСОБА_1 не надала доказів поважності та безперервності причин свого непроживання протягом 26 років не надала.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

27. Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2019 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано з суду першої інстанції.

28. Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

29. 14 лютого 1978 року ОСОБА_9 був виданий ордер на вселення в квартиру АДРЕСА_1 разом з членами його сім`ї: дружиною ОСОБА_10, сином ОСОБА_4, дочкою ОСОБА_14 .

30. Згідно довідки МКП "Наше місто", вищевказана квартира складається з 3-х кімнат, загальна площа в квартирі 57,96 кв. м, житлова 37,6 кв. м.

31. Указана квартира не була приватизована в установленому законом порядку та перебуває у власності територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради.

32. Основний наймач спірної квартири - ОСОБА_9 (в 2006 році) та його дружина ОСОБА_10 (в 2017 році) померли.

33. 24 серпня 1991 року ОСОБА_15 змінила прізвище на ОСОБА_16 у зв`язку з укладенням шлюбу.

34. Згідно Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09 лютого 2018 року відомості в даному реєстрі щодо речових прав власності ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_12 (дані сформовані за ідентифікаційними податковими номерами) на нерухоме майно відсутні.

35. Згідно витягу з медичної картки ОСОБА_1 під час вагітності в 1992 року спостерігалась в лікарні за адресою проживання:

АДРЕСА_3 . На початку червня 1992 року ОСОБА_1 педіатром рекомендовано тимчасово виїхати мешкати жити до бабусі, яка мешкає по АДРЕСА_4, з метою уникнення зараження вітряною віспою, якою захворіли родичі, що проживали в спірній квартирі.

АДРЕСА_5 зареєстровані

7 осіб: ОСОБА_4 (з 1992 року); ОСОБА_5 (з 2000 року); ОСОБА_6

(з 2005 року); ОСОБА_7 (з 2006 року); ОСОБА_1 (з 1991 року);

ОСОБА_2 (з 2009 року); ОСОБА_3 (з 2011 року).

37. Згідно відповіді КУ "Центру медико-санітарної допомоги №6" ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_1 не проживають. Зі слів сімейного лікаря за медичною допомогою не звертались, амбулаторних карток даних громадян в реєстратурі лікувального закладу не має.

38. Згідно акту, складеного працівниками ТОВ "Керуюча компанія "Мрія", від 29 листопада 2017 року, в результаті обстеження комісією і зі слів сусідів: ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 встановлено, що ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, не мешкають у квартирі

АДРЕСА_1 з 1992 року. Причини непроживання в акті не зазначені.

39. Основні витрати по утриманню, здійсненню ремонту, облаштуванню вищевказаної квартири несе ОСОБА_4 та його родина, що підтверджується договорами, укладеними з комунальними підприємствами.

40. У період з 01 червня 2017 року по 30 червня 2017 року, з 03 липня

2017 року по 31 липня 2017 року ОСОБА_1 надавались відпустки без збереження заробітної плати, а також з 02 серпня 2017 року по 02 вересня 2017 року у ОСОБА_1 був скорочений графік роботи з 08-00 год.

до 12-00 год., у зв`язку з доглядом за хворою матір`ю.

41. Відповідно до висновку про результати розгляду звернення ОСОБА_1, складеного працівниками Комунарського ВП Дніпровського ГУНП в Запорізькій області від 11 грудня 2017 року ОСОБА_1 11 грудня 2017 року звернулась до поліції із заявою про те, що її брат перешкоджає користуватись квартирою АДРЕСА_1 .

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

42. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

43. Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

44. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

45. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

46. Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги,під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

47. Частиною першою статті 402 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.

48. Правова підстава визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування спірною квартирою,ОСОБА_15 указав статтю 71 ЖК Української РСР.

49. За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

50. Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

51. Стаття 71 ЖК Української РСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

52. Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

53. Аналіз статей 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.

54. Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

55. Європейський суд з прав людини вказував, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, 41, від 02 грудня 2010 року).

56. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

57. Задовольняючи вимоги ОСОБА_15 в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_1 та відмовляючи останній у вселенні, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_1 до червня 1992 року, як член сім`ї наймача спірної квартири постійно мешкала в квартирі АДРЕСА_1 . У червні 1992 року вона, з власної волі, виїхала зі своїм малолітнім сином ОСОБА_2 з місця постійного проживання, з причин, що носять тимчасовий характер. З червня 1992 року (понад 26 років), вона зі своєю сім`єю: чоловіком та синами

ОСОБА_2, ОСОБА_3 фактично мешкає за адресою:

АДРЕСА_6 . Тобто ОСОБА_1, ОСОБА_2 в 1992 році фактично вибули за адресою: АДРЕСА_3 на інше постійне місце проживання - АДРЕСА_6 (за місцем постійного проживання чоловіка ОСОБА_1 - ОСОБА_20 ).

ОСОБА_3 фактично ніколи не мешкав у квартирі

АДРЕСА_1 . Дані обставини ОСОБА_1 підтвердила в своїх поясненнях.

58. Дійшовши вказаного висновку, судами попередніх інстанцій не було надано належної оцінки доводам ОСОБА_1 про те, що спірна квартира є її єдиним житлом. У спірну квартиру ОСОБА_1 вселилась в установленому законом порядку, на підставі ордеру, в якості члена сім`ї і мала рівне право з ОСОБА_15 на користування спірною квартирою.

59. Крім того, ОСОБА_1 стверджувала, що вона не втрачала інтерес до спірної квартири, а її пояснення про участь в утриманні квартири належними доказами не спростовуються.

60. Поза увагою суду також залишилось те, що санітарно-технічні умови (на кожного мешканця квартири приходилось менше 5 кв. м) не дозволяли належним чином використовувати житло. Однак, отримуючи квартиру з державного житлового фонду ОСОБА_1 мала право на передачу частини такої квартири у власність шляхом приватизації.

61. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та частиною четвертою статті 10 ЦПК України встановлено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

62. Згідно зі статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

63. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кривіцька і Кривіцький проти України" ("Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine", заява № 30856/03) поняття "житло" не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

64. Таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.

65. Навіть, якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її позбавлення права на житло було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.

66. Позивач не аргументував ні мету, яку він переслідував, подавши позов про визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житлом, ні співрозмірність відповідній меті. А обґрунтування пропорційності позбавлення житла Європейський суд з прав людини вважає обов`язковою умовою належного застосування статті 8 Конвенції (див. mutatis mutandis

"Dakus v. Ukraine", № 19957/07, 50-51, ЄСПЛ, від 14 грудня 2017 року).

67. Посилання ОСОБА_15 на те, що право ОСОБА_1 на користування спірною квартирою обмежує його у здійсненні права на приватизацію є безпідставні, оскільки ОСОБА_1 на рівні з ОСОБА_15 має право брати участь в передачі спірної квартири державою у власність.

68. Сукупність наданих сторонами доказів свідчить про необґрунтованість заявленого ОСОБА_15 позову з підстав, передбачених статтею 71 ЖК Української РСР.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

69. Частиною першою статті 412 ЦПК України підставою для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

70. Згідно з частинами другою та третьою статті 412 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення; неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягає застосуванню.

71. За таких обставин касаційний суд дійшов висновку про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог щодо ОСОБА_1 з ухваленням у цій частині нового рішення.

72. Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (стаття 10 ЦПК України).

Керуючись статтями 400, 411 416 ЦПК України (1618-15) , Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 червня

2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 22 січня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про вселення та в частині позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання її такою, що втратила право користування жилим приміщенням квартирі скасувати, у цій частині ухвалити нове рішення.

3. Відмовити ОСОБА_4 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про визнання її такою, що втратила право користування квартирою