розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу комунального підприємства Лисичанської міської ради "Електроавтотранс" на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 22 квітня 2019 року у складі судді Фастовця В. М. та постанову Луганського апеляційного суду від 29 липня 2019 року у складі колегії суддів: Коновалової В. А., Авалян Н. М., Луганська В. М.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до комунального підприємства Лисичанської міської ради "Електроавтотранс" (далі - КП Лисичанської міської ради "Електроавтотранс") про стягнення заборгованості із вихідної допомоги та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Позовна заява мотивована тим, що наказом від 12 жовтня 2017 року № 371-к її прийнято на посаду головного бухгалтера до КП Лисичанської міської ради "Електроавтотранс", а наказом від 10 квітня 2018 року № 86-к - звільнено за частиною третьою статті 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з невиконанням відповідачем законодавства про працю.

Зазначала, що в день звільнення відповідачем не було проведено розрахунок. Листом відповідача від 16 жовтня 2018 року № 358 останній визнав, що має перед нею заборгованість із виплати вихідної допомоги в сумі 18 177,68 грн.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд стягнути з КП Лисичанської міської ради "Електроавтотранс" на її користь нараховану, але невиплачену вихідну допомогу при звільненні у сумі 18 177,68 грн, та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 квітня 2018 року по 22 квітня 2019 року у сумі 76 593,71 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 22 квітня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з КП Лисичанської міської ради "Електроавтотранс" на користь ОСОБА_1 заборгованість із вихідної допомоги у розмірі 18 177,68 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 квітня 2018 року по 22 квітня 2019 року включно у розмірі 76 593,71 грн з урахуванням суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в день звільнення відповідач не провів з позивачем остаточного розрахунку, не виплатив вихідну допомогу при звільненні, а тому є підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості із вихідної допомоги, розмір якої відповідачем не заперечувався, а такожсереднього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 квітня 2018 року по 22 квітня 2019 року включно у відповідності до вимог статті 117 КЗпП України. Розмір середнього заробітку визначено згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) .

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Луганського апеляційного суду від 29 липня 2019 року апеляційну скаргу КП Лисичанської міської ради "Електроавтотранс" залишено без задоволення. Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 22 квітня 2019 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції, зазначивши, що рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку у розмірі 76 593,71 грн за час затримки розрахунку при звільненні відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення з КП Лисичанської міської ради "Електроавтотранс" на користь ОСОБА_1 заборгованості із вихідної допомоги не оскаржувалось, тому в апеляційному порядку не переглядалось.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2019 року КП Лисичанської міської ради "Електроавтотранс" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати в частині стягнення середнього заробітку, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й передати справу на новий розгляд за встановленою підсудністю.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 415/8649/18 із Лисичанського міського суду Луганської області.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2019 року зупинено виконання рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 22 квітня 2019 року до закінчення перегляду справи в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, оскільки, звертаючись з позовом, позивач не сплатила судовий збір за вимоги про стягнення середнього заробітку, доказів щодо наявності підстав для звільнення її від сплати судового збору не надала, що було підставою для залишення позову без руху у відповідності до вимог частини першої статті 185 ЦПК України. Крім того, судами попередніх інстанцій зроблено невірний розрахунок середнього заробітку. Вважав, що оскільки позивача звільнено 13 квітня 2018 року, для розрахунку середньомісячного числа робочих днів, судам необхідно було брати останні два календарні місяці роботи позивача, тобто березень та квітень 2018 року, а не лютий та березень 2018 року. У зв`язку з невірним розрахунком середньомісячного числа робочих днів весь подальший розрахунок середньоденної заробітної плати та середнього заробітку є неправильним. Вважав, що судами невірно взято для розрахунку середньоденну заробітну плату у розмірі 370,22 грн, тоді як у розрахунку позивача середньоденна заробітна плата зазначена у розмірі 298,03 грн.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанцій оскаржується лише в частині стягнення середнього заробітку, отже, в частині стягнення заборгованості із вихідної допомоги рішення судів не оскаржуються, а тому в силу частини першої статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, у зв`язку з тим, що доводи скарги є безпідставними, а судові рішення в оскаржуваній частині є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах, судами першої та апеляційної інстанцій вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з КП Лисичанської міської ради "Електроавтотранс".

Наказом від 10 квітня 2018 року № 86-к позивача звільнено за частиною третьою статті 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю (а. с .7).

Відповідачем при звільненні позивача не було проведено розрахунок в день звільнення, що підтверджено листом від 16 жовтня 2018 року № 358 та не заперечувалось відповідачем під час розгляду справи (а. с. 9).

Таким чином, КП Лисичанської міської ради "Електроавтотранс". зобов`язане сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 квітня 2018 року по 22 квітня 2019 року, який відповідачем не оспорювався, у розмірі 76 593,71 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга КП Лисичанської міської ради "Електроавтотранс" задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

При стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України судам слід керуватися Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно з пунктом 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Аналіз наведеної норми права дає підстави для висновку про те, що середньомісячна заробітна плата за час затримки розрахунку при звільненні працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, із якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Судами встановлено, що наказом від 10 квітня 2018 року № 86-к ОСОБА_1 звільнено за частиною третьою статті 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю.

Встановивши, що в день звільнення відповідачем позивачу не було виплачено всі належні до сплати суми, що є порушенням вимог частини першої статті 116 КЗпП України, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до положень статті 117 КЗпП України.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що два календарних місяця, які передують звільненню позивача з роботи, ураховуючи, що позивача звільнено 10 квітня 2018 року, є лютий-березень 2018 року, тому при обчисленні середньомісячного числа робочих днів обґрунтовано взято для розрахунку період лютий і березень 2018 року.

Отже, розмір середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні визначено згідно з вимогами статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) .

Згідно положень статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі показань свідків, письмових доказів, речових і електронних доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довеститі обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Не погоджуючись з розрахунком середнього заробітку за час затримки розрахунку, відповідач, разом з тим, не спростував належними та допустимими доказами цей розрахунок, власного розрахунку не надав, тому відсутні підстави вважати висновки судів попередніх інстанцій в цій частині неправильними.

Інші доводи касаційних скарг є аналогічними тим доводами, які були викладені в апеляційній скарзі, та перевірялися судом апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду цього спору.

Таким чином, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявників, при цьому враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх ( 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.