розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду міста Києва, у складі судді Рейнарт І. М., від 26 липня 2017 року, рішення Оболонського районного суду міста Києва, у складі судді Тітова М. Ю., від 03 липня 2017 року та рішення Апеляційного суду міста Києва, у складі колегії суддів: Рубан С. М., Желепа О. В., Іванченко М. М., від 21 листопада 2017 року.

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство "Легбанк" (далі - ПАТ "Легбанк") в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Легбанк"звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - товариство з обмеженою відповідальністю "Техком" (далі - ТОВ "Техком"), про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Свої вимоги ПАТ "Легбанк" обґрунтовувало тим, що 30 червня 2015 року Господарським судом міста Києва у справі № 910/12081/15 за позовом ПАТ "Легбанк" до ТОВ "Техком" про стягнення 30 863 365, 05 грн було винесено рішення, яким позовні вимоги задоволено. Вказанимрішенням було встановлено, що 26 березня 2008 року між ПАТ "Легбанк" та ТОВ "Техком" укладено кредитний договір № 04-18-08КЮ, відповідно до якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 23 379 000, 00 грн, а позичальник в порушення умов договору не повернув кредитні кошти і не сплатив відсотки за користування кредитом, отже має перед позивачем заборгованість, а саме: 23 379 000, 00 грн - строкової заборгованості за кредитом, 115 293, 70 грн - строкової заборгованості за несплаченими процентами, 6 418 016, 21 грн - простроченої заборгованості за несплаченими процентами. Також господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань урозмірі 951 055, 14 грн нараховані відповідно до законодавства, а тому підлягають задоволенню.

На забезпечення виконання вищевказаного договору № 04-18-08КЮ від 26березня 2008 року між ПАТ "Легбанк" та ОСОБА_1 20березня 2013 року було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого іпотекою забезпечується виконання зобов`язань ТОВ "Техком", що випливають з кредитного договору № 04-18-08 КЮ від 26 березня 2008року та всіх додаткових угод до нього. З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно, що є власністю іпотекодавця, а саме квартиру АДРЕСА_1, яка складається з двох жилих кімнат, загальною площею 86, 10 кв. м, житловою площею 45, 90 кв. м.

Із урахуванням зазначеного, позивач просив суд відповідно до статей 31, 33 Закону України "Про іпотеку", статей 15, 16 ЦК України в рахунок погашення заборгованості ТОВ "Техком" за кредитним договором № 04-18-08 КЮ від 26 березня 2008 року перед ПАТ "Легбанк" у розмірі 30 863 365, 05 грн звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В. С. за реєстровим номером 859 від 20 березня 2013 року, належний ОСОБА_1, а саме квартиру АДРЕСА_1, шляхом проведення прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною реалізації, визначною в ході виконавчого провадження суб`єктом оціночної діяльності відповідно до чинного законодавства.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2015 року відкрито провадження у справі за позовом ПАТ "Легбанк" до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ТОВ "Техком" про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Оскарженою ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 26 липня 2017 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2015 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 21 березня 2017 року було відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу судді Оболонського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2015 року. Апеляційна скарга, направлена представником відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 30 червня 2017 року, є аналогічною тій, у відкритті провадження за якою було відмовлено, а тому у відкритті апеляційного провадження за вказаною апеляційною скаргою необхідно відмовити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 03 липня 2017 року позов ПАТ "Легбанк" - задоволено.

В рахунок погашення заборгованості ТОВ "Техком" за кредитним договором № 04-18-08 КЮ від 26 березня 2008 року перед ПАТ "Легбанк" у розмірі 30 863 365, 05 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В. С. за реєстровим № 859 від 20 березня 2013 року, належний ОСОБА_1, а саме квартиру АДРЕСА_1, яка складається з 2 (двох) житлових кімнат, загальна площа 86, 10 кв. м, житлова площа 45, 90 кв. м, шляхом проведення прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною реалізації, визначної в ході виконавчого провадження суб`єктом оціночної діяльності відповідно до чинного законодавства. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач виконав всі умови кредитного договору належним чином, а позичальник ухиляється від виконання взятих на себе за кредитним договором зобов`язань, що є порушенням норм чинного законодавства України, а тому позовні вимоги щодо звернення стягнення на предмет іпотеки підлягають задоволенню.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 21 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 03 липня 2017 року змінено та викладено резолютивну частину в новій редакції.

В рахунок погашення заборгованості ТОВ "Техком" за кредитним договором № 04-18-08 КЮ від 26 березня 2008 року перед ПАТ "Легбанк" у розмірі 30 863 365, 05 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В. С. за реєстровим № 859 від 20 березня 2013 року, належний ОСОБА_1, а саме квартиру АДРЕСА_1, яка складається з 2 (двох) жилих кімнат, загальна площа 86,10 кв. м, житлова площа 45,90 кв. м, шляхом проведення прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною реалізації, визначеною висновком суб`єкта оціночної діяльності у звіті про оцінку майна від 25 жовтня 2017 року у розмірі 3 618 900, 00 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки боржник за кредитним договором ТОВ "Техком" не виконав свої зобов`язання належним чином, а іпотекодавцем виступила відмінна від боржника особа - ОСОБА_1, яка передала свою квартиру банку в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов`язань ТОВ "Техком", вимоги банку про звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Однак, задовольняючи позовні вимоги ПАТ "Легбанк" про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції не врахував положення статей 38, 39 Закону України "Про іпотеку", правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі № 6-1239цс16, та не встановив початкову ціну предмета іпотеки у грошовому вираженні.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводи

У липні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 26 липня 2017 року та передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції неправомірно оцінив ситуацію та дійшов неправильного висновку щодо недобросовісності здійснення ОСОБА_1 своїх процесуальних прав й обов'язків. Предмет оскарження в останній апеляційній скарзі зовсім інший, не відповідає предмету оскарження попередніх апеляційних скарг.

У грудні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 03 липня 2017 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 21 листопада 2017 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що вирішуючи спір, суд був зобов`язаний в резолютивній частині рішення вказувати початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації у встановленому законом порядку. Позивачем не було надано до суду першої інстанції звіт про оцінку ринкової вартості предмета іпотеки. Позивачем було надано звіт про вартість предмета іпотеки під час розгляду справи лише у суді апеляційної інстанції. При долученні до матеріалів справи звіт про вартість предмета іпотеки позивачем не було надано пояснень причини вчинення такої процесуальної дії.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 26 липня 2017 року.

Статтею 383 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до пункту 4 Перехідних положень ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 03 липня 2017 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 21 листопада 2017 року.

Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2020 року залучено ТОВ "ФК "Морган Кепітал" в якості правонаступника ПАТ "Легбанк". Справу за позовом ПАТ "Легбанк", правонаступником якого є ТОВ "ФК "Морган Кепітал", до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ТОВ "Техком", про звернення стягнення на предмет іпотекипризначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

30 червня 2015 року Господарським судом м. Києва у справі № 910/12081/15 за позовом ПАТ "Легбанк" до ТОВ "Техком" про стягнення 30 863 365, 05 грн було винесено рішення, яким позовні вимоги задоволено. Вказаним рішенням було встановлено, що 26 березня 2008 року між ПАТ "Легбанк" та ТОВ "Техком" укладено кредитний договір № 04-18-08КЮ, відповідно до якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 23 379 000, 00 грн, а позичальник в порушення умов договору не повернув кредитні кошти і не сплатив відсотки за користування кредитом, та має перед позивачем заборгованість: 23 379 000, 00 грн - строкової заборгованості за кредитом, 115 293, 70 грн - строкової заборгованості за несплаченими процентами, 6 418 016, 21 грн - простроченої заборгованості за несплаченими процентами. Господарський суд також дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань у розмірі 951 055, 14 грн є обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

20 березня 2013 року між ПАТ "Легбанк" та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, відповідно до якого іпотекою забезпечується виконання зобов`язань ТОВ "Техком", що випливають з кредитного договору № 04-18-08 КЮ від 26 березня 2008 року та всіх додаткових угод до нього, згідно з якими іпотекодержатель надав позичальнику кредит на суму 23 400 000, 00 грн з терміном повернення 31 серпня 2015 року, а позичальник зобов`язався в розмірі, на умовах та в строки, визначені кредитним договором повернути іпотекодержателю кредит, сплатити відсотки за користування кредитом, плату за розрахункове обслуговування, а також сплатити штрафи та пені, передбачені умовами кредитного договору.

З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором іпотекодавець надала в іпотеку нерухоме майно, що є її власністю, а саме квартиру АДРЕСА_1, яка складається з двох жилих кімнат, загальною площею 86, 10 кв. м, житловою площею 45, 90 кв. м, що належить іпотекодавцю на праві власності.

Згідно пункту 3.1 договору іпотеки іпотекодержатель має право на задоволення своїх вимог за кредитним договором і за цим договором, які виникають у іпотекодержателя у випадку невиконання (часткового невиконання) іпотекодавцем/позичальником своїх зобов`язань перед іпотекодержателем за кредитним договором та договором іпотеки та у інших випадках, передбачених цим договором.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 14 березня 2017 року у справі № 756/5418/15-ц у задоволенні позову ПАТ "Легбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 04-18-08 КЮ від 26 березня 2008 року відмовлено.

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (тут і надалі у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і вимог Цивільного кодексу України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (іпотекою). Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). За змістом частини першої статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Статтею 7 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Частинами першою, третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до статті 41 Закону України "Про іпотеку" реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) , з дотриманням вимог цього Закону.

Положеннями частини першої статті 39 Закону України "Про іпотеку" (у редакції на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновком якого в незмінній частині погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши наявність заборгованості за кредитним договором, розмір якої встановлено господарським судом, та факт порушення позичальником взятих на себе зобов`язань, дійшов обґрунтованого висновку про набуття банком права на звернення стягнення на предмет іпотеки із застосуванням процедури, передбаченої статтею 41 Закону України "Про іпотеку", шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, визначеної Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) .

Змінюючи резолютивну частину рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив усі складові, які, відповідно до статті 39 Закону України "Про іпотеку" (у редакції на час розгляду справи судами попередніх інстанцій), мали міститись рішенні суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначену на підставі проведеної оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності.

Доводи відповідача про те, що позивачем було надано звіт про вартість предмета іпотеки від 25 жовтня 2017 року під час розгляду справи лише у суді апеляційної інстанції не впливають на правильність судових вирішень щодо наявності підстав для задоволення вимог кредитора шляхом звернення стягнення на іпотечне майно, виходячи із наступного.

Виходячи зі змісту поняття "ціна", як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України "Про іпотеку" (у редакції на час розгляду справи судами попередніх інстанцій), можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України "Про іпотеку" початкова ціна предмету іпотеки у грошовому вираженні підлягала визначенню за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Разом з тим відповідно до статей 19, 57 Закону України "Про виконавче провадження" сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої реальної ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася.

З урахуванням наведеного, у спорах цієї категорії зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення, оскільки допускається можливість зміни вартості, в тому числі у бік її збільшення, а іпотекодавець наділений правом заявити клопотання про визначення вартості зазначеного майна під час примусового виконання рішення суду.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 235/3619/15-ц (№ 14-11цс18).

Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_1 у частині оскарження ухвали Апеляційного суду міста Києва від 26 липня 2017 року слід зазначити наступне.

Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 297 ЦПК України 2004 року суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо є ухвала про відмову у задоволенні апеляційної скарги цієї особи або про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ухвалою судді Апеляційного суду міста Києва від 21 березня 2017 року було відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу судді Оболонського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2015 року.

Апеляційний суд, керуючись положеннями пункту 3 частини четвертої статті 297 ЦПК України 2004 року, надав належну оцінку доводам апеляційної скарги та зробив обґрунтовані висновки про те, що апеляційна скарга, направлена представником відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 30 червня 2017 року, є аналогічною тій, у відкритті апеляційного провадження за якою було відмовлено, а тому у відкритті апеляційного провадження за повторно поданою апеляційною скаргою необхідно відмовити.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосували до правовідносин нормиматеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлені з порушенням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 26 липня 2017 року, рішення Оболонського районного суду міста Києва від 03 липня 2017 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 21 листопада 2017 року залишити без змін.

Головуючий	Є. В. Синельников
Судді	О. М. Осіян
	Н. Ю. Сакара
	С. Ф. Хопта
	В. В. Шипович