розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка подана представником ОСОБА_4, на постанову Апеляційного суду міста Києва, у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Прокопчук Н.О., Музичко С. Г., від 12 червня 2018 року.

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,- приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Найда О. І., про визнання договору дарування частини квартири недійсним.

Свої вимоги позивач мотивувала тим,що 02 серпня 2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, від якого вони мають двох малолітніх дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 11 листопада 2014 року шлюб між сторонами розірвано.

07 листопада 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір про визначення місця проживання дітей та щодо здійснення батьківських прав та обов`язків, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Трубінською О. О. та зареєстрований в реєстрі за № 2374.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 09 квітня 2015 року визначено місця проживання дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 разом з матір`ю ОСОБА_1 . Розірвано укладений 07 листопада 2014 року договір про визначення місця проживання дітей та щодо здійснення батьківських прав та обов`язків. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 22 жовтня 2015 року рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 квітня 2015 року скасовано в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення способу участі у вихованні ОСОБА_6 та ухвалено в цій частині нове рішення. Визначено спосіб участі ОСОБА_2 у вихованні ОСОБА_6 шляхом побачень щосуботи з 09.00 год. до 16.00 год. в присутності матері.

Позивач зазначила, що з того часу, як діти проживають разом з матір`ю, відповідач припинив надання їм будь-якої матеріальної допомоги, ухиляється від виконання батьківських обов`язків. Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 25 грудня 2015 року з ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання дітей. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 21 липня 2016 року вказане судове рішення змінено, зменшено розмір аліментів, що підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 з 2 000 грн до 1 500 грн, а на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_6 з 2000 грн до 1000 грн.

На підставі вказаного судового рішення 03 серпня 2016 року було отримано виконавчий лист та подано заяву до відділу ДВС Святошинського РУЮ у м. Києві про відкриття виконавчого провадження. На день звернення до суду з цим позовом відповідачем судове рішення про стягнення аліментів не виконано.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 18 квітня 2016 року стало відомо, що 17 березня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір дарування частини квартири, за умовами якого ОСОБА_2 передав безоплатно у власність ОСОБА_3 належну йому 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 .

Посилаючись на те, що вказаний договір було укладено між відповідачами з порушенням прав та законних інтересів малолітніх дітей, виключно з метою унеможливлення виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 21 липня 2016 року щодо сплати аліментів, позивач просила позов задовольнити, визнати недійсним договір дарування частини квартири від 17 березня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Найдою О. І., та зареєстрований в реєстрі за № 228.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва, у складі судді Сенько М. Ф., від 06 грудня 2016 року позов задоволено. Визнано недійсним договір дарування частини квартири від 17 березня 2016 року, що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Найдою О. І. за реєстровим номером № 228.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір відповідачами вчинено в той час, як рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 аліментів переглядалось в апеляційному суді, а сам договір вчинено між близькими родичами. Відповідачі укладаючи спірний договір дарування, не мали на меті досягнути наслідків, передбачених статтею 717 ЦК України (договір дарування), а уклали договір з метою уникнення можливого звернення стягнення на це майно в рахунок погашення боргових зобов`язань ОСОБА_2, зокрема щодо забезпечення аліментних зобов`язань. Крім того, з огляду на наведене спірний договір вчинено всупереч інтересам дітей.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 12 червня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_2 задоволено. Заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 06 грудня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, дійшовши висновку про можливість розгляду справи у відсутність відповідачів, не взяв до уваги відсутність в матеріалах справи доказів про їх належне повідомлення про час та місце розгляду справи, а також ту обставину, що представники відповідача повідомили про неможливість явки в судове засідання через зайнятість в іншому судовому засіданні. Розглянувши справу у відсутність відповідачів, суд першої інстанції порушив право відповідачів мати рівні права з позивачем щодо здійснення всіх процесуальних прав, передбачених законом.

Позовні вимоги визнані такими, що до задоволення не підлягають, оскільки надані позивачем докази не є достатніми для висновку, що воля сторін спірного правочину, укладеного 17 березня 2016 року, не відповідала їх зовнішньому прояву, а останній було вчинено умисно, з метою унеможливлення виконання судового рішення про стягнення аліментів. На момент укладення спірного правочину було відсутнє судове рішення, яке набуло чинності та передбачало обов`язок відповідача ОСОБА_2 сплачувати грошові кошти на користь ОСОБА_1 . Заборгованість по аліментам у розмірі 50 000 грн було погашено боржником після отримання інформації про відкрите виконавче провадження та з`ясування реквізитів для перерахування аліментів на користь ОСОБА_1 . Станом на 05 травня 2017 року заборгованість по сплаті аліментів була відсутня.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1, в інтересах якої діє представник ОСОБА_4, просить скасуватипостанову Апеляційного суду міста Києва від 12 червня 2018 року і залишити в силі заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 06 грудня 2016 року, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції абсолютно обґрунтовано були визнанні неповажними причини неявки відповідачів та їх представників в судове засідання, та, з урахуванням думки представника позивача щодо можливості заочного розгляду справи, із дотриманням статті 224 ЦПК України проведено заочний розгляд справи та ухвалено законне та обґрунтоване рішення.

Висновки апеляційного суду про те, що у відповідача ОСОБА_2 відсутній будь-який умисел щодо порушення прав та законних інтересів малолітніх дітей не відповідають фактичним обставинам справи. На момент укладення оспореного договору дарування частини квартири існувало судове рішення про стягнення аліментів, яке набрало законної сили (про що відповідачу ОСОБА_2 було відомо), це рішення передбачало обов`язок ОСОБА_2 сплачувати аліменти на користь позивача, а тому оспорюваний договір дарування частини квартири на користь близького родича був укладений відповідачем виключно з метою уникнення звернення стягнення на відчужуване відповідачем майно при виконанні рішення про стягнення аліментів. Окрім того, дарувальник продовжує користуватися подарованою частиною квартири та володіти нею, отже реальні наслідки укладення договору відчуження нерухомого майна не настали.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

31 липня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,- приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Найда О. І., про визнання договору дарування частини квартири недійснимпризначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів.

Доводи особи, яка подала відзив (заперечення) на касаційну скаргу

У поданих запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_7 посилаються на те, що доводи касаційної скарги не спростовують правильних по суті висновків апеляційного суду і ґрунтуються на припущеннях. Заочний розгляд справи було проведено з порушення вимог ЦПК України (1618-15) . Зміст договору дарування від 17 березня 2016 року відповідає чинному законодавству, а тому припущення позивача про те, що ОСОБА_2 може ухилятися від сплати аліментів в майбутньому є припущенням та не є підставою для визнання його недійним, враховуючи положення статті 215 ЦК України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 02 серпня 2003 року, який було розірвано 11 листопада 2014 року рішенням Святошинського районного суду м. Києва у справі № 759/6103/14-ц.

Від шлюбу мають двох малолітніх дітей - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

07 листопада 2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір про визначення місця проживання дітей та щодо здійснення батьківських прав та обов`язків.

За умовами вказаного договору ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (батьки) домовились, що після розірвання шлюбу діти будуть проживати з матір`ю або з батьком в порядку черговості.

12 листопада 2014 року ОСОБА_2 (дарувальник) подарував, а ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, прийняв у дар належну дарувальнику на праві власності 1/2 частку квартири АДРЕСА_2, про що складено договір дарування 1/2 частки квартири.

12 листопада 2014 року ОСОБА_1 (дарувальник) подарувала, а ОСОБА_6 прийняв у дар належну дарувальнику на праві власності 1/2 частку квартири АДРЕСА_2, про що складено договір дарування 1/2 частки квартири.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 09 квітня 2015 року у справі № 759/387/15-ц позов ОСОБА_1 задоволено, зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визначено місце проживання дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 разом з матір`ю ОСОБА_1 . Розірвано укладений 07 листопада 2014 року договір про визначення місця проживання дітей та щодо здійснення батьківських прав та обов`язків. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 22 жовтня 2015 року рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 квітня 2015 року скасовано в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення способу участі у вихованні ОСОБА_6 та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визначено спосіб участі ОСОБА_2 у вихованні ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 : щосуботи з 09.00 год. до 16.00 год. в присутності матері (а. с. 54-56, т. 2).

Заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 25 грудня 2015 року у справі № 759/6906/15-ц з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання дітей по 2 000, 00 грн на користь кожної дитини щомісячно, починаючи з 29 квітня 2015 року і до досягнення дітьми повноліття.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 21 липня 2016 року заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 грудня 2015 року змінено. Зменшено розмір аліментів, що підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 2 000, 00 грн до 1 500, 00 грн, а на користь неповнолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, з 2 000, 00 грн. до 1 000, 00 грн. В іншій частині рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 грудня 2015 року залишено без змін.

На виконання судового рішення про стягнення аліментів 03 серпня 2016 року Святошинським районним судом міста Києва видано виконавчий лист.

Головним державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Маціборук В. О. 19 серпня 2016 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 759/6906/15-ц, виданого 03 серпня 2016 року щодо боржника ОСОБА_2, адреса: АДРЕСА_3, запропоновано самостійно виконати рішення суду негайно.

17 березня 2016 року між ОСОБА_2, в інтересах якого діяла ОСОБА_8 на підставі довіреності, посвідченої Яловою О. В., радником з консульських питань Посольства України в Республіці Сінгапур 09 березня 2016 року за р/№ 570/4-23 (дарувальник), та ОСОБА_3 (обдарована), укладено договір дарування частини квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Найда О. І.

За умовами вказаного договору дарувальник передав безоплатно у власність, а обдаровувана прийняла 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 .

Відчужувана 1/3 частина квартири належала дарувальнику на праві спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 05 серпня 1999 року, виданого Ленінградською районною радою народних депутатів міста Києва згідно з розпорядженням від 05 серпня 1999 року № 3291 (пункт 2 договору).

Сторони домовились, що під передачею частини квартири за цим договором слід вважати символічну передачу речі. Прийняття обдаровуваною від представника дарувальника технічного паспорту квартири в момент підписання цього договору свідчить про те, що передача речі відбулась (пункт 8 договору).

Пунктом 11 договору дарування визначено, що його сторони підтверджують, що укладення договору відповідає їх інтересам; волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені в ньому.

Згідно довідки форми № 3 станом на березень 2016 року у квартирі АДРЕСА_1, зареєстровано три особи: ОСОБА_9, 1951 року народження, співвласник 1/3; ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, дружина співвласник 1/3; ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, син співвласник 1/3.

Відповідно до довідки-розрахунку заборгованості по аліментам, складеної головним державним виконавцем Маціборук В. О. на вимогу стягувача ОСОБА_1, заборгованість ОСОБА_2 станом на 28 листопада 2016 року становила 50 000, 00 грн.

Вказану заборгованість було погашено боржником після отримання інформації про відкрите виконавче провадження та з`ясування реквізитів для перерахування аліментів на користь ОСОБА_1 .

Так 19 грудня 2016 року до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві надійшла заява представника боржника з проханням перерахувати заборгованість по аліментам та подано квитанцію про сплату боргу у розмірі 15 000, 00 грн та 22 грудня 2016 року - на суму 10 000, 00 грн.

Відповідно до довідки-перерахунку заборгованість відповідача станом на 23 грудня 2016 року становила 25 166, 68 грн.

Відповідно до довідки-перерахунку заборгованості по аліментам від 12 січня 2017 року, наданої головним державним виконавцем Маціборук В. О., заборгованість станом на 12 січня 2017 року відсутня.

Відповідно до довідки-перерахунку заборгованості за аліментами № 848/4 від 05 травня 2017 року, наданої головним державним виконавцем Маціборук В. О. на вимогу представника боржника ОСОБА_8, сума боргу ОСОБА_2 станом на 05 травня 2017 року становить 0грн.

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (тут і надалі у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом зокрема із правочинів.

Відповідно до статі 334 ЦК України (435-15) право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки.

Відповідно до статті 202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно з статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до вимог частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Статтею 722 ЦК Українипередбачено, що право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Частиною четвертою статті 722 ЦК України передбачено, що прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.

Тобто, моментом виникнення права власності на нерухомість за договором дарування є момент прийняття дарунку, а саме прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності (або символів речі).

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК Україниправочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 234 ЦК Українифіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Під час розгляду справи колегія суддів враховує правовий висновок Великої палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц про те, що позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства й недопустимості зловживання правом, та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена в статті 234 ЦК України, так і інша, наприклад, передбачена в статті 228 ЦК України.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Згідно із частинами другої-третьої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (у тому числі й дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь близького родича після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості, діє як правило недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки укладає договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора та спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним вказаного правочину, необхідно враховувати, що: 1) відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича; 4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором; 5) заборгованість залишається непогашеною.

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач посилалася на те, що договір дарування від 17 березня 2016 року 1/3 частини квартири укладений відповідачами з порушенням прав та законних інтересів малолітніх дітей, виключно з метою унеможливлення виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 21 липня 2016 року щодо сплати аліментів шляхом звернення стягнення на майно в рахунок погашення заборгованості по сплаті аліментів.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, враховуючи вказані норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивач не довела, що мета укладення оспореного правочину - договору дарування 1/3 частини квартири від 17 березня 2016 року - полягала в ухиленні у подальшому платника аліментів від виконання свого обов'язку по сплаті аліментів на користь позивача згідно судового рішення, а також порушення інтересів дітей сторін спору внаслідок укладення спірного договору.

При вирішенні спору апеляційним судом надано належну оцінку обставинам справи, зокрема встановлено виконання ОСОБА_2 зобов`язань по сплаті аліментів та відсутність заборгованості після погашення боргу у розмірі 50 000, 00 грн, що підтверджується довідкою-перерахунком заборгованості по аліментам від 12 січня 2017 року та від 05 травня 2017 року, які надані головним державним виконавцем.

Наявність заочного рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 грудня 2015 року у справі № 759/6906/15-ц про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дітей, яке було змінено рішенням Апеляційного суду міста Києва від 21 липня 2016 року, при відсутності заборгованості по аліментах не свідчить про укладення договору дарування з метою ухилення платника аліментів від виконання судових рішень або з порушенням прав малолітніх дітей.

Доводи позивача про те, що ОСОБА_2 в подальшому може ухилятися від сплати аліментів, а тому уклав оспорений договір дарування з метою уникнення звернення стягнення на належне йому майно у примусовому порядку, ґрунтуються на припущеннях та не узгоджуються із поведінкою платника аліментів щодо виконання покладених на нього обов`язків згідно судових рішень.

Також апеляційним судом надано належну оцінку поведінці ОСОБА_2, яка свідчила про зацікавленість батька в участі у вихованні неповнолітніх дітей, що підтверджується судовими спорами між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо участі батьків у вихованні дітей.

Доводи позивача про те, що відповідач фактично продовжує користуватися та зареєстрований у квартирі, 1/3 частину якої він подарував своїй матері, яка є співвласником іншої 1/3 частини квартири, у сукупності з іншими обставинами, встановленими судами, не свідчить про наявність підстав для визнання спірного договору дарування недійсним.

Скасовуючи рішення районного суду, апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції, дійшовши висновку про можливість розгляду справи у відсутність відповідачів, не взяв до уваги відсутність в матеріалах справи доказів про їх належне повідомлення про час та місце розгляду справи, а також ту обставину, що 05 грудня 2016 року представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_8, а також 06 грудня 2016 року представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_10 повідомили про неможливість явки в судове засідання через зайнятість в іншому судовому засіданні, призначеному на 06 грудня 2016 року о 12.00 год., про що було надано відповідні докази.

Вказані вище та інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення постановленебез додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться у значній мірі до необхідності переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Головуючий	Є. В. Синельников
Судді	О. М. Осіян
	Н. Ю. Сакара
	С. Ф. Хопта
	В. В. Шипович