розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області, у складі судді Чернова Д. Є., від 13 травня 2016 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Чобіток А. О.,

Шебуєвої В. А., Ящук Т. І., від 04 лютого 2019 року.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У грудні 2015 року публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі -

ПАТ "Альфа-Банк", банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1,

ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10 жовтня 2007 року між

ОСОБА_1 та закритим акціонерним товариством "Альфа-Банк" (далі - ЗАТ "Альфа-Банк", банк) укладений кредитний договір № 800002088, за умовами якого банк надав позичальнику кредит на загальну суму

65 тис. доларів США на власні потреби зі сплатою 12% річних за час фактичного користування кредитом, а відповідач зобов`язався в порядку та на умовах, що визначені кредитним договором, повертати кредит, сплачувати проценти за користування кредитом, неустойку та інші передбачені договором платежі. З метою забезпечення виконання основного зобов`язання за кредитним договором між ЗАТ "Альфа-Банк" та

ОСОБА_2 укладений договір поруки № 800002088-П. 10 червня

2009 року між банком та ОСОБА_1 укладений договір про внесення змін і доповнень № 1 до кредитного договору від 10 жовтня 2007 року

№ 800002088. Того ж дня між ЗАТ "Альфа-Банк" та ОСОБА_2 укладений договір про внесення змін і доповнень № 1 до договору поруки

від 10 жовтня 2007 року № 800002088-П. 10 червня 2010 року між

ЗАТ "Альфа-Банк" та ОСОБА_1 укладений договір про внесення змін і доповнень № 2 до кредитного договору від 10 жовтня 2007 року

№ 800002088. Того ж дня між банком та ОСОБА_2 укладений договір про внесення змін і доповнень № 2 до договору поруки від 10 жовтня

2007 року № 800002088-П. Позивач зазначав, що свої зобов`язання за кредитним договором виконав, надавши ОСОБА_1 кредит

у сумі 65 тис. доларів США, проте у порушення умов договору відповідачі своїх зобов`язань належним чином не виконали, у зв`язку з чим станом

на 10 грудня 2015 року виникла заборгованість за кредитом -

56 311,22 доларів США, заборгованість за відсотками - 11 042,65 доларів США, що в сумі складає 67 353,87 доларів США.

Посилаючись на вказані обставини, ПАТ "Альфа-Банк", яке є правонаступником ЗАТ "Альфа-Банк", просило суд стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за вказаним кредитним договором у сумі 67 353,87 доларів США.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 13 травня 2016 року позов ПАТ "Альфа-Банк" задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ "Альфа-Банк" заборгованість за кредитним договором від 10 жовтня 2007 року № 800002088 у розмірі 67 353,87 доларів США. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги є обґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 всупереч умовам кредитного договору та положенням статей 526, 1049- 1054 ЦК України не сплачував передбачені кредитним договором платежі, отже ухилився від виконання взятих на себе зобов`язань, забезпечених порукою.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 25 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 13 травня 2016 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції

Постановою Верховного Суду від 26 вересня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 25 січня 2017 року у частині вирішення позовних вимог

ПАТ "Альфа-Банк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що умовами кредитного договору передбачено погашення кредитної заборгованості за встановленим графіком щомісячних платежів, а судами не встановлено, коли відбулося прострочення погашення заборгованості за кредитним договором та залежно від цих обставин не визначено, з якого часу повинен обраховуватись строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум та чи є чинною порука, оскільки у разі пред`явлення вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку виконання зобов`язання (чи частини зобов`язання) в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 04 лютого 2019 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Ірпінського міського суду Київського області від 13 травня 2016 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що встановлення строку прострочення сплати платежів на чинність поруки ОСОБА_2 не впливає, оскільки умовами основного кредитного договору передбачено солідарну відповідальність як позичальника, так і боржника, а обсяг відповідальності позичальника та обставини прострочення погашення заборгованості за кредитом встановлено рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 13 травня 2016 року у цій справі, яке набрало законної сили, та має преюдиціальне значення для вирішення цієї справи. Суд апеляційної інстанції вказав, що 14 грудня 2015 року позивач змінив строк виконання основного зобов`язання, а 30 грудня 2015 року пред`явив позовну вимогу до поручителя, тобто в межах строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати оскаржені судові рішення у частині стягнення заборгованості з поручителя та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що розглядаючи справу, суд апеляційної інстанції не виконав вказівки суду касаційної інстанції та не встановив коли відбулось прострочення погашення заборгованості за кредитним договором. На думку заявника, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що шестимісячний строк звернення до суду з позовом до поручителя починає свій відлік не з моменту порушення основного зобов`язання, а з моменту пред`явлення банком письмової вимоги до поручителя, що суперечить висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12-ц. Заявник вказує, що позивач у вимозі про дострокове погашення заборгованості за спірним кредитним договором вказував, що строк порушення позичальником зобов`язання становить 426 днів, тобто платежі перебувають поза межами шестимісячного строку для пред`явлення вимоги до поручителя. Також заявник зазначає, що суди дійшли висновку про існування заборгованості та наявність підстав для її стягнення із боржника та поручителя на основі неналежних та недостовірних доказів.

Судові рішення оскаржуються лише у частині вирішення позовних вимог до поручителя, в іншій частині не оскаржуються, тому касаційному перегляду не підлягають в силу вимог статті 400 ЦПК України.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

10 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ "Альфа-Банк", правонаступником якого є ПАТ "Альфа-Банк", був укладений кредитний договір № 800002088, за умовами якого позивач у період з 10 жовтня

2007 року по 10 жовтня 2022 року надав ОСОБА_1 кредит на загальну суму 65 тис. доларів США на власні потреби зі сплатою 12% річних за час фактичного користування кредитом, а ОСОБА_1 зобов`язався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором, повертати кредит, виплачувати банку проценти за користування кредитом, неустойку та інші передбачені договором платежі.

ЗАТ "Альфа-Банк" свої зобов`язання за кредитним договором виконало, надавши ОСОБА_1 кредит у сумі 65 тис. доларів США, що підтверджується виписками по особовому рахунку відповідача з 10 жовтня 2007 року по 10 грудня 2015 року та укладеними 10 червня 2009 року і

10 червня 2010 року договорами про внесення змін і доповнень № № 1, 2 до кредитного договору від 10 жовтня 2007 року № 800002088.

З метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за вищевказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_2 укладений договір поруки від 10 жовтня 2007 року № 800002088-П, за умовами якого поручитель і боржник відповідають перед банком за порушення обов`язків, передбачених договором, як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед банком у тому ж обсязі, що і боржник. Відповідальність поручителя наступає у випадку, якщо боржник допустить прострочення виконання будь-якого з обов`язків, зазначених у договорі.

10 червня 2009 року між банком та ОСОБА_2 укладений договір про внесення змін і доповнень № 1 до договору поруки від 10 жовтня 2007 року № 800002088-П.

10 червня 2010 року між банком та ОСОБА_2 укладений договір про внесення змін і доповнень № 2 до договору поруки від 10 жовтня 2007 року № 800002088-П.

Згідно з актом від 20 травня 2013 року № 4 "Про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду", складеним

ПАТ "Альфа-Банк", касові документи дня в національній та іноземній валютах за 2007 рік знищені.

У порушення умов кредитного договору відповідачі своїх зобов`язань належним чином не виконали, в результаті чого станом на 10 грудня

2015 року виникла заборгованість за кредитом - 56 311,22 доларів США, заборгованість за відсотками - 11 042,65 доларів США, а разом -

67 353,87 доларів США.

14 грудня 2015 року ПАТ "Альфа-Банк" направив на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вимогу про дострокове повернення кредиту

№ 105318-102 б/б, в якій зазначив про те, що станом на 10 грудня 2015 року прострочення платежу складає 426 днів, загальна сума заборгованості складає 98 471,67 доларів США, яку банк вимагав погасити у строк до 30 днів з дати отримання цієї вимоги, але не пізніше 37 днів з моменту відправлення цієї вимоги (т.1, а.с. 21).

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Натомість, календарна дата або вказівка на подію, яка має неминуче настати, є терміном (частина друга статті 252 ЦК України).

Умови договорів поруки про їхню дію до повного припинення всіх зобов`язань за основним договором або до припинення всіх зобов`язань поручителя за договором поруки, тобто до настання першої з цих подій, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України. Тому має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 цього кодексу у редакції, чинній час виникнення спірних правовідносин, про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явив вимоги до поручителя (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11).

Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. З огляду на вказане, враховуючи зумовлене цим припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред`явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15).

У пункті 8.3 кредитного договору від 10 жовтня 2007 року передбачено, що платежі з повернення кредиту та сплати процентів за його користування здійснюються щомісячно відповідно до цього договору.

Отже, строк виконання боржником кожного щомісячного зобов`язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Таким чином, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителів про повернення заборгованості за платежами, які позичальник був зобов`язаний згідно з умовами кредитного договору вносити періодично, має обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Такими чином, за змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука за кожним із зобов`язань, визначених періодичними платежами, припиняється після шести місяців з моменту спливу строку погашення кожного чергового платежу. Пред`явлення кредитором вимоги до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку виконання частини основного зобов`язання, визначеної періодичним платежем, є підставою для відмови у задоволенні такої вимоги через припинення поруки за відповідною частиною основного зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду

від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц).

Суди попередніх інстанцій на зазначені положення законів увагу не звернули, зокрема суд апеляційної інстанції висновки та мотиви, викладені у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року, не врахував, залишив поза увагою момент, коли відбулося прострочення позичальника за кредитним договором за періодичними платежами до направлення банком вимоги про дострокове повернення кредитних коштів та дійшов помилкового висновку про стягнення заборгованості з поручителя за весь період до звернення позивача до суду.

Суди не звернули увагу, що прострочення платежів за кредитним договором станом на 10 грудня 2015 року становило 426 днів (про що вказано у вимозі банку про дострокове повернення кредитних коштів від 14 грудня 2015 року), а позов пред`явлений 30 грудня 2015 року, отже з поручителя на користь позивача підлягає стягненню прострочена (за період з 10 серпня 2015 року по 10 грудня 2015 року) заборгованість за кредитним договором за шість місяців до звернення до суду, що відповідно до розрахунку заборгованості, наданого банком, становить 1 632,74 (335,71+331,06+326,48+321,97+317,52) доларів США (тіло кредиту) та 3 948,80 (789,76+789,76+789,76+789,76+789,76) доларів США (відсотки за користування кредитними коштами).

В іншій частині зобов`язань по сплаті щомісячних платежів до 30 липня

2015 року порука припинилась на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України.

Оскільки банк скористався правом на дострокове повернення кредитних коштів, змінив строк дії основного зобов`язання та направив на адресу поручителя та позичальника дострокову вимогу про повернення кредитних коштів, то у частині основної суми кредиту, повернути яку банк вимагав достроково - 46 736,56 доларів США, порука не припинилась.

Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що з поручителя ОСОБА_2 на користь ПАТ "Альфа-Банк" достроково підлягає стягненню заборгованість за спірним кредитним договором у розмірі 48 369,30 (46 736,56+1 632,74) доларів США (заборгованість за тілом кредиту) та 3 948,80 доларів США (відсотки за користування кредитними коштами). Таким чином, загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ПАТ "Альфа-Банк", становить 52 318,10 доларів США.

Судовий збір не підлягає солідарному стягненню з відповідачів, отже у цій частині судові рішення також підлягають зміні з урахуванням часткового задоволення вимог банку до поручителя.

Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушено норми процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги та зміни рішень судів попередніх інстанцій у частині розміру заборгованості, стягнутої з ОСОБА_2 на користь

ПАТ "Альфа-Банк", а також у частині розподілу судових витрат.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що банк не надав належних та допустимих доказів на підтвердження надання кредитних коштів, оскільки зазначене спростовується виписками по особовому рахунку позичальника з 10 жовтня 2007 року по 10 грудня 2015 року, укладенням позичальником та поручителем додаткових угод до кредитного договору та частковим виконанням кредитних зобов`язань.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 13 травня 2016 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2019 року у частині вирішення позовних вимог публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та судового збору змінити.

Суму заборгованості за кредитним договором від 10 жовтня 2007 року № 800002088, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) солідарно із ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" (код ЄДРПОУ 23494714), змінити, визначивши її у розмірі 52 318 (п`ятдесят дві тисячі триста вісімнадцять доларів США 10 центів).

Судовий збір, який підлягає відшкодуванню на користь публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" у сумі 23 376,00 грн за подання позовної заяви, стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" у сумі