Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Сердюка В. В.,

учасники справи:

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Вінниці на рішення Вінницького міського суду Вінницької області

від 19 грудня 2017 року у складі судді Бойко В. М. та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 04 травня 2018 року у складі колегії суддів: Оніщука В. В., Голоти Л. О., Медвецького С. К.,

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (далі - Закон України № 460-IX).

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року Квартирно-експлуатаційний відділ міста Вінниці

(далі - КЕВ міста Вінниці) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Служба у справах дітей Вінницької міської ради, про виселення без надання іншого житла.

Позовна заява мотивована тим, що на балансі КЕВ міста Вінниці перебуває гуртожиток на АДРЕСА_1 .

23 грудня 2014 року ОСОБА_1 як працівнику Збройних Сил України видано ордер № 05 на кімнату АДРЕСА_1 на склад сім`ї, яка складається з трьох осіб: він, дружина - ОСОБА_2 та донька - ОСОБА_3 .

Згідно з наказом від 12 грудня 2016 року № 192 ОСОБА_1 звільнено з посади юрисконсульта управління КЕВ міста Вінниці на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП за угодою сторін.

Оскільки відповідач звільнений з роботи у КЕВ міста Вінниці, тому він втратив право проживати у кімнаті військового гуртожитку на підставі пункту 5.8 Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, яка затверджена Наказом Міністерства Оборони України від 30 листопада 2011 року № 737 (z0024-12) (далі - Інструкція № 737 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до якої працівник та члени його сім`ї зобов`язані у двотижневий строк звільнити займане ними жиле приміщення в гуртожитку у разі звільнення з роботи, крім звільнення на пенсію за віком і у разі, якщо працівник пропрацював на підприємстві більше 10 років, та в інших випадків, передбачених законодавством.

Посилаючись на вищевказане, КЕВ міста Вінниці просив суд виселити ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 з кімнати АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 грудня

2017 року у задоволенні позову КЕВміста Вінниці відмовлено.

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 04 травня 2018 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 грудня

2017 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що загальний стаж роботи відповідача ОСОБА_1 у Збройних Силах України становить 26 років, позивачем не доведено належними та допустимими доказами на підтвердження того, що вказаний будинок в цілому та, зокрема, кімната АДРЕСА_1, належать на праві власності тій чи іншій особі. При цьому індивідуальна картка обліку будівлі не є правовстановлюючим документом, позивачем не надано доказів того, що вказаний будинок є гуртожитком та має статус службового житла.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі КЕВ міста Вінниці просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що загальний стаж роботи

ОСОБА_1 у КЕВ міста Вінниці як установи, що надала службове жиле приміщення, становить менше 10 років, а тому з урахуванням положень Інструкції № 737 останній втратив право проживати у кімнаті гуртожитку для військовослужбовців.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 23 грудня 2014 року ОСОБА_1 як працівнику Збройних Сил України видано ордер № 05 на кімнату АДРЕСА_1 на склад сім`ї, яка складається з трьох осіб: він, дружина - ОСОБА_2 та донька - ОСОБА_3 .

Відповідно до довідки КЕВ міста Вінниці від 06 лютого 2017 року № 53 ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 проживають та зареєстровані у кімнаті АДРЕСА_1 .

Як вбачається з довідки Виконавчого комітету Вінницької міської ради

від 07 червня 2017 року, ОСОБА_1 згідно з рішенням Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 24 вересня 2015 року № 2159 перебуває на квартирному обліку при Виконавчому комітеті Вінницької міської ради за № 1932 загальної черги.

Також матеріали справи містять висновок Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 26 вересня 2017 року про недоцільність виселення дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з кімнати АДРЕСА_1 гуртожитку, який розташований у будинку АДРЕСА_1, без надання іншого жилого приміщення.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

У частині третій статті 3 ЦПК України (тут і далі - у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України № 460-IX) визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 129 ЖК Української РСР передбачено, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку.

Відповідно до статті 124 ЖК Української РСР робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Згідно з частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Статтею 125 ЖК Української РСР передбачено перелік осіб, які не можуть бути виселені без надання іншого жилого приміщення.

Надаване громадянам у зв`язку з виселенням з службового жилого приміщення інше жиле приміщення має відповідати вимогам, передбаченим частиною другою статті 114 цього Кодексу (частина перша статті 126 ЖК Української РСР).

Відповідно до частини першої статті 156 ЖК Української РСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Згідно з пунктом 5.8 Інструкції № 737 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) працівник та члени його сім`ї зобов`язані у двотижневий строк звільнити займане ними жиле приміщення в гуртожитку у разі звільнення з роботи, крім звільнення на пенсію за віком і у разі, якщо працівник пропрацював на підприємстві більше 10 років, та інших випадків, передбачених законодавством. Звільнення жилого приміщення у гуртожитку в цьому випадку відбувається в разі наявності (отримання, придбання) іншого жилого приміщення в межах населеного пункту, де розміщений гуртожиток.

Звертаючись до суду з позовом, КЕВ міста Вінниці як на підставу своїх позовних вимог вказував, що ОСОБА_1 підлягає виселенню з гуртожитку з усіма членами сім`ї, які проживають з ним на підставі

пункту 5.8 Інструкції № 737, оскільки стаж його роботи становить 3 роки

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_1 у період з 01 серпня 1990 року по 13 серпня 2013 року проходив військову службу у Збройних Силах СРСР та Збройних Силах України; з 24 вересня 2013 року по 12 грудня 2016 року працював на посаді юрисконсульта управління КЕВ міста Вінниці.

Крім того, згідно з наказом командира військової частини А1546

від 04 листопада 2016 року № 326 вислуга років у Збройних Силах України підполковника ОСОБА_1 становить 24 роки 4 місяці.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідно до частини першої статті 109 ЖК Української РСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що вислуга років/стаж роботи підполковника ОСОБА_1 у Збройних Силах України складає в загальному майже 26 років (а 3 роки 4 місяці це лише стаж роботи за останнім місцем роботи), та врахувавши висновок Виконавчого комітету Вінницької міської рад від 26 вересня 2017 року, яким визнано недоцільним виселення дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову

Крім того, відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у справі "Садов`як проти України" (заява № 17365/14, від 17 травня 2018 року зазначив, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене "згідно із законом", не переслідує одну із законних цілей, наведених

у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається "необхідним у демократичному суспільстві". Вислів "згідно із законом" не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції про захист прав і основоположних свобод та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях Європейського Суду з прав людини, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Посилання в касаційній скарзі на пункт 5.8 Інструкції № 737 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), є безпідставним, оскільки відповідачі можуть бути виселені з приміщення лише з наданням їм іншого жилого приміщення. Виселення ОСОБА_1 та членів його сім`ї без надання іншого жилого приміщення не відповідатиме статті 47 Конституції України та статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

На думку судової колегії судові рішення, що переглядаються, є достатньо мотивованими.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.